Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого

Володимир Бучацький. ЛЕМКІВЩИНА. ІСТОРИЧНО-ПОБУТОВА РОЗВІДКА


Володимир Бучацький

ЛЕМКІВЩИНА
ІСТОРИЧНО-ПОБУТОВА РОЗВІДКА
Накладом автора
Торонто 1959
З друкарні Епарх. Видавництва "Наша Мета"
Відбитка з "Нашої Мети"


Лемківщина
Вступ.
З причини останніх політичних воєнних подій настав тепер такий критичний час для гірського племени Лемків, що саме існування Лемків тепер загрожене. Тим більше слід нам не тратити з пам'яти та основне пізнати цей інтересний та в'сім нам дорогий край. Це тим більше вказане, що наш загал мало обзнайомлений з походженням, історією та прикметами цієї вітки нашої великої нації.
Численні наші племена, які замешкують розлогу територію Великої Соборної України, мають кожне щось власне, особисте, так у місцевих говірках, звичаях, уборах, піснях, як і в історичних традиціях. З тих наших народних племена дуже важкому положенню, відтяті майже повністю від головного пня нашої нації, та від 600 літ у важкій боротьбі з польською напасницькою експансією, були на півночі Підляшшя і Холмщина з східною границею на ріці Бузі, а на крайньому полудні й заході нашої етнографічної території Лемківщина зі своїми східніми границями на ріках Сяні й Ославі. Але ж коли Підляшшя і Холмщина мала в наслідок глупої політики московських окупантів Польщі в другій половині 19 століття, та поліської загрібучости, великі втрати в населенню й території, наша тверда Лемківщина не втратила до останніх часів майже ні одної своєї оселі.

1. Територія Лемківщини та її поділ

Як це нам відомо з географії, гори Карпати, положені в центрі Европи, сягають великим луком від околиць словацької столиці Братислави аж до Дунаю в полудневій Румунії. Лемківщина займає частину Карпат, тобто цілий т. зв. Лісистий, Низький або Лемківський Бескид. Він зачинається зараз від масиву Татр, від ріки Попраду (або Попруту) аж до долини ріки Ослави та Лупківського просмику, а дальше на північ до ріки Сяну. Такий є топографічний стан. Лемківщина належала від віків під церковним оглядом аж до 1934 р. до перемиської єпархії, а пізніше творила т. зв. Апостольську Адміністратуру для Лемківщини. На цьому терені церковна влада створила 9 деканатів (з заходу на схід): Мушинський, Горлицький, Грибівський, Дуклянський, Романівський, Буківський, Короснянський, Динівський і Сяніцький. Політичний поділ був відмінний настільки, що обіймав повіти: ново-сандецький, горлицькуй, грибівський, ясельський, короснянський, сяніцький і динівський. Терен Лемківщини витворив також під церковним оглядом особливі відносини. Я описав їх основно у моїй розвідці п. заг. "Москвофільство на Лемківщині". Хоч терен цих девятьох деканатів був одноцілий (крім деканату Короснянського, що обіймав 9 сіл на північ від міста Коросна й був окружений польськими селами та мав назву "Короснянський острів"), мимо того слід Лемківщину поділити на дві полоси: північна частина повіту й деканату Сяніціького від лінії осель: Затіря, Загутинь, Ся-нічок, Новосільці, і цілий терен деканатів Динівського й Короснянського, це т. зв. сяніцькі доли й підгіря. Цей терен обіймає родючі, житньо-пшеничні землі, а його населення різниться від мешканців полудневих, гірських околиць своїм побутом, звичаями та своїм надсянським говором. Також початок історії тих теренів був відмінний. То ж властивою Лемківщиною треба вважати тільки 6 інших, мною вичислених, гірських деканатів.
На цьому місці треба мені ще зазначити, що в деяких статтях стрічається погляд, мовляв, до племени Лемків треба зачислити тих наших земляків, які від полудня сусідують з Лемківщиною та яких від неї відділяє тільки державна границя, давніше мадярська, тепер чехословацька. Цей погляд не має раціональної підстави. Ці наші земляки належать до тієї групи словянських племен, які замешкували угорську рівнину перед приходом Мадярів, та яких Мадяри витиснули в гори. Через приналежність до мадярської держави та сусідства зі Словаками від ряду століть вони витворили окреме наше племя, одно з наших закарпатських племен. Це відома нам Пряшівщина, бо місто Пряшів є в дійсності її центром.

2. Історія Лемківщини

Сяніччина з містом Сяноком, як також Динівщина і т. зв. Короснянський острів належали від зарання нашої історії до славної та могучої королівсько-княжої Галицької Держави. Натомість землі цілої гірської Лемківщини були в тих часах незамешкані, вкриті лісами й полонинами. Щойно по польській окупації Галичини в половині 14 століття, коли Поляки, маючи до диспозиції більш родючі землі і не маючи охоти (а може й змоги) власним елементом заселити ці простори, наші земляки зі сходу посунулися на захід поза межі руського воєвідства на територію краківського, на пусті землі теперішньої Лемківщини, завдяки т. з.к. кольонізації на "волоському" праві. Осадчі тих наших людей були Українці (Русини) і в тодішніх польських актах нераз подається, що вони приведених з собою на поселення селян судили своїм "руським правом". Ось на-пр. осадчим сіл в околиці Криниці був Русин Данко з сусіднього Тилича. Ота кольонізація тривала довший час, бо ж кольоністи мали важке завдання корчування лісів, будову доріг і домів. Ці наші поселенці принесли з собою на Лемківщину овій церковний обряд і, як подають тодішні польські акти, судилися своїм "руським правом". Дальшу долю і недолю свою переходило населення Лемківщини разом з іншими нашими землями через поверх чотири століття польської та півтора століття австрійської окупації. Щойно в останніх десятиліттях перед першою світ, війною зайшли тут особливі події. Наслідком своєрідних місцевих відносин, а також відірвання від галицьких центрів, в тих десятиліттях, коли широкї круги нашого населення на схід від Сяну були вже національно вповні усвідомлені, на Лемківщині, за винятком тільки кільканадцятьох осель в Сяніччині й Динівщині, держалася через цілий час сильно москвофільська дурійка. Щойно в наслідок воєнних подій та поверсальської польської окупації це шкідливе русофільство зачало чимраз скоріше загибати.
Також у тих останніх десятиліттях перед першою світовою війною зайшли на Лемкійщині деякі побутові зміни. Жорстокий гніт мадярської влади змусив словацьких селян до масової еміграції до ЗДА. За приміром тих своїх сусідів також наші Лемки почали виїздити до Америки. В декотрих селах кілька осіб з кожної "хижі" лишало свої улюблені "ґруні", а та еміґрація прибрала згодом широкі розміри. Але коли всі Словаки виїздили до ЗДА на постійний побут, наші Лемки працювали в ЗДА важко в копальнях ("майнах") і фабриках кілька літ та з ощадностями верталися звичайно до своїх сіл, купували у дворів землю та інші речі, потрібні в господарстві. То ж ота еміграція не тільки не ослабила лемківського елементу, але, навпаки, зміцнювала його економічно.

3. Життєві відносини

Ще донедавна цілий Низький Бескид був вкритий великими й густими мішаними лісами. В наслідок безоглядної експлуатації в останніх десятиліттях вже нема там багато лісів. Це відбилося некорисно на гірському кліматі і спричинило часті нищівні виливи рік і потоків. На розмір наші селяни мали землі доволі (так зв. "цілий ґрунт" виносив поверх 30 моргів), але земля орна була малородюча, переважно глинисто-кам'яниста, добра тільки на овес і дрібну картоплю. Погній вистарчав Лемкові тільки на малий яринний огород і невеликий загін поля під управу картоплі, а також дещо жита або пшениці. Матеріяльне положення Лемка-хлібороба не все було однакове. В останніх десятиліттях перед першою світовою війною Лемкам поводилося назагал добре. Причиною цього була перед усім нічим необмежена еміграція до ЗДА, яка була переважно часова і з якої ло кількарічній важкій праці в копальиях і фабриках Лемко привозив до сіл звичайно поважний капітал. Знову ж із щорічної праці в жнива на Угорщині приходила до сіл поміч у виді запрацьованої пшениці. Вкінці штучні погної були тоді дешеві і поважно збільшали родючість орної землі і пасовиськ. За часів поверсальської Польщі всі ці користі відпали. На еміґрацію до ЗДА дозволів не було, від мадярських маєтків відділила Лемків чехословацька границя, а штучні погної були задорогі, щоб Лемко міг їх купити. Німецька окупація на Лемківщині тривала повних 5 літ. Вправді скінчилися постійні шикани польської поліції, яле вже по двох роках, в наслідок насильного вивозу молоді до Німеччини і різних континґентів, лемківські господарства сильно підупали.
Назагал треба ще зазначити, що хоч лемківська земля вимагала багато важкої праці, проте наші Лемки були переважно кріпкі і здорові, бо просто цілющими були там: повітря, повне кисня, і знаменита вода. Цінними дарами Лемківщини були крім того ще славні цілющі живці в Криниці, Жеґестові, Бардієві, Щавниці, Висовій, Івонічу й Романові, як також різні цінні копалини.

4. Церковно-релігійне життя

Перед роком 1944 на Лемківщині було 198 церков. На фронтоні мурованої трибанної церкви в Сяноці красувалися єпископська мітра і жезл на пам'ятку, що ця церква була в давнині катедрою єпископства самбірсько-сяніцького. Від року 1934 була вона катедрою Апостольських Адміністраторів для Лемківщини.
Впродовж цілої польської і з початку австрійської окупації населення Лемківщини, змушене до панщизняної праці, було майже повністю неписьменне. Шкіл і фахових учителів не було, існували тільки мандрівні дяко-учителі, які вчили охочих і спосібних хлопців читати старословянські церковні книги. Одинокими інтелігентними особами, що кінчили духовний семинар, були майже виключно душпастирі, сини священиків. То ж аж до наших часів заіснували давні лемківські священичі родини, як ось: Сандовичі, Качмарчики, Гнатишаки, Калужняцькі, Полошиновичі, Семечки, Венгрновичі, Бескиди, Устяновичі, Копистянські, Ясеницькі, Хиляки, Вислоцькі, Сливинські. Сембратовичі, Шатинські й інші. Населення Лемківщини, глибоко релігійне, скупчувалося коло своїх церков і вважало своїх душпастирів своїми дорадниками, вчителями й оборонцями. Помимо постійного натиску польських "кесовців", не було впродовж так довгого часу ні одного випадку переходу на латинський обряд лемківського села. Знову в останніх десятиліттях перед першою світовою війною, коли москвофільські "новокурсники" зачали посилену пропаганду за переходом на московське православія, вони не змогли виказатися найменшим успіхом. Лемко держався кріпко своєї прадідної віри і своїх душпастирів.
Деякі зміни на терені Лемківщини зайшли щойно за часів володіння поверсальської Польщі. Недобиткам москвофілів, які тепер представлялися польській владі як "льояльні старорусіні" й рішучі противники Українців, вдалося при помочі царських московських еміґрантів та митрополита Діонисія і при діяльній допомозі польських старостів перетягнути на московське православія кількадесять громад в повітах короснянськім, ясельськім і новосандецькім. Прийшли там московські батюшки, але їхня позиція була важка, бо церкви, парохіяльні будинки й ерекціональні ґрунти лишилися в руках греко-католицьких душпастирів, длятото, бо були на них інтабульоваиі.
Рівночасно ті ж самі "старорусини", при помочі польської преси, зачали широку нагінку на українських душпаетирів, називаючи їх бувшими старшинами УГАармії і окритими ворогами Польщі, їхня ціль була відлучити Лемківщину від Перемиської Епархії і віддати церкви "старо-русинам". Вони вислали депутацію до Варшави і там старалися переконати Папського Нунція, що православія в лемківських селах длятото поширюється, бо селяни не бажають собі українських парохів, що їх надсилає перемиський Єпископ. При помочі того брехливого аргументу вдалося "старорусинам" і польському урядові довести до утворення з усіх 9 лемківських деканатів Апостольської Адміністратури для Лемківщини. яку обняв бл. п. о. Василь Масцюх. Його канцлер, о. Іван Полянський, запеклий москвофіл, з ненавистю ставився до Українців, шиканував наших свідомих душпастирів, заборонив співати в церквах українські релігійні пісні і казав усунути з престолів народні вишивки, з церков синьо-жовті хоругви, а також стяжки з них. Бл. п. о. Масцюх пробував оснувати Духовну Семинарію. Але що Поляки жадали злуки тієї семинарії з польською в Кракові, або Тарнові, ніхто до такого закладу не зголосився. По смерти о. Масцюха в р. 1937 його наслідник бл. п. о. Яків Медвецьїкий та його канцлер о. Йосиф Сєкержинський ставилися з пошаною до українських змагань.
Та описана мною акція москвофілів не скріпила. Тверезий Лемко скоро пізнав, що акція москвофілів може вийти тільки на користь Полякам і причиняється тільки до роз'єднання Лемків. Також те все не принесло ніякої користи зненавидженій Лемками польській владі. А підчас німецької окупації, коли в році 1940 обняв Адміністратуру бл. п. о. Олександер Малиновський, тоді москвофільські впливи і в цій ділянці покінчилися. Тоді також позбавлені польської матеріальної помочі московські батюшки кудись позникали. Під проводом українського т. зв. автокефального єпископа Паладія на їхнє місце прийшли українські душпастирі, які дещо причинилися до усвідомлення тих збаламучених сіл.

5. Шкільництво

Про школи на Лемківщині можна говорити щойно від другої половини 19 століття, коли зачала їх очолювати ц. к. "Шкільна Краєва Рада у Львові, а орудували ними шкільні інспектори при повітових староствах. До першої світової війни, і потім, не кожне село мало школу, бо згідно з тодішніми приписами громада мусіла власним коштом збудувати школу і помешкання для вчителя. Деякі бідні громади не могли на те здобутися, а часом і не хотіли. По менших селах були школи одноклясові 4-ох ступенів. У двох останніх ступенях учєники вчилися по 2 роки, так що нормально в такій коедукаційній школі учєники кінчили науку, маючи 12 літ. По тій науці через кілька літ молодь ходила ще на доповняючу науку два рази в тижні. В більших селах були школи двоклясові з двома силами вчительськими, але з тою самою програмою науки. Підручники шкільні містили крім науки читання, писання і рахунків також уступи для науки історії, географії, природи і т. п. Німецької мови в тих школах не вчили, тому ученик, який хотів здати вступний іспит до ґімназії, мусів те знання приватно доповнити.
Щоб уможливити біднішим, а здібним хлогшям науку в середніх польських школах в Сяноці, Коросні, Яслі, Горлицях і Новому Санчі, наші активні люди заснували й удержували власним коштом селянські бурси. Такі українські бурси існували якийсь час в Сяноці і Новому Санчі, крім того москвофіли мали такі бурси в Горлицях. Новому Санчі і Сяноці. З тих їхніх бурс виходили пізніші шкідливі для народнього життя ряні москвофільські діячі. На терені Лемківщини не існували тоді ані потім українські середні школи (ґімназії або семинарії), то ж деякі наші люди посилали свою молодь до українських гімназій, учительських семинарів і інститутів в Перемишлі або у Львові.
Щойно за володіння поверсальської Польщі прийшли для шкільництва важкі часи. Наших учителів перенесено "на Мазури", а наслано всюди польські вчительські сили. Вони не тільки плекали в школах польську мову, а нашу занедбували, але при цьому були вони часто поліційними конфідентами. До того лиха ті вчителі на наказ старостів зачали усувати зі шкіл український буквар, а казали дітям вчитися з букваря, який в мішанім лемківськім говорі зладив москвофіл Іван Трохановський. Але це не повелося, бо Лемки навіть у москвофільських селах висилали петиції до інспекторів, жадаючи давного підручника.
Корисна зміна в шкільництві прийшла щойно в початках німецької окупації Лемківщини. Тоді прибуло на захід від Сяну багато наших активних діячів, які мусіли втікати перед комуністичним терором. Тоді на місце польських вчителів усі лемківські села дістали українських вчителів, які принесли Лемкам, крім справжнього знання, також національно-державницьку свідомість. Лемки дуже жалували за тими вчителями і вони в пізніших роках німецької окупації вертались на свої давні місця по відході большевиків.
В цьому уступі слід було б мені згадати ще про лемківську говірку, яка з невеликими льокальними відмінами існувала на терені всіх шістьох гірських деканатів. (Перше враження з розмови з Лемками був польський вплив на говірку, а це акцент на другій силябі від кінця слів і деякі чисто польські слова (напр. дзецко, лаба, ксьондз, сендзя). Але при ближчому пізнанню говірки слідні у ній залишки нашої старинної і старословянської мови, а також певну кількість слів мадярських і словацьких, через сусідство з тими народами. До того всього треба долучити значну кількість своєрідних лемківських слів, яких в інших наших говорах не стрічається. Досі ще не досліджено, чи ці слова й акцент повстали в новіших часах, чи вони є залишками з часів перед кольонізацією. Але загалом основа тієї говірки це наша спільна українська мова. Мельодії деяких лемківських пісень також бувають словацькі або мадярські.

6. Національне пробудження Лемківщини

Аж до І. світової війни, коли наше населення в Галичині було вже майже повністю національно освідомлене, на цілій Лемківщині, з винятком кільканадцятьох осель в Сяніччині і Динівщині, міцно держалася москвофільська дурійка. Як це виявили наглядно парляментарні і сеймові вибори в році 1907 і пізніше, москвофіли мали тут дуже сильну позицію. По т. зв. "новословянськім з'їзді" в Празі в 1908 р. зачали москвофільським діячам приходити обильні "пособія" в рублях від московського "Галицко-русского Общества". Провідники і молодь зачали чимраз більше прихилятися до т. зв. "новокурсників" з "Прикарпатської Руси". Вони представлялися вже отверто "русскими" і намагалися говорити московського мовою. Немов гриби по дощі множилися в терені читальні "Качковського", а також ґімнастично-пожарні "Дружини" з московською командою. В Сяноці щороку влаштовували вони пушкінські вечорі й курси московської мови, що їх вели спроваджені з Росії "русскі дами". По цілій Лемківщині русофіли інтензивно поширювали тижневик "Лемко", який за "пособія" видавали адвокат д-р Гнатишак з Мушини й о. Качмарик з Більцаревої. Рівночасно вони отверто хвалилися, що невдовзі ціла Лемківщина перейде на московське православія і буде "істиннорусскою". А що національне несвідомий Лемко довіряв вповні своїм провідникам, тож на будуче ця робота русофілів грозила поважно повним обмосковленням Лемків.
На щастя, ті шкідницькі пляни москвофілів не повелися.
Вже в початках війни стрінув москвофілів нищівний удар з боку австрійської влади. Арештовано всю їхню інтеліґенцію, а також тих численних селян, які діставали з пошти москвофільську пресу, та всіх їх вислано до концентраційних таборів (головно до Талєргофу коло Ґрацу). Посла Куриловича, адвоката в Сяноці д-ра Савюка, о. Саидовича і редактора Колдру поставлено опісля перед воєнний суд за державну зраду. А підчас боїв в Карпатах згинув невинно неодин Лемко, бо мадярські вояки вважали всіх Лемків москвофілами. З того видно, яку велику шкоду спричинило москвофільство всім Лемкам. В другому році війни, коли російська армія уступала з гір, деякі родини арештованих москвофілів виїхали з російською армією на схід.
В тім самім другім році війни зайшли у психіці Лемків перші корисні зміни. Одним з головних аргументів для Лемка в пропаганді їх провідників була непереможність і могутність Росії. Тож, коли тверезо думаючий Лемко побачив втікаючу царську армію, а потім довідався про упадок царату і большевицький переворот, в його душі зродилася зневіра в Росію, а "німб" її зблід цілковито. Рівночасно підчас війни перемиська консисторія прислала на місце арештованих священиків-москвофілів свідомих і активних молодих священиків. Від них Лемко дістав правдиві відомості про хід подій в цараті та оцінку безвірного большевизму.
Наслідки тих подій виявилися вже наглядно ранньою весною 1918 р. (Коли досі несвідомий Лемко довідався про мир в Бересті та визнання центральними державами незалежної України, він зараз пізнав, які брехливі були науки москвофілів, що Україна та український нарід не існує, що його вигадали "пани зі Львова", що є тільки "одна Русь від Карпат до Камчатки" і т. ін.
На заклик Народного Комітету в Сяноці відбулася перша в історії Лемківщини радісна прилюдна маніфестадія з нагоди миру в Бересті. З усіх сіл сяніцького повіту тисячі селян з синьо-жовтими прапорами перейшли походом головними вулицями міста і по кількох промовах спокійно розійшлися. Зараз після того по селах, досі москвофільських, виросли читальні "Просвіти", а селяни домагалися книжок і часописів.
Що ота маніфестація не була тільки хвилевим під'ємом Лемків, показали це дальші події в листопаді 1918 р. Тоді в гірській частині Сяніччини повстали під проводом о. Пантелеймона Шпильки, пароха в Вислоку, військова організація "Сяніцький Комісаріят Західньо-Української Народної Республики" з осідком в Команчі. Комісаріят удержався до половини лютого і тільки з браку старшин і зброї потрапили його зліквідувати по завзятій тридневій обороні польські військові відділи. В західній Лемківщині в тім часі москвофіли під проводом д-ра Гнатишака, о. Юрчакевича й ін., по вічах у Фльоринці, Криниці і Гладишеві проголосили "Лемківську Республику", якої орган "Русская Рада" вів довший час енерґійну акцію за приєднанням Лємківщини до Чєхословаччини. !Усю ту акцію згодом польська влада зліквідувала. Пізніше, за часів поверсальської Польщі і німецької окупації, ця національно-державна свідомість Лемків ще поширилася і поглибилася. Доказом цього численна участь лемківських леґінів в обороні нашої Срібної Землі, а потім численна участь геройських лемківських боєвикіїв в рядах УПА. Тож тепер розпорошене племя Лемків треба вважати майже вповні національно свідомим українським елементом.
Тут слід мені згадати про цю частину Лемків, які ще перед першою світовою війною виеміґрували до ЗДА та там на постійне залишилася. Тепер ці Лемки в невеликому числі замешкують околиці Пітсбурґа. Вони скупчуються переважно коло т. зв. "Лемко-Союзу" в місті Йонкерс і мають свій тижневик "Карпатска Русь". Ця група Лемків підпала, на жаль, під вплив галицьких москвофілів і є досі національно несвідома. "Карпатска Русь" видається в жалюгіднім "язичію", зложенім із слів російських і лемківської говірки, слів старословянських та в правописі ніде вже в письмі невживанім. До того всього редактори цього часопису в останніх роках пропагують не-тільки давне москвофільство й ненависть до Українців, але дивним дивом чимраз більше схиляються до комуністичної ідеології та хвалять большевицькі порядки. Щастя, що оця група Лемків чимраз меншає і мабуть внедовзі взагалі перестане існувати.

7. Характер Лемків та їхня ноша

Підчас мого побуту в різних околицях Лемківщини я спостеріг, що Лемки вважали себе "Руснаками", Русинами, або навіть "гірняками", але ніколи не називали себе "Лемками". Це прізвище дала їм наша й польська інтеліґенція і міщани для того, що майже всюди населення вживало слово "лем", замість нашого "тільки". Лемки говорили своєю прадідною говіркою, в якій задержалася певна кількість старинних слів й дещо слів мадярських та словацьких, а в мові давали акцент, зближений до польського. Це різнило Лемків значно від сусіднього зі сходу племени Бой-кіь. Переважно більше чим середнього росту, кріпкої і поставної будови тіла, здорової краски лиця. Мужеське і жіноче населення представляло у своїх інтересних строях гарний тип гірського племени. Лемко спокійної вдачі, роботящий, запобігливий, ретельний і ощадний. Гордий на свій селянський стан, він завжди тримався своєї Церкви і мав повне довіря до своїх провідників. Ще додати треба, що населення Лемківщини було завжди відпорне на агітацію радикальних або переворотних елементів. Навіть під час польської поверсальської окупації, коли прийшли для Лемків під кожним оглядом важкі часи, завзята аґітація "сельробів" (під проводом Хама, Вальницького, Пелехатого й ін.) дала їм на Лемківщині тільки мінімальні успіхи. То ж Лемків слід уважати частиною нашої нації, надійної в будові нашої самостійної соборної держави.
Гарним гірським околицям Лемківщини вповні відповідає інтересна і гарна ноша Лемків. Одяг мужчин: сорочка, льняні штани, синя камізоля і лейбик, оздоблений або вишиваний, гуня, запинана на гафтки, короткий сердак, з-заду з трьома розтинками і трьома петельками. Зимою носять вовняні холошні і т. зв. чуганіо з саморобного сукна, до того суконний сердак з рукавами. На ногах ходаки, зав'язані вовняним шнуром. Жіночий одяг: льняна сорочка вишита на плечах і грудях, перкалева, темна спідниця, вишита ясними нитками і вишкта запаска. Дальше сукняний синій або чорний ґорсет, зимою носять блакитний сердак і вишитий кожух, або короткий куртак і лейбик.

8. Столиця Лемкївщини

Всі міста, а навіть більші містечка середньої і західньої Лемківщини, як ось Новий Санч, Горлиці, Грибів, Бєч, Ясло, Дукля, Коросно, Динів, Романів, Івоніч і ін. лежали посеред польської етнографічної території і мали чисто
польське населення. Через нехіть Поляків до нас та їхню меґальоманію, наші люди слушно вважали ті міста ворожими собі.
Тільки одно місто Сянік над сріблолентим Сяном, окружене вінцем лісистих гір, одно з найстарших галицьких княжих міст, лежало посеред широкої полоси лемківських осель, мало значне число нашого населення, міщан, ремісників й інтелігенції, мало свою церкву, давніше єпископську катедру та княжий замок на стрімкій скелі над Сяном, Народний Дім, Народну Торгівлю й різні наші товариства. За княжих часів населення Сянока й цілого сяніцького повіту було чисто українське. Сянік лежав при головних шляхах між цілою Лемківщиною, Угорщиною, Перемишлем та східньою Галичиною. Ті всі обставини були причиною, що від дуже давних часів населення Лемківщини вважало Сянік своєю столицею, своїм центром. Короткий час перед першою світовою війною, коли в Новому Санчі існували наші й москвофільські читальні і селянські бурси, це польське місто було частинним центром для західньої Лемківщини.

9. Музей "Лемківщина"

Населення нещасної Лемківщини тепер в повному розпорошенні, наражене на цілковиту затрату своїх питомих прикмет, а частинно і на асиміляцію. То ж, коли нам в будуччині не вдасться відібрати Полякам принайменше княжої Сяніччини та заселити її Лемками, тоді тільки лемківський музей буде тривалою і важливою пам'яткою по цьому нашому твердому та інтересному племени.
Від осени 1929 р. і в дальших роках наші активні діячі в Сяноці — о. Ст. Венґринович, катихит, Лев Ґец, відомий артист-маляр і вчитель рисунків в школах, д-р Франц Коковський, тоді суддя, вкінці п. Ірина Добрянська, заснували і, по кількалітній важкій і жертвенній праці створили поважний, цінний та інтересний музей, зложений з 10 відділів, до яких входили різні предмети релігійного змісту, старивні книги, знайдені по церквах і парохіяльних будинках, стародавні речі з рільничих і ремісничих знарядів праці, вкінці лемківські убори, вишивки і т. п., з різних околиць Лемківщини. Музей містився початково в домі сяніцького пароха, потім перенесено йото до сяніцького замку. О. Степан Венґринович не пішов на еміґрацію в р. 1944 тому тільки, бо не хотів лишити музею. Підчас переселення сянїччан, в січні 1946, він старався музей забрати з собою до Самбора, але не дістав на це дозволу.
З творців музею о. Венґринович помер на засланню на Сибірі, тому що не хотів перейти на православія. Д-р Коковський помер в р. 1940 в большевицькій тюрмі в Тернополі. Лев Ґец, перебувши по році 1944 важкі страждання в польських тюрмах, мешкає тепер постійно в Кракові. Музей "Лемківщина" лишився в цілості иа замку в Сяноці в 14 залях разом з робітними і завідують ним місцеві Поляки.

10. Заслужені будителі Лемківщини

На закінчення моєї розвідки слід мені ще згадати бодай коротко тих діячів, що своєю жертвенною працею причинилися до повного освідомлення занедбаної і охопленої москвофільською дурійкою Лемківщини.
Ця праця почалася відносно дуже пізно. Щойно в році 1895 заснував першу на Лемківщині читальню "Просвіти" в великому селі Одреховій о. Василь Лаврівський. Кілька років пізніше радник скарбу Василь Яворський, радник суду Петро Лінинський, о. катихит Онуфрій Гадзевич і ряд інших т. зв. "заточників" зі східньої Галичини заснували в Новому Санчі філію і читальню "Просвіти" та бурсу для бідніших учнів, а в 1911 побудували в тому польському місті українську католицьку церкву. Українська селянська бурса в Горлицях повстала щойно в р. 1912. На цілій західній Лемківщині одиноким свідомим селом була Висова в повіті горлицькім, завдяки наполегливій праці вчителя Ґижі.
У р. 1903 повстала в Сяноці читальня "Просвіти" і селянська бурса. Душею тієї акції, крім пароха о. Омеляна Константиновича, був суддя Осип Ґудзьо. В роках від 1905 до 1912 автор тієї розвідки заснував в Сяніччині в 14-ох селах читальні "Просвіти", а в 6-ох з тих сіл також драматичні кружки і сокільські "Січі". У вересні 1913 р. він перевів в селі Пакошівці (родинному селі сл. п. Єпископа Йосафата Коциловського) перший і одинокий на Лемківщині здвиг усіх "Січей", получений з посвяченням прапора місцевої "Січі". Це патріотичне свято відбулося дуже гарно, з участю численних делеґатів від усіх читалень "Просвіти" і "Соколів", в Улючі. В тих роках відбулися також на військовий лад переведені вправи і маневри сусідуючих з собою "Січей".
В останніх роках перед війною заснували в Сяніччині в деяких селах кружки "Сільського Господаря" професор Роман Ковалів, скарбовець Омелян Ґермак і вчитель Михайло Ґавдяк. В тій праці вони мали успішну поміч від учителів Івана Бурбля в Команчі, Степана Яроша в Загірю і Навроцького v Семушовій.
Також у тих роках в Дияівськім деканаті працювали успішно на всіх полях у важкій боротьбі з польськими "кресовцами" о. Теодор Савойка, парох в Селиськах і о. Іван Жарський в Глудні. В селах берегівського повіту енерgійно працювали Володимир Вдасевич, учитель в Улючі і Микола Левиіцький учитель в Павлокомі. Треба зазначити, що хоч у тих роках, в умовинах справді демократичної австрійської влади, не було перешкод з боку уряду, мимо цього, з причини завзятої контракції москвофілів, головно молодих т. зв. "новокурсників", підсилюваних царськими рублями, праця наших діячів була важкою і жертвенною.
В роках поверсальської Польщі безперечно найбільше заслужився Юліян Бескид-Тарнович як довголітній і дуже роботящий редактор "Нашого Лемка". Його видавав видавець Іван Тиктор а першим редактором був Петро Смериканич, з походження Лемко. Факт, що цей часогис постійно переслідувала польська поліція, тільки скріпив його освідомне значення поміж Лемками. До того його численні книжки на лемківські теми познайомили галицький -загал з справами й потребами Лемківщини.
Рівнож значні заслуги в освідомяій акції має бл. п. д-р Василь Блавацький, адвокат в Сяноці, що окрім просвітної і економічної діяльности в численних селах, вів постійно аґітацію в сеймових виборах. Його помічниками були оо.: Андрейчик в Залужі, Менцінський в Новосільцях, Савчак в Пельні, Гентіш в Загірю, Ґробельський в Щавнім, а також Василь Подубинський, селянин в Дубрівці. Зновуж адвокат д-р Степан Ванчицький заснував по селах значне роботящий редактор "Нашого Лемка". Факт, що цей часочпсло кружків "Рідної Школи".
В сусідній Короснянщині немало заслужився на різних полях д-р Юліян Налисник, адвокат в Дуклі.
В західній Лемківщині розвинули тоді тиху, але успішну освідомну діяльність численні молоді священики, а за часів німецької окупації цілий ряд вчителів і аґрономів з Західної України.
Уся ця наполеглива праця привела до майже повного освідомлення Лемківщини. Доказом цього була численна участь лемківських леґінів в боях на Срібній Землі і в геройських рядах УПА.
**
*
Document Information

Document URL: http://lemko.org/books/buczackyj/index.html

Original page design and layout by Walter Maksimovich
E-mail: walter@lemko.org

LV Productions Ltd.
c/o Walter Maksimovich
3923 Washington Street,
Kensington MD 20895-3934

USA

Copyright © LV Productions, Ltd.
E-mail: webmaster@lemko.org

LV Productions, Ltd.

Originally Composed: February 24th, 2003


Джерело:
http://lemko.org/books/buczackyj/index.html

 

Пошук на сайті

Що маємо