Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого

Кольоровий світ Івана Сколоздри



Рік 2008. Вже другий рік поспіль весна у містечку Миколаїв, що на Львівщині, починається, крім усього іншого, з Книжкової толоки. Тогорічне книжкове свято проходило 15-16 березня за участю багатьох відомих київських і львівських письменників. Але такі заходи збирають не тільки митців слова. 16 березня до провінційного Миколаєва приїжджала народна артистка України Ніна Матвієнко зі своїм чоловіком Петром Гончаром.

«Незважаючи на те, що завтра у мене концерт, я приїхала сюди спеціально для зустрічі з Іваном Сколоздрою, - сказала Ніна Матвієнко кореспондентам. На «круглому столі», присвяченому творчості місцевого мешканця художника Івана Сколоздри, артистка розповідала про те, що з його творчістю «знайомі пів-Києва».

Іван Сколоздра
Іван Сколоздра

У своїй книжці «Мандрівка в українську казку», ілюстрованій картинами Івана Сколоздри, поетеса Марія Чумарна так написала про митця:

Хто ходить по Волі, той в Долі – царевич Іван,
той може сказати: «В житті – між панами я Пан!
У царстві моєму живуть незбагненні дива,
у царстві моєму – Душа первозданно жива».
Тут квіти говорять, тут небо у зорях цвіте,
тут сонце у небі блакитнім – лише золоте,
тут мавки живуть в королівстві зелених дібров,
тут править усім Пресвята Королева – Любов.
Загляньте на мить в задзеркалля зеленого скла –
тут щойно веселка квітучим вогнем пропливла,
тут щойно жар-птиця перо опустила в траву,
щоб знову Іван відшукав свою казку живу...

Давайте запитаємо себе, що ми знаємо про цього самобутнього художника Івана Сколоздру?

Та, власне кажучи, небагато. Можливо, коли його десь за кордоном внесуть у списки геніальних людей, ми раптом почнемо захоплюватися його незвичайним талантом, оспівувати його твори, писати детальні біографії... А поки що тільки раз чи два на рік з’являються невеличкі замітки про художника Івана Сколоздру – з нагоди його дня народження чи відкриття виставки. Хоча ні, вийшли кілька художніх альбомів і кінофільмів, а виставки проходили у відомих галереях різних країн. Іван Сколоздра - лауреат Всеукраїнської премії «Визнання» в галузі гуманітарних наук, культури та мистецтва, народний художник України. Справді, народний. Жив у старенькій хаті в невеличкому селі Розвадові біля Миколаєва. Як він сам говорив про себе: «... щодо визнання, то до мене, в мій рідний Розвадів, воно аж ніяк не сягає. Спокійно ходжу селом і для людей просто собі старий «дзядзьо».

Він знав про світ більше, ніж світ знає про нього.

Картини на склі Івана Сколоздри відомі в Канаді, Америці, Франції, Польщі та багатьох інших країнах світу. Його творчість вивчають мистецтвознавці і захоплюються поціновувачі по всьому світі, але осягнути всю глибину таланту художника вдасться нескоро. Де шукати коріння його натхненної творчості? Може, на берегах Дністра, чи у мальовничих краєвидах, чи в короткому, але такому яскравому дитинстві?

 Чумацький шлях, 1982 р., с. Розвадів, скло, олія
Чумацький шлях, 1982 р.,
с. Розвадів, скло, олія


Року Божого 1934 на початку квітня, 5 числа, перед великим святом Благовіщення, у сім’ї Миколи Сколоздри народилася п’ята дитина. Назвали сина Іваном. «Я мав щастя народитися тоді, коли Україна ще була сільською, багатою на традиції, які яскраво пам’ятаю й досі, – говорив митець через багато років. – Татова мама розповідала мені казки, персонажі й атмосфера яких захоплюють і сьогодні. Коли мене колисали, бачив на стінах рушники, мисники. Пам’ятаю, як відзначали всі свята, як люди збиралися на вечорниці.»

Сільське дитинство не таке барвисте, як дехто може собі уявляти. Це важка щоденна праця, котра може бути джерелом натхнення для обраних. «...Я ще малим уставав раненько із своєю сім'єю і допомагав по господарству,» - розповідав Іван. «То коні приганяв, та й удосвіта босими ногами по росі бігав зганяти птахів з пшениці. Це була моя улюблена справа. Коли сонце сходило, то пшениця неначе золота ставала, немов золоте море без кінця і краю. Хотілось би і зараз пробігтись по росі...».

Моєю метою не було переказати біографію Майстра. При бажанні кожен може знайти інформацію чи то у пресі, чи в інтернеті. Зрештою, просто купити альбом з репродукціями або піти на виставку. Я прошу задуматися над тим, що ми маємо і не бережемо, а втративши, плачемо. Людське життя і весь світ є тендітні, як скло. Можна придбати ділянку на Місяці, а спокійно жити і спостерігати з вікна, як руйнується старовинний замок. Можна потім довго шкодувати про те, що не встигли зробити.

В каталозі, який вийшов до 70-ліття Івана Сколоздри, художник сказав: «Я віддав усього себе тим картинам. Потрібно було народити дітей, мати онуків, милуватися ними, дати їм освіту... Я цього не зазнав. Коли діти, онуки і малювати – то неможливо. Може, зараз я й каюся, проте життя вже не повернути...»

Земний шлях Івана Сколоздри завершився у серпні 2008 року.

До цього часу в Україні не створено музею творчості художника Івана Сколоздри, відомого в усьому світі. Музею, в якому були би зібрані його картини і скульптури. Тоді, можливо, хоч наші діти і онуки будуть милуватися цими творами неймовірної краси і глибини. Адже митець знав про світ щось таке, чого ми не можемо побачити у своїй повсякденній метушні: «Сьогодні ми всі стали окультурненими, більш розвиненими, але втратили те, чого світ не мав і мати не буде.»

Олександра Чаус, журналіст

Попередні пубікації статті:
http://sumno.com

 

Пошук на сайті

Що маємо