Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого

Лесь Курбас


 

Актор Ігор Крикунов - керівник циганського театру «Романс»


В Україні цей пан є уособленням циганської культури. По-перше, тому що ось уже 14 років Ігор Крикунов – незмінний керівник циганського театру «Романс». Також він є натхненником міжнародного фестивалю циган, куди роми з’їжджаються з усього світу. По-друге... просто він має вигляд справжнього цигана: очі чорні, мов глибока темна ніч, погляд – наче порив дикого вітру. Проте це романтика. А які ж вони, цигани, у сучасному реальному житті?
 

Амвросій Бучма


 

Валентина Чистякова - акторка школи Курбаса


Її мистецький і життєвий шлях невіддільний від "Березолю", акторські пошуки сягають корінням у творчі відкриття Леся Степановича Курбаса. Тому сьогодні ім 'я Валентини Чистякової для нас — не лише театральна легенда, а й втілення історії українського театру першої половини XX ст., його "особистісна" сторінка  естетичних, професійних, методологічних пошуків у царині акторського мистецтва.

 

До 100-річного ювілею українського режисера і педагога Володимира Михайловича Скляренка.


Володимир Скляренко народився 7 червня 1907 року в селі Великі Дмитричі під Києвом. Батько майбутнього режисера - Михайло Калістратович - був відомим у Києві палітурником. До нього у палітурну майстерню часто здавали п'єси для театру Миколи Садовського, за переплетення яких театр розраховувався контрамарками на перегляд своїх вистав. Саме там, на гальорці Першого українського стаціонарного театру, Володимир Скляренко вперше побачив театральне дійство, яке захопило і вразило його на все життя.
 

Крушельницький Мар'ян Михайлович


19-річним парубком Мар'ян Михайлович почав своє сходження до театрального Олімпу і в 1924 році прилучився до "березільців". Був він з вигляду непоказний і зросту невеликого. Чи в пору було такому артисту мріяти про героїчні образи? Але пройшовши через низку сміховинно-комедійних ролей, Крушельницький ще в "Березолі" зіграв Малахія і Падура в "Народному Малахії" і "Маклені Грасі" М. Куліша, а потім – Тев’є, Єгора Буличова, короля Ліра...
 

Марія Заньковецька


 

Марко Кропивницький: служитель святого мистецтва


27 жовтня 1882 року на сцені міського театру в Єлизаветграді Марком Лукичем Кропивницьким була поставлена "Наталка Полтавка" І.Котляревського за участю Марії Заньковецької у ролі Наталки та Миколи Садовського у ролі Миколи.Так розпочалася історія українського професіонального театру корифеїв, якому судилося досягти класичних вершин акторської та режисерської майстерності й здобути світову славу.
 

Надія Титаренко. Портрет актриси на тлі епохи.


Ще в гімназії стало зрозуміло, що Надійка виросла справжньою красунею. Невисока, але дивовижно пропорційна, з каштановим волоссям незвичного попелястого відтінку, з виразними яскраво-блакитними очима і примхливим малюнком аристократичних вуст – вона мимоволі привертала увагу.
 

Про Коломийський обласний український драматичний театр


Діяльність Коломийського українського аматорського театру розпочалася виставою "Дівка на виданню, або На милованнє нема силовання" 21 травня за старим стилем (8 червня за новим стилем) 1848 р. Перша вистава викликала нечуваний ентузіазм не тільки серед українського населення, а й загальноміської публіки, до якої належали німецькомовні австрійці, чехи, євреї, а також поляки, хоча з боку останніх вживалися заходи щодо перешкод наступним українським виставам.
 

Про театр ім. Івана Франка


 

Степан Курбас (Степан Пилипович Янович)


1893 р. Степан Янович перейшов із чергового режисера на посаду головного режисера “Бесіди”. Був дуже вимогливий до себе та інших майстрів. І. Франко писав: “Головною силою української сцени є Янович… Янович - це для української сцени на Галичині дуже корисна сила…”
 

Учитель виразного життя / До 100-річчя Романа Черкашина


Трапляються серед нас люди, основне покликання котрих - бути камертоном... Поруч з ними одразу відчуваємо, чи ту ноту беремо, чи не схибив ти - бодай мимоволі - у творчості, у спілкуванні, у житті. Таких людей, на жаль, небагато. Але, на щастя, вони гармонізують, покращують своє оточення - дружнє, родинне, творче - вже самим фактом свого існування, яскравим світлом своєї особистості. А коли вони йдуть від нас, залишаючи по собі світлу і кришталево чисту пам'ять, сама згадка про них спонукає нас розкривати свої кращі якості, вчиняти гідно, жити достойно.
 

Пошук на сайті

Що маємо