Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого

Веніамін Дужинський


Юрій Зайцев

старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України

кандидат історичних наук

Веніамін Дужинський

Веніамін Дужинський

В архіві УСБУ в Львівській області ознайомлююся з кримінальною справою В. Дужинського. З протоколу затримання, складеного о 00.10 30 червня 1957 р.: "Ми, заступник начальника відділення УКДБ лейтенант Гальський, оперуповноважений старший лейтенант Полярус, у присутності понятих (зазначено прізвища й адреси, - "Газета") о 23 год. 40 хв. затримали в м. Львові на вул. 17 вересня біля будинку культури працівників міліції громадянина Дужинського Веніаміна Михайловича, 1922 року народження. В момент затримання Дужинський викинув портфель коричневого кольору з двома замками, який знаходився у нього в руках".

Із протоколу особистого обшуку Дужинського: "У портфелі виявилося: а. Полотнище жовто-блакитного кольору розміром 260 х 102 см. На блакитній тканині в центрі бронзовою фарбою намальований тризуб. На жовтій тканині бронзовою фарбою шрифтом 18,5 см написане гасло "Хай живе незалежна Україна"; б. Полотнище триколірне чорно-червоно-чорного кольору розміром 278 х 98 см. На чорній тканині зверху напис: зліва - "Воля народам!", справа - "Воля людині!". Розмір шрифту - 20 см; в. Три таблички розміром 32 х 7,5 см, на яких фіолетовим чорнилом написане друкованим шрифтом слово "Заміновано".

Із вироку Львівського обласного суду від 12 вересня 1957 р.: "В кінці червня 1957 р. на квартирі підсудної Василів (Дужинський, - "Газета") разом з останньою виготовив два націоналістичних прапора з наміром їх вивісити в місті Львові в день 30 червня 1957 року, однак свого наміру не здійснив, бо вночі 29 червня 1957 року був затриманий на вул. м. Львова, де у нього ці прапори були вилучені... Підсудний Дужинський винним себе не визнав... Судова колегія, керуючись ст.ст. 296, 297 КПК УРСР, приговорила Дужинського Веніаміна Михайловича... з застосуванням Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 травня 1947 року "Про скасування смертної кари" ув'язнити у суворо режимному таборі у далеких місцевостях СРСР терміном на двадцять п'ять років з поразкою прав... на п'ять років, з забороною мешкання в західних областях УРСР після відбуття основної міри покарання терміном на п'ять років, без конфіскації майна за відсутністю такого в засудженого".

В ОУН і УПА

Народився Веніамін Дужинський 21 (за паспортом - 28) серпня 1922 р. на Холмщині у с. Пиняни Томашівського повіту Люблінського воєводства.

Виховувався в національно свідомій родині, зокрема під впливом дядька, колишнього сотника УГА Миколи Марчука. В рільничій школі розклеював антипольські листівки, поширював підпільну літературу, збирав гроші на допомогу політв'язням. 1938 року його затримала поліція й попередила про відповідальність. У гімназії сидів за однією партою із сином видатного видавця Івана Тиктора Зіновієм і за його порадою вступив до юнацької націоналістичної організації, а 25.05.1941 р. - у члени ОУН.

Із початком вторгнення німців в Україну став учасником північної Похідної групи ОУН на Волині під орудою Миколи Климишина. Після арешту членів Українського державного правління (15 вересня 1941 р.) і репресій щодо похідних груп отримав наказ піти в підпілля з перебуванням у Львові. Офіційно з 1942 р. навчався на будівельно-архітектурному факультеті Державної технічної фахової школи, яку закінчив 23 березня 1944 року. Із постанням УПА (жовтень 1942 р.) часто виїздив з іншими студентами в партизанські відділи на Холмщину, зокрема в курінь "Сіроманці", з виступами, концертами, нелегальною літературою. Перед приходом Червоної Армії повернувся в Пиняни.

З Аргентиною проти СРСР

Наступного року за переселенням виїхав до Львова та вступив на вечірнє відділення архітектурного факультету Львівського політехнічного інституту. Возив видання ОУН до Києва та Москви. 1946 р. за виготовленими в підпіллі документами, зокрема про членство в КПРС, влаштувався начальником відділу капітального будівництва Львівського аптекоуправління, організував постачання медикаментів повстанцям, сприяв створенню таємної лабораторії з виготовлення глюкози та кальцію в ампулах.

У травні 1947 р. встановив зв'язок із посольством Аргентини в СРСР, зокрема з його секретарем Альфредом Гофманом, через якого передавав на Захід відомості про злочини більшовиків і бойові операції УПА. Згодом їх повідомляли радіостанції "Голос Америки" та BBC. Прикриттям слугувало удаване прагнення розшукати двоюрідного брата, який мешкав у Буенос-Айресі, й отримати візу для його відвідин.

Провал спричинила необережність Гофмана, який, прилетівши зі Стокгольма до Москви, зустрів у Внуково Дужинського та дружньо поплескав його по плечу. Спроба вдати, нібито дипломат помилився, не врятувала: 22 червня 1949 р. Дужинського заарештували за звинуваченням у шпигунстві. 31 жовтня 1950 р. Військовий трибунал військ МВС Львівської області засудив Дужинського на 25 років концтаборів за підготовку до зради батьківщини, тобто до виїзду з СРСР.

Табірні поневіряння

Під час перебування у слідчій в'язниці МДБ "на Лонцького" познайомився перестукуванням азбукою морзе з майбутньою дружиною Філомелою Чучман, також засудженою на 25 років. Відбував присуд поблизу Караганди. В червні 1952 р. був співорганізатором першої акції протесту у вигляді голодування з вимогами визнати засуджених політичними в'язнями та припинити сваволю адміністрації. Ініціаторів та інших "невиправних" (близько 1200 осіб) відправили в Норильськ у "Горлаг".

Згодом став співорганізатором Норильського повстання політв'язнів (16 травня - 4 серпня 1953 р.). Дужинського засудили до розстрілу, але під час читання вироку групі смертників автоматникам надійшло розпорядження скасувати страту. Дужинського відправили на рік до Владімірскої в'язниці. Опісля в Озерному концтаборі (Іркутська область) його знову звинуватили в організації масової непокори в'язнів і підготовці підкопу для втечі й удруге перевели на тюремний режим. Звідти етапували до Воркутинського табору. 30 вересня 1955-го взяв участь у заворушеннях, вигнанні кримінальників із зони й утретє отримав річний в'язничний реченець. 1956 р. ухвалою комісії Президії Верховної Ради СРСР 28 серпня 1956 р. його достроково звільнили зі зняттям судимості.

Боротьба триває

Після повернення до Львова Дужинський замешкав у підміських Брюховичах, відновив антирежимну діяльність. У ніч з 29 проти 30 червня 1957 р. на честь 40-річчя визвольних змагань і 16-ї річниці відновлення української державності вирішив вивісити у Львові національний блакитно-жовтий прапор і червоно-чорний прапор ОУН, виготовлені спільно з колишньою зв'язковою ОУН-УПА, політв'язнем (1948-1956 рр.) Марією Василів. Під час виконання наміру його заарештували.

На суді заявив про відмову від радянського громадянства, а після зачитування вироку оголосив голодування протесту проти жорстокості присуду, яке тримав усі 40 діб, очікуючи ухвали Верховного Суду УРСР. За касаційною скаргою 23 жовтня 1957 р. реченець було скорочено до 10 років. Відбував покарання в Тайшеті Іркутської області, а з 1960 р. - у Дубровлазі (ст. Потьма) Мордовської АРСР.

У концтаборах запізнався з новою генерацією борців за волю України, брав участь у голодуваннях та інших акціях протесту. Вдосконалив художній хист, намалював портрети співв'язнів, зокрема Володимира Горбового, Михайла Сороки, Святослава Караванського, Василя Підгородецького, Юлія Даніеля, Юрія Шухевича.

Когорта однодумців

Звільнили Дужинського 29 червня 1967 р. під адміністративний нагляд. У Москві його зустрічала Лариса Богораз разом з іншими дисидентами. До Бориспільського аеропорту в Києві приїхала Михайлина Коцюбинська й одразу повезла Веніаміна до Ліни Костенко, де їх уже очікували Іван Світличний, Іван Дзюба й Іван Драч. У супроводі Л. Костенко він виконав доручення співв'язнів Опанаса Заливахи, Михайла Осадчого, Богдана та Михайла Горинів - поклав вирощені ними в горщиках квіти на могилу Тараса Шевченка в Каневі. На запрошення Алли Горської 27 серпня 1967-го взяв участь у творчому вечорі в її помешканні, де познайомився з іншими нонконформістами, зокрема, з Борисом Антоненком-Давидовичем. Там же присутні привітали його з 45-річчям.

Пошук роботи був нелегким. У вересні 1967 р. Дужинського тимчасово зарахували художником-постановником Черкаського обласного українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка, але вже в травні наступного року звільнили з політичних мотивів. 12 липня 1968 р. Веніамін одружився з Філомелою Чучман і невдовзі повернувся до Львова. Через відсутність прописки зазнавав переслідувань, не міг улаштуватися на роботу. Лише в січні 1973 р. його зарахували оформлювачем дорожніх знаків та автопавільйонів Бібрської дорожньої шляхово-експлуатаційної дільниці, проте вже в лютому 1974 р. звільнили "за скороченням планової чисельності". У 1974-1977 рр. працював художником Львівської спеціальної шляхбуддільниці "Промавтоматика". Надалі перебивався випадковими заробітками, наприклад, різноробом будівельної групи ресторану "Лісний" (1979).

1991 р. вступив до Спілки політичних в'язнів України. 1992 р. реабілітований. Його картини експонували в музеях і галереях Вашингтона, Нью-Йорка, Детройта та Ньюарка, а також у Варшаві та Львові. Займався громадською діяльністю, часто виступав у пресі. 2001 р. висловився проти ідеї демонтажу монумента Слави Радянської Армії: справжні націоналісти ніколи не були шовіністами, а тим паче - варварами. 1992 р. брав участь у московській конференції колишніх в'язнів ГУЛАГу. 1993 р. створив та очолив Львівську асоціацію діячів української культури. Віршував. Після тривалої хвороби 22 березня 2006 р. Веніамін Дужинський помер. Поховали його на Личаківському цвинтарі.

ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА

Джерело:
http://www.svoboda.lviv.ua/dokument001996.html

 

 

Пошук на сайті

Що маємо