Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Георгій Нарбут
Георгій Нарбут
Ім'я:

Георгій Нарбут

Про автора Проживши всього 34 роки, Нарбут - талант, що не одержав академічної художньої освіти, - зумів зробити фундаментальний внесок у розвиток українського мистецтва. Універсальність обдарування та глибина інтелекту дозволяли йому ілюструвати книги і періодичні видання, створювати пейзажі і портрети, орієнтуватися в історії, архітектурі і геральдиці. Природа щедро наділила митця невичерпною творчою фантазією і віртуозною майстерністю. Нарбуту вдавалося все, за що брався, - книжкові мініатюри та державна символіка, силуетна графіка і живопис.
    Георгій Нарбут народився 25 лютого 1886 року в дворянській родині Івана і Неоніли Нарбутів у родовому маєтку Нарбутівка Глухівського повіту Чернігівської губернії.
    Любов до чітких графічних силуетів виявилася в Нарбута ще в дитинстві. Витинанки, мальовничі печі, вишивки, побачені в селянських хатах, були першими враженнями дитини. Крім багатства народної культури, хлопчика зачаровувала розмаїтість навколишньої природи. Казковий світ трав і комах потім послужив основою для створення чудових ілюстрацій до дитячих  книг.
    В 1896 р.. Георгій вперше побачив місто, коли вступив до Глухівської гімназії. Тут, серед романтичних руїн палаців і фонтанів, він захопився старовиною. Нарбут не мав схильності до точних наук - його вабили історія, література і малювання. Він згадував : „ За весь час мого перебування в гімназії я малював фарбами та олівцем без викладачів : що міг, як міг і як хотів.” Його дуже зацікавило при проходженні курсу історії,  як це в старовину писалися книги від руки. І, знайшовши зразок шрифту Остромирового Євангелія, став намагатися писати по-стародавньому. Так він спочатку переписав  „ Повчання дітям” Мономаха, потім „Євангеліє  від Матфея”.  „Це був мій перший графічний досвід”, - згадує він згодом. Безумовно, перші роботи не були самостійними : він багато в чому копіював майстрів ретроспективістів. Серед цих майстрів був і знаменитий книжковий ілюстратор І.Білібін.
    1906 року Григорій разом з братом Володимиром  вступає до Петербурзького університету. У Петербурзі Нарбут знаходить свого вчителя і наставника. Юнак просто прийшов на квартиру до Білібіна, щоб показати йому свої роботи. Спочатку той навіть висміяв його за надмірне копіювання своїх робіт. Та потім вони розговорилися, Білібін дав йому декілька порад, а взнавши ситуацію з квартирою, запропонував жити в себе. І з 1906 по 1912 р.. Нарбут жив у нього. „ Не будучи його учнем, я фактично вчився у нього. Коли він працював у себе в майстерні, то завжди кликав мене „ за  компанію” за свій стіл малювати”, - з вдячністю згадував Нарбут той час.
Білібін прищепив молодому художнику високу графічну культуру й інтерес до вивчення давньої гравюри. Завдяки його рекомендаціям Нарбут одержав перші замовлення від найбільших видавців  Петербурга і Москви.
    Успіх прийшов до молодого художника після оформлення серії дитячих книжок-зошитів, створених за замовленням московського видавця  І.Кнебеля – засновника першого в Росії спеціалізованого видавництва з образотворчого мистецтва.
1910 р.. за кошти, отримані від Кнебеля як аванс за наступну книгу, Нарбут їде в Мюнхен – визнаний центр тодішнього художнього життя Європи, - де бере уроки у приватній школі Ш.Холоші.
Із 1913 року Нарбут працює в журналі „Гербовед” , який видавався протягом 2 років його товаришами. Великий знавець історії, геральдики і бібліографії, він виступає не тільки як ілюстратор, але і як член редколегії.
    Міжнародне визнання прийшло до художника в 1914 році, коли на всесвітній книжковій виставці в Лейпцигу  він був нагороджений золотою медаллю і дипломом. Преса писала:” Працюючи в різноманітних стилях, Нарбут досяг того, що нині більшість найкращих видань виходить у його обкладинках.”
    1915 року, за рекомендацією Лукомського, Нарбут був запрошений на службу до Гербового відділення Сенату, де з ентузіазмом взявся за роботу з відродження геральдичних традицій і виконував усі  найсуворіші правила цього виду мистецтва.
    1917 року художник започатковує свою знамениту графічну серію „Українська абетка”, що є найвищим злетом його геніального обдарування. У цьому циклі вражає спектр художніх прийомів, що дали змогу в чорно-білих  графічних аркушах втілити незлічену кількість персонажів, а також віртуозно передати зачарування українською природою.
    В аркуші „Ф” Нарбут звертається до історії України, показавши бал у палаці Розумовського. Це кінець гетьманського правління в Україні, після якого Батурин зі столиці перетворився в повітове містечко. Можливо, у відблисках салютів на колонаді гетьманського палацу митець хотів передати відблиски страшної пожежі, вчиненої за наказом Петра І  у резиденції Мазепи.
    1917 року Центральна Рада ініціювала створення академії мистецтв в Україні. Професором-керівником графічної майстерні було обрано Г.Нарбута як найвидатнішого українського графіка сучасності. 18 грудня того року була створена Українська академія мистецтва. Нарбут жив її проблемами: від створення печатки до фінансових питань – молодий енергійний професор займався усім. У найважчий для академії час, у 1919 р.., коли Київ раз у раз переходив із рук в руки від однієї воюючої сторони до іншої, був обраний ректором. А коли денікінці позбавили академію приміщення, художник розмістив майстерні у себе в будинку.
    Із перших днів становлення державності художник брав участь у створені грошових знаків, марок, державного герба і печатки України, поєднуючи цю копітку працю з ілюструванням періодичних видань, книг, створенням станкових графічних композицій. Ще влітку 1917 р.. Грушевський оголосив конкурс на кращі ескізи українських паперових грошей, який виграв Нарбут. Оформляючи купюру, він застосував вишукані орнаменти в дусі укр.. бароко XVII-XVIII сторіч, декоративні шрифти і зображення тризуба – знака князя Володимира. Саме на українських 100 карбованцях, за 52 дні до офіційного прийняття тризуба як Державного Герба України, з’явився знак князівської пори, що відразу запам’ятався українським патріотам, оскільки виступив символом нашої державності, яка бере витоки з часів Київської Русі.
    „Автопортретом” 1919 року Нарбут ніби підсумовує власну творчість, зібравши в одній композиції персонажів своїх програмних творів. Митець зобразив себе в улюбленому військовому френчі, галіфе і високих чоботах. Гордовитою поставою художник скоріше нагадує героя-полководця.
    Заставка до журналу „Мистецтво” 1919 відразу ж після виходу друком стала класикою української графіки. Сільська жінка з дитиною на руках, що задрімала на снопі в затінку виноградного куща, - такий, на перший погляд, жанровий мотив цієї композиції. Однак формально-образне рішення перетворило тривіальний сюжет у поетичну фантазію. Композиція наскрізь перейнята духом українського фольклору, адже художник точно передає особливості народного одягу, а вигадливі арабески виноградної лози повторюють мотиви різьблених іконостасів українських церков.
    Помер Нарбут 23 травня 1920 року і похований на Байковому кладовищі.
    Маючи величезний авторитет у  художніх колах, Нарбут за короткий період зумів своєю творчістю кардинально змінити уявлення про місце книжкової графіки в культурному житті суспільства. Творець нового, ХХ сторіччя, він мав безпосередній контакт зі своїм глядачем. Його образи, відтворені в книгах і періодиці, були в кожному домі, ставши невід’ємною часткою життя народу. Доробок художника в галузі шрифта став вираженням епохи і на багато років наперед визначив розвиток цього виду мистецтва в Україні. Створені Нарбутом зразки українських державних паперових грошей і облігацій, поштових марок і розмінної дзвінкої монети, герба Києва, Герба і Печатки Української Держави стали важливою  віхою в історії України.
Роботи автора:  
Картини (1)
   
Коментарі (0):  
   
Новини автора
 
 

Пошук на сайті

Що маємо