Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Тетяна Мизнікова

Проза     →     Тетяна Мизнікова
 
Безмовні діалоги
 
Небом гуляло настирливе сонце, а синоптики віщували грозу. Міський пляж всипався десятками тілесних мурашок, що лежали, плавали, бігали, кричали, жартували, мовчали, читали чи просто перебували під покровом небесного тепла і літа.
Білий пісок хотів до моря – зовні нагадував декорацію морського пейзажу. Однак довкола шумів старий Дніпро. Хвилювався, думаючи про щось своє – далеке й сокровенне. Він прагнув спокою і тиші. Але реальність диктувала інші правила.
Вона теж жадала затишку й відлюддя, стаючи на світанку. Не думала, що в цій порі берег намалює стільки люду. Нічого не вдієш. Всі ми люди, як-то кажуть…
Вертатися додому не хотіла. Розстеляючи килимок, відчувала що сердиться на себе мимоволі. Бо ці люди… Заважають, а вона прибігла до природи-колиски, щоб заспокоїтися, подумати або… краще не думати взагалі ні про що.
Особливо про нього, котрий із легкістю вітру взяв і пішов, не пояснивши ні вчинку, ані мотивації. Вони вже зустрічалися без місяця два роки. Навіть до весілля діло йшло. Рідко сварилися. А якщо й траплялися суперечки, то з ким не буває? Дріб’язковість.
Це ж треба було втрапити у пастку власної довіри та безпечності. Вона щоразу картала себе. Любилися два роки, а потім вирвалася правда: вона його не знає достеменно чи, може, взагалі жила цей час самообманом… Бачила не те, що є, а те, чого бажала. Хтозна…
Скільки разів намагалася поговорити з ним. Вияснити, у чому річ, що не так складалося у їхніх стосунках, котрі миттєво розкришилися на друзки без видимих причин. А він мовчав, відбиваючись: це його особисті проблеми і сам вирішуватиме їх. Які ще проблеми? Невже він мав потаємне життя, крім неї? Так і не вдалося викроїти з нього правди. Не зізнавався, не бажав бути розгаданим.
Знаєте, буває ж таке… Живеш собі, плануєш, міркуєш, рухаєшся кудись, а тут – ляп – вилазять підводні течії, що силою удару трощать увесь твій світ. А потім ламай голову, шукаючи винних чи тих, хто мав рацію… Чи тих, хто був мудрішим і більш зрячим… Досить.
Неприродна бірюза неба вивела дівчину з нав’язливих внутрішніх діалогів. Красиво… На обличчі затанцювала ледь помітна усмішка. Ніби то був момент остаточного прощання із минулим, яке не мало відношення до її сьогоднішньої. Що це? Невже вона врешті очистилася? Годі. Більше про нього не згадуватиме. Принаймні навмисне, копаючись у нікому не потрібних здогадках…
Пляжем бігали діти, кричали від радості, гралися. Шум води не зменшував вібрації та сили. Літо. Спека. Купатися всім охота! Дніпро, наче й не сильно запрошував. Може, йому теж хочеться тиші, заглиблення у водяні мрійливі думки-коливання? Та його не питають. Навіяло людей, купаються собі, засмагають, відпочивають, крадучи у нього, велетня-ріки, власний спочин.
Вона пірнула поглядом у зовнішній світ. Чомусь на цьому пляжі збиралися переважно сім’ї з дітьми та літні пари. Молоді майже не було. Та їй байдуже. Нині вона прийшла у гості до хвиль і неба, а не до людей.
Піймавши блиск сонячного проміння, дівчина різко відвернулася, щоби не розплакатися. Сонце прагне жартів та гри із нею. Розвеселити хоче, чи що? В мить дівчина зловила погляд стороннього чоловіка, що, напевне, тривалий час спостерігав за нею. Може, з сонцем легше кокетувати? Небесне світило, воно ні до чого не зобов’язувало, не натякало, не спонукало. Воно просто було і лагідно гріло.
Плавним порухом голови вона відвернула голову у протилежний від незнайомця бік. Досить із неї цих незрозумілих чоловіків. Краще самій бути. Тоді болю значно менше проникає у світ її душі.
Вітерець пестливо гойдав пасма її волосся, пробуючи перегорнути сторінку книги, яку читала. Стискаючи пальцями білизну паперу, дівчина намагалася протистояти рухам бешкетного вітру. Хвильками котилося роздратування. Крім сторінок-танцівниць, які неможливо було читати, її спокій порушував незнайомець. Начебто він нічого не робив. Просто сидів за кілька метрів від неї, спостерігаючи за її діями. Однак те відчуття, що за нею настирливо спостерігають, порушуючи константу гавані внутрішнього світу… Їй не подобалося…
Наступного ранку вона знову прийшла на пляж. Сьогодні вітру не було, і книжка піддавалася читанню.
І знову загадковий незнайомець. Сидів там, де й учора. Вона першою помітила його. Чоловік розташувався на килимку, схрестивши ноги по-турецьки. Його зосередженість над рухом води та хвиль здивувала її. Привабила? Можливо. Бо в його нерухомості вбачалося щось особливе.
Вона швиденько покидала поглядом усіх довкола. Діти, старші жінки й чоловіки, де-не-де молоді хлопці та дівчата… Усі були зайняті рухами, передбачливими для навколишньої пляжної дійсності. Стрибали, кричали, плавали, лежали, засмагали, читали, мовчали… Але то були звичайні дії, не підкріплені нічим таємничим, винятковим.
Згадуючи свій стан і настрій вчора, вона виявила, що нині не так сприймала присутність цього чоловіка на пляжі. У неї з’явився інтерес. Хто він? Про що мислить? Чому перебуває тут? Що у нього за харизма така, що, всупереч її волі та настановам, притягує, привертає її увагу? Тепер вона, замкнена у пастці дивних вібрацій, пильно дивилася на нього. Ніби не хотіла ніяких пригод!
Незнайомець випадково повернув голову в її бік. У неї спалахнули щоки рум’янцем. Та не через спеку. Швидко опустила очі в книгу, прагнучи не бути розкритою. Певно, запізно. Він її помітив.
Що її стривожило? Не могла дійти тями. У його погляді було щось таке… Ніби він знав, що вона засмагає позаду нього… Ніби поява її була для нього очікуваною!
Яка самовпевненість з його боку. Ні. Вона не гратиме в подібні ігри. Досить. Вже награлася, і тепер лікує рани душі. Але чому вона сердиться на саму себе, на те, що відчуває? Чому забороняє натиском розуму слухати серце? Їй подобається нишком спостерігати за дивним незнайомцем. І не має наміру пригнічувати охоту до пізнання.
От що значать загадки. Вона не знає його. Чим він живе, як мислить, у що вірить і чим заробляє на хліб. Чи має сім’ю і дітей, мрії та плани. Їй байдуже. Можливо, у тому весь цукор ілюзії? Що менше знаєш, то більше воно тебе притягує, і ти граєшся у ці забавки омани, бо ж цікаво – незнання… Адже дізнавшись про невідоме, захоплення може розтанути, даючи шлях розчаруванням. Навіщо розчаровуватися? Так краще… у загадках.
До полудня сонце змінило настрій. Вранішній романтизм його тепла перейшов у спеку – безжалісну й реальну. Люд по троху розходився, чекаючи на лагідний підвечірок Дніпра.
Їй треба йти, але вона не хоче. Втратиться дивна загадка і приємне сум’яття в душі. Вона встала, збираючи речі. Струсила пісок із килимка, закинула книгу в сумку, поправила волосся. Хтось несподівано торкнув її плеча. Зойкнувши, різко обернулася. Біля неї стояв той самий незнайомець, з посмішкою пропонуючи щось у руці.
Вона опустилася поглядом донизу. Чоловік мовчки простягнув свій мобільний. Здивована, вона не могла розібрати, що він хоче. Глянувши на підсвічений екран монітору, прочитала набраний текст:
«Привіт. Я помітив тебе ще вчора на пляжі. Моє ім’я – Олег. Завтра відлітаю до Лондона. Там я живу і працюю. Ось адреса моєї сторінки в соц. мережі. Якщо ти не проти – буду радий поспілкуватися. Впевнений, ми знайдемо спільну мову. В тобі є щось незвичайне. Тому привернула мою увагу. У тебе гарні очі».
Випереджаючи будь-який аналіз мозку, вона автоматично забігала пальцями по клавіатурі телефону:
«Незвичний спосіб знайомитися. Гаразд. Я знайду тебе в мережі. Розкажеш детальніше про життя у Лондоні?».
Віддаючи мобільний із набраним повідомленням, вона закинула сумку через плече. Струснула неслухняне волосся й босоніж побрела у бік міської суєти. За кілька кроків обернулася. Він стояв, перечитуючи текст і паралельно дивлячись на її плавне зникнення.
Чоловік махнув рукою на прощання. Вона відповіла тим самим жестом. Він посміхався.
Дівчина задумливо вдягла сандалі й, не обертаючись, пішла у місто. Вона й думати не могла, що загадковий незнайомець виявиться німим. Однак і не здогадувалася, наскільки красномовним та важливим стане його мовчання – для неї…

Мизнікова Т. Безмовні діалоги / Тетяна Мизнікова // Життєві історії. - 2015. - № 23 (232). - С. 5.


1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 174
Коментарі 0
Дата надходження 04-10-2015
Дата створення 04.10.2015

Пошук на сайті

Що маємо