Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Тетяна Мизнікова

Проза     →     Тетяна Мизнікова
 
Моїй маленькій леді
 
Поки ти спиш і бачиш барвисті сни, я пишу тобі листа. Коли дивлюся на твої заплющені оченята, щоразу дужче розумію, що життя таке чудове і… швидкоплинне. Я хочу максимально чітко усвідомлювати кожен день, кожну мить, кожен порух, кожне сказане слово, виконану справу, кожну віддану часточку любові. Усвідомлювати себе і всіх, хто поруч, а насамперед – тебе.

Поки ти спиш, я не хочу втратити святість миті, чарівність відчуття, яке неначе зійшло з неба. Поки ти спиш, прагну вилити на цей папір усю любов, якою переповнюється моє серце і якою маю дар ділитися з тобою.

Ти бачиш далекі сни, посипані цукром чистоти, безтурботності. Тобі тільки-но виповнилося вісім місяців. Невже? Здається, наче вчора ти ще билася крихітними кулачками в моєму животі, щось вимагала, про щось розповідала там, у моїй плоті, дитя невідомих планет, а тепер лежиш у своїй колисочці, мирно посапуючи.

Довгі вії, темні брови-смужки, сині, немов глибоке озеро, оченята, дрібненькі кучерики, вуста – рожева троянда – ось якою тебе придумав Бог. Найкращий подарунок небес. Прийшла до нас янголиком з оксамитовими щічками. Справді, всі дітки – ангели…

Ти міцно заснула, я милуюся твоїм крихітним личком, а в голові з’являється думка-ідея: закарбувати цей момент, але не на фото, а словесно. Моя маленька синьоока леді, промінь світла, мій Усесвіте, я пишу тобі листа, якого заховаю десь далеко-далеко і подарую в день твого повноліття.

Цікаво, що буде за вісімнадцять років? Якими станемо ми, якою красунею виростеш ти? За вісімнадцять років мені виповниться сорок. Леле! Зараз мені важко уявити себе зрілою жінкою, а тебе – дорослою вродливою принцесою! Цієї священної миті ти настільки маленька й беззахисна…

Я марила про тебе завжди. Не повіриш, мій янголику, декілька років тому, ще навіть не зустрівши твого батька, я вже знала, що колись через мене ти попросишся в цей світ. Твій образ із темними кучерями, озерними очками і ямочкою на підборідді з’являвся в моїх снах.

Коли мені виповнилося двадцять, я придбала на ринку валізу й поступово почала наповнювати її дитячими речами. Крихітні повзунки, светрики, ніби лялькові, сукенки, шапочки, мініатюрні шкарпетки… Моя подруга хвилювалася за мене, адже готувати речі для дитини, якої немає, – абсурд і поганий знак. Я не переймала її страхів та упереджень, бо була впевнена, що все відбудеться саме так, як зараз є.

Чітко пам’ятаю день, коли все почалося… Була прохолодна вереснева п’ятниця із сильним вітром і дощем. Я верталася з роботи. Почувалася втомленою, виснаженою. Зайшовши в супермаркет, відчула, як перед очима різко потемніло, мене знудило. Сіла на лаву, декілька разів глибоко вдихнула. Слабкість минула. Забувши про список потрібних продуктів, я ледве дійшла додому. Сказала чоловікові, що погано почуваюся, що, мабуть, моя робота надто виснажує мене, давно час узяти відпустку. Що я, власне, і зробила наступного дня.

Артем організував для нас подорож. За декілька днів я насолоджувалася морем, сонцем та спекою. То була романтична відпустка, здавалося, ми знову повернулися в на медовий місяць. Я й уявити не могла, що того вересня з нами на пляжі, на прогулянках, за трапезами, зустрічанням світанків і проводжанням сонечка вже існувала ти, моя маленька леді.

Увесь той час я чудово почувалася – допомагав морський клімат. Пригадую, наче це трапилося вчора: ми з Артемом сидимо на березі вечірнього моря, про щось жартуємо, милуємося призахідним небом, їмо фрукти, а ти, поки що невідомий Усесвіт, хочеш долучитися до наших розмов. Раптово я відчула нудоту. Повернувшись додому, зробила тест на вагітність і зрозуміла, що вже не сама у своєму тілі.

Скільки втіхи, коли ти мрієш про дитинку і вона виявляє перші ознаки життя! Неможливо описати словам ту радість, яку відчуваєш, коли розумієш, що твоє тіло – храм, священне місце, де оселилося нове життя, що ти – безцінна посудина, наповнена благодаттю крихітного ангела, який ось-ось попроситься в цей світ.

Артем так піклувався про мене! Щовечора приносив мені фрукти, вітаміни, корисні смаколики, щоб тішити дві душі в одному тілі. Лягаючи спати, трепетно гладив мій щоразу більший живіт, так ніжно балакав із тобою, плів усякі небилиці, жартував, і ми, напевне, втрьох (не знаю, наскільки тобі був зрозумілим наш гумор) заливалися сміхом. Ти стукала кулачками-ніжками, і так мило було спостерігати, як ви двоє намагалися здійснити діалог.

В юності я думала, що дев’ять місяців вагітності – це так багато! Нескінченно довгі тижні, впродовж яких відчуваєш дискомфорт, біль, роздратування. Та все це не так, якщо живеш у радісному очікуванні малюка. Так, були біль, дискомфорт, безліч страхів, але ти знову ворушила крихітними пальчиками, нагадувала про диво свого існування, і я про все забувала…

Поки ти ще не прокинулася, я пишу тобі листа, і прагну розтягнути святість цієї миті… Так хочеться перебувати в благодатному стані постійно, ділитися з тобою порційно зваженими часточками любові, щоб вистачило на кожну мить, на кожен день твого життя.

Щойно ти розплющиш сині очі, ми разом пізнаватимемо цей барвистий світ. І я, переповнена любов’ю, дивитимусь, як радіє-сміється мій ангел з оксамитовими щічками, моя маленька леді…

Мизнікова Т. Моїй маленькій леді / Тетяна Мизнікова // Життєві історії. - 2016. - № 6 (212). - С. 8


1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 424
Коментарі 0
Дата надходження 29-04-2016
Дата створення 29.04.2016

Пошук на сайті

Що маємо