Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Проза     →     Коммунарец     →     Реальність і містика
 
Вечір гумору у палаті №6
 

Вечір гумору у палаті №6

 

Якось я попав у лікарню…

Не за своїм бажанням – допомогли, у самого не було бажання. Сміх і гріх, на рівному місці…

Значить так було… Їхали, перевернулись, втратив свідомість, очунявся – вибита ключиця. Коротше щоб було – швидка, лікарня, операція, гіпс. Поклали в палату №6. Там вже на мене чекали…

Проминув тиждень…

Заходжу в палату. Вітають: «Мужичок с гармошкой, поиграй немножко!»  Ну звісно, забинтували порядком і я передчував, що це ще не всі мої страждання. Потім буде гіпс з неймовірним чуханням, виймання шпиць до запаморочення, а саме болюче - останнє випробування. Це розробка та відновлення руху руки. Здавалося, що це неможливо зробити…

Та як не дивно, згадую більше чоловіка, на прізвисько «Щасливчик». Він до мене вже відлежав 2 місяці в палаті і після мене ще був.

Ну от лежать всі… А там навіть якщо ходиш, то все рівно лежиш… А що робити, крім того, щоб язиком не помолоти. Мені, як новенькому, «Щасливчик»  теж розказав свою історію – не ту, що доктор пише, а ту, що слідчому розказував.  Від того, що з ним сталося і по його стану моя травма – як зуб запломбувати…

Тож, діло було ранньої осені… А що роблять у ту пору? Правильно - врожай збирають, картоплю зокрема. Тож все складено у «Запорожця», а ще його син притаскав друга, бо йому теж захотілося прийняти участь у битві за врожай. Батьки того дали згоду, та й зайві руки не будуть зайві…

Далеко те село було, але що то на своїй машині? Тож не по маршруткам ковбаситись…

Ніщо не передчувалося у вечірньому повітрі… Картопля вибрана, залишилося погрузити на авто. Син з другом пішли вже додому…

Коли козацька машина була завантажена, прибігає син і каже: «Друг поліз на скирту і впав з неї – зламав руку…».  Тут многократне пи-пи…

«Щасливчик» моргнув одним єдиним оком і каже: «Зарікся від тоді брати з собою чужу дитину…» - а потім вставив штучне око зеленого кольору у дірку..

У коридорі почулися крики якогось божевільного. Здавалося, що відкрилися двері в пекло… Один наш колега пішов подивитися, що там робиться.

Поки там кричали в коридорі, «Щасливчик» продовжив.

Посідали всі в машину і поїхали до міста. Через 15 кілометрів закінчилося пальне…

Особисто я не пригадую, що кажуть в таких випадках, але знаю – якщо два лиха трапилося, то чекай третього. По собі знаю, було колись. І таке неймовірне, неначе хтось вирішив добряче пошуткувати… В той день були заняття по визначенню класу приймача. Я з другом сидів на лавці. Він запитав щось у мене, я відповів, що не знаю, спитай у препода. Він встав, зробив крок і на його місце впала сталінська біла шароподібна люстра, не менше, ніж з трьохметрової висоти – вщент розбилася. Я заціпенів… А третій випадок стався за 5 хвилин до опівночі…

Ну що робити? Впіймали попутку, всі посідали туди і поїхали. А «Щасливчик» залишився. До бензоколонки кілометрів із 15.

Темного вечора спокійно по дорозі їхав білий бус. Біля «Запорожця» зупинився і взяв того на буксир. Шофер буса сказав: «Ну що, поїхали, щасливчику?» - і підморгнув зеленим оком - «Не забудь включити «аварійку», мало чим хм-м-м шуткує…»…

«Щасливчик» знав цю дорогу і вже скоро вони повинні були виїздити на головну дорогу. «Дивний якийсь шофер… Треба збавляти швидкість перед головною, а то й зупинитися… А він ще більше розганяється… Вже під сімдесят жене!» Почав сигналити…

Та де там… Не знижуючи швидкості, бус вивернув на головну, а «Запорожця» підкинуло в ямі і викинуло на зустрічну.

Якого … їхати на ніч кудись з міста? «Москвич» опинився, не знаю як то правильно сказати – у потрібному місці у непотрібний час. О! Протаранив українця, як танк.

Якось пощастило вижити. Тільки ноги, рука, ребра були поламані, а ще одне око втратив… І ніяк не міг згадати ні номера буса, ні того водія…

Прийшов колега. Незрозуміло було – чи то переляканий, чи то сміється. Ми знали, що він курить щось непотрібне, тож не дуже здивувалися.

Розказує…

В одному селі назавтра мало бути весілля. Майбутні тесть з зятем вирішили відремонтувати машину. Щось зчеплення барахлило… Наче зробили. Тесть каже: «А ну спробуй, синку, завести» - а сам встав між стіною і передом машини, між котрими було біля метра. Зять завів і машина вїхала по ногах тестя… Не вимкнув зчеплення…

Такі вечори гумору були у палаті №6.

 

Ви запитаєте, а при чому тут гумор? А при тому, що потім були анекдоти від "Щасливчика", від яких ми сміялися до несхочу і раділи, що залишися живі...



1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 473
Коментарі 0
Дата надходження 27-04-2011
Дата створення 27.04.2011

Пошук на сайті

Що маємо