Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого

Світ кольорових молитов Никифора


Володимир Мокрий

Світ кольорових молитов Никифора

Щаслива це людина,
Ясна Ті дорога:
Наївно, мов дитина,
Молиться до Бога.
(Б. І. Антонич)

              Народжений з убогої лемківської дівчини Євдокії Дровняк син виявився дитиною незвичайною. Своїм приходом на світ наприкінці XIX століття змінив він образ весняної Криниці спочатку в очах матері, а відтак також в очах своїх земляків й цілих, не тільки мистецьких, середовищу різних країнах світу. Для самітньої Євдокії світ після народження єдиного сина набув нового виміру і сенсу. Відтепер гірка доля й одноманітний сірий світ знайшов ім’я. Тим досить неочікувано об’явленим – “цілим світом” став для матері Євдокії новонароджений син Епіфаній – Никифор. Ця епіфанія, з грецької – об’явлення, припинила буденність Євдокії, яка двигала воду, щоб мити підлоги в криницьких пансіонах. Відтепер в її монотонному, позбавленому усмішки житті, з’явились ті спрагнені, щасливі хвилини, коли виринаючі з-під кольорових олівців її сина фрагменти навколишнього світу, ставали гарнішими від дійсності. Вид тих епіфаній, що об’являлись в чергових образках сина Епіфанія. матір Євдокія ставала хоч на мить щасливішою. Був це ж очікуваний плід її материнських почуттів і з надією шептаних дитині слів – “Твій няньо бив маляр”.
              Никифор – Епіфаній Дровняк, який вважав себе криницьким Матейком, як людина призначена до творчої праці художника – маляра, прагнув хоч трохи виправити навколишню тверду і не завжди приязну йому дійсність. Творив цей часто жорстокий світ кращим, аніж був він у дійсності. У створений з образків ясніючий добром світ у важливих для Никифора хвилинах міг він втікати від реальної, горбатої і незичливої йому дійсності.
              Як запримітив автор нижче надрукованого тексту, Никифор був архітектором, який не проектував жодних будинків, але виправляв ті, що інші погано запроектували. Невипадково, наприклад, у вдосконалюваних ним хатах, дахи отримували форму і барву листя. а вікна ставали квітами. Натомість невід’ємний кожній хаті дим, який символізував сімейне тепло, а справді його відсутність, був для Никифора чимось особливо важливим. Щоб одержати дим від вогників свого серця й послати його до Неба, Никифор віддавав свої, мабуть найкращі, образки вірній йому годувальниці Парасці. Знав, що вона пішле їх з димом, розпалюючи вогонь у кухні. Якщо Никифор міг на це дивитись, мабуть вірив, що дійдуть до Неба, яке окрилювало його душу, та стане цей кольоровий дим з образків жертвою, переданою Богові у подяці за дари землі, а добрій Парасці – подякою-молитвою за підтверджувану вчинками любов ближнього. Коли вогонь травив образки, дим, що піднімався в Небо Лемківщини, сповіщав, що на створеному Параскою “жертвенному вівтарі” готують гарячу страву для мистця у Криниці. Для самітного, хворого Никифора це була матеріальна основа життя, без якої не міг би тривати переповнений молитвою його духовний світ:

              Молитва людська є неначе дим
              Кружляє над селом, мов білий лебідь,
              Аж стовбуром кудрявим, золотим
              Розвіється по кришталевім небі.
              (Б. І. Антонич)

              Найбільш цінним і благородним даром Неба для Никифора була Церква. Для тодішнього покоління криницьких греко-католиків Церква була єдиним найсвятішим місцем, де горів вічний вогник їх християнської духовності, прищепленої святим Володимиром Хрестителем Київської Руси. Святі в іконостасах тих Церков вказували цілим поколінням земляків Никифора дорогу з землі до Неба.
              Для Никифора-маляра, Церква мала ще додаткове суттєве значення, дещо інше, ніж для хліборобів, що творили основу біологічного життя – хліб насущний.
              Церква з іконами першої християнської родини була для Епіфанія в Криниці і місцем діяння Благодаті Спасителя людини – Ісуса Христа, і школою ідеальних стосунків між людьми. Для Епіфанія, який наївно вірив у пом’якшувальну серця силу сакрального мистецтва, Церква стала також Академією Мистецтв. Може власне тому можемо на його образках оглядати Никифора з митрою єпископа на голові у ролі владики-викладача, який пояснює таємницю переміни “Слова у Тіло”, і вказує, як знайти “дверці до щастя”:

              Малі до щастя дверні:
              Захоплення та Неба
              Гармонії у серці –
              Нічого більш не треба.
              Чи добрі дні. чи гірші.
              Думки спокійні, рівні.
              На хвалу Божу вірші
              Пишу собі наївні.
              (Б. І. Анпюнич)

              І Никифор Дровняк з Криниці, що розмальовував свої наївні образки, і Богдан Ігор Антонич родом з Новиці, який складав свої наївні вірші, обдаровували людей своїми мистецькими творами, з дитинною вірою, що ніхто не відважиться підняти руку на найвищі цінності, які визнавали їх земляки. Епіфаній Дровняк з Криниці, який так охоче малював Церкву й святі ікони, не міг підозрювати, що іконостаси, які від поколінь вказували його землякам дорогу до Неба, будуть викидати з церков, а самі Божі Доми – Церкви – почнуть нищити й розбирати. Не міг також Никифор зі своєю дитячою наївністю передбачити, що з’являться ті темні сили, які назавжди відберуть щасливі хвилини у його житті, у житті багатьох добрих людей та розіб’ють їх ясну дорогу до добра і Бога.
              А може, власне, тому так поспішав Никифор з розмальовуванням Церков, що відчував наближення виселень його земляків, час обдирання їх святинь, нищення основних цінностей. Може побоювався, що прийшов незрозумілий нікому час відбирання християнам молитви у мові їх серця і рідних традицій, час позбавлення його земляків основ звичайного життя, яке дотепер забезпечувало право до, від віків, власної землі, лісів, хати і Церкви. А може відчував Никифор, що дійде до нечуваної у тих краях профанації святих місць, яких до того часу ніхто не пробував брати під сумнів, безчестити і нищити.
              Якби сьогодні не пояснювати і не оцінювати дій тодішніх влад і одиниць, у тих нелюдських часах свідомого нищення такою важкою працею творених поколіннями цінностей, мистецтво і життя Никифора переконує, що не міг він жити без Церкви в Криниці. Не міг жити без зелених лісів і шуму гірських потоків, якщо чотири рази виселюваний, пішки повертав, подолавши біля сімсот кілометрів з-під Щеціна до Криниці. Духовна перемога безсмертного Никифора-Епіфанія є також доказом того, що Никифори Дровняки не зможуть з’являтись у світі, позбавленому дороги до Церкви з іконами Матері Божої – Покрови з Христом й Святими, цебто не зможуть вони об’являтись у світі, відірваному від криниці совісті і джерела Благодаті.

Св. Миколай
Св. Миколай

Єпископ на фоні церкви
Єпископ на фоні церкви

Матір Божа, акварель 16х24
Матір Божа, акварель 16х24

Бог і Святі, акварель 16х24
Бог і Святі, акварель 16х24

Церква з орлом, акварель, 15х24
Церква з орлом, акварель, 15х24

Джерело:
http://www.nestor.cracow.pl

 

Пошук на сайті

Що маємо