Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого

Народні музичні інструменти Поліcся. Фотоальбом


Традиційний музичний інструментарій та інструментальна музика Поліся

Первісно-синкретичні обрядово-ритуальні цикли народної музики, виконуваної на примітивних (переважно духових) інструментах на теренах України найяскравіше виявляються в зонах ще досить добре збереженої пастушої культури Карпат і Полісся. Що ж до музично-фольклористичних спостережень на тлі загального, то вони, окрім філологічної обробки текстів пісень, здебільшого обмежувались аналізом ритмоструктури вірша з окремими спробами осягнення музично-стильових особливостей цієї справді заповідної зони давньої української культури.
Музично-етнографічні дослідження поліських теренів, які здійснювали українські етномузикологи (А.Рубець, Ф.Колесса, С.Людкевич, К.Квітка, С.Грица, Є.Єфремов, І.Клименко) разом із польськими (О.Кольберґ, К. Мошинський), російськими (Є.Ґіппіус), білоруськими (З.Евальд, З.Можейко, Г.Тавлай та ін.), дають досить повне уявлення про характерні ознаки поліського пісенно-музичного діалекту. На жаль, наукове вивчення інструментальної культури поліщуків лише розпочинається.
Ця публікація має на меті змалювати сучасну етноорґанологічну ситуацію, зазначити джерела, стан збереженості й дослідженості інструментальної музики на Поліссі, надати читачеві й слухачеві змогу реально її почути і зрозуміти.

Традиційний музичний інструментарій Полісся

Традиційний музичний інструментарій поліської зони України можна умовно поділити на такі три основні ґрупи: а) пастуший; б) інструментарій сільських весільних капел;
г) інструментарій епічної співацько-інструментальної традиції (кобзарів і лірників). Характерно, що саме поліській інструментальній практиці притаманна відносна збалансованість інтенсивності функціонування інструментів згаданих ґруп порівняно з іншими реґіонами України, де спосіб господарювання, географічні, економічні умови визначають характер і ступінь превалювання однієї ґрупи НМІ над іншою (переважання пастушого інструментарію на Гуцульщині, пастушого й ансамблевого на Бойківщині, кобзарського на Полтавщині, Наддніпрянщині, Слобожанщині тощо).
З археологічних даних про найдавніші інструменти, знайдені на території Полісся, назвемо комплекс інструментів із кісток мамонта, розкопаний на березі Десни в Мізинському селищі на Чернігівщині, експериментально відтворене звучання якого записано на ґрамплатівку.
Найхарактернішим пластом інструментальної культури місцевостей із домінуючою пастушою формою господарювання, до яких зараховують і Полісся, є найрізноманітніший інструментарій ґрупи духових. Серед цих інструментів найбільш прив'язаними до пастушого середовища є сиґнальні мундштучні, рідше язичкові. Численні відомості, зафіксовані в етнографічній літературі, свідчать про інтенсивне побутування на Поліссі довгої пастушої труби, яку, зважаючи на характер описів, слід зарахувати до мундштучних .
Труби такого типу ще наприкінці 20-х років тут функціонували як сиґнальні інструменти поліських пастухів (дані К.Квітки, М.Теодоровича , В.Мошкова, Г.Стоянова, Ф.Климчука, О.Ошуркевича. За А.Гуменюком, довжина такої дерев'яної труби мундштучного типу - біля 1м, а металевої, за О.Ошуркевичем, - 40 см.
Другим типом поліських пастуших труб є група інструментів із кори молодої верби, липи, вільхи, крушини, клена або бузини. Вони бувають як мундштучними, так і язичковими із вставними одинарними (кларнетоподібними) пищиками. Як випливає із здійснених Ф.Колессою нотацій награвань на пастушій трубі Т.Циби із Чолонця, ці зразки виконувались саме на такій трубі, хоч вчений про це і не повідомляє ( 2, С.193-194; 54-55). Реконструйований за нотацією вказаної мелодії звукоряд інструмента можна було б визначити як: G-c-f (fis). Зауважимо, однак , що строї труб і рогів із кори крихких порід дерева мають властивість досить відчутно змінюватись упродовж тривалого відрізка часу й унаслідок скорочення цих інструментів при намочуванні та висиханні.
Виготовлені майстром-пастухом із с.Велика Глуша Любешівського району Волинської області М.Т. Плясуном (1931 р.н.), дві труби на час виготовлення мали стрій, що в різні моменти виконання найчастіше схилявся до таких тонових позицій: а) fis-gis-a-h; б) ais-h-c1-dis1. Зараз обидва інструменти, процес виготовлення яких зафільмовано на відеоплівку, знаходяться у фондах ПНДЛ МЕ НМАУ.
Такі екземпляри у вказаній місцевості мають назву "пастуший ріг абік". Оскільки жоден із опитаних не зміг пояснити походження цієї досить незвичної для слов'ян назви, можемо припустити, що це поліський фонетичний варіант білоруського слова "вабік"( 4, С.2), що по-українськи звучить як "вабик" (пор з гуцульським - "вабець", рос. - "манок"), тобто інструмент для "приваблювання" птахів і звірів на полюванні, а також худоби на пасовиську, коли вона погубилася. Практика використання у ролі "вабця" вільних аерофонів з луски, берести та ін. відома, зокрема, ще й на Гуцульщині (дані М.Тимофіїва).
Незважаючи на найбільшу ймовірність цієї версії, висловлюємо і другу: від акцентованої по-гортанному вимови голосного "а", що стоїть після приголосної "б", який ніби "випав" у процесі звукоутворення на початку фонації під час гри на інструменті. Звідси можна мотивувати версію походження назви інструмента від складу "аб". У літературі є також згадки про дерев'яні пастуші інструменти типу "жалєйки", що мають місцеву назву "труба" та рогові кларнетоподібні ріжки на Берестейщині (10, C.94, 100-101 ).
Розміри поліських пастуших труб (рогів) із кори коливаються від 40-50 см (за О.Ошуркевичем) до 1,7 м (за І.Назіною). Втім, цілком імовірно, що ці дані можуть в окремих випадках стосуватися довгих дерев'яних пастуших труб, більш характерних для центрально- та північно-білоруських реґіонів. Хоч саме таку "поліську трембіту" К.В.Квітка у 1898 р. виявив поблизу Городні на Чернігівщині, з чого можна зробити висновок, що в минулому вона побутувала і на Поліссі ( 8, С.259 ).
До сиґнальних інструментів мундштучного типу належать також поліські роги з натурального рогу тварин : найчастіше вола і рідше - корови. Вони, як і описані щойно "абіки", переважали над дерев'яними. Свідченням тому - і досьогодні збережена традиція, і згадки в літературі.
Мундштучними ці роги можна назвати умовно, бо сам мундштук тут здебільшого відсутній, а мундштучна чашечка вироблена безпосередньо на самому корпусі інструмента. Довжина таких рогів біля 27 см, за власними спостереженнями Б.С. Адаменка (1924 р.н., с. Федорівка Поліського р-ну на Київщині), натуральне звучання рога із Федорівки зводиться в основному до одного звука (d), що може бути знижений або підвищений в межах 1/8 чи 1/4 тону внаслідок ослаблення чи посилення напруження губ амбушура (сиґнали "Збір худоби по селу" та "Щось трапилося з худобою"). Характерне зниження основного тону рога на 1/2 тона досягається за допомогою "засурдинення" розтруба інструмента двома пальцями руки, яка підтримує його під час гри (сиґнал "Збір худоби в лісі". У 1997 році в с.Бочечки Конотопського району Сумської області були зафіксовані двоотвірні натуральні роги як з рогу корови, так і кози.
Окрім мундштучних й безмундштучних натуральних рогів з кори різних дерев на Волинському Поліссі зберігся характерний для територій Росії та Білорусі ріжок з родини язичкових із одинарним пищиком із очерету й п'ятьма ігровими отворами ( 6, С.13, 19-22 ).
Із найпримітивніших (т.зв. "псевдоінструментів") тут ще й сьогодні часто можна зустріти значну кількість вільних аерофонів: береста, лист трави ( їх в сучасному побуті нерідко замінювали на поліетиленову плівку або пластмасову пластинку) та мірлітоподібний гребінець. А в минулому К.Мошинський віднайшов тут "жужжалку" та "чурингу" (пор. із загальноукр. - "фуркало", "фуркотало"), іграшкові інструменти дітей пастухів. Тут же побутували дудочки і свисточки із стебла молодого жита та кульбаби та інші дитячі дерев'яні і керамічні інструменти типу пищиків і свистульок, що мали власний, переважно ритуальний репертуар. Експедицією в с.Бочечки на Сумщині зафіксовано й інструмент язичкового типу - "грайка на перині" (майстер Л.Д.Ніколаєнко, 1930 р.н.).
Останнім часом інтенсивно побутує на Поліссі інструмент ґрупи язичкових - гармошка, що не є традиційною для поліщуків. У т.зв. "змішаних" інструментальних капелах, де скрипалі вимушено "співіснують" із гармоністами, нерідкі випадки, коли провідну партію веде скрипаль, але звучання "лякейського інструмента -гармонії" ( вислів Ф.Колесси) цілком поглинає і "забиває" динамічно тихіше і темброво лагідніше звучання скрипки. На належне традиційне місце скрипки як провідного мелодичного інструмента в такому ансамблі годі й сподіватися: їй тут у найкращому разі відводиться менш почесна функція - темброво пом'якшувати всепоглинаюче звучання гармоніки.
З флейтових аерофонів відомі інструменти сопілкового типу, що на Поліссі мають місцеві назви: "свистілка" або "свистьолка" (Волинь) та "дудка" ( інші зони Полісся ). На Берестейщині під назвою "свистьолка" побутують також керамічні свистунці, переважно з трихордним звукорядом в обсязі кварти (10, С.59), а під назвою "карина" - окариновидні зозульки (там-таки, С.62 ).
Поліські "дудки" і "свистілки" - це поздовжні закриті (із денцем) свисткові народні флейти, що здебільшого виготовляються двома найхарактернішими способами: розколюванням (дудки-"колянки" Рівненщина, "свистьолки" -Волинь) та викручуванням ( дудки-"викрутки" центрально-західна та волинська зони Полісся). Відомі також дитячі дудочки типу свистка із кори верби, липи, осики, вільхи, лози, берези. У Конотопському районі на Сумщині були зафіксовані незаднені безотвірні "свистки" з бузини, на яких грають, закриваючи отвір руками.
Технологія колення і викручування, невідома в інших реґіонах України, є характерною винятково для Полісся і - рідше - Білорусі. Серед "колянок" зустрічаємо короткі примітивні дудочки, що мало надаються для виконання мелодій. Один з таких екземплярів - свистілка з бузини майстра А.П.Плясуна (1922 р.н.) довжиною 19,5 см. Вона скріплена замість кілець із кори звичайною ізоляційною стрічкою, має три ігрові отвори і після довготривалого вимочування у воді дає виразно фіксований звукоряд мажорного тризвука з "приставленою" до нього згори великою секундою. Екземпляри "колянок" із Західного Полісся з колекції І.Клименко мають значно більші розміри. Вони здебільшого шестиотвірні й дають звукоряди у півтори октави найрізноманітнішого ладово-інтонаційного складу.
Дудка-"викрутка" із сосни, придбана в с.Галузія Маневицького району Волинської області від І.О. Кульчицького (1925 р.н.),. має 6 отворів, ориґінальну, нехарактерну для інших реґіональних типів українських сопілок будову свистка: звуковидобувна щілина тут розміщена не знизу, а згори. Вона відокремлена від решти площі денця вирізаним із нього суцільним дерев'яним виступом, який при грі входить у ротову порожнину і, впираючись у зуби, служить додатковим фіксатором.
За повідомленням дудочника Петринича (1909 р.н., с. Мохро на Берестейщині), дудка-"свістьол" - це завжди "весна", "тройця", "жниво", після чого грали вже на трубах (10, С. 76). Є відомості про побутування в минулому на Берестейщині свисткових безотвірних дудок (10, С. 84) та свирілей типу флейти Пана (там само, С. 140).
З групи ударних та ідіофонів на Поліссі зафіксовані дерев'яний дзвінок "кляпайло" на Пінщині (10, С. 23) та факт колядування з металевими дзвінками на Гомельщині (там само, С. 24-25), ударно-ритмовий інструмент "брязґотку" на Берестейщині (там само, С. 27), шархуноподібні ідіофони "шалястуни" на Пінщині (там само, С. 29) та ін. Сучасні експедиційні дані підтверджують застосування деркача (лок. "трещотка") для оповіщення про пожежу, при полюванні на вовків та при коляді на Пінщині, волинській та інших зонах Полісся (інформація майстра народних інструментів І. Сидорчука з м. Ковеля Волинської обл.).
На всій території Полісся широко використовується одномембранний бубон (загальноукр.- "решітко"), та двомембранний барабан зменшених розмірів (укр. "бухало"), названий І. Назіною "турецьким". Дещо рідше зустрічається також двомембранний барабан натурального (порівняно із загальновживаним у оркестрах) розміру.
Історію побутування струнних на Поліссі певною мірою можна пов'язувати з археологічною знахідкою кілка від струнного інструмента з XII ст. із околиці Ґродна ( 11, С. 17 ), фіксацією К. Мошинським тут примітивного щипкового лукоподібного однострунного інструмента - бандурки ( 11, С. 19).
На всій території Полісся донині досить інтенсивно побутує скрипка. Подекуди зустрічається народна технологія її виготовлення способом видовбування спідньої частини (11, С.84). Факти інтенсивного функціонування скрипкової музики на Поліссі наприкінці XIX - початку XX ст. зафіксовані К. Квіткою ( 8, С. 267-269), Ч. Петкевичем ( див. - 12, С. 232-238), Д.Г. Булгаковським ( 13, С. 4-5 ).
Дуже характерні для Білорусі та багатьох реґіонів України (Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина, Поділля, Наддніпрянщина) цимбали в етнографічній зоні Полісся, зафісковані лише спорадично на Гомельщині (11, С. 30) та Берестейщині, що виглядає як виняток, зумовлений, імовірніше, сильним білоруським впливом, ніж насильницькою русифікацією, - на противагу історії з поширенням балалайки на Полтавщині і Слобожанщині.
Побутування мандоліни і ґітари переважно в інтеліґентському середовищі слід кваліфікувати як явище пізнє і мало показове для традиційної сфери народного інструменталізму. Не дивно, що і балалайку, і мандоліну з ґітарою, що їх білоруська дослідниця І. Назіна зараховує до "білоруських НМІ", нерідко можна зустріти в "опозиційних" щодо традиції складах так званої "музики з гармошкою", які у межах концепції етнічного звукоідеалу українців (див. 14) розглядаються як напливові і такі, що руйнують автохтонний субетнічний звукоідеал поліщуків. Інструментальні ансамблі традиційного складу з басом (укр. - "басоля", білор. - "басетля", "баседля") зафіксовано лише на пограничних з білоруською етнічною територією українсько-поліських теренах Пінщини і Берестейщини ( 1, С.11, 114 ). На центральній частині Полісся ансамблі з басом або ж вивелися цілком, або були тут малопоширеними. Натомість продовжують чинити відчайдушний спротив згаданим зрусифікованим складам капели з двох скрипок і барабана, або - рідше - бубна-решітка.
З кобзарсько-лірницького інструментарію маємо достатньо відомостей про побутування кобзи і бандури на лівобережній частині поліської території (15, 16, 17, 18, 19, 20, 21) та ліри на всій території Полісся (18, 20, 11, 22).
Ф. Колесса, як відомо, хвилювався, що йому не вдалося роздобути фоноґрам, наспіваних кобзарями із Чернігівщини. Ще більше доводиться журитися нашим сучасникам через відсутність фонограм і нотацій славних співців Чернігівської школи кобзарів й бандуристів Т. Пархоменка, Ф. Ткаченка., М. Даценка, лірника Йосипа, бандуристів-лірників А. Бешка, І. Романенка та ін. До нас дійшла лише традиція гри на кобзі в нотації та описах М.В. Лисенка від О. Вересая та лірницький репертуар А. Гребеня, єдиний запис якого зберігається у фондах ІМФЕ. Маємо також записи автора від бандуриста І. Рачка, гармоніста, що співає лірницький репертуар з с. Гірники, хут. Броди Ковельського району Волинської області А.С.Данилюка, 1931 р.н. (псевдо в традиції - "сліпий Андріян") та стихівничої з с. Білинь цього самого району А.О.Ладан, 1935 р.н. (в традиції - "сліпа Настя"), лірників Івана Власюка і Калістрата у записах О. Саніна та В. Шевчука.
Цей матеріал свідчить, що у минулому на Поліссі активно функціонувала кобзарсько-бандуристська традиція, яка за своїм творчим потенціалом ніяк не поступалася частіше зафіксованій харківсько-полтавській. А лірницька традиція на всій території Полісся була настільки потужною, що навіть найзапекліші переслідування тоталітарної епохи не змогли її повністю знищити, а лише загнали у глибоке підпілля.

Інструментальна музика Полісся

Якщо етноорґанологічну ситуацію на Поліссі джерел можна окреслити більш-менш виразно, то аналіз музично-стилістичних особливостей інструментальної музики українців-поліщуків є значно проблематичнішим і, передусім, через недостатній обсяг зафіксованої "живої" музики, яку б арґументовано можна було зарахувати до "традиційної".
Спорадичні дослідження вчених-етноорґанологів минулого (Н.Привалов, Г.Стоянов, В.Мошков, К.Квітка ) й сучасних дослідників народних музичних інструментів поліщуків (етномузикологи - Є.Ґіпіус, І. Назіна, Мих. Лисенко-Дністровський, мовознавець Ф. Климчук, краєзнавець О.Ошуркевич), заторкуючи, головним чином, лише сам факт побутування музичних інструментів та їх описів, стилю і структури інструментальної музики не розглядали. Виняток - аналітичні нотації та дослідження інструментальної музики Полісся Є.Ґіппіуса, про які, зокрема, згадує І.Назіна. Якщо до цього додати відомі праці К. Квітки "До вивчення побуту лірників", "Матеріяли ярмаркового репертуару та побуту старцівства на Чернігівщині" Б.Луговського, 26 інструментальних мелодій у недавно опублікованій збірці Ф.Колесси - К.Мошинського ( 2, С.174-194 ), близько 60 мелодій "з українського боку" у збірці А. Гуменюка (на жаль, лише винятково ансамблево-танцювальних (див. 9, С.39, 42, 47-52, 69-70, 75-77, 83, 123, 125, 127, 224-238, 252-253 та ін.) та 6 зразків, занотованих В.Кучеруком у брошурі О. Ошуркевича (7, С.19-22), то загальна картина функціонування і вивчення інструментальної культури поліщуків у минулому виглядає доволі панорамно на тлі більш ніж інтенсивного згасання самої традиції та активного зростання зацікавленості нею фахівців і широкого загалу.
Окремі записи зберігаються у фондосховищах науково-дослідних лабораторій Львівської та Київської консерваторій, інших музично-освітніх вузів і училищ, центрів народної творчості Луцька, Львова, Рівного, Житомира, Чернігова, Києва та у приватних й державних фоноархівах поліської зони в Білорусі, Росії і Польщі (див.- 34. С. 27, розд.-"ІМ" та "НМІ" ). Попри фактичну недоступність цих архівів для дослідників, їх матеріали становлять велику наукову й художньо-пізнавальну цінність.
Спроба визначення т.зв. "жанрової мережі" народної інструментальної музики Полісся, зважаючи на усі складності сучасного стану традиції, все ж може бути успішною - за умови критичного переосмислення відомих з літератури думок, суджень і систематизацій. Скажімо, вже із скупих характеристик жанрово-стилістичних особливостей музики поліщуків І. Назіної та ще скупіших зауваг Ф. Колесси, а також виходячи з доступних нам фоно-, відео- й нотних рукописних архівів, можемо вималювати її основні контури, згідно яких традиційна інструментальна музика за своєю жанрово-функційною та жанрово-стильовою спрямованістю поділяється на:
· сиґнальні шуми і сиґнальні мисливські й пастуші награвання;
· сиґнали й награвання, виконувані "для себе" на пастуших інструментах: рогах, трубах, ріжках і дудках (свистілках, колянках і викрутках );
· звуконаслідувальні награвання й награвання - "ваблення" з втраченими своїми первісно-прикладними функціями, що виконуються переважно "для себе" й "для слухання";
· звуконаслідувальні ілюстрації до народних оповідей та "проґрамних" музично-оповідальних картинок (переважно у виконанні скрипалів, рідше, дудкарів);
· вокально- інструментальні форми (спів Solo + скрипка, спів Solo + дудка чи свистілка, гуртовий спів + скрипка і т.п. ), як приурочені до якогось обряду (волочебні обходи, коляда, весілля тощо), так і без нього ("в хаті", "на вулиці", "для слухання" і т.ін.);
-супровід духовних співів (в давнину, переважно під ліру, на Центральному і Східному Поліссі - також під бандуру й кобзу);
· танцювальна музика з досить розгалуженою внутрішньо-жанровою структурою награвань і танців, яка на Поліссі поділяється на дві пропорційно врівноважені ґрупи: а) автохтонні;
б) напливові або запозичені танці.
Функційне призначення сиґналів на дерев'яних мундштучних трубах зумовлене обрядово-ритуальною звичаєвостю, зокрема з маґічними обрядами аґрарного та календарного циклу: звичаями трубити в період осінньої сівби ("щоби так трубило жито", "щоб жито крутилося в трубу") для задобрювання злих сил при наступанні осінніх холодів, на свято Іллі як оповіщення про початок осені та - значно рідше - до "закликання весни" (див. 6, C.5-8).
Нотації виконуваної на кларнетоподібному ріжку із волинського села Деревок музики засвідчують втрату сиґнальної та маґічно-ритуальної функцій і заміну їх пізнішими розважальною ("Весільна танцювальна", "Полковий марш", "Крутяк", "Терниця", "Прощальна рекрутська") та звукозображальною ("імітація співу півня").
Загалом усі примітивні аерофони з інтонаційно визначеною висотою тону та архаїчні ритуально-обрядові ансамблеві награвання октавно-унісонного складу консервують традиційний інструментальний стиль й субетнічний звукоідеал Полісся. Пізніші вокально-інструментальні композиції, співані під скрипку та дудку в середовищі "хатнього" та "вуличного" музикування, позначені значним вмістом пізніших (переважно терцевих) інтонацій та іноетнічних впливів, що деконсервують поліський субетнічний стиль.
Серед зразків інструментальної музики Полісся найбільш чисельною є верства традиційних весільних награвань і маршів, як-от: "Надобридень" (уся поліська зона), "Похода ", "Надобраніч"(Волинь). Також помітним є пласт семантично і обрядово означених весільних приспівок і надзвичайно розгалужена мережа двочасткових танців: гопаків, козачків, польок з автохтонною ритмо-інтонаційною основою та напливових: польських, російських, білоруських, єврейських тощо.
"Патріарх" місцевої танцювально-інструментальної культури - гопак - в сучасному поліському селі належить уже до реліктових явищ. Танці ж козачкової структури з трансформованою у бік сучаснішої польки ритмо-інтонаційною лексикою: "Комаринський", "Крутак", "Козачок", "Розкомарський козачок", "Козак", "Очерет", "Чоботи", "Гречаники", "Попуд гайком" та ін. ще досить помітно конкурують із засиллям сучасної поп- та рок-культури. Ще ефективніше вклинюється у цей процес ґрупа напливових танців, серед яких найвідоміші: польські - краков?як і оберек, російські - "Бариня" і "Коробочка", білоруська "Лявоніха", єврейські "Шир", "Ой-ра", "Карапет" та ін.
Занесені, на думку Ф. Колесси, на Полісся із Подніпров?я ( 23, С.54), ці та багато інших танцювальних мелодій "врослися" в автохтонний інтонаційний субстрат зазначеної ритуально-обрядової верстви й витворили ориґінальні міжжанрові квазісюїтні форми, що розчиняють місцевий інтонаційний елемент й "усереднюють" його, зводячи до "загальноукраїнського" стилю.
Танцювальним жанром, що найактивніше й найефективніше побутує на сучасному Поліссі, є полька. Ось орієнтовний сюжетно-тематичний перелік назв цього жанру: "Дєдушка", "Бабушка", "Верба", "Шабасувка", "Рузя", "Циганка", "Пчулка", "Дрібненька", "Субота", "Довбешка", "Гуляй, гуляй, красуля", "Архіпова", "Мазурка", "Батькова", "Кабардинська". Він свідчить як про кількісне, так і про інтонаційно-стильове і тематичне спрямування типово поліської полькової стилістики. Запозичена колись з Європи, але сильно асимільована автохтонним інтонаційним елементом, поліська полька разом з місцевими танцями та напливовими вальсом, фокстротом і танґо продовжує виборювати для себе провідне місце в сільському відпочинково-рекреативному середовищі.
Питання мелогеографічних відмінностей в інструментальній традиції українців-поліщуків досліджене і висвітлене ще слабше. Причиною тут, очевидно, є не лише обмаль зафіксованого польового матеріялу, але й порівняно ширше, ніж в інших регіонах України, трактування самого феномена культури Полісся. В інструментальній музиці ця проблема є ще складнішою. Так, подані, О. Кольберґом записи "od Kowla.. , Rуwnego.. do Owrucza" хоч і містять досить об?ємний, семантично розгалужений у структурному, фактурному і темпоритмовому плані доволі розмаїтий матеріал, та в інтонаційному, власне мелогеографічному відношенні вони все-таки не є достатніми для означення музично-діалектних відмінностей.
Найбільш показовий і такий, що найкраще надається для мелогеграфічного означення, кольберґів матеріял, представлений у відомому томі О.Кольберґа "Wolyn". У ньому автор подає й не менш різнорідний щодо етнографічної визначеності інтонаційний пласт весільного інструментального мелосу. Здебільшого це весільні обрядові награвання, виконувані на скрипці Solo (або ж ансамблем, хоч О.Кольберґ подає лише партію скрипки), в основі яких лежать як виразно галицького походження весільні співи ладканкового типу та тричасткові (ймовірно, польського походження) весільно-обрядові наспіви, так і центрально- та східноукраїнські інтонації козачково-приспівкового і навіть лірико-пісенного складу. При цьому зауважимо, що перша (волинсько-західно-поліська) верства побутує переважно у визначених реґіональних межах, тоді як друга (центрально-східноукраїнська) покриває практично весь територіальний волинсько-поліський масив й перегукується окрім кольберґового також із матеріалом К.Мошинського-Ф.Колесси та І.

Назіної із марґінальних українсько-білоруських поліських територій, а також з поліськими зразками із збірок А. Гуменюка, О. Ошуркевича й сучасними польовими записами фольклористів молодшої ґенерації: С. Охрімчука, І. Федун, І. Фетисова, М.Хая та ін.
* * *
Розшматовувана упродовж століть штучними і(білорусько-українсько-російськими) кордонами, поліська етнографічна територія все ж зберегла найбільш характерні для всього масиву її культури ознаки. Повною мірою це стосується традиційного музичного інструментарію та інструментальної музики.
Найхарактернішими її ознаками можна вважати:
1. Спільний для української та білоруської традицій поділ інструментарію пастушої, рекреативної та кобзарсько-лірницької сфер (виняток — кобзарський інструментарій, не властивий для Білорусі).
2. Характерна для реґіонів, де домінує пастуший спосіб господарювання, схильність до превалювання народних сиґнальних аерофонів: мундштучних, шалмеїв і флейтових.
3. Рельєфно визначена і чітко окреслена на реґіональному, субреґіональному та локальному рівнях специфіка технології виготовлення інструментів, що випливає з природних умов та побуту поліщуків ( дудки-„викрутки” із сосни, дудки-„колянки” з клена, горішини, крушини, весняні дудочки з кори, роги з кори та натурального рога тварин тощо).
4. Переважання маґічно-ритуальної звичаєвості за участю примітивного сиґнального інструментарію у помірно лісових зонах та дерев'яних мелодичних аерофонів у глибинних лісових зонах.
5. Типова для українського етносу специфіка бандури і кобзи ( на лівобережному Поліссі) та ліри (на всій етнографічній поліській території) найістотніше відокремлює її основний українсько-поліський масив від іншоетнічних (польського, білоруського, російського).
6. Слабше порівняно з реґіоном Карпат, але сильніше, ніж у східно-південних реґіонах України, акцентований архаїчний інтонаційний елемент: сиґнальний, унісоновий та октавно-унісоновий .
Ознаками, що вирізняють поліську інструментальну традицію з-поміж інших регіональних традицій України, Білорусі, Росії й Польщі, але зближають її з загальноукраїнським субстратом, варто визнати такі:
- збереження форми, конструкції, технології виготовлення, ерґономічних вимірів, строю, способів звукоутворення й манери виконання у порівнянні з іншими реґіонами України і Білорусі;
- найяскравіше виражена на Поліссі схильність в інструментальній традиції до законсервованості архаїчних типів і форм народного інструменталізму (пастуший інструментарій, лірницька традиція, традиційна скрипкова культура);
- типологічно найхарактерніший для Полісся склад ансамблів гуртової музики (скрипка, скрипка - „втора” і барабан) істотно різниться від найбільш поширених в Україні та Білорусі традиційних складів з басолею та цимбалами;
- орґанічна збалансованість функціонування народного інструментарію різних сфер побутування: а) пастушої; б) лірницької; в) відпочинково-рекреативної. Інструментарій перших двох ґруп і досі є консервуючим та інтеґруючим, а третьої — деконсервуючим і дезінтеґруючим чинником у процесі самоідентифікації музичної культури поліщуків;
- виразне тяжіння інструментального мелосу західно-поліської зони до інтонаційного модусу мислення локального середовища, а центрально- та східно-поліської до оволодіння цілим волинсько-поліським масивом .
* * *
Якими б важливими не видавалися зазначені озна¬ки побутування народного інструментарію на Поліссі, найхарактернішими рисами реґіонального інструментального стилю, безсумнівно, є відмінності, закодовані в інтонаційній структурі самої музики, виконуваної на описаних тут традиційних НМІ. Обсяг зафіксованого репертуару, його стильове спрямування і довер¬шене, по-народному високопрофесійне виконання свідчить про функціонування на Поліссі поряд із гли¬бинними шарами примітивної первісно-синкретичної інструментальної культури пастушого середовища також дещо пізнішої, але досить ориґінальної і своєрідної ансамблевої вокально-інструментально-танцювальної традиції та реліктових осередків лірницько-стихівничого побуту.

1. Деркач, майстер І.Сидорчук (1953 р.н.), м. Ковель Волинської обл. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

1. Деркач, майстер І.Сидорчук (1953 р.н.), м. Ковель Волинської обл. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

2. Дудка-„викрутка”, Рівненщина, матеріали І.В.Клименко. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

2. Дудка-„викрутка”, Рівненщина, матеріали І.В.Клименко. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

3. Дудка-„колянка”, Рівненщина, матеріали І.В.Клименко. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

3. Дудка-„колянка”, Рівненщина, матеріали І.В.Клименко. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

4. Металевий дзвінок. с. Скулин Ковельського р-ну Волинської обл. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

4. Металевий дзвінок. с. Скулин Ковельського р-ну Волинської обл. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

5. Дудка-„колянка”, Рівненщина, матеріали І.В.Клименко. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

5. Дудка-„колянка”, Рівненщина, матеріали І.В.Клименко. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

6. Пастуший ріг з рогу корови, майстер Адаменко Б.С. (1924 р.н.), с. Федорівка Поліського р-ну Київської обл.

6. Пастуший ріг з рогу корови, майстер Адаменко Б.С. (1924 р.н.), с. Федорівка Поліського р-ну Київської обл.

7. Пастуший ріг „абік”, майстер Плясун М.Т. (1931 р.н.), с. Велика Глуша Любешівського р-ну Волинської обл. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

7. Пастуший ріг „абік”, майстер Плясун М.Т. (1931 р.н.), с. Велика Глуша Любешівського р-ну Волинської обл. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

8. Барабан натурального розміру. с. Рубежівка Києво-Святошинського р-ну Київської обл. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

8. Барабан натурального розміру. с. Рубежівка Києво-Святошинського р-ну Київської обл. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

9. „Свисток”, майстер Ніколаєнко Л.Д. (1930 р.н.), с. Бочечки Конотопського р-ну Сумської обл. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

9. „Свисток”, майстер Ніколаєнко Л.Д. (1930 р.н.), с. Бочечки Конотопського р-ну Сумської обл. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

10. „Грайка на перині”, майстер Ніколаєнко Л.Д. (1930 р.н.), с. Бочечки Конотопського р-ну Сумської обл. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

10. „Грайка на перині”, майстер Ніколаєнко Л.Д. (1930 р.н.), с. Бочечки Конотопського р-ну Сумської обл. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

11. „Фуркало” („фуркотало”), майстер І.Сидорчук (1953 р.н.), м. Ковель Волинської обл. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

11. „Фуркало” („фуркотало”), майстер І.Сидорчук (1953 р.н.), м. Ковель Волинської обл. (Фонди ПНДЛ МЕ НМАУ)

12. Шумлячий браслет з бивня мамонта. – Матеріали Мізинського музичного комплексу.

12. Шумлячий браслет з бивня мамонта. – Матеріали Мізинського музичного комплексу.

13. Музичні ударники з бивня мамонта. – Матеріали Мізинського музичного комплексу.

13. Музичні ударники з бивня мамонта. – Матеріали Мізинського музичного комплексу.

14. Музичні трещітки з ребра мамонта. – Матеріали Мізинського музичного комплексу.

14. Музичні трещітки з ребра мамонта. – Матеріали Мізинського музичного комплексу.

15. Бляшана пастуша труба. с. Кутрів Горохівського р-ну Волинської обл. О.Ошуркевич „Затрубили труби”. – Луцьк, 1993.

15. Бляшана пастуша труба. с. Кутрів Горохівського р-ну Волинської обл. О.Ошуркевич „Затрубили труби”. – Луцьк, 1993.

16. На пастушій трубі грає Я.П.Сичик. с. Обенижичі Турійського р-ну Волинської обл. 1983. О.Ошуркевич „Затрубили труби”. – Луцьк, 1993.

16. На пастушій трубі грає Я.П.Сичик. с. Обенижичі Турійського р-ну Волинської обл. 1983. О.Ошуркевич „Затрубили труби”. – Луцьк, 1993.

17. Бандурка. І.Д.Назіна. Білоруські народні музичні інструменти. Мінськ, 1982.

17. Бандурка. І.Д.Назіна. Білоруські народні музичні інструменти. Мінськ, 1982.

18. Старовинна Поліська скрипка. І.Д.Назіна. Білоруські народні музичні інструменти. Мінськ, 1982.

18. Старовинна Поліська скрипка. І.Д.Назіна. Білоруські народні музичні інструменти. Мінськ, 1982.

19. Басетля. І.Д.Назіна. Білоруські народні музичні інструменти. Мінськ, 1982.

19. Басетля. І.Д.Назіна. Білоруські народні музичні інструменти. Мінськ, 1982.

20. Грає Н.І.Соханчук. І.Д.Назіна. Білоруські народні музичні інструменти. Мінськ, 1982.

20. Грає Н.І.Соханчук. І.Д.Назіна. Білоруські народні музичні інструменти. Мінськ, 1982.

Література:
1. Полесье. Материальная культура. — К., 1988.
2. Музичний фольклор з Полісся у записах Ф. Колесси та К. Мошинського.-К., 1995.
3. Белорусские народные песни. — М.-Л., 1941.
4.Беларусская народная інструментальная музыка. — Фонозапісы, ред. і систематизація наігрышау, уступ, арт. і навук, камент. І. Дз. Назінай. - Мн., 1989.
5. Луговський Б. Матеріяли ярмаркового репертуару та побуту старцівства в Західній Чернігівщині // Родовід. - 1993.- №6. – С.83-120.
6. Ошуркевич О. Затрубили труби. – Луцьк, 1993.
7. Бибиков А.С. Древнейший музыкальный комплекс из костей мамонта. Очерк материальной и духовной культуры палеотического человека. - К., 1981.
8. Квитка К.В. К изучению украинской народной инструментальной музыки // Избр. труды. - Ч.2. – С.251-278.
9. Інструментальна музика. - Упорядк., вст. ст. та прим. А.І.Гуменюка. – К., 1972.
10. Назина И.Д. Белорусские народные музыкальные инструменты: Самозвучные, ударные, духовые. - Мн.,1979.
11. Назина И.Д. Белорусские народные инструменты: Струнные. - Мн.,1982.
12.Pietkiewicz Cz. Polesie Rzeczyckie.- in 2 cz. – Pietkiewicz Cz. Kultura duchowa Polesia Rzeczyckiego. – Warszawa, 1938.
13. Булгаковский Д.Г. Пинчуки. - Спб., 1890.
14. Хай М. Етнічний звукоідеал як критерій визначення автохтонності музично-інструментального стилю // Актуальні напрямки відродження та розвитку народно-інструментального мистецтва в Україні. - К., 1995 .- C.84-88.
15. Лисенко М.В. Характеристика музичних особливостей народних дум і пісень у виконанні кобзаря Вересая. – К., 1978.
16. Квітка К.В. Вибрані статті. - Ч.1. - К.,1985; Ч.2. - К.,1986.
17. Гуменюк А.І. Українські народні музичні інструменти. - К.,1967.
18. Колесса Ф.М. Мелодії українських народних дум. - К.,1969.
19. Кирдан С.Омельченко А. Народні співці-музиканти на Україні. - К.,1980.
20. Лавров Ф. Кобзарі. - К.,1980.
21. Пшерембський Збіґнєв Єжи. Корбова ліра в … // Родовід.-1995.ч.11. - С.43-56.
22. Квітка К.В. До вивчення побуту лірників.- К.,1926.
23. Сидоров В. Манок – музыкальний инструмент епохи неолита // Народные музыкальные инструменты и инструментальная музыка. - ч.1. - М., 1987. - С.157-163.
24. Рак В.В. Природа народного примітиву та його поетика // Другі гончарівські читання. - К., 1995. - С.28-29.
25. Сабан Л. Традиційна звукова іграшка Волині та Полісся // Традиційна народна музична культура Західної Волині та Західного Полісся. - Львів, 1997.
26. Фетисов Ілля. До питання напливовості в інструментальному фольклорі Західного Полісся // Народна музика Волині. - Кременець, 1998. - С. 47-52.
27. Мациевский И.В. Музыкальные инструменты Подляшья // Материалы к энциклопедии музыкальных инструментов народов мира.- Вып. 1.- Спб., 1998. - С. 104-133.
28. Мацієвський Ігор. Жанрові уґрупування в традиційній українській музиці. - Львів, 2000.
29. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. – К., 1980.
30. Kolberg Oskar. Wolyn. Obrzedy, melodye, piesni.- Krakow, 1907.
31. Хай Михайло. Традиційний музичний інструментарій Полісся (до питання примітиву в музиці) // Родовід. - 1997. - Ч. 16. - С.104-113.
32. Аркушин Григорій. Вплив говіркового оточення на арґо жебраків на Волині // Полісся: Мова, культура, історія. - К., 1996. - С. 94-97.
33. Омеляшко Ростислав. Концептуальні засади та організація врятування і збереження етнокультурної спадщини Полісся // Полісся: Мова, культура, історія. - К., 1996. - С.9-27.

За матеріалами:
http://www.ukrfolk.kiev.ua/polissya/

 

Пошук на сайті

Що маємо