Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Коментарі в розділі Проза Дивитися всі коментарі, відсортовані за роботами     Дивитися всі коментарі, відсортовані за датою


Суддя

Коммунарец

Дивитися всі коментарі ( 1 )
 
25-03-2017       Коммунарец
Відчуваю глибоку душевну самотність. Щоб довести розумне до людей треба витратити багато зусиль. Дивуюся, як то вдається політикам повести за собою людей тільки одним помахом долярів і пакетом з гречкою. Мабуть так простіше, ніж обіцяти життя в раю... І беспосередньо по оповіданню з обговорення на форумі. ****** @pangena Я прочитав десь 40 творів і склав свій рейтинг. Прочитав вчора пост Latana Royal і зрозумів, що установи конкурсу про "таємницю голосування" порушені. Тому "пішов" і проголосував. Так, мій вибір зовсім не співпадає з вибором людей. Скажете вони праві? Можливо... У мене чомусь завжди мій вибір не співпадає з результатами виборів. Хтось би сказав, що я такий не розумний. Я відповім - якщо ви такі розумні, то чому ви так живете і в Україні немає порядку і щастя? Отож, мій рейтинг для рекомендацій: №12 Рисунки на стене 999РВ №20 Жадібне королівство 999У №17 «Большое приключение маленькой девочки» 989Р №18 «Нарисую акварелью» 889РВ №19 ІНШОПЛАНЕТНИЙ СКАРБ 889УВ №27 Пригоди мишенятка Емілі 889У ..... №43 Свято Першого Листочка, або неймовірні пригоди сестричок-ельфів (казка) 766УВ Оцінка техніка (1)-літературність (2) - смислове (3)- мова (4) - Імена героїв (5) Максимальний бал - 9 У / Р - українська / російська В - вітчизняні імена, без букви - іноземні. Дуже мало гароїв мають слав'янські імена, що якось не дає почуття такого патріотизму. Шість творів відсутні. Моє оповіданні "Суддя" трохи зроблено емоційно, але хотів показати яким має бути суддя - людським (має співчуття до кожної особи в справах), чесним (не бере гривню даром), без шкідливих звичок (руки вільні - то значило, що він вже не крутить цигарки, бо покинув курити) і т.д. До речі, прочитаний суддєю твір в моєму оповіданні - №12.
 

 
ТАЄМНИЦЯ СЛОБОЖАНСЬКОГО ПАРИЖА РОЗКРИТА?

Петро Петрович

Дивитися всі коментарі ( 1 )
 
17-09-2015       Петро Петрович
Про нерозгадану «Таємницю слобожанського Парижа» Першу спробу розгадати цю таємницю зробив любитель історії села Шелестове Пащенко Петро Петрович. Але, на жаль, зробив це на рівні любителя, а не краєзнавця, ненауково, без застосування принципу історизму та науково-пошукової методики дослідження історії свого села. Автор навів детально дві біографії двох генералів російської армії – вихідців із Полтавщини, учасників війни 1812-1814 рр. Пащенка Левка та його племінника Степана Пащенка, взявши їх готовими з Інтернету. Не навів жодного історичного документу, що підтверджував би причетність генералів Пащенків до назви сіл Пащенівка та Новий Париж. Видав все це за «об’єкт моїх досліджень» і голослівно заявив: він прийшов до висновку, що саме генерали Пащенки назвали так село Пащенівку і Новий Париж. А де справжнє дослідження? Запитується, прийшов до такого висновку на підставі чого, документально непідтвердженого домислу, видати бажане за дійсне, своїх емоцій та великого бажання показати, що його однофамільці назвали так ці села?! Історичні джерела свідчать зовсім про інше. Назви сіл Капустяна долина, Шелестяна долина, Пащенівська долина, Сенькова долина, так називали колись ці села, за свідченням історичних документів відомі ще з середини XVII ст.. А землі навколо села, названого Новим Парижем після війни 1812-1814 рр., належали згідно архівним документам коломацькому поміщику, теж учаснику цієї війни і штурму Парижа 19 березня 1814 року. Прізвище його вже відоме і читачі з цікавістю дізнаються про нього та його родичку, яка теж воювала, і жила тривалий час в цьому селі. Для шелестян це буде особливо цікаво. Коли б землі навколо Пащенівки і Нового Парижа були подаровані генералам Пащенкам за вірну службу, як пише Петро Пащенко, то обов’язково була б так звана царська «Жалувальна грамота». Без дозволу царя тоді землі ніхто не дарував. Такої грамоти в архівах немає. І взагалі, в царській Росії без дозволу царя нічого не робилось. Наприклад, в 1806 році в Коломаці вирішили побудувати кам’яну Нікольську церкву ( де тепер молокозавод ) на місці згорілої дерев’яної. Коломачани звернулися до царя Олександра І дозволити будувати кам’яну церкву. Цар дозволив. Крім того на «Плані генерального межування земель» і Богодухівського, і Валківського повітів, складеного після війни 1812-1814 рр. не вказано, що ці землі належали генералам Пащенкам, а зовсім другим коломацьким поміщикам. Існували ще так звані «Межові книги», в яких визначалися межі земельних володінь, дано опис цих земель і названо прізвища тих, кому вони належали. В «Межових книгах» названо імена коломацьких поміщиків, які володіли цими селами і землями навколо них, зокрема того поміщика, який назвав село Новим Парижем. А генерали Пащенки в цих книгах зовсім не значаться. І на кінець, в списках жалуваних дворян нашого краю прізвищ генералів теж немає. В книзі запису прихожан Успенського церковного приходу ( Успенської церкви в Коломаці ) за 1821 рік записані прізвища коломацьких поміщиків, які володіли Пащенівкою і Новим Парижем. В «Сповідній книзі», в якій вівся запис прихожан хто сповідався, за 1821 рік записані також їхні прізвища, а не генералів Пащенків. В 1980 році один із нащадків поміщика, власника Нового Парижа, передав у шкільний музей медаль «За взятие Парижа 19 марта 1814 года». За його розповіддю і залишком посвідчення про нагороду медаль належала його далекому предку. І прізвище у нього було таке ж, як у поміщика. Настане час і читачі дізнаються хто і в якому році назвав село Новим Парижем. І тоді не буде ніяких домислів, вигадок та вульгарних народних легенд про походження назви цього села. А цариця Катерина ІІ ніколи не бувала в цьому селі і Коломаці теж. Незаперечно, що краєзнавство цікава і корисна справа. Але ним треба займатися грамотно, науково, а не для розваги на дозвіллі. Для цього необхідно добре знати історію України і Росії та по можливості всесвітню історію. Крім цього існують допоміжні історичні науки, які обов’язково треба знати краєзнавцю. Це такі як: «Краєзнавство» - дає уявлення про поняття «наш край» і методику його вивчення. «Музеєзнавство», «Джерелознавство» - знайомить з історичними джерелами свого краю. «Архівознавство» - знайомить з архівами, в яких можуть зберігатися документи з історії нашого краю. Наприклад, свідчення про Коломак в різні часи є в архівах, крім Харкова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Риги, Львова, Варшави, Парижа, Лондона, Амстердама, навіть Ватікана, Багдада та Тібету в Китаї. В різні віки тут бували іноземні купці, мандрівники, місіонери, історики, географи, етнографи, проповідники релігії. Вони залишали опис нашого краю і важливих подій, що тут відбувалися. Наприклад, англійський генерал Патрик Гордон служив у російській армії при цариці Софії і залишив опис Коломацької козацької ради 1687 р. Наш край – це Коломацький і сусідні райони. Про нього згадують античні автори, візантійські історики V-VIII ст.ст., древньоруські літописи ХІ-ХІІІ ст.ст., литовські «хроніки» XIV-XV ст.ст., польські джерела XV-XVI ст.ст., документи Московської держави XV-XVII ст..ст., нарешті архівні документи Російської імперії XVIII-XX ст.ст. Це все треба знати перш ніж займатися минулим свого краю. В такому разі, бажаючий щось написати з історії свого села, почне з наукового вивчення першоджерел і, як говориться, не буде лізти в воду не знаючи броду. Петро Пащенко дуже дивується, що його земляки не зберегли в переказах пам'ять про славних генералів Пащенків. Дійсно, є чому дивуватися! Як могли вони пам’ятати, коли генерали Пащенки ніколи тут не жили і ні одного дня в цих селах не були?! Тому люди цих сіл і видумували всякі небилиці, щоб пояснити незвичну для них назву «Новий Париж». Прізвище «Пащенко» і населені пункти з такою назвою дуже поширені. Виникло це прізвище давно, ще дві тисячі років тому на Полтавщині та прилеглих до неї західних районах Харківщини. Наприкінці VIII ст. до н.е. на Ворсклі поселилися переселенці з Правобережжя Дніпра ( Волині, Рівненщини, Хмельниччини ). Вони називали себе сколотами. А гелони, які теж тут поселилися на початку VII ст. до н.е. називали їх «пасщіма». В перекладі з індо-іранської мови означає – «західні», тобто ті, що прийшли із заходу. В продовж століть ця назва перетворилась в народній мові на прізвище «Пащенко». А тому твердження Петра Пащенка про те, що генерали Левко та Степан Пащенки дали «українську людність нашому слобідському краю» просто надумане, як і все інше. А ще краєзнавець повинен знати: пам'ять переважної більшості людей нездатна тривалий час вірно зберігати почуте або побачене. Звідси всякі видумки. Сильну, ясну пам'ять мають тільки окремі люди. Таким був Золотарьов Петро Йосипович, 1862 року народження. Золотарьов П. служив лісником у поміщиці Браїлової Ольги, маєток якої знаходився рядом з Новим Парижем. Він добре знав старожилів цього села, які народилися ще наприкінці XVIII – на початку XIX ст.ст. Вони розповідали йому, хто назвав так село. Золотарьов П. записав їх розповіді, записи збереглися до нашого часу. Добре знав поміщика – власника села Новий Париж, який так його назвав з своєю родичкою, дід мешканця села Панасівка Панасенко Макара Аврамовича, 1894 р. народження, Панасенко Мойсей Давидович. Він мав єврейське походження, тримав кінний завод, грамотний, дружив з тим поміщиком, також залишив писемні спогади про Новий Париж. Критичний аналіз історичних документів, писемних згадок очевидців того часу, розповіді старожилів XIX – XX ст.ст. допоможуть встановити, хто назвав село Новим Парижем. Олекcій Шинкаренко
 

 
Будинок №6 чи перевернутий №9?

Коммунарец

Дивитися всі коментарі ( 1 )
 
14-02-2012       Марічка Журавлинська
Цікаво...порушена справді цікава тема для роздумів...
 

 
Клаптик моїх думок

Василь Чубик

Дивитися всі коментарі ( 1 )
 
06-02-2012       Женьчужинка
Мені захотілось прочитати від початку до кінця.
 

 
принаймні щиро

Natasha Milutina

Дивитися всі коментарі ( 1 )
 
06-02-2012       Женьчужинка
Цікаво.
 

 
Павутинка

Тетяночка

Дивитися всі коментарі ( 1 )
 
21-01-2012       Tetyana
Як на мене, то є певна схожість з Хвильовим. Але це не погано)
 

 
Кампотік

Богдан Ступак

Дивитися всі коментарі ( 1 )
 
25-09-2011       Коммунарец

Якось невнятно озвучено... Незрозуміло, чого Ви прагнете. Все Вас не влаштовує. Хотілося б знати, так, для інтересу, взагалі, Вашу позицію. Я не хочу ображувати Вас, але вислови українською треба розуміти. "Став за комп" - це означає почати працювати на компі і т.п. Але, якщо, можливо, висловлювайте ваші думки більш зрозумілішіми.

2- для стимулювання

 

 
Горячий хлеб

Катерина

Дивитися всі коментарі ( 1 )
 
11-01-2011       Світлана

Спасибо! Впечатляет. Читаешь и задумываешся о человеческих ценностях...

 

 

 
ПРОКИСЛА КАПУСТА...

Ліда Паньків

Дивитися всі коментарі ( 1 )
 
12-09-2010       Марта

нас заманюють екскурсом у душу, а потім так і залишають на порозі.... 

 

 
* * *

4ajka

Дивитися всі коментарі ( 1 )
 
20-01-2010       Ihor
сподобалися незвичайні образи, яскраві порівяняння, проте є і до болю заїжджені терміни. а в цілому, досить не погано.
 

 
Жизнь прекрасна!

Sergey

Дивитися всі коментарі ( 3 )
 
24-07-2011       Коммунарец

Пишите еще.Пусть не все читают - но чувства, выраженные от души  никогда не пропадут.

5 баллов.

 

09-01-2010       Sergey

Спасибо!

Мы всю жизнь живем рядом. Может и нам когда-нибудь придется идти к людям за помощью.

09-01-2010       яків

Зачепило.Сюжетна лінія і взагалі побудова твору,наштовхує на думку,що подібні твори

пишуться людьми з великої літери.В наш час так мало,а подекуди і взагалі нема,людяності,почуття доброти  і милосердя до ближнього.Дякую. 

 

 
Мне надо так много сказать тебе, сын.

Sergey

Дивитися всі коментарі ( 3 )
 
24-07-2011       Коммунарец

А мне не удалось так поговорись с сыном. Как-то так природа распределяет, что не оказалось в моем сыне той души, что у меня. Весь пошел в линию жены... Только для себя, только в желудок, чтобы быть сытым... жестокость и эгоизм его превзошли все мои возможные варианты. Дело не в моих ощибках воспитания, а то, как сын ведет себя. Даже стонет, как его дед...

А вообще-то жаль, что Вы больше не пишете.

5 баллов.   

 

09-01-2010       Sergey
Читаю ваши комментарии как стихи!
09-01-2010       яків
Вам вдалося зачепити читача за живе.Значить оповідання вдалося.Любити батьківщину так як ви її любите і передати ці сердечні почуття дитині--це може зробити тільки та людина в якої душа і серце справжні,як Природа ріднокраю автора.
 

 
Останній із осінніх етюдів

Ірина Забігач

Дивитися всі коментарі ( 1 )
 
17-12-2008       Наталія Пірогова

Дуже гарно.....

As autumn calls Так кличе осінь. У солодкім свистіПрохання загубитися в тінях,Сховати душу між опалим листямІ просто не продовжувати шлях. Руйную в небо сходи, хоч не мушу.Слабка, нікчемна, хвора і німа,Постійно зраджуючи власну душу,Я на землі лишаюся сама.  

(Здається, я тебе розумію:))

 

 
Робот не може бути людиною(1,2 гл.)

Olvia

Дивитися всі коментарі ( 2 )
 
20-09-2008       Тетяна Мамчик
мабуть з Ворду копіювали?

Можу порекомендувати зберегти вордівський документ як тхт
(через менюшку "Зберегти як"),
а тоді вже звідси копіювати.  Тоді  форматування  не  псується
20-09-2008       Olvia
Який ужас! Вси абзаци перепартачени, немаэ навить видступив... Невже хтось зможе розибратися в ций каши?
 

 
Бабина клуня

Петро Мельник

Дивитися всі коментарі ( 1 )
 
10-08-2008       Катерина

 

Я була разом з Вами. Пила молочка i пiдглядала за Бабунею Раiною.

 

 
Я – не відьма! (Спокій на 48 годин)

Петро Мельник

Дивитися всі коментарі ( 2 )
 
02-05-2010       Лілія Щирська
... хоча б на мить у цьому житті стати тією Оленкою...
30-07-2008       Любов
Невже так красиво, і віртуозно можна перетворити людське падіння і зраду на щось неймовірно добре, ніжне і вічне? Я в захоплені. Читати легко, отак топишся в словах, що навіть не очікуєш якоїсь завязки, сюжет сумний,якийсь навіть недосказаний, за те досить реальний.
 

 
ОЧІ

Петро Мельник

Дивитися всі коментарі ( 3 )
 
30-07-2008       Любов
Талант не загубленно і це приємно ще кілька таких етюдів і я стану фанаткою Петра Мельника, а поки шо можу лише побажати натхнення, наполегливості, праці, хай серце наповняє Любов
05-01-2008       Сергій Полулях
Дуже зворушливо...
02-01-2008       Денис Мамчик
читається на одному диханні)
гарна робота, емоційна
 

 

Пошук на сайті

Що маємо