Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Проза     →     Коммунарец     →     Капут смітникам!
 
Для користі справи (ч.7)
 

7 Для користі справи

 

 31 липня 2025 ріку. Четвер. 08.20.

Микола Абрамович спізнювався на вранішню нараду з мером міста о 8.00. Руки ще трохи тремтіли і думки в голові зовсім не хотіли складатися на доповідь главі міста. Вчора добряче хапнув кілька тисяч у казино, потім погуляв у ресторані з приводу виграшу – інакше кажучи відпочив по повній…

«Жінка, зараза.., пішла на роботу, не розбудивши його, а тепер треба щось вигадати, щоб не отримати на горіхи від… Де такого взяли в начальники? Та хе.. з ним, сам такий – не люблю розхлябаності від підлеглих. Щоб таке йому впарити?»

«Lans» кольору «мокрий асфальт» мчався по місту, який вже прокинувся і розпочиналася масова біготня. На зупинках люди юрбою човпли одне одного біля великих біопаливних автобусів, щоб встигнути на роботу, яка з кожним роком становилася все цінніше, ніж життя людей. А дрібних перевізників розігнали, бо від них тільки дороги забиті і ніякого прибутку до бюджету. Якщо і надходить, то дрібниця, а левова частка осідає у кишенях владних людей.

 Де-не-де гребли сміття прибиральники, хоча в останні десять років їх та сміття поменшало набагато. Тепер більшість прибиральників складалося з тих, хто вимушений був відпрацьовувати за скоєне дрібне хуліганство або впіймані комунальною поліцією за розкидання сміття.

«Треба ж було таке вигадати!!! Але стало менше проблем з мешканцями, які увесь час скаржилися на непорадних прибиральників – тепер вони самі на себе не скаржаться… Пам’ятаю тільки, що цю новизну ввели після Евро-2012. Тож хотіли провести ще зимову олімпіаду у Карпатах – так ОМК заборонив її проведення. Казали, що ми вашим лушпинням і сміттям наїлися донесхочу на мондіалі … Хочете олімпіаду – наведіть порядок і чистоту не тільки в Карпатах, а й в державі. Бо від вас і Євросоюз захворів сміттєфілією… Європейці почали обклеювати паркани і домівки об’явами, бо це не обкладалося податками. А й справді, колись був у Трускавці, то взагалі, стоїть шикарний готель, де я відпочивав і навпроти паркан, увесь заклеєний та переклеєний тими обявами. Це було колись… А як розібралися, то це всього декілька фірм паскудили, здається кадрова, туристична та агенція нерухомості, ну  і пару сітьових: «Ейвон» чи щось з біодобавок. Поліція швидко їх пригнобила і тепер місто – як цнотлива наречена, без обкладинок і прокламацій.»   

            «Щоб таке вигадати справжнє? .... Вчора з прокурором посиділи добре… Жалівся на одну бабу. Нібито і нормальна, але як взнав, що колишня аптекарка, то зрозумів, що вони в аптеках всі поїхали на тій стерильності…» - згадав заступник мера.

- Дістала вже своїми заявами. Мій попередник інфаркт упіймав із-за неї і до мене добирається… Коли його мали ховати, то всіх прибиральників зібрали, щоб навести блиск біля будинку і авто всі розігнали з-під будинку, щоб не заважали. Навіть шляхове управління забігало і прибрало там, де місяці не прибирало. Тож мер мав приїхати…  А так, коли хто вмирає, то буває аж не до сміху -  заставлено машинами перед підїздами так, що труну не можуть винести. Не переплигнути, не обійти. Всі тротуари і лісопосадки запруджені тими машинами. Та нічого з тією бабою не поробиш, маю відреагувати на її заяви. Насправді, тобі скажу, що це не одна заява з того будинку. Там ніби домовий завівся… Щоб йому зранку чарку горілки не хильнути! Розумієш, Микола, один скаржиться, що сміття не може ніяк викинути – воно знову зявляється на кухні. Бідний вже звертався до психіатра з приводу того, що називається «дежавю», у інших колеса авто постійно пробиті або спущені, у підвалі чортівня твориться і коти зникли…

- Добре, що ми умили руки, переклавши все на комунальну поліцію… - наче похвастався Микола Абрамович, - Хоча треба і перевірити їх роботу… Треба поворушити комунальну поліцію..

«Ото ідея!»- Врізалося у голову – «Скажу, що їздив вранці з перевіркою комунальних служб і поліції. А хто мене бачив? Як і я їх… Скажу, що не бачив прибиральників, хай всі з переляку побігають… Так, для профілактики…» - і наче все порожевіло в очах Миколи Абрамовича, і він відчув себе героєм майбутнього дня.

Мобільний телефон був завжди під рукою.

- Доброго здоровя, шановний! ….

- Не впізнаєш?...

- Ага, довго жити буду і це радує. Зайди до мне в обід, є справа з перевіркою. Терміново….

- Так, саме той будинок…

- До зустрічі.

 

3 серпня 2025 ріку. Неділя. 03.52.

Капс, як він себе назвав, від скороченого «Капут смітникам»  відключив світло першого під’їзду і швидко перебрався підвальними приміщеннями до того під’їзду, де жила шкідлива бабка. Він наблизився до її дверей і засунув у замкову щілину тоненьку пластикову насадку від японського моментального клею. Сильно не треба було натискати, щоб тільки трошки клею затекло у шпарину  і скріпило швидко всю систему замку. Зачекавши хвилину, він натиснув на кнопку дзвінка і тримав її, поки не почув:

- Якого біса зранку мені дзвонити? Йдіть геть, нікому не відкрию!

- Хто б сумнівався, - розтягнуто прохрипів Капс. 

Почувши електронний сигнал спрацювання магнітного замка вхідних дверей до під’їзду, Капс відскочив від дверей і тихенько перебрався на гнучких кінцівках до перил східців, уважно прислуховуючись.

Під’їзд наповнився ледь чутними кроками і мерехтінням світла ліхтариків.

Внизу, від вхідних дверей хтось рухався, наче мисливці на полюванні.

Хоронячись попід стіною, кралися наверх двоє, стискаючи у руках увімкнені ліхтарики і поліцейські палиці. Чи то злодії, чи мисливці… Іноді ніхто не може збагнути, хто є хто. Бо часом жертва стає мисливцем і навпаки. Діставшись мовчки другого поверху, невідомі довго водили світлом по кутках наче щось шукали. Тільки чулося шкрябання і лайка з-за дверей, де жила заявниця на стеження.

- Що у Вас? З Вами все добре? – почулося неголосне запитання глухим чоловічим голосом.

- Зі мною все добре, але не можу відчинити замка…

- Знову прояв домового… Вже не перша заява від мешканців цього будинку по цьому приводу – і голос головного зірвався на шепіт, коли Капс химерно захихикав від задоволення з третього поверху.

Промінь світла ліхтаря впав на кнопку виклику ліфта.

- Піднімися на останній поверх ліфтом і спускайся пішки вниз, а я піду наверх по сходах…

- Зрозумів…      

Запрацювала лебідка ліфта, з шумом спускаючи ліфт десь зверху, який зупинився на другому поверсі. Роз’їхалися стулки ліфта і наче не шумно, але в тиші всім по вухах гримнуло лязкотом і світлом, що автоматично увімкнувся у кабіні. Молодий напарник увійшов всередину і ліфт почав рухатися уверх, вистукуючи кожний поверх як колеса залізничного вагону - кожен стик рейок і зупинився десь на верхніх поверхах. Тільки коли стихло у підїзді, почав рух нагору той, що залишився внизу.      

Капс відчув небезпеку оточення і не перевантажуючи сельсини поки що потроху піднімався вище по сходах, прислуховуючись до звуку рухів знизу і шукав виходу із ситуації. Верхнього нападника ще не було чутно, але це не означало, що там немає небезпеки. Можна було б залягти десь, або напасти на одного з них, та хто знає, наскільки вони озброєні… Він вже бачив вогнепальну зброю та її дію, коли дивився телевізор з балкону однієї із квартир. В нього теж була зброя – «Громовиця котів», тобто електрошокер та різні там інструменти для ремонту. Звісно, не та зброя і не для тих… Тож, однозначно, пристрелять… і капут Капсу… Згадав меч джадая, з надписом «Made in China»…  Аж пирснув у темряві… Так зрадів тоді, що знайшов таку зброю, як у фільмі. Вся палала вогнями, особливо ручка з «бігаючими» вогниками. А як тріснув по трубі – то гаплик був тому мечу.

«Якби не той зверху, не було б проблем. Заліз би до сміттєпроводу через люк, а там і схоронився би. Я вже підготував там троса, щоб спуститися в комірку прибиральника, який там щось приховує. Ще тиждень тому помітив, що механічні прибиральники наче щезли… Але він чув, як працюють мотори вночі і невідомо куди зникають пил і сміття. Щось дивне… Ніби вони стали непомітні для усіх. Таке б йому зараз стало у пригоді» - швидко промайнуло в голові Капса.

Між третім та четвертим поверхами було відкрите вікно під яким стояло крісло з чотирма сидушками, які зазвичай колись були у кінотеатрах. Мабуть тут курили і відкривали вікна, щоб провітрювалося. Це було вікно до свободи! Капс забрався на підвіконня, обдивився навкруги…

- Не в перший раз… - втикаючи свої три захоплювачі на кінцівках у вакуумні присоски.

Капс тричі протяжно пронявкав, подумавши: «Хай шукають кішку, яка вже втекла…» і почав пересуватися по стіні, переставляючи свої павукові лапки з присосками, доки не потрапив до незаскленого балкону квартири на третьому поверсі.

Вже добре розвиднілось, тому Капс швидко накинув на себе пару лахів і затих, даючи відпочинок для всієї внутрішньої системи…

            «Не добрий, але вдалий початок дня… Сьогодні ще одна важлива є справа. Маю нагоду попасти до комірки прибиральника, який сьогодні вихідний. А поки що переходжу у стан очищення і очікування…»

            Через п’ять годин рівно він прокинеться, перезавантажений, без емоцій, готовий не перейматися вторинними потребами, а діяти, діяти і ще раз діяти. А поки що він вимкнув емоції, щоб відпочити…



1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 488
Коментарі 0
Дата надходження 06-05-2011
Дата створення 06.05.2011

Пошук на сайті

Що маємо