Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого

Данило Щербаківський - ІМ’Я, ГІДНЕ ВДЯЧНОЇ ПАМ’ЯТІ


Є люди, які можуть жертовно служити обраній справі. Вони не рахуються ні з чим, віддаючись їй до кінця. Це святе покликання, доля. Саме таким був Данило Щербаківський. Народився він 130 років тому, 17 грудня 1877-го, в селі Шпичинці на Київщині (тепер Житомирської обл.) у сім’ї священика. Мати хлопчика померла, коли йому не виповнилося і восьми років. Виховував Данила і його старшого брата Вадима батько. Отець Михайло, людина високоосвічена, патріотично налаштована, приятелював із членами Старої київської громади, брав участь у релігійному і громадському житті. Він запалив у серцях своїх синів невгасиму любов до рідної землі, глибокий інтерес до української історії, літератури, народних звичаїв, обрядів. Данило і Вадим Щербаківські присвятили життя вітчизняній культурі. Вадим із 1922-го жив в еміграції, майже 11 років працював в університетах Праги, Мюнхена. Автор численних наукових публікацій з української історії, мистецтва. Помер у Лондоні 1957 року. Дивовижно широка сфера діяльності Данила Щербаківського: історія, археологія, етнографія, мистецтвознавство, музейна справа, освіта, педагогіка. У кожній з них він зробив так багато, що це відчутно досі. Хоч, починаючи з середини 30-х, на півстоліття його ім’я було вилучено з контексту вітчизняної культури, та здійснене Данилом Щербаківським не може зникнути безслідно. Ще у юнацькі роки, навчаючись у Київському університеті імені Св. Володимира, він, улюблений учень професора Володимира Антоновича, захопився пошуком і зібранням цінних із погляду історичного та мистецького змісту й форми рідкісних речей, старожитностей. За своє недовге життя зібрав, класифікував і науково опрацював близько 30 тисяч експонатів. З 1910 р. до кінця життя він очолював історичний та етнографічний відділ Київського художньо-промислового і наукового музею, був членом кількох комісій Української академії наук. Значною мірою саме на основі його колекцій створено і функціонують Національний музей історії України, Національний художній музей, Музей українського народного декоративного мистецтва. Відділ “Старий Київ” можна вважати предтечею Музею історії Києва. Експонати, які він зібрав, представлено також у Національному музеї Т. Г. Шевченка, інших державних музеях. Колекції стародруків і рукописних книг, гравюр, портретів, виробів декоративного вжиткового мистецтва, археологічних знахідок, предметів старовинного побуту Д. Щербаківський зібрав у численних експедиціях, коли “виходив — пішо і кінно, об’їздив поїздом і пароплавом буквально всю Україну”, — згадував його старший колега Федір Ернст. Чимало експонатів купував на власні гроші, часто відмовляючи собі в одежі й навіть їжі. Велика заслуга Данила Щербаківського в тому, що він урятував від неминучої загибелі (іноді вихоплюючи з полум’я) сотні унікальних речей, перебуваючи на фронтах Першої світової війни, в роки революції та громадянської війни, під час антирелігійних кампаній. “Сум і жах бере від думки, скільки ще має загинути пам’яток історії в такому багатому на минуле краї, як Україна”, — з болем у серці казав Данило Михайлович. Ученого ще за життя називали найавторитетнішим знавцем українського мистецтва, народного побуту, етнології, фольклору, староукраїнської мови і літератури, музики, театру, співу. Д. Щербаківський, на жаль, написав і опублікував небагато з того, що так ґрунтовно знав, і що за сприятливих обставин міг би зробити. На заваді ставала постійна завантаженість невідкладною щоденною роботою, виняткова вимогливість до себе (доскіпливо перевіряв кожний факт, потрібний для наукової праці). Його життя рано обірвалося. Він устиг написати лише наукові дослідження “Козак Мамай”, “Оправи книжок у київських золотарів ХVII—ХVIII ст.”, “Символіка в українському мистецтві”, “Український портрет”, “Український килим” тощо. Плідна творча діяльність Д. Щербаківського багатьом не подобалася. Зазнавши безпідставних звинувачень керівництва музею, співробітників, доносів у ДПУ, зацькований за принциповість, чесність у роботі й поглядах, він у хвилину відчаю вчинив самогубство. Смерть Данила Щербаківського вразила культурну громадськість Києва, України. Спочатку офіційно було висловлено співчуття з приводу трагедії, але згодом влада, “з’ясувавши”, по-своєму зреагувала на смерть ученого. Небіжчика звинуватили в тому, що він протиставив себе колективу, народу, збочив у науці на манівці українського буржуазного націоналізму. Тривалий час його ім’я забороняли навіть згадувати. Поховано Д. Щербаківського на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, недалеко від входу до головної дзвіниці. Тільки в роки Незалежності України відновлено історичну справедливість щодо пам’яті Данила Михайловича Щербаківського. Тепер намагаються належно оцінити його внесок в українську культуру. Свідчення цього — публікації у наукових виданнях, періодиці. Ім’я Щербаківського знаходимо в енциклопедіях, культурологічних довідниках, воно звучить на наукових конференціях, симпозіумах. До 130-річчя від дня народження Данила Щербаківського в Музеї книги і друкарства України відкрито книжково-ілюстративну виставку, на якій представлено авторські публікації, а також матеріали про його життя і діяльність.

Микола ГЛАМАЗДА

--------------------------------------
Джерело:
Слово просвіти
http://www.slovoprosvity.com.ua

 

 

Пошук на сайті

Що маємо