Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Проза     →     Коммунарец     →     Реальність і містика
 
Телефони, розмови і все, все, все…
 

Телефони, розмови і все, все, все…

 

Наше життя стало невідємною частиною життя телефонів і навпаки, без них ми вже не можемо проіснувати навіть певний відрізок часу. Страшно навіть подумати, якщо ми забудемо цей аксесуар вдома… Наче привидом стаємо, який не знає спокою ні в робочий час, ні в обідню перерву. Тільки у мозку пульсує – а як мені подзвонять, а я не відповім, або як всі переживуть мою відсутність без моїх порад? Стільки запитань до себе і до когось ще, що аж можна інфаркт отримати.

Сам якось забувся телефону вдома – наче вийшов на патрулювання без автомата. Добре, що ніхто не напав і не порушив спокою рідної держави. А як би? Тут як би не пройде… Не дай, Боже, не подзвонити матері чи дружині і не повідомити, де ти є, що робиш і чому не подзвонив.

От раніше були часи… По два тижні і більше чекаєш листи, по чотири-шість годин на переговорному пункті (якщо немає вдома – та й то, якщо і був, то вся родина бігала як хворі на сальмонелу до туалету), ну а як вже припече – то тільки телеграма могла заспокоїти усіх (не завжди телефон міг стати у пригоді). Мабуть більше і не було ніякої змоги вияснити у рідної людини за тисячі кілометрів – «Живий чи ні?».

Можливо люди тоді могли пояснювати свої думки набагато краще у стислому вигляді, зберігаючи час і нерви свого читача. А які бувають добрі і щирі спогади, коли дістаєш зі стола збережені і зачитані до дірок листи у потріпаних та замусолених конвертах, які носилися в кишенях гімнастьорок або в інших місцях, ближче до серця? Признання у коханні і відмови, теплі слова і чорні звістки… Дивишся на листа і навіть не читаючи, наче дивишся у вічі тому, хто писав його і можеш зрозуміти його почуття. Бувають нерозбірливі, як наче першокласника, але подумавши і згадавши хто пише – прощаєш йому і уважно розбираєш букву до букви, бо то писала малограмотна селянська бабуся своїм дітям і онукам. А є вишукані, написані каліграфічним почерком, відчуваючи до себе повагу і кохання іншої людини. А коли вже вірші трапляються, то взагалі – приколов би якоюсь шпилькою перед очима, щоб читати їх навіть у сні.

Телеграми – не вірші і не листи. Економія на відділяючих знаках і вкрай стисла інформація. Можна перелічити на пальцях, які звістки бувають у поштарів, які розносять їх по домівках: поздоровлення з народженням когось та повідомлення про смерть, попередження про виїзд та сподівання на зустріч, підтвердження довідки або письмовий наказ-розпорядження, що вимагає офіційного підпису. Коротко, сухо, без емоцій і квітів.

І на останок – колишній телефонний зв'язок був найдорожчий, але найбільш бажаний, щоб почути того, заради кого не шкода і будь-яких затрат. З усіх дзвінків пам’ятаю декілька, а решту витер би з пам’яті. Ще в далекі, донезалежні часи… Поїхав до Шумська на ринок і така туга чогось причепилася, що вирішив комусь подзвонити. У старій автостанціі, переробленої ще з польської двоповерхової будівлі знаходився один єдиний телефонний апарат. Кишеня моя була відтягнута купою «пятнашек» для міжміських переговорів. Дивно було, а не інакше – інакше було б не дивно, що пішли гудки виклику. А коли почув голос с далекого Новосибірську, то взагалі перехопило подих. Правда, між розмовою з бажаною людиною необхідно було вставляти «п’ятнашки», які той апарат швидко поглинав з утробним урчанням і деренчанням.

Тепер, спостерігаючи за розмовами сучасних телефономанів у маршрутних таксі (ненавмисно, а вимушено), не можу почути там будь-якої живої мови чи відчуття. Монотонність і тривіальність вивертає кишки, до тих пір, поки не вийду з маршрутки. Зробили з того телефону проведення часу, заробіток (або тринькання) грошей і невибагливу рекламу, що «дістає».

Вкотре, раз на тиждень дзвонить «Київстар» і сьогодні я їх вже випередив, бо знаю їх чудернацькі жіночі голоси напамять:

-    Вам дзвонять…

-          Ні, в мене є Інтернет, не треба.

-          А яким Ви користуєтеся?

-          І вашим мобільним і іншим провайдеров.

-          А наш краще…

-          Ви вже котрий раз пропонуєте мені.

-          Да? Ви у нас в базі не прописані.

-          А хто ж тоді мене постійно турбує? Ми вже можемо познайомитися з Вами і піти на каву…

-          Ми повертаємо гроші за Інтернет, - не реагуючи на мою пропозицію, продовжував жіночий голос – наприклад, на Ваш мобільний телефон.

-          В мене не ваш оператор.

-          Так ми надамо Вам безкоштовний стартовий пакет.

-          Десь я це бачив, здається по телевізору, як один не міг відключитися від оператора, який надає послуги із телеканалів. Майок і бейсболок в мене вже достатньо від інших операторів… Може що краще запропонуєте? Тільки не кидайте слухавку, а то зовсім нема з ким поговорити…

-          Вибачте за ваш час…

-          Нема за що, до побачення.

І слухавка відповіла короткими гудками…  

Не встиг ще докінчити, як подзвонила інша компанія, але вже записаним на носій голосом запропонувала ще одного оператора, щоправда телекомунікаційного. Тільки дмухнув у мікрофон: «Ей…», а та, навіть не поговоривши зі мною, щезла з подякою: «Дякуємо, що вибрали нас».     



1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 479
Коментарі 0
Дата надходження 05-08-2011
Дата створення 05.08.2011

Пошук на сайті

Що маємо