Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Проза     →     Коммунарец     →     Капут смітникам!
 
Будинок із привидом (ч.6)
 

6 Будинок із привидом

 

2025 рік. Два тижні потому. 3.30 ранку.

            Сірий «Шевроле» із затемненими вікнами стояв на лісопарковій смузі біля першого під’їзду будинку і був майже недосяжний прибудинковому освітленню. Та це вже не мало значення, бо починало розвиднюватися і дрібні каплі роси обліплювали схолоднілу машину. По запітнілим вікнам збігали струмки дистильованої води, зрадницькі видаючи присутність живих істот в салоні машини.  

На передніх сидіннях салону сиділи двоє у сірих цивільних костюмах і стомлених позах. Один із них спав із розкритим ротом, відкинувши голову на підголовник, а інший спостерігав посоловілими очима за будинком, зачепивши пальці за руля. Шипіння та сопіння сплячого старшого напарника кидало спостерігача у стан дрімоти, тому він надів навушники і слухав улюблену поп-оперу «Наша хата скраю», відбиваючи пальцями ритм музики. Дедалі важче було йому дивитися скрізь запітнілі вікна і він протирав їх сухою ганчіркою, але зовнішня роса спотворювала увесь простір спостерігання, розмиваючи все до неподобства. Кави спостерігач вже не хотів, бо вже відчував, що зайва чашка викличе переповнення сечового міхура, а ще треба чекати три години до ранкової зміни, коли їх підмінять інші співробітники.

Прихилившись до вікна машини, чоловік задрімав, стомлений нічним чергуванням. Він не турбувався про роботу, бо у підїзді були встановлені мініатюрні камери спостереження – біля входу та на другому поверсі, навпроти квартири заявниці і все записувалося на відео. Ніхто не вмикав монітор, щоб не видати спостереження, бо він вмикався автоматично при появі рухливості з датчика руху. То була їх робота – комунальної поліції - виявляти злісних сміттярів за заявами громадян. Робота не пильна, та й добре оплачувалася. Ця поліція підпорядковувалася тільки губернатору області, мала добре оснащення і вишколених працівників. А все почалося з якогось послання до Верховної ради:

О Ви, з надмінністю нащадки,

Всіх скликань, сесій і комісій!

Пролийте світло в темне царство,

Зірвіть із прибиральника кайдани!

Свавіллю пацюків нема межі,

Смітять бездумно і навмисно,

Хай розбіжаться, хто куди,

Від ваших праведних законів!

Ви тільки очі опустіть додолу,

Побачите не те що, просто дно –

А днище, з золотом і грішми,

І поряд згасне навіть Ельдорадо …

Зустрінете Європу біля входу,

Проситися у гості буде слізно,

Хай буде наша славна Україна,

Усьому всесвіту зразком порядку!

Дехто нагорі зацікавився тим, що можливо й справді не догляділи знизу, у погоні за надприбутками і почали жваво шукати рішення, щоб добратися до днища з грошима. Врешті, після незграбних рухів законотворчості, вирішили звернутися до того, хто послав їм послання. Відповідь не забарилася і після недовгих дебатів почалося лобіювання нового закону про комунальну поліцію.

Сама концепція нововведення полягала у тому, щоб звільнити прибиральника від дурної роботи, яка відволікає людей від розбудови держави і забирає матеріальні ресурси, а разом з тим ввести комунальну поліцію на основі самоокупності, яка б наказувала усіх без винятку за порушення добробуту за законом. Бо постав п’ятдесят прибиральників на дім – будуть в п’ятдесят раз більше смітити… просто не можуть по-іншому жити наші громадяни. Ламають, трощать і смітять всі, кому не ліньки, не задумуючись над тим, хто працює прибиральником. Нормальна людина не піде туди працювати, бо навіть себе не прокормить, а пенсіонерки не можуть бігати з ранку і до обіду, збираючи сміття. А смітять не тільки так, між іншим, а ще й навмисно підкидають роботу прибиральникам, і без того людині без прав. По інструкції – зобовязаний, повинний, виконувати, слідкувати, знати, очищати, проводити, не допускати… Особливо - не допускати… Та міліція нічого не може вдіяти - а в неї набагато прав, ніж у прибиральника, в якого зовсім немає прав, зате обовязків… Так і вирішили провести нововведення в одному із міст країни, а не так, як завжди – накажемо всім, а потім побачимо…

Сплячий та дрімаючий не бачили, що у вікні другого поверху розсунулася штора і проглянуло ледве помітне обличчя, на якому не було помітно будь-якого емоційного руху. Воно поверталося разом із поглядом вицвілих очей, опущених додолу. Після недовгого прочісування прилеглої території уважні очі зупинилися на сірій машині і вдоволена посмішка із прищуреним поглядом з’явилася на зморшкуватому старезному обличчі і штора так само обережно зсунулася, як і розсунулася.

«Нарешті спіймають того прибиральника-зловмисника, який підкидає мені лушпайки з насіння, які я розкидаю на першому поверсі. А то не можу зрозуміти – прибирає той чи ні… Це з-за нього я не стала домовласницею, щоб всіх тримати у своїх руках. Чи то так щастить йому, чи такий хитрий, що не можу впіймати його. Та нічого, компол впіймає його на гарячому, ще й з відеодоказами. Я йому віддячу за вірша «Комісарша», хоча мені той і сподобався. Але не дочекається подяки… шкірянку б мені та наган…» - такої впевненості у покаранні прибиральника вона ще не відчувала з тих часів, коли збирала підписи у мешканців будинку проти нього – «Але щоб йому… Не змогла його зняти. Підписів проти нього взагалі ніхто не поставив. Зате ЖКП зібрало багато, навіть самі бігли підписувати. Нічого, ще взнає комісаршу… Як то там…»

 

В місті погасли вогні,

Тиша бринить навкруги,

Тільки у вікнах деінде,

Світло в шпаринку сочить.

 

Чутно, як ніби собака,

Жалібно там скавучить,

Іноді звіром завиє,

То як дитина кричить.

 

Плани будує на ранок,

Де і кому насолить,

Щоб у щасливе майбутнє,

Людям хотілося йти.

 

Мріє і стогне одразу,

Як її бабка колись,

Шкірянку чорну під ремінь,

І револьвер у руці.

 

Влада дала їм посаду,

Стали вони комісарші,

Кулю незгідним у скроню,

Хто не зігнеться під ними.

 

Голодом люд заморили,

Хліб із печі забирали,

Вивезли здатних до праці,

І як рабів таборили.

 

Потім самих комісарів,

Слідом усіх розстріляли,

Бються об стінку нащадки,

Вибачте – їм наказали.

 

Із забуття повернулись,

Їх комісарські звички,

Шкуру овечу наділи,

Біблію в руки схопили.

 

Зранку несе божевільна,

Гнівні прокляття усім,

В церкву іде недаремно,

Бога собі залучить.

 

Всі, хто не з нами – загибель,

Будуть у пеклі горіти,

І як не вгодять їм разом,

Всі ЖеКеПе будуть бідні.

 

Скарги численні в облраду,

А до міської, тим паче,

Винний у них прибиральник,

Бо не вклонився у пояс.

 

Тільки очима блукають,

Щоки неначе вітрила,

Мало приємного в тому,

Дують вони проти вітру.

 

Плачуть пожежники гірко,

Плачуть даішники слізно,

Піря  гострять комісари,

Скаргу за скаргою пишуть

 

Ті, що слідкують із вікон,

Знову взялись до розбою,

Бються за щастя народне,

Шкірянку їм, та наган би.

 

Знову їм памятник буде,

Десь в закутку кладовища,

Знову прийдуть нащадки,

Вічний вогонь не згасає.

    

Ще не добре просвітліло на вулиці після темної серпневої ночі і все розпливалося у напівсирому тумані і ніхто не звернув уваги, що тільки в першому під’їзді погасло світло на всіх поверхах і перед вхідними дверима.

Через декілька хвилин в машині спостереження пропищав сигнал датчика руху і обидва поліцаї скинули з себе дрімоту, але нічого не бачили на майже чорному екрані монітора, що автоматично увімкнувся. Продираючи очі, поліцаї вискочили з машини і побігли у під’їзд, на ходу виймаючи магнітного ключа від вхідних дверей.

У підїзді було темно і тихо…

Хоронячись попід стінкою, поліцаї кралися на другий поверх, стискаючи у руках увімкнені ліхтарики і поліцейські палиці. Забравшись на другий поверх, нічого не побачили з того, що очікували. Тільки з іншого боку дверей заявниці чулося шкрябання і лайка.

- Що у Вас? З Вами все добре – запитали поліцаї у того, хто був за дверима.

- Зі мною все добре, але не можу відчинити замка…

- Знову прояв домового… Вже не перша заява від мешканців цього будинку по цьому приводу – і голос головного зірвався на шепіт від задоволеного химерного хихикання поверхами вище.

1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 478
Коментарі 0
Дата надходження 17-04-2011
Дата створення 17.04.2011

Пошук на сайті

Що маємо