Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Вірші     →     Коммунарец     →     Усе як є і не більше
 
Чорний кіт
 

            Чорний кіт

 

Упав на землю білий цвіт недбало

стомлений від довгого кружляння,

шкрябала весна мені ще вчора

            гілкою даремно у кватирку.

- Доволі вже! Забути взагалі бажаю

            всі обіцянки твої – що маячня!

Ще до ранку листям на прощання

            «Зачекай-но!» - ніби повела.

 

І так один за шторами самотній

ранок літній зустрічав погожий,

догорів салют весни - і зблякло,

            черемшина квітнула недавно…

Ну ось і все, чиїсь здійснились мрії,

            наче крапля зайвої образи,

бо минуле - не таке й вже легке,

            а майбутнє лише: «Зачекай-но!»  

 

Новий народжувався день і сонце

            очі змусило прикритись сонні,

Дивно все змішалось в тій дрімоті -

радість, сльози та туга зелена.

На підвіконні чутно стало кроки -

            погляд на собі відчув раптово,

Чорний кіт сидів – я здивувався

            Той мені спокійно: «Зачекай-но!»

 

Ото, тобі, мовляв і Юря день, щоб

кіт якийсь до мене обізвався!

По мені – то хай би краще нявкав,

            ніж голосом по-людськи обзивався.

А ще очиська, наче дволітрові банки,

            Лапу догори підняв і має…

Ясно, що не кожен день почуєш:

            «Зачекай-но!» - я до нього…

 

- Шановний кіт… Вірніше буде пане…

Мушу вкоїти собі таке щось зараз…

- Вельми шанобливий пане кіт!

             Змушений Вас якось запитати.

- З якої примхи чи нагоди може

             маєте отут до мене мову?

Очі луп - крізь мене, сфінкс неначе

             таємниче: «Зачекай-но трохи…»

 

Не бачив ще нахабства отакого -

            схожий він на Бегемота конче,

тільки менше і не дуже товстий,

            треба все ж обачним бути…

- Ображений я вашими думками, -

            в голосі кота таке відлуння, -

 Сів отут, нікому не в заваді

            Може тільки… Зачекай-но…

 

- Як звали товстого того, ти кажеш -

            Бегемот? Так в цьому закавика?

Прикрість для котів - буває битий

кіт за те, що інший зїв сметану.

Назву своє імя для спілкування -

Фобетор, – а Вас і так я знаю.

Крапку вже поставлено над «і» і

            зачекай, я в метушню не вірю.  

 

- І все ж, чим зобовязаний, шановний -

            чом Вам не прилягти деінде?

  Правда, я люблю котів і кішок,

            Зрештою, вони не балакучі…

- Та годі Вам, це найспівуча мова,

            мрійно кіт доверху закотив очища…

   Чули ж, мабуть, як коти співають…

            Ні, не ті, коти… Та зачекайте!

 

- Цікаво Вам, чому я опинився

поряд тут, в цей день і час, одначе?

   Наче кіт – коту скажу, людино, -

чорний кіт – ваш талісман…

   Хоча вбачаєте дурницю в цьому,

            в гороскоп загляньте, хоч принаймні,

  Мусите, хоча Вас не неволять,    

            врешті, зачитайте і чекайте…

 

- То що з того, що ніби я із ваших,

            так парирував коту у вічі, -

  Я свої дерева вже облазив,

            І занадто спів сумний у мене…

- Є правда у твоїх словах, колего,

              треба іноді перепочинок,

   я забіг до тебе, щоб сказати,

            Зачекай, бо час вже не співати.

 

- Кінець отой весні і полюванню,

            Мимоволі час кільцем сталевим

Души всіх котів у чорну дірку      

            стисне і не буде більше світла…

Бувай, мій брате, не журися більше,

            ніж вимагає в тебе те життя,

Зупинись, де час тебе застав і

            не кричи за мною: «Зачекай!»

 

Звалився на підлогу я з дивану -

чорний кіт спросонку ще вважався…

до вікна обличчя притуливши,

повний дум і щось не міг збагнути.

Крізь хмари проривалось літнє сонце,

            листя тріпотіло за вікном,

Ще за ним кіт чорний  Фобетор

Неквапливо йшов собі кудись.

 

Фобетор* – один з трьох синів бога сну Гипноса. Міг приймати вигляд різних тварин.



1 2 3 4 5  
Бал 28
Середній бал 4.7
Перегляди 789
Коментарі 2
Дата надходження 18-06-2011
Дата створення 18.06.2011

Пошук на сайті

Що маємо