Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Вірші     →     Коммунарец
 
2012
 
Більярд, дві кулі та жінки

Жорстокий світ…
Жорстокий…
До чого це сказавши?
Сьогодні я програв…
Жінкам всього в більярд -
на диво поспіль тричі…
Якась напасть кажу Вам:
останню чорну кулю
вганяв у лузу, дурень -
що біла з переляку
у іншу лузу залітала…

Жорстокий світ…
Хіба що…
Чого я сумніваюсь?
Тож переміг учора…
Чоловіків з п’ятнадцять –
занадто легко дуже…
Кажу, такого ще не бачив:
Мов зачаровані.
Здивований

02.01.2012

Сину

Із часом може зрозумію,
Що сталося, о сине мій,
Хіба я ворог був для тебе,
Коли ж бажав тобі появи?

17.02.2012

***

І знову доля женеться за мною,
що колія наче глибока позаду,
і як би я не хотів, не старався,
прокласти свій шлях незалежний,
вторована та утрамбована кимось,
не дуже сліди залишає дорога,
якщо таку вже обрав - не відчуєш,
ніколи своєї долі у світі.

20.02.2012

Рідний край

Мій рідний край, акацій аромат,
глибоких балок тиха прохолода,
дражливий лоскіт пуху від тополь
і вечір, що розморений від спеки…
Сумую я давно від тебе вдалині,
неначе зморений від сонця спогад,
і мрію повернутися додому знов,
туди, де терикони в тиші степовій,
як піраміди зберігають таємниці.

23.02.2012

Не всі такі

Не всі такі, але не всі такі як треба,
та випробовування всіх зачепить,
і ті, хто шанування від дітей чекають
відповідати будуть, як тих дратували.

28.02.2012

Ніч

Вночі над домом вітер свище,
в шпаринах протяг завиває,
у хмарах загубився місяць,
блукають тіні по садку….

05.03.2012

Божевілля

Піти зі світу своїх мрій, блукаючи,
не знаючи всього та дивитись сни?
Що залишилося тобі від мене?
У глибині душі, де розум мій,
Від божевілля намагається втекти
блукає наче божевільний сон,
що ляпнув зайве чи не доказав,
слова, що так аж десь у глибині,
де розум божеволіє… і краєчком,
щоб повернути якось час назад,
Знайти потрібні вчасно ті слова,
не відповідні у душі до ситуації,
а істинні слова до тебе, кохана,
назвати все своїми іменами.
Тому мабуть скажу, що я тебе кохаю,
І нехай мій розум збожеволіє…

10.03.2012

Ніяким чином

День не день, бо небо хмарне,
над садибою моєю.

То не темінь, то мій смуток,
хмарами накрило сонце.

Вже не хмари, то вже нічка,
Місяць світить замість сміху

А мені ніяким чином
вже ніяк не скласти долі

12.03.2012

Людська душа

Людська душа…Яка ж ти нескінченна!
Нема межі, ні в чому і ніколи -
але при всій багатогранній змозі,
твій шлях єдиний є і незворотній.
Так, начебто вважають, що хтось здатний,
змінити щось в тобі - та рації не має,
і кривиться душею той, хто темряви не знає.
Але для когось ти, як на долоні наче,
і справжній ліс з дорогою, і сине море…
А хтось вважає, що душа неначе,
єдиним шляхом підвладна і спокусам,
на прикрість, або неймовірне щастя,
на жаль, до себе ти, не так критична.
Ти критику не полюбляєш - хто б ще знав,
з’являєшся ні з чого ти, із глибини
якщо захочеш – то злетиш у небо,
в глибинах всесвіту когось шукати.
Сказав би, як майстриня, на всі руки
аби хто знав, на що ти ще спроможна.
Ніхто не може зрозуміти, як це можна…
Здається в якусь мить, що вилетиш із тіла,
або втечеш у п’яти з переляку швидше.
Хто б знав, чому такі всі душі різні?

Загадка незбагненна - бо той ліс навколо,
але не для того, в кого все, як на долоні…

13.03.2012

***
Зітхаючи тупо дивлюся на світ
Набридли усі вже

Все сплило, промайнуло, стліло,
Надії, мрії, сподівання,

13.04.2012

Дзвінок

Дзвінок. Знімаю слухавку.
І тишу розриває крик.
Перетинки напружені.
Ніхто не чує слів.

Із ранку вже не сплю,
завмерши у знемозі,
лише твій голос ще
турбує спокій мій.

Нікому не кажи,
що ти щаслива, люба,
ніхто ніколи не
повинний знати це,

13.04.2012

Дивлюсь на світ я крізь шпаринку.

Дивлюсь на світ я крізь шпаринку,
в руці зажавши папірця,
а іншою тримаю ручку –
цигарку з рота не вийма.

Крізь напівтемряву у тиші,
ворушить сонця промінь дим,
з цигарки опадає попіл,
на жертву і на павука…

Так час від часу необхідно,
На самоті бувати часом,
щоб бути впевненим в собі,
спокійно мнучи папірець.

Нечутно перетворюю у прах,
із рота не виймаючи цигарку,
щілини різні – за бажанням,
коли залишитесь на самоті.

13.04.2012

Весна

Весна на друге дихання чекає,
затамувавши подих, навіть ні гу-гу,
бо їй усе таке, що роблять інші,
для неї не первинне та не головне.

19.04.2012

Наразі маю те, що маю

Наразі маю те, що маю,
але пізнавши дещо із життя,
я сам відмовився від щастя,
щоб не втрачати самого себе.
Чи це бува не божевілля,
коли прийнявши рішення таке,
тепер живу, ізгой неначе,
клянучи долю, а також себе.
Ні, ні, не так… Це погляд той,
в якому майже нічого нема…
Це наче відректися раю,
в гордині мудрість забувати
і мудрість замінити на гординю,
а потім каятись в гордині.
Неначе зрікся усього, що мав.
Усе так просто, на ваш погляд,
але чомусь у глибині душі…
Чи це не диво шлях? - питаю…
Для мене не існує дива,
собі коханим бути чи ізгоєм,
тому що все давно відомо,
як би не знав, що маю долю.

14.05.2012

Не марнуй часу

Яке ж задовге це життя,
без сподівання і кохання,
і з дня у день кінця чекати,
не прагнучи бодай чогось:
неначе і нема нічого,
крім спокою та живота…

Побитих не лякає грім
і так кінця вже не чекають,
чому б не погуляти так,
щоб після нас хоч той потоп -
в душі живе не ляк якийсь,
а скована якась байдужість...

Невже? І ніколи зрадіти…
Таки абияк дожили,
Кінця змарнованого часу…
І все ж не гумове воно,
то ж не марнуй останній шанс -
згадай про те, що є спокута…

Радій, блажений, час вже близький,
та все ж не квап останню мить,
коли побачиш гнів господній
і апокаліпсис земний -
згадай з початку й до кінця:
яке ж коротке те життя…

04.08.2012

Що ти відповіси мені?

Що твоє серденько не заспокоїться,
ніби як сон все пройшло?
Нащо шукаєш ти мрію за хмарами,
адже живеш на землі?

29.10.2012


1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 44
Коментарі 0
Дата надходження 28-04-2017
Дата створення 28.04.2017

Пошук на сайті

Що маємо