Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого

Володимир Старосольський - фундатор української політології


“Володимир Старосольський вивчав право у Кракові. Знав, що він українець, та українською не міг сказати й речення... Чи то кров прадідівська, чи теорія завели його в українську націю і вчинили з нього найкращого між нами чоловіка”, – згадував Василь Стефаник.

“Газета” вже писала про представників гурту “Молодої України” В’ячеслава Будзиновського (див. номер за 16 лютого 2007 р.), Юліяна Бачинського (див. Номер за 6 квітня 2007 р.) та Миколу Ганкевича (20 квітня 2007 р.). Сьогодні мова буде про Володимира Старосольського – визначного адвоката, вченого правника й політолога.

Хоча з молодих років В. Старосольський був у складі керівного ядра Української соціально-демократичної партії, він істотно вирізнявся серед українського політикуму загалом. Міщанин з діда-прадіда, Володимир народився 8 січня 1878 р. в Ярославі в сім’ї місцевого бургомістра та Юлії Рапф, доньки бургомістра Сянока. Батько помер, коли Володимирові було лише шість років. 1896 р. мати продала свій великий будинок у центрі Ярослава й перебралася до Львова, а наш герой перейшов із правничого факультету Ягайлонського університету до Львівського.

Як згадував Іван Кедрин-Рудницький, “на В.Старосольського ніхто не дивився як на якусь партійну людину, тільки як на інтелектуала, людину великого формату”. Справді, будучи визначним членом УСДП першого періоду її існування, він поступово самоусунувся від політичного проводу. Після захисту дисертації у Відні (1903) В. Старосольський відкрив на вул. Коперніка, 14 свою приватну канцелярію. Стажувався в Берлінському університеті (1905-1906), Ґраці (1907) та Гайдельберзі (1907-1908, 1911-1912). Імовірно, готувався посісти одну з тих чотирьох українських кафедр юридичного профілю, утворення яких цісар заповів ще 1861-го. Як на вченого-правника, великий вплив мав професор Гайдельберзького університету Ґеорґ Єлінек, відомий своїми працями в галузі правового обґрунтування права меншин. Поглибивши теоретичні погляди свого вчителя, В. Старосольський запровадив поняття “принципу більшості”. Треба зауважити, що ще донедавна німецькі фахівці в галузі права вважали “принцип більшості” В. Старосольського одним з основних понять юриспруденції. Завдяки Ґ. Єлінекові наш герой захопився наукою настільки, що, повернувшись додому, розповідав про свою мрію перетворити Львівську Цитадель на цитадель науки й освіти. А невдовзі його захопив парамілітарний рух.

Саме тоді формували товариство “Січові Стрільці”. В. Старосольський був провідним ідеологом, кошовим, членом Головної української ради й Бойової управи Січових Стрільців, ад’ютантом керівника вишколу УСС Мирона Тарнавського, комендантом УСС князя Василя Габсбурга-Вишиваного, командував куренем УСС.

Під час листопадових боїв за Львів В. Старосольського полонили польські бойовики; польська влада інтернувала його в концентраційному таборі в Домб’ю. У жовтні 1919 р. Директорія УНР обміняла В. Старосольського на полоненого УГА графа Дідушицького (його ім’я встановити не вдалося: тоді в польській армії служило близько десяти Дідушицьких). С. Петлюра призначив В. Старосольського заступником міністра закордонних справ. Після квітневого договору С. Петлюри з польським урядом (1920 р.) В. Старосольський подав у відставку. Невдовзі опинився на еміграції – у Відні та Празі.

Саме того періоду він написав відомі праці в галузі політології. У Вільному українському університеті в Празі, де існував факультет права і політичних наук, проводив семінар політичного права, в Українській господарській академії в Подєбрадах викладав курс загального права й політики та керував семінаром із соціальної політики, а в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова в Празі – історію політичних та соціальних теорій.

Це були перші українські кафедри політологічного профілю.

Як політолог, В. Старосольський здебільшого сформувався під впливом класика світової соціологічної думки, фундатора соціологічної теорії держави професора Людвіка Ґумпльовича, в якого стажувався в Ґраці 1907 р. Найкращою науковою працею В. Старосольського, крім двотомної монографії “Держава і політичне право” (Подєбради, 1923-1925), є “Теорія нації” (Відень, 1922). У цій книзі він обґрунтував погляд на націю як на “уявлену спільноту”, на півстоліття випередивши теоретичні досягнення класиків цього жанру 1970-1980 років – Мирослава Ґроха, Ернеста Ґельнера, Бенедикта Андерсона тощо.

Повернувшись 1927 р. до Львова, В. Старосольський відновив функціювання власної адвокатської канцелярії. Був членом Головної адвокатської палати у Варшаві та Союзу українських адвокатів. Тому в міській історії В. Старосольський відомий завдяки виступам на політичних процесах. Дебютувавши на суді над Мирославом Січинським 1908 р., він став одним із найпопулярніших адвокатів міста завдяки особливим промовам на судах 1929-1935 рр. над бойовиками ОУН. Окрім уродженої красномовності,
В. Старосольський справляв велике враження глибокими знаннями європейської юриспруденції, апеляціями до староримського права, кодексу Наполеона Бонапарта, а особливо вражали серця присяжних цитати з творів класиків польської поезії. Не дивно, що судові процеси за його участю відвідували навіть польські студенти-правники Львівського університету, які вважали, очевидно, що у В. Старосольського можна багато чого навчитися.

1937 р. обрали керівником УСДП, а у вересні 1939 р. став професором Львівського університету. У грудні того самого року ректор Михайло Марченко викликав В. Старосольського до університету. Виявилося, що там на нього чекали функціонери НКВС. Імовірно, арешт спонукали близькі родинні зв’язки з Романом Шухевичем; В. Старосольський був одружений із Дарією Шухевич, його тіткою. Засуджений до восьми років ув’язнення, В. Старосольський помер у концентраційному таборі в Маріїнську (Західний Сибір) 25 лютого 1942 р.

Ігор Чорновол

-------------------------------------------------------------------------

Джерело:
http://www.gazeta.lviv.ua

 

Пошук на сайті

Що маємо