Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого

Князь Василь-Костянтин Острозький


Про князя Василя-Костянтина Острозького (1525? – 1608) знаємо небагато. У кращому випадку – що це був багатий магнат. Хтось може згадати, що він заснував Острозьку академію та на його кошти видали Острозьку Біблію.

Сама ж діяльність князя (а була вона багатогранною!) належним чином не поцінована. Хоча те, що він зробив, мало велике значення для української історії, спрямувало її у відповідне русло.

Звернемося до основних моментів діяльності В.-К.Острозького. Його батько, Костянтин Іванович, був видатним полководцем. Обіймав високі становища у Великому князівстві Литовському. Йому вдалося, переважно за рахунок великокнязівських пожалувань, які давалися переважно за воєнні звитяги, значно розширити свої володіння. Проте за військовими справами йому не залишалося часу зайнятися господарською діяльністю.

Молоді роки В.-К.Острозький присвятив збиранню батьківських земель і розширенню свого домена. Зрештою, на середину 70-их рр. в його руках опинилися величезні володіння, які охоплювали значну частину території сучасної України. Йому належала третина земель історичної Волині (зараз це переважно землі Рівненської, Хмельницької та Тернопільської областей), 14 міст і більших поселень з округами на Київщині, 8 – на Брацлавщині, 4 – на Галичині, 32 – на території Польщі.

Річний прибуток князя становив 10 мільйонів золотих – величезна на той час сума. І його вважали найбагатшою людиною не лише тодішньої Речі Посполитої, а й усієї Європи. Статки князя дозволяли виставити військо чисельністю 15-20 тис. чоловік. Не кожен європейський правитель мав таку армію в той час.

Двір В.-К.Острозького багато в чому нагадував інституцію незалежного правителя. У його резиденціях в Дубні й Острозі перебувало близько двох тисяч слуг, переважно молодих людей. Для них це була своєрідна школа управління, де вони набували потрібного досвіду. Пізніше ці люди ставали до служби в надвірному війську, канцеляріях, їх призначали управителями маєтків, опинялися вони й на церковних становищах.

Велику увагу В.-К.Острозький приділяв обороні земель від татарських наїздів. У ХУІ-ХУІІ ст. це була найболючіша проблема України. Князь власним коштом утримував кількатисячний загін вершників для оборони від татар. Він неодноразово в 70-90-их рр. успішно відбивав напади ординців. Саме в обороні українських земель В.-К.Острозький виявив неабиякі військові і дипломатичні здібності, а його боротьба проти «поган» була високо оцінена в тогочасних хроніках та поетичних творах.

Коштом князя було засновано й побудовано чимало міст і замків, передусім на південно-східній Волині та Київщині. Наприклад, його стараннями були збудовані замки на межі з Диким полем – у Білій Церкві, Переяславі, Богуславі. Завдяки цим діям стала більш інтенсивною колонізація українцями нинішніх центрально-українських земель. Сам же князь неодноразово рятував Київ від татарських наїздів. Так, у 1578 р. він виплатив татарам 3.000 дукатів, щоб ті не грабували це місто. Будучи Київським воєводою, В.-К.Острозький зробив багато як для відродження Київської землі, так і Києва, котрі в ХУІ ст. були відкриті для татарських нападів і лежали в руїнах. Також він чимало зробив для культурного розвитку цього міста, зокрема, такого його культурно-релігійного центру, як Києво-Печерська лавра. Саме вихованці двору князя В.-К.Острозького (Єлисей Плетенецький, Мелетій Смотрицький, П.Конашевич-Сагайдачний та інші) продовжили справу свого патрона по відродженню Києва. Є підстави говорити, що без В.-К.Острозького не було б ні «Могилянського ренесансу», ні піднесення Києва в ХУІІ ст., ні перетворення його в духовну столицю України. На жаль, кияни цього вже не пам’ятають. І на вулицях нашої столиці ви не знайдете навіть скромного пам’ятника В.-К.Острозькому.

Взагалі завдяки діянням князя українські землі в кінці ХУІ ст., будучи хоча б частково захищені від татарських нападів, отримали змогу відносно нормально розвиватися як у плані господарському, так і культурному. Саме в таких умовах стало можливим т.з. «українське відродження» кінця ХУІ – початку ХУІІ ст., про яке писали М.Грушевський та інші дослідники. Однак сумнівно, щоб це відродження відбулося без В.-К.Острозького.

Саме він заснував першу в Східній Європі вищу школу – Острозьку академію. Ця школа проіснувала близько 60-ти років. З її стін вийшло чимало видатних культурних діячів, які виступали письменниками, вчителями, вченими, священнослужителями. Вихованці Острозької академії стояли біля витоків школи Київського братства й Києво-Могилянки. Випускник цієї академії, Мелетій Смотрицький, створив граматику старослов’янської мови, яка справила значний вплив на розвиток філологічної науки як в Україні, так і за її межами.

Під керівництвом В.-К.Острозького і за його сприянням була видана Острозька Біблія. Це, по суті, перше в Європі критично-наукове видання біблійних книг, укладене на основі різних текстів. Подібного роду видання в Західній Європі з’явилася лише в 90-их рр. ХУІ ст., тобто через десять років після появи Острозької Біблії. Саме ця Біблія стала канонічним текстом для християн, котрі використовували в богослужінні старослов’янську мову.

Також в Острозі під покровительством князя розвинулася полемічна література – предтеча української новочасної літератури. Сам князь виступав замовником полемічних творів, друкував їх на свої кошти й винагороджував авторів.

В.-К.Острозький, виступаючи покровителем православ’я в Речі Посполитій, чимало уваги звертав на розбудову церковних структур. Він виступав фундатором численних церков, монастирів. Навіть виношував амбітний план створення патріархату на українських землях. Якби цей план був реалізований, ми би вже тоді мали незалежну українську церкву. На жаль, в силу певних обставин, цей план так і не став реальністю.

Фактично В.-К.Острозький і в господарському, й політичному, і культурному та церковному планах творив незалежну державну структуру. І хоча він визнавав зверхність над собою короля Речі Посполитої, проте поводився незалежно. Навіть у листах писав «Ми, Костянтин, з Божої ласки князь на Волині». Так у той час іменували себе суверенні правителі.

Якби справи князя отримали своє гідне продовження, ми б мали і іншу державу, і більш нормальну історію, яку можна було б «читати без брому». Але навіть те, що він зробив заслуговує високої оцінки.

Можливо, варто уважніше придивитися до політичної, військової, дипломатичної, господарської, культурної, церковної діяльності В.-К.Острозького. Власне, це потрібно не йому. Це потрібно нам.

Петро Кралюк,
професор,
доктор філософських наук

Джерело:
http://www.uosa.uar.net

-------------------------------------------

 Поява серед iмен козацьких вождiв, а також полководцiв України iменi Василя-Костянтина Острозького (якого iсторики називають Костянтином Острозьким, як i його батька - вiдомого козацького ватажка Костянтина Iвановича Острозького, про якого вже йшлося) для багатьох буде несподiванкою. Адже бiльшiсть українських iсторикiв ставилася до нього негативно, з виразних класових позицiй трактуючи його участь у придушеннi повстання Криштофа Косинського. Правда, при цьому не давали належної оцiнки самому повстанню та щедростi Косинського, з якою той пропонував Україну росiйському царевi. Але до цього ми ще повернемося. I взагалi, мало хто й кого в нашiй iсторiї "придушував". Хiба не Северин Наливайко зi своїм загоном топив у кровi повстання того ж таки К.Косинського? То що будемо дiяти з Наливайком?

Князь Василь-Костянтин Острозький прожив довге (1527-1608) i буремне життя, в якому було всього - й грiшного, й праведного. Втiм, як i в кожного українського аристократа. Вiн був одним з тих українських князiв - поряд iз Б.Корецьким i К.Вишневецьким, - якi рiшуче виступили проти Люблiнської унiї (1569 р., м. Люблiн), за якою Україна була виведена з-пiд юрисдикцiї Великого князiвства Литовського, де вона користувалася помiтною автономiгю, i пiдпорядкована Польщi.

В iсторiї української культури В.- К.Острозький навiчно залишиться як вiдомий i щедрий меценат, який обстоював iнтереси православ'я i дбав про розвиток культури й освiти в Українi. Саме з його iнiцiативи i на його кошти було засновано 1580 р. в м. Острозi на Волинi Острозьку академiю. Дбаючи про цю академiю, князь не шкодував грошей, запрошував до неї на роботу провiдних учених з України та багатьох iнших держав i земель. Це завдяки Острозькiй академiї Україна мала таких освiчених державних дiячiв та вчених, як гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, Мелетiй Смотрицький, Дем'ян Наливайко (брат Северина Наливайка)... Саме в друкарнi академiї, що теж була заснована князем Острозьким, побачили свiт десятки перекладних та оригiнальних богословських i свiтських книжок.

Як київський воєвода, князь Острозький досить активно прилучався й до полiтичного життя України. Так, коли Iван Пiдкова вирiшив претендувати на молдавський престол, то найбiльшого прихильника цiєї iдеї вiн знайшов саме в особi князя Острозького. Той на власнi кошти найняв i спорядив два козацькi полки, одним з яких командував майбутнiй гетьман Якiв Шах.

1582 року, пiд час конфлiкту мiж Сiччю i Кримом, Василь-Костянтин Острозький теж сформував власне вiйсько i рушив на Сiч, щоб подати допомогу козакам. Туди ж вирушив з польськими вiйськами i коронний гетьман Ян Замойський. I тiльки ця пiдтримка зупинила татар, якi вже дiйшли до Днiпра й величезною ордою готувалися напасти на Сiч.

За законами польської держави, кожен воєвода чи староста зобов'язаний був з'явитися пiд час вiйни на поклик короля з власним вiйськом. З iсторичних джерел вiдомо, наприклад, що пiд час польсько-росiйської вiйни 1579-1580 рр. князь Острозький командував великим загоном, який називався козацьким, бо й складався переважно з козакiв. Цей загiн досить успiшно дiяв у складi польської армiї.

Коли 1592 року в Українi спалахнуло грiзне й криваве повстання пiд проводом збiднiлого аристократа Криштофа Косинського, князь Костянтин Костянтинович Острозький досить швидко збагнув, що воно може перерости у велику, затяжну громадянську вiйну. Причому вiйну безглузду. Адже Косинський не був тiєю постаттю, яка могла б пiдняти весь народ. До того ж вiн не мав на метi створення незалежної української держави, як того домагався князь Михайло Глинський. Зачiпало це повстання й особистi iнтереси князя Острозького. Повстанцi захопили замок у Бiлiй Церквi, де старостою був його син Януш. Основнi подiї повстання теж розгорталися у володiннях Василя-Костянтина Острозьского. Повстанцi палили його маєтки, вбивали челядь. Тож чи варто дивуватися, що князь Острозький був iнiцiатором формування ополчення, яке виступило проти повстанцiв?

У першому ж бою, що вiдбувся пiд волинським мiстечком П'ятки, це ополчення розгромило вiйсько Косинського, який втратив до 3 тисяч вбитими i всю артилерiю. Розумiючи, що справу програно, Косинський упав до нiг князя Василя-Костянтина Острозького, благаючи про помилування. I, нечувана рiч, князь пробачив Косинському. Повiрив його письмовiй присязi i вiдпустив на всi чотири сторони. Той, хто прагне звинувачувати Острозького у придушеннi повстання, нехай замислиться над тим, як гуманно повiвся князь iз Косинським та його козаками, яких уже тодi мiг винищити.

Та досить швидко з'ясувалося, що Косинський навiть не мав намiру дотримуватися слова аристократа й офiцера. Вiн знову зiбрав загiн повстанцiв i пiдняв другу хвилю повстання. Про загибель його ми поговоримо згодом. Але вiдомо, що князь Острозький не був причетний до неї.

I час довiв, що князь Острозький мав рацiю. Не можна було допустити громадянської вiйни, коли на кордонах чатує орда. Щойно вщухло повстання, як двадцятитисячна орда татар напала на Україну i, грабуючи та випалюючи все на своєму шляху, дiйшла аж до Волинi. Але, знову ж таки, першим проти них виступив зi своїми козацькими полками князь Василь-Костянтин Острозький.

Коли вибухнуло повстання пiд проводом С.Наливайка, князь Острозький не пiдтримав його, але й не пiшов проти повстанцiв з такою рiшучiстю, як за часiв Косинського. Йому iмпонувало те, що наливайкiвцi виступали проти положень Люблiнської унiї та вiдстоювали православ'я. Тобто мали хоч якусь позитивну, корисну для України програму.

Отож, гадаю, нам час позбутися комплексу "класового пiдходу" i визнати те мiсце князя Василя-Костянтина Острозького в нашiй iсторiї, яке вiн сам здобув i яке йому за справедливiстю належить.

Богдан СУШИНСЬКИЙ
Джерело:

http://www.paco.net

 

Пошук на сайті

Що маємо