Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого

Чехи у складі УСС та УГА


ЧЕХИ У ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАННЯХ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ

Євгеній ТОПІНКА
Товариство "Ческа беседа" у Львові пл. Ринок, 16, Львів, 79000

Ця праця є першою спробою дослідження участі чехів в українських визвольних змаганнях. Подані біографічні дані офіцерів-чехів В.Льобковіца, К.Долєжала, Ф.Тінкля, А.Вімєталя, які, займаючи високі командні посади в Українській Галицькій Армії, суттєво вплинули на перебіг воєнних дій (бої під Львовом, Вовчухівська офензива, Чортківський прорив, здобуття Києва та ін.).

У багатовіковій історії українсько-чеських відносин маловідомою залишається одна з найважливіших її сторінок — участь чехів в українських визвольних змаганнях, зокрема в формуваннях Українських Січових Стрільців (УСС) та Української Галицької Армії (УГА). Ще зовсім недавно тема УСС та УГА перебувала під суворою забороною, а документи і книги, що стосувались її, були знищені або вивезені за межі України. Не претендуючи на повноту охоплення матеріалу (сподіваємось, що прийде час і на це), наведемо хоча б деякі з імен чехів, які тяжкі воєнні труди свої, здоров'я, а часто і саме життя поклали на вівтар української Свободи. Прагнучи вибороти незалежність своєму народу, чехи з розумінням ставилися до національних устремлінь інших народів Австро-Угорщини і, звичайно ж, українського.

Символічно, що фактично першим (одночасно з Михайлом Галущинським) командиром легіону УСС був, хоча і короткочасно, австрійський полковник кінноти чех Молік, який пізніше ще деякий час відповідав за вишкіл стрільців1. На жаль, жодне з переглянутих українських джерел не вказує ім'я цього офіцера. За даними Інституту історії Армії Чеської республіки (Historický ústav Armády České republiky v Praze) у Першій світовій війні брали участь два австрійські полковники з таким прізвищем — Молік Гінек Ігнац та Молік Їндржіх (нім. Генріх). Оскільки перший з них був артилеристом то, ймовірно, командиром легіону був саме Їндржіх Молік (Jindřich Molík)* , 1860 р. народження, подальша доля якого невідома. Не менше символічним є також факт, що й останнім командиром легіону УСС (після Антона Вариводи) був чех, уродженець м.Брно підполковник Франц Кікаль (František Kikal), переведений на цю посаду в грудні 1916 р. з 24-го Коломийського кінного полку. Стрільці характеризували його як вимогливого, дбайливого, людяного командира, який з розумінням ставився до національних почуттів стрільців.
Під час боїв у Карпатах лікарем першого куреня УСС (після Івана Рихла) працював чех Отакар Кралік (Otakar Králík)2, а командиром 1-го відділу Вишколу УСС у Свистильниках на межі 1915—1916 рр. був Їндржіх Ванічек (Jindřich Vaníček)3. Служили чехи і рядовими стрільцями. Це уродженці Моравії Антон Кнопп (Antonín Knopp), Антон Млчак (Antonín Mlčak)4, Адольф Чермак (Adolf Čermák)5 (поранений під Потуторами) та ін.
Якщо до лав УСС чехи (це стосується насамперед офіцерів) потрапляли за наказами австрійського командування, то до УГА вони вступали добровільно. Цьому, безперечно, сприяло і те, що між новоутвореними Польщею і Чехословаччиною виникли територіальні непорозуміння, які в січні 1919 р. призвели до збройного конфлікту. Особливо велике значення для УГА мала праця офіцерів-чехів з організації роботи штабів різних рівнів, де найбільш гостро відчувався брак фахівців-українців. Були чехи і серед командирів армійських груп, корпусів, бригад та полків УГА.

Отаман (майор) УГА Вільгельм Льобковіц (Vilém Lobkowicz) народився в 1893 р. в м.Фрідек (тепер Фрідек-Містек в Північній Моравії)6. Закінчив військову академію. Під час Першої світової війни був начальником оперативного штабу 18-го австрійського корпусу. Кавалер багатьох бойових нагород. Володів чеською, німецькою, українською, польською та французькою мовами7. Характеризувався як "здібний генштабіст"8. Після розпаду Австро-Угорщини зголосився до УГА, де в ранзі сотника (звання отамана В.Льобковіцу присвоєно постановою Диктатора від 12 червня 1919 р.)9 був начальником оперативного штабу при Начальній команді, де фактично виконував усю роботу за тодішнього безініціативного і бездарного начальника генеральної булави, полковника Карла Штіпіц-Тернови, хорвата, байдужої до української справи людини10. Потім В.Льобковіц очолював штаб ІІІ Галицького корпусу, розробив разом із отаманом Льонером план однієї з найславніших операцій УГА, відомої під назвою "Чортківський прорив"11. В.Льобковіц був також начальником штабу армійської групи генерала Антона Кравса, яка 30 серпня 1919 р. звільнила Київ від більшовиків12. Пізніше інтернований поляками13. Втік з табору в Тухолі (Польща) до Ліберця (Чехія), де написав працю "Похід на Київ"14. У 1921 р. виїхав на роботу до УРСР, де нібито пропав безвісті15.І лише недавно вдалось з'ясувати, що В.Льобковіц викладав тактику у військовій школі "Выстрел" у Москві. В 1937 р. був заарештований і 5 лютого розстріляний на Бутовському полігоні під Москвою. Реабілітований у 1960 р.16 Необхідно зазначити, що різні джерела розходяться в питанні про національну приналежність отамана Вільгельма Льобковіца. Одні вважають його німцем17, другі — чехом18. На користь його чеського походження свідчать: а) місце народження, б) знання В.Льобковіцем чеської мови, в) наявність В.Льобковіца в списку офіцерів-чехів колишньої австро-угорської армії19, г) приналежність Льобковіців до старовинного чеського шляхетського роду20, один із представників якого, Льобковіц Лонгін, був, до речі, у 1832—1836 рр. губернатором Галичини21.
Карло Долєжаль (Karel Doležal) народився 1883 р. в с. Лгота під Ліпчанами поблизу м.Градец Кралове в Чехії22. У званні отамана УГА був начальником штабу III корпусу, автором операції "Вовчухівська офензива"23, згодом підполковником Генштабу (звання було присвоєно постановою Диктатора від 17 червня 1919 р.)24, начальником Військової Канцелярії Диктатора ЗУНР25. Пізніше офіцер генштабу Чехословацької армії. Помер у 1924 р. в м. Кладно в Чехії26. Генерал Омелянович-Павленко (тодішній Начальний вождь УГА) у зв'язку з призначенням К.Долеєжаля начальником ІІ корпусу писав: "Тому його (командира ІІІ корпусу полковника Г.Коссака. — Є.Т.) підсилено солідною силою полк. Ген. Штабу Долєжалем, який визначався тактовністю, спокоєм, розважливістю, методичністю та тривкою технікою, чого саме полковникові Г.Коссакові бракувало"27. Генерал-хорунжий військ УНР Ю.Тютюнник так характеризував позицію К.Долєжаля в найскрутніший для УГА час (листопад 1919 р.): "Зі штабних старшин найбільшу твердість і далекозорість виявив п.Долєжаль. Він один говорив, що наші армії можуть продержатися, поки Червоні Росіяне почнуть гнати Білих на Південь"28.
Капітан 24-го Коломийського полку австрійської армії Франц Тінкль (František Tinkl) народився в 1879 р. в Лінгартіцях, Моравія29. В УГА з дня її створення як отаман, а пізніше (з 14 червня 1919 р.) — підполковник30. У боях під Львовом командував групою "Старе Село" (в складі Осадного корпусу), яка утримувала дванадцятикілометровий (від Сокільник до Чортової Скали) відрізок фронту31. Пізніше "залізний командир" 2-ї Коломийської бригади32. За уміле керівництво частинами і особисту відвагу та самопожертвування неодноразово відзначався в наказах командування.

Зокрема, наказі, підписаному тодішнім командиром Осадного корпусу Мироном Тарнавським у, зазначалося: "Неоціненними героями показалися команданти бригад: підполковник Вольф (німець, уродженець м. Проштєйов, Моравія. — Є. Т.), а передовсім отаман Тінкль, які своїми грудьми відбивали ворога при наступах і протинаступах. Присвята для нашої справи у них така велика, що ми всі клонимо голови перед цими найновіщими героями нашої історії"33 (Тут і далі курсив мій. — Є. Т.). Командуючий Галицькою Армією отаман Омелянович-Павленко підписав такий наказ: "… Отаманови Францови Тінкелеви, командантови Коломийської Бригади, висказую за примірну та повну пожертвування діяльність як командантови в послідніх боях іменем заступленої в Армії частини Українського народа мою найщирішу подяку та признання"34. А ось телеграма уряду ЗУНР: "До підполковника Арнольда Вольфа і отамана Франца Тінкеля. В кровавих боях за свободу поневоленого від віків народу Ви стали в перші ряди борців і власні груди наставляєте за святе діло справедливості. Ви хоч донедавна чужинці - відчули біль нашого народу, його кривду, а любов правди получила вас з найліпшими його синами. Український Нарід складає Вам свою щиру подяку і записує Ваші імена золотими буквами у своїй історії. За Раду Державних Секретарів: д-р Сидір Голубович, отаман Петро Бубела"35. Потім Ф.Тінкль служив у Чехословацькій армії. Помер 30 грудня 1925 р. в м. Кошіце, Словаччина36.
Сотник, пізніше отаман УГА Франц Рімаль (František Rimal) у 1919 р. був командиром старшинської школи в Коломиї37, випускники якої характеризували його як "великого приятеля українського народу, який приступними і ясними викладами старався вщіпити незламний патріотизм і гарячу любов до української держави"38. Про ставлення Ф.Рімаля до української справи дає уявлення промова, з якою він виступив перед випускниками Школи: "Ви, молоді українські вояки, закінчили з успіхом свою науку і вишкіл, як підстаршини і хорунжі молодої Української Армії підете на фронт боротьби за свою Батьківщину. Будьте відважні і твердо бороніть свою рідну землю від ворогів так, як боронили колись ваші козацькі предки. Але не тільки фронт мусить мати вишколених та ідейних борців за волю: теж і поза фронтом мусить хтось втримати порядок, карність і дисципліну та привернути пошану до армії. Дуже прикро, коли українські стрільці і підстаршини і фронтові старшини боронять Відчизну і свободу народу, а за їх плечима в запіллі ворог безкарно розліплює орли по своїх вікнах, його молодь регочеться по місцях і ігнорує владу і висміює українське військо. Коли таке діється у вас і далі буде діятися, то не будете мати ніякої України. Поляки насмілилися два рази секретно зайти до моєї квартири і мені пропонували перейти до них на службу. Я їх пропозиції з обуренням відкинув, бо я прирік служити вашому народові, якого синів я ще за Австрії подивляв не лише за їх безмежну скромність, а також за їх велику хоробрість і героїзм. Нехай Бог наділить Вашу команду воєнною мудрістю і дасть вашому народові закріпити державну незалежність"39. Промова, проголошена отаманом УГА Ф.Рімалем 80 років тому, і сьогодні звучить актуально. На жаль, будь-яких інших біографічних даних про Ф.Рімаля відшукати поки що не вдалось.

Капітан австро-угорської армії Антон Вімєталь (Antonín Vymětal) тривалий час служив в 77-му пішому полку в Самборі. Зразу ж після проголошення ЗУНР зголосився до УГА, де в ранзі сотника (отаманом був іменований 1 березня 1919 р.) командував Самбірською Військовою Окружною Командою40. "Був чехом по-нації — а таким Українцем-самостійником, що мало таких самостійників серед нас самих. Від першого моменту нашого змагання станув відразу на чолі борців за волю України. Перебув на фронті Галицьку кампанію (під кінець як командант ХVІІ бригади). За Збручем — командант ІІ Коломийської бригади. Це був жовнір першої кляси"41. У боях за Київ отаман А.Вімєталь командував Південною групою (2-га Коломийська та 8-ма Самбірська бригади)42, яка здобула Калинівку, Дмитрівку, Голєндри (чеське село на Вінниччині), Фастів, Васильків, і першою ввійшла в Київ43. А.Вімєталь разом із сотником Тавчером був спостерігачем від УГА при штабі Добровольчої армії за виконанням умов перемир'я, підписаного генералами Кравсом та Бредовим44 . Отаман А.Вімєталь сповна розділив тяжку долю багатьох вояків УГА — помер від тифу 1 (за іншими джерелами 2)45 лютого 1920 р. на станції Веселий Кут на Херсонщині46   .

Від тифу помер 20 лютого 1920 р. в Балті уродженець Моравії підпоручник вишколу І корпусу УГА Ервін Мірш (Ervin Mirš) 7. Подібна доля спіткала і командира 8-го гарматного полку 8-ї бригади УГА сотника Омеляна Бранднера (Emil Brandner)48 з Опави (Сілезія), який помер 30 грудня в с.Краснім на Вінниччині49. В списках інтернованих поляками вояків УГА50 знаходимо прізвище однофамільця (можливо, брата) Омеляна Бранднера, також артилериста, командира 11-го гарматного полку 11-ї бригади УГА сотника Карла Бранднера (Karel Brandner)51.

Були представлені чехи і в жандармерії ЗУНР. Так, командантом жандармерії в Самборі з 1 листопада 1918 р. був призначений майор (пізніше підполковник) Шебеста (Šebesta)52. А ось повідомлення про зміну влади в м.Долина: "2 листопада уставлена українська влада. Жандармерія в наших руках. Командант Калєр, чех, українській справі прихильний"53. Командант самбірської жандармерії — десятник Беніамін Калєр (Benjamin Kale r) - 22 грудня 1918 р. був іменований четарем54.

Заслуговує на добру згадку командир 19-го полку крайової оборони (Landwehr) у Львові підполковник Ян Оплеталь (Jan Opletal) (народився 1863 р. в Богуновіцах, Моравія)55, який в ніч на 1 листопада 1918 р., незважаючи на рішучий спротив чергового офіцера-поляка, сприяв розброєнню полку представниками Української Генеральної Команди56.

Начальником канцелярії старшинської школи ХІ корпусу австрійської армії в Камінці Струміловій був у 1918 р. чех з Оломоуца штабс-фельдфебель Квапіль
(Kvapil) — абсолютно прихильна до української справи людина. Він допоміг скласти список українських однорічних добровольців школи, готових виконати накази Центрального Військового комітету у Львові, інформував таємний український штаб школи про секретні накази австрійського командування, передавав вісті і накази Комітету. За декілька днів до Листопадового зриву Квапіль призначив черговими по школі старшин тільки української національності, а 31 жовтня 1918 р. передав членам українського штабу школи умовний сигнал Центрального Військового комітету про виступ попівночі 1 листопада. Скориставшись відсутністю начальника школи та його заступника, Квапіль передав українцям всі бланки та печатки, а сам, за спогадами учасника тих подій Юліана Рабія, через декілька днів виїхав з дружиною до Чехії57. Та з цим прізвищем ми зустрінемося і пізніше. Так, отаман Квапіль (також без зазначення імені) є в списку старшин, які служили в Українській Галицькій Армії58, серед полонених старшин УГА, що перебували в таборі полонених в Тухолі, знаходимо сотника Карла Квапіля (Karel Kvapil)59. Невідомо, одначе, чи йдеться про одну особу.

Серед майже ста інтернованих більшовиками вояків УГА, вивезених 16 червня 1920 р. з табору Кожухів під Москвою до Архангельська, де їхні сліди загубились, були також чехи - Свобода (Svoboda), Карло Вотава (Karel Votava)60, працівник розвідвідділу УГА Франц Дворжак (František Dvořák)61. До речі, Ф.Дворжак був перевезений 20 травня 1920 р. з московської тюрми Бутирки до Кожухова разом з легендарним генералом УГА Осипом Микиткою62 .

Це всі, поки що скупі відомості, що вдалося зібрати про чехів, які своєю участю в українських визвольних змаганнях заслужили вдячність українського народу. В списках вояків УСС та УГА є десятки чеських прізвищ (часто без імені), які ще чекають свого дослідника. Та й наведені в цій публікації відомості потребують уточнень та доповнень.

Література:

1 Крип 'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). Львів, 1992. С.300.

Чеські імена та прізвища конкретних осіб подаються у вигляді, в якому вони подані у відповідних українських джерелах. У випадках багатоваріантності автор намагався використати варіант, який засобами української мовної графіки найближче передає звучання цих прізвищ у чеській мові. З метою уникнення різночитань імена та прізвища чехів подано також чеською мовою.
2. Думін Осип. Історія Легіону Українських Січових Стрільців 1914-1918. Львів, 1936. С.285.
3 Там само. С.299.
4 Українські Січові Стрільці. Львів, 1935. С.146.
5 Думін Осип. Історія Легіону Українських Січових Стрільців 1914—1918. С.363.
6 Бутовский полигон 1937—1938. Книга жертв политических репрессий. Кн.2. Москва, 1998. С.202.
7 Українська Галицька Армія: матеріали до історії. Т.2. Вінніпеґ, 1960. С. 156.
8  Шанковський Лев. Українська Галицька Армія. Воєнно-історична студія. Видав хорунжий УСС Дмитро Микитюк. Вінніпеґ, 1974. С 82.
9 Українська Галицька Армія. С.345.
10 Шанковський Лев. Українська Галицька Армія. С.82.
11 Ген. Омелянович-Павленко старший. Українсько-польська війна 1918-1919. Прага, 1929. С.70.
12 Українська Галицька Армія. С.238.
13 Спис старшин, які 08.05.1920. прибули до Львова і находяться в таборі на Ялівці // Громадська думка. 1920. 14 травня. Ч.112. С.3-4; Спис полонених у Тухолі на Поморю // Громадська думка. 1920. 19 червня. Ч.142. С.3.
14 Центральний державний історичний архів України у Львові (Далі — ЦДІА України у Львові). Ф.309. Оп.1. Спр.1567. Арк.1-104.
15 Українська Галицька Армія. Т.2. С.156.
16 Бутовский полигон 1937—1938. Книга жертв политических репрессий. С.202
17 Якимович Б. Розширений іменний покажчик // Крип 'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). Львів, 1992. С.620.
Українська Галицька Армія. Т.2. 156.
19 ЦДІА України у Львові. Ф.780. Оп.4. Спр.267. Арк.41.
20  Československý biografický slovník. Praha,  1992. S.411–412;  Wurzcbach Constant. Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich. Т.15. Wien, 1866. S.307-349.
21 Wielka encyklopedia powszechna. T.6. Warszawa, 1965. S.575.
22 За даними Historického ústavu Armády České republiky v Praze.
23 Шанковський Лев. Українська Галицька Армія. С. 126.
24 Українська Галицька Армія. Т.2. С146.
25 Шанковський Лев. Українська Галицька Армія. С.70.
26 За даними Historického ústavu Armády České republiky v Praze.
11 Ген. Омелянович-Павленко старший. Українсько-польська війна 1918-1919. С.29. (тут і надалі в цитатах збережено стиль і правопис оригіналів).
28 Тютюнник Юрко. Зимовий похід 1919-1920 рр. Ч.1. Коломия-Київ, 1923. С11.
29 За даними Historického ústavu Armády České republiky v Praze.
30 Українська Галицька Армія. Т.2. С.346.
31 Шанковський Лев. Українська Галицька Армія. С.51.
32 Яворівський Євген. Антон Вимєталь // Календар Червоної калини на 1922 рік. Жовква, 1922. СІ 15.
33 Українська Галицька Армія. Т.2. С.344.
34 Стрілець. 1919. 18 травня. Ч.33. С.2.
35 Українська Галицька Армія. Т.2. С.344.
36 За даними Historického ústavu Armády České republiky v Praze.
37 Шанковський Лев. Українська Галицька Армія. С.297.
38  Федорів Петро. Старшинська школа піхоти УГА в Коломиї // Українська Галицька Армія: матеріали до історії. Т.3. Вінніпеґ, 1966. С147.
39 Там само.
40 Українська Галицька Армія. Т.2. С.312.
41 Яворівський Євген. АнтонВимєталь. СІ 14—115.
42 ЦДІА України у Львові. Ф.309. Оп. 1. Спр.1567. Арк. 49, 59, 66.
43 Яворівський Євген. Антон Вимєталь. С. 116.
44 Українська Галицька Армія. С. 192.
45 Жалібна книга. Поіменний спис поляглих членів УГА у визвольній війні. Вип.ІІ. Жовква, [без дати]. С.3. 46Яворівський Євген. Антон Вимєталь. СІ 15.
47 Жалібна книга. С13.
48 Лев Шанковський. Українська Галицька Армія. С.224.
49 Жалібна книга. С.2.
50 Спис старшин, які 08.05.1920 прибули до Львова і находяться в таборі на Ялівці // Громадська думка. 1920. 14 травня. Ч.112. С.3.
51 Лев Шанковський. Українська Галицька Армія. С.226
52 Українська Галицька Армія. Т.2. С.3 12.
53 Державний архів Львівської області. Ф. 257. Оп.1. Спр.23. Арк. 13.
54 Українська Галицька Армія. Т.2. С.3 12.
55 За даними Historického ústavu Armády České republiky v Praze.
56 Михайлів Володимир. Як ми роззброїли вояків у касарні 19 п.п. у Львові під час листопадового зриву//Михайло Гуцуляк. 1-й листопад 1918 року на західних землях України. Київ, 1993. С.217—220.
57 Першолистопадовий спогад д-ра Юліана Євгена Рабія // Гуцуляк Михайло. Перший листопад 1918. Київ, 1993. С.313, 317-320.
58  Список старшин, які служили в Українській Галицькій Армії // Літопис Червоної калини. Львів, 1992. №2-3. С.9.
59 Спис полонених старшин, які находяться в таборі полонених в Тухолі на Поморю // Громадська думка. 19.06.1920. Ч.142.С.3.
60Др. МаксимчукІван. Кожухів. Львів, 1930. С.80.
61 Там само. С.81.
62 Там само. С.94.

Джерело:
http://www.lnu.edu.ua

 

Пошук на сайті

Що маємо