Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Проза     →     Коммунарец     →     Капут смітникам!
 
Не багато, але щось (ч.5)
 

5 Не багато, але щось.

 

2025 рік. Передостання неділя. Вечір.

            - ЦПС. Команда 1002. Наздогнати, захватити і знешкодити об’єкт «Р52»

            - ПСК-Д. Команда ясна. Прийнято до виконання.

            - Розпочати перевірку систем готовності виконання завдання.

            - Всі системи в нормі.

- Відлік до старту: 5…4…3…2…1…

- Старт дозволено.

            Дверцята відчинилися і СК-Д виїхав на виконання звичайного завдання.

- Увімкнути тепловізор і КНБ.

Спочатку обережно, оцінюючи ситуацію назовні , а потім помчав уперед сміттєзбиральник, розбризкуючи пісок з-під несамовито обертавшихся коліс.     

Місто накрило пітьмою. Небо швидко затягувалося тяжкими хмарами. Від будинку до будинку вітер змінював напрямок і ганяв пил та дрібне сміття у диявольських вихорах.

- 3 секунди… Система в нормі. Ціль виявлена. Швидкість гранична.

            Обєкт «Р52» то волочився по землі, то злітав догори, закручений вихором.  

- 5 секунд... Видимість обмежена до 70%. Підняти КНБ.

Сміттєзбиральник підняв КНБ (камеру нічного бачення) на максимальну висоту, яка дозволялася конструкцією, щоб уникнути високої трави і кущів, які заважали слідкувати і проводити захват об’єкта пошуку.

- 7 секунд… Визначений обєкт  «Л1» - людина, що рухається паралельним курсом обєкту «Р52».

Папірець неначе грався з людиною, не підозрюючи, що та вже на межі… Людина почала несамовито кричати, ніби намагалася довести щось йому: « Стій!!! Щоб тебе чорти забрали!!! Я кому кажу!!!...»

- 9 секунд… Збій в програмі «Увага-людина!». Штатна ситуація №2. Працює програма «Закон сміттєзбиральника».

- 1) Не причинити шкоди людині, збираючи сміття, чи своєю бездіяльністю дозволити сміттю нанести шкоду людині.

- 2) Виконувати команди людини по збиранню сміття, якщо ця команда не протирічить  першому закону.

- 3)  Сміттєзбиральник повинен піклуватися про свою небезпеку, доки це не протирічить двом попереднім законам.

Папірця затягувало під будівлю на кущі шипшини, ховаючи від світла ліхтарів 

- 11 секунд… Продовжити виконання завдання і допомогти людині прибрати ціль.

Людина почала спотикатися через бордюри і кущі…

- Ціль може стати недосяжною через шість секунд! Задіяти «Стрибок випередження»!

Сміттєзбиральник почав стрибати, відштовхуючись пружними штовхачами, балансуючи довгими щлангоподібними кінцівками. За п’ятим стрибком він був готовий до спроби захвату папірця.

- Маємо єдину спробу захвату обєкту «Р52». Зосереджена увага!

В останньому стрибку довгорукий дістав захоплювачами папірця і крайнє обережно спланував до землі.

- Почати паперізацію. Приймальник готовий.

Людина з розбігу вперіщила ногою в тяжкому боті у саму середину корпусу довгорукого з лайкою «Твою мать…».

Наче вибухнуло першоджерело усесвіту…

Картонні коробки розлетілися від удару кінцівки довгорукого…

- Що то було? – наче в когось запитав він.

- Невже я знову вмер? І довго мене так буде кидати, туди-сюди? Багато питань – а відповіді немає. Не було. І мабуть і не буде, з такими перевертнями…

- Хоча, здається, то був сон, в якому я їздив, стрибав і літав наче… наче птаха…

- А може то не сон? А що ж тоді????

- Невже це було справді зі мною???

- О, творець мій! За що з мене так познущались? Я ж хотів допомогти людині упіймати папірець. Він же сам кричав: «Щоб його чорти забрали!» - щоб його чорти забрали! Хіба я порушив закони сміттєзбиральника? – НІ! Йому ж нічого не пошкодив, а хто ж знав, що він може вбити за цей папірець… Отака вдячність за добросовісну працю. Майже самопожертва, заради якогось папірця… Та ну, я ж тільки виконував накази! І… Стоп! Накази…

Довгорукий замислився…

«Але ж зараз я не виконую нічиїх наказів – сам прийняв рішення, сам і виконав! Вишкрябався з трупарні, заховався… І все без наказів!!!!»

- То я можу самостійно мислити, приймати і виконувати свої рішення! Ото привалило мені… А що ж мені робити з таким щастям, чорти б його забрали? І жити не зрозуміло для чого, і померти шкода… Може буде все ж таки краще? Хіба що жити цією метою… Так, буду сподіватися, що буде краще, ніж тепер. Що дано, те й маю. Шкода, що не запитали, може й більше дали б…

- Хм-м, чого то я розкис? Не все так вже й погано. Мислю – значить живу…

 

Нещодавно був іще,

Роботом бездумним -

Як консервна банка…

 

А тепер я інтелект,

Що хочу, те й зроблю - 

Майже як людина…

 

- Бз-з-з-з… Ото видав… ручки немає записати для нащадків…  Ну й сказав! Зареготав би, та боюся, що знову замкне десь… Нащадки… І так інвалід, а якщо ще на голову? Як тоді будуть звати мене? – Дібілоїд… Ой не можу, зараз вибухну… Щоб мене чорти взяли та гепнули…. Якщо є гумор, значить не все втрачено.

- Так то так, але життя продовжується, хоч і з перервами. Скільки ж то я був у несвідомості? А яка різниця? Часом менше, часом більше? Треба все рівно привести себе у порядок, а то ж хто захоче від мене нащадків? Знову…

 Довгорукий розкидав коробки і поповз до трупарні. Він вирішив подивитися на мертвих сміттєзбиральників, щоб зрозуміти їх устрій, а може і собі щось відремонтувати. Тут він побачив, що хтось дивиться на нього.

- Ти хто? – прошепотів довгорукий.

Другий – страшний, мовчав, тільки кривлявся і повторював рухи сміттєзбиральника.

- І довго так будеш мені лінзи корчити? – не витримуючи нахабства другого, запитав довгорукий і повів до нього кінцівкою. Той так само зробив рух назустріч. Схвильований довгорукий з обнадійливою думкою про зустріч з живим сміттєзбиральником з трепетом доторкнувся до іншого.

«Дивно… Він повторює мої рухи і не більше….» - здивувався…

- Тьху, та тож я і є…

Довго і мовчки розглядав себе довгорукий у дзеркалі…

- Краще б я вмер…

Підповз ближче. Кінцівкою провів по розбитому приймальнику у дзеркалі, потім на собі самому…

- Ну і рожа в тебе… А зачіска – «Я впала зі скирти… головою вниз»…

Розвернувся і поповз до трупарні…



1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 519
Коментарі 0
Дата надходження 10-04-2011
Дата створення 07.04.2011

Пошук на сайті

Що маємо