Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Проза     →     Коммунарец     →     Майбуття
 
Майбуття. Про друга
 
Майбуття у прозі. Про друга

Є у мене друг. Коли він з’явився у нас на роботі – то було щось… Пальці – віялом і сам , як пава. Звертався до людини образно "Гей, шановний!" - так, не інакше, як «Гей, ти коз... ». У нього батько – талановита і поважна людина, фахівець від Бога, як кажуть. А цей – трохи… Ні, зовсім не такий був, поки не потрапив до нас. Коротше – діамант у бруді…
Тепер він мій друг. Тільки я, мені так здається, можу зупинити його гнів. Спочатку дригається, а потім затихає і погоджується з моїми докорами. Знає як звертатися, цінує гроші, трохи мудрий, але потребує праці над собою.
Приходить раз до мене на початку знайомства і каже: «Навчи мене тому, за що тебе цінять.»
Добре, дивися…
Через три дні приходить до мене: «Я вже навчився!»
- Ну, що ж, зроби мені оте, дуже просте, але як мені треба і ось вимоги.
Робив він, робив півдня, та не зробив…
Я показав йому, як це зробити за лічені хвилини. Бо я знаю і вмію. А тобі – іще вчитися і вчитися… Але і я біля нього вчився, бо ніколи таке добро не перевантажить і в сумці не таскати.
Позвав я його на Пасху, разом зустріти свято. Ви б бачили… Не визнає нічого, втікає від святої води (як чо.. від ладану), але добрішої людини, крім Елени Мадестовни і ще декількох людей, не бачив ще за своє життя. Мабуть і святити Пасху прийшов вперше…

Стою і дивлюся на нього…
А стояв би я ще три дні і три ночі, бо зовсім не втратив силу.
Де б він не працював – підніме виробництво з нуля, наведе порядок, але потім, як я писав – роботодавців заздрість бере і його гонять за правду і чесність. Сам буває тягне і іншим допомога, не руки … Не з Назарбаєва рук треба брати золоті відбитки, а руки мого друга виливати в золоті. Отож дивлюся на нього і бачу у ньому того, хто…
Але це інша історія…
Згадалося раптово.
Колись мені перебігло дорогу чорне котеня. Я його приласкав і той біг за мною з півкілометра, до мого дому. Коли я його взяв на руки, то його кігті здалися мені драконівськими. Я передзвонив другу і запропонував його своєму другові. Кіт прожив там довге щасливе життя, в любові і повазі. Шикарний був кіт.Потім пропав... Гадали, що помер десь. Ан ні! Знайшовся десь, у баби якоїсь. Живий і товстий)
До речі... Мій ЗВІР вже не кровожерливий.


1 2 3 4 5  
Бал 5
Середній бал 5
Перегляди 19
Коментарі 0
Дата надходження 18-04-2017
Дата створення 18.04.2017

Пошук на сайті

Що маємо