Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Коментарі до робіт автора Петро Петрович в розділі Проза
ТАЄМНИЦЯ СЛОБОЖАНСЬКОГО ПАРИЖА РОЗКРИТА?

Дивитися всі коментарі( 1 )
 
17-09-2015       Петро Петрович
Про нерозгадану «Таємницю слобожанського Парижа» Першу спробу розгадати цю таємницю зробив любитель історії села Шелестове Пащенко Петро Петрович. Але, на жаль, зробив це на рівні любителя, а не краєзнавця, ненауково, без застосування принципу історизму та науково-пошукової методики дослідження історії свого села. Автор навів детально дві біографії двох генералів російської армії – вихідців із Полтавщини, учасників війни 1812-1814 рр. Пащенка Левка та його племінника Степана Пащенка, взявши їх готовими з Інтернету. Не навів жодного історичного документу, що підтверджував би причетність генералів Пащенків до назви сіл Пащенівка та Новий Париж. Видав все це за «об’єкт моїх досліджень» і голослівно заявив: він прийшов до висновку, що саме генерали Пащенки назвали так село Пащенівку і Новий Париж. А де справжнє дослідження? Запитується, прийшов до такого висновку на підставі чого, документально непідтвердженого домислу, видати бажане за дійсне, своїх емоцій та великого бажання показати, що його однофамільці назвали так ці села?! Історичні джерела свідчать зовсім про інше. Назви сіл Капустяна долина, Шелестяна долина, Пащенівська долина, Сенькова долина, так називали колись ці села, за свідченням історичних документів відомі ще з середини XVII ст.. А землі навколо села, названого Новим Парижем після війни 1812-1814 рр., належали згідно архівним документам коломацькому поміщику, теж учаснику цієї війни і штурму Парижа 19 березня 1814 року. Прізвище його вже відоме і читачі з цікавістю дізнаються про нього та його родичку, яка теж воювала, і жила тривалий час в цьому селі. Для шелестян це буде особливо цікаво. Коли б землі навколо Пащенівки і Нового Парижа були подаровані генералам Пащенкам за вірну службу, як пише Петро Пащенко, то обов’язково була б так звана царська «Жалувальна грамота». Без дозволу царя тоді землі ніхто не дарував. Такої грамоти в архівах немає. І взагалі, в царській Росії без дозволу царя нічого не робилось. Наприклад, в 1806 році в Коломаці вирішили побудувати кам’яну Нікольську церкву ( де тепер молокозавод ) на місці згорілої дерев’яної. Коломачани звернулися до царя Олександра І дозволити будувати кам’яну церкву. Цар дозволив. Крім того на «Плані генерального межування земель» і Богодухівського, і Валківського повітів, складеного після війни 1812-1814 рр. не вказано, що ці землі належали генералам Пащенкам, а зовсім другим коломацьким поміщикам. Існували ще так звані «Межові книги», в яких визначалися межі земельних володінь, дано опис цих земель і названо прізвища тих, кому вони належали. В «Межових книгах» названо імена коломацьких поміщиків, які володіли цими селами і землями навколо них, зокрема того поміщика, який назвав село Новим Парижем. А генерали Пащенки в цих книгах зовсім не значаться. І на кінець, в списках жалуваних дворян нашого краю прізвищ генералів теж немає. В книзі запису прихожан Успенського церковного приходу ( Успенської церкви в Коломаці ) за 1821 рік записані прізвища коломацьких поміщиків, які володіли Пащенівкою і Новим Парижем. В «Сповідній книзі», в якій вівся запис прихожан хто сповідався, за 1821 рік записані також їхні прізвища, а не генералів Пащенків. В 1980 році один із нащадків поміщика, власника Нового Парижа, передав у шкільний музей медаль «За взятие Парижа 19 марта 1814 года». За його розповіддю і залишком посвідчення про нагороду медаль належала його далекому предку. І прізвище у нього було таке ж, як у поміщика. Настане час і читачі дізнаються хто і в якому році назвав село Новим Парижем. І тоді не буде ніяких домислів, вигадок та вульгарних народних легенд про походження назви цього села. А цариця Катерина ІІ ніколи не бувала в цьому селі і Коломаці теж. Незаперечно, що краєзнавство цікава і корисна справа. Але ним треба займатися грамотно, науково, а не для розваги на дозвіллі. Для цього необхідно добре знати історію України і Росії та по можливості всесвітню історію. Крім цього існують допоміжні історичні науки, які обов’язково треба знати краєзнавцю. Це такі як: «Краєзнавство» - дає уявлення про поняття «наш край» і методику його вивчення. «Музеєзнавство», «Джерелознавство» - знайомить з історичними джерелами свого краю. «Архівознавство» - знайомить з архівами, в яких можуть зберігатися документи з історії нашого краю. Наприклад, свідчення про Коломак в різні часи є в архівах, крім Харкова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Риги, Львова, Варшави, Парижа, Лондона, Амстердама, навіть Ватікана, Багдада та Тібету в Китаї. В різні віки тут бували іноземні купці, мандрівники, місіонери, історики, географи, етнографи, проповідники релігії. Вони залишали опис нашого краю і важливих подій, що тут відбувалися. Наприклад, англійський генерал Патрик Гордон служив у російській армії при цариці Софії і залишив опис Коломацької козацької ради 1687 р. Наш край – це Коломацький і сусідні райони. Про нього згадують античні автори, візантійські історики V-VIII ст.ст., древньоруські літописи ХІ-ХІІІ ст.ст., литовські «хроніки» XIV-XV ст.ст., польські джерела XV-XVI ст.ст., документи Московської держави XV-XVII ст..ст., нарешті архівні документи Російської імперії XVIII-XX ст.ст. Це все треба знати перш ніж займатися минулим свого краю. В такому разі, бажаючий щось написати з історії свого села, почне з наукового вивчення першоджерел і, як говориться, не буде лізти в воду не знаючи броду. Петро Пащенко дуже дивується, що його земляки не зберегли в переказах пам'ять про славних генералів Пащенків. Дійсно, є чому дивуватися! Як могли вони пам’ятати, коли генерали Пащенки ніколи тут не жили і ні одного дня в цих селах не були?! Тому люди цих сіл і видумували всякі небилиці, щоб пояснити незвичну для них назву «Новий Париж». Прізвище «Пащенко» і населені пункти з такою назвою дуже поширені. Виникло це прізвище давно, ще дві тисячі років тому на Полтавщині та прилеглих до неї західних районах Харківщини. Наприкінці VIII ст. до н.е. на Ворсклі поселилися переселенці з Правобережжя Дніпра ( Волині, Рівненщини, Хмельниччини ). Вони називали себе сколотами. А гелони, які теж тут поселилися на початку VII ст. до н.е. називали їх «пасщіма». В перекладі з індо-іранської мови означає – «західні», тобто ті, що прийшли із заходу. В продовж століть ця назва перетворилась в народній мові на прізвище «Пащенко». А тому твердження Петра Пащенка про те, що генерали Левко та Степан Пащенки дали «українську людність нашому слобідському краю» просто надумане, як і все інше. А ще краєзнавець повинен знати: пам'ять переважної більшості людей нездатна тривалий час вірно зберігати почуте або побачене. Звідси всякі видумки. Сильну, ясну пам'ять мають тільки окремі люди. Таким був Золотарьов Петро Йосипович, 1862 року народження. Золотарьов П. служив лісником у поміщиці Браїлової Ольги, маєток якої знаходився рядом з Новим Парижем. Він добре знав старожилів цього села, які народилися ще наприкінці XVIII – на початку XIX ст.ст. Вони розповідали йому, хто назвав так село. Золотарьов П. записав їх розповіді, записи збереглися до нашого часу. Добре знав поміщика – власника села Новий Париж, який так його назвав з своєю родичкою, дід мешканця села Панасівка Панасенко Макара Аврамовича, 1894 р. народження, Панасенко Мойсей Давидович. Він мав єврейське походження, тримав кінний завод, грамотний, дружив з тим поміщиком, також залишив писемні спогади про Новий Париж. Критичний аналіз історичних документів, писемних згадок очевидців того часу, розповіді старожилів XIX – XX ст.ст. допоможуть встановити, хто назвав село Новим Парижем. Олекcій Шинкаренко
 

 

Пошук на сайті

Що маємо