Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Проза     →     Коммунарец     →     Два тижні
 
Два тижні. (ч.3-4)
 

 

3

Вирок свій я вже знав - два тижні строгого режиму без права на прогулянки, без…

Ні, так можна збитися, треба вистроїти усе по значенню від втраченої свободи.

Що ж найперше? Якось не вдавався до таких роздумів – а що ж можна втратити, отак раптово, що й приготуватися не встигнеш? Тюрма – це щось таємниче для мене і гадаю, що там трохи по-іншому, але принцип той самий (тільки по кінофільмах можу судити). Хіба що… Дивно прозвучить – строгий режим з вільним розпорядком. Ха! Такого немає навіть в найманих охоронців, які їздять вахтовим методом. Якось спробував – мабуть у тюрмі краще…

Тож, с чого розпочати перелік забороненого, вірніше явно забороненого, здебільше побічного і відсутнього, як такого. Ще… Ледве не забувся – внутрішні правила особливих палат, назву їх - табу.

Тепер маємо те, що строго заборонено на протязі двох тижнів:

- палити

- пити алкогольні напої, навіть пиво

- виходити з палати,  

- не їсти того, що іноді хочеться

- контактувати на живо з будь-якими людьми, крім працівників лікарні.

Ось і наостанок побічні ефекти для затворників:

- спілкуватися на живо з жінками і само собою, що для декого і з чоловіками (побічно),

- перегляд телевізора (відсутній за відсутністю спонсорів)

- розказувати анекдоти (табу)  

Самий цікавий пункт – останній, про анекдоти, а решта так собі, як належне від неналежного, і от уявіть, як я можу комусь в даному випадку, наприклад, розказати анекдот:

Приходить до лікаря чоловік і каже:

- Лікарю, я так погано став чути, що навіть свого… пукання… не можу розчути…

- Нічого, ось Вам таблетки, будете приймати по три штуки на добу.

- І що, я краще бути чути?

- Не знаю щодо покращення слуху, а от пукати будете голосніше.

Питання не в суті анекдоту, його формі, чи в якійсь сфері життя. А взагалі, у його адекватності, або доцільності в даному колективі, де не всяк спроможний носити в собі довго відходи інфекційних бактерій. Тому вони і є негласним табу. Хіба що можна почитати не вголос анекдот в газеті і чомусь подібному, не розрахованому на те, що не всім йдуть анекдоти на користь. 

Що поробиш… Як сказав поет:

 

В таке чистилище усякому, що входить,

забути треба про розваги всі життєві,

бажання всяк залиште за дверима, люди, 

одна потреба буде вам – до туалету!

 

От так буває, наче у кіно… Потрапив туди, куди мало кому бажається. Майже всі факти в наявності, тобто симптоми, як кажуть на обличчі, крім конкретних доказів самого існування даного захворювання. Мотив і привід ігнорується.

Якось запитали в мене «нові» пацієнти:

- А ти чого тут відпочиваєш?

- Лікар «шиє» сальмонелу, хоча крім температури і ломоти більше нічого немає. Яйце піджарене зїв за день до лікарні…

Знайшли на що гріхи скинути. Крайнім зробили яйце...                         

 

4 Авторський відступ

Наче добре почав, але щось впустив… Щось таке головне, без чого нема інтриги в повісті. Назва є, сюжет розгортається, а от крючка з наживкою - немає!

Є над чим замислитися… Тут треба найтонше почуття і філософське розуміння, яке б могло пронизати всю повість і навіть залишитися у підсвідомості, ще й іншим щоб   вистачило надовго. А ще почути від читачів: «Треба ж так …Як точно підмічено!».

Само прийшло… Ні, нічого само не прийде, хіба що смерть і то, в останній час занадто достроково її кличуть. Просто треба добре налаштуватися над поставленою задачею.

Не хватає епіграфу! Як просто скринька відкривалась… Тепер самий його пошук.

Можна, авжеж, самому вигадати, на кшталт: « П’ятнадцять чоловік на один унітаз, йо-хо-хо, і по колу знову…». Тривіально і занадто адекватно, немає філософії…. Має ж бути якась прийнятність поколінь і таке інше, вічне та недосяжне…

Що ми маємо?

Лікарня, де все відбувається, з чудовим персоналом і прикольними пацієнтами.

Головний герой, закинутий долею з невідомої причини.

Екзотичні хвороби з деякою сезонністю, але напливами, як стихійне лихо.

Нетрадиційне лікування – лише таблетками і нічим більше. 

Порившись в голові та архівах - знайшов!

«-- Ах, батюшки, -- воскликнула она и испуганно хлопнула ладошками, --
еще одного больного привели! Больше класть некуда, честное слово! И откуда
вы их берете! Целый год больница стояла пустая - никто не хотел лечиться, а
сегодня уже пятнадцатый больной!»

Це написав Микола Носов у повісті «Приключения Незнайки и его друзей».

Впишу епіграф замість епілогу, щоб трилер вийшов, бо лікування одних продовжується після одужання інших.



1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 493
Коментарі 0
Дата надходження 19-06-2011
Дата створення 19.06.2011

Пошук на сайті

Що маємо