Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Олександр Архипенко
Олександр Архипенко
Ім'я:

Олександр Архипенко

Про автора

Історики культури називають його генієм серед скульпторів XX століття, ім'я якого згадується у товаристві з Матіссом, Пікассо, Браком, Леже, Дюшаном, Мондріаном, Малевичем, Кандинським, Філоновим. Його творами пишаються найславетніші музеї світу: Центр Помпіду в Парижі (знаменитий Бобур — Beau Bourge), музей Modern Art та галерея Соломона, Гуенгайма в Нью-Йорку, музеї Москви, Стокгольма, Берліна, Тель-Авіва. За життя і після смерті він мав кілька сотень виставок у Європі та Америці, де визнаний чарівником скульптури. Перший кубіст у цьому виді мистецтва, свого роду Пікассо від скульптури, Архипенко був незаперечним авторитетом для багатьох авторів. Після його новаторських здобутків скульптура вже не могла залишатися такою, якою була досі. Усією своєю творчістю він стверджує кредо Жоржа Брака, першого ідеолога кубізму: «Почуття руйнують, розум будує».

Скульптури Архипенка, виставлені на Венеціанському бієнале у 1920 році, були викляті тамтешнім католицьким зібранням. Деформація людського тіла, образу і подоби Всевишнього, випадала з покірливо-самозневажливого ставлення до самих себе, яке личить істинно християнській душі. Через це, власне, не стали своїми ні Ель-Греко, ні Гойя, ні будь-яке відхилення від академічних канонів, гротеск чи пародія, любов до життя, не така, як дозволено. А Олександр Архипенко, сьогоднішній язичник від мистецтва, надто відверто захоплювався життям, людиною, її можливостями. Ліванський поет Халіль Джебран казав: «Перлина — храм, збудований болем навколо піщинки. Які ж страждання збудували наші тіла і навколо яких піщинок?»

Провчившись чотири роки у Київському художньому училищі, він вирушає до Москви, а через рік, у 1908-му, до Парижа, де його друзями стають Пікассо, Брак, Леже, Модільяні. Завдяки інтуїції Гійома Аполлінера, знаного відкривача талантів, Архипенко став відомий як неординарний художник, який заявив про себе у Салоні незалежних митців у 1910—11 роках. У залах Лувру його зворушила зовсім не Венера Мілоська, не Джоконда, не Роден... Він знайомиться зі світом архаїчного африканського мистецтва, наївного і відкритого гімну життєствердній силі еросу, жаги до життя, торжества чистих стихій, руху, землі, води, вогню. Візуальний веселковий потік свідомості, насичений матеріалізованим медитативним джойсівським кипінням думок, полонив його, присоромивши тодішній колірний аскетизм європейського живопису. Майстер, вихований на багатовікових традиціях європейського мистецтва, як ошелешений неофіт, усвідомлює, що саме цей емоційний вихор і має право зватися чистим мистецтвом. Адже він не стриножений химерними умовностями і штучними схемами знудженої західної культури, яка шукає витонченого декору своєму клінічно приреченому збоченству, на кшталт викличних ганчірок та пудових шарів «штукатурки» для оздоби своїх нікому не потрібних істерій.

Винайдений ним стиль поліхромної скульптури, пластики, вкритої веселкою кольорів, — скульптомалярство, динамічний кутастий кубофутуризм, надає формам і кольорам не лише просторового, а й часового виміру. А це споріднює його скульптуру з музичною композицією, розширює до чотиривимірності світ музично-кольорових асоціацій Чурльоніса чи Скрябіна. Цей стиль стає ілюстрацією звукового наповнення світу, яке поетично висловив Аполлінер, надаючи голосним звукам нашої мови відповідних кольорових ознак.

Певне, під впливом вибуху свідомості передвоєнного експресіонізму після 1910 року з'являється його «Медрано», людиноподібний механізм зі скла, дерева та металу, перший у XX столітті робот. Уже в 70-ті роки ідея «мистецтва руху» втілилася у безліч різножанрових «мобілів», у витвори відомого французького авангардиста Жана Тенлі. У 20-ті роки скульптор створює «машину рухомого мистецтва», своєрідний механічний дисплей, назвавши її «Архипентурою», де фрагменти живописних творів рухаються на зразок сучасних слайд-фільмів, відтворюючи поєднання простору і часу. Одним із популярних матеріалів для нього став також плексиглас, підсвічений зсередини, прозорий, езотеричний, на погляд Архипенка, свідок безкінечності світу, який наштовхує на ідею абстрактного, а не на жорстку матеріальність непрозорих матеріалів.

Модуляції світла й прозорості стали одним із головних методів архітектури XX століття. Одним із найпопулярніших образів його скульптури стало дзеркало, символ загадковості буття, яке має своє задзеркалля — потойбічне буття.

У 1921—1923 роках Архипенко жив у Берліні, де, як і в Парижі, заснував мистецьку школу. Потім, до кінця життя, — США. У 1949 році його твори комусь із конгресменів навіть здалися інспірованими марксизмом, небезпечними для суспільства. Гітлер просто знищив їх. Водночас у СРСР влада вилучила його твори з музеїв, оголосивши їх «буржуазною примхою». У 1952 році було знищено дві картини і скульптуру з Львівського зібрання, презентованого автором, який став членом Львівської асоціації незалежних українських митців. Небагато з робіт, які збереглися- таки в Україні, вціліли завдяки мужності й кмітливості тодішніх музейників: їх представили, як роботи невідомого автора.

За матеріалами
http://www.umoloda.kiev.ua

 

Роботи автора:  
Скульптура (25)
Картини (10)
   
Коментарі (0):  
   
Новини автора
 
 

Пошук на сайті

Що маємо