Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого

Іван Гель - скромна, віддана Богові й Україні людина


Я не ставлю собі за мету в цій публікації окреслити всю багатогранну діяльність великого українця, правозахисника, багатолітнього політв’язня, полум’яного публіциста, талановитого оратора, вмілого організатора й політика. Хочу тільки наголосити, що ця скромна, віддана Богові й Україні людина була знаряддям Божих рук для виводу з підпілля та легалізації УГКЦ.

Іван Гель

Іван Гель 

Після тріумфальних походів вірних, велелюдних здвигів і маніфестацій під керівництвом І. Геля, після тривалої героїчної боротьби вийшла з підпілля страдниця-УГКЦ. Хто свого часу наприкінці 1980-х років слухав по радіо “Свобода”, “Голос Америки” або читав у самвидаві працю Івана Геля “УГКЦ – Катакомби чи альтернатива”, той розумів, у чиїх руках було керівництво всіма революційними процесами виходу з підпілля УГКЦ. Це було справді героїчне протистояння зі страшною комуністичною системою, яка погоджувалася бачити Церкву, за словами В. Соловйова, тільки “як тінь імператорського трону”.

Усе більше часу відділяє нас від тих буремних днів. Як говорить прислів’я, “що далі від війни, то більше стає “героїв”. Але справжні герої воліють мовчати, не згадувати про себе. Вони, за словами митрополита Андрея Шептицького, не розкидаються наліво і направо патріотичними гаслами, а стараються зробити щось конкретне для народу.

Іван Гель чітко усвідомлював, що відродження української державності почнеться з тих місць, де збереглася найбільша духовність. А найбільша духовність, без сумніву, була там, де священнодіяла заборонена УГКЦ. Тому, вийшовши з мордовських таборів, Іван Гель не міг залишитися осторонь процесів, які відбувалися в суспільстві. Його віруюче серце усвідомило, що відродження української державності буде значно успішнішим, коли повернеться до своїх дітей катакомбна Українська Церква.

Лише Бог визначає людську долю, але кожному з нас надає волю вибирати життєві стежини. Іван Гель, селянський син із с. Кліцко Городоцького району Львівщини, народився в греко-католицькій родині та з дитинства був вихований в любові до Бога й України. Тож, коли безбожна комуністична імперія замахнулася знищити найсвятіше – душу народу, він без вагань ступив на шлях спротиву та свідомо прирік себе на фізичні страждання. 18 років ув’язнення в мордовських концтаборах зміцнили дух і прагнення волі. Цього гарту за колючим дротом Іван Гель набував разом із побратимами, борцями за незалежну Україну Василем Стусом, Олексою Тихим, В’ячеславом Чорноволом, полковником УПА Василем Левовичем і багатьма іншими. Їхня незламність була споріднена з мужністю багатьох із родини Геля, хто віддав своє життя за Віру і Правду. Зокрема, Федір Тершаківець – псевдо “Федір” – крайовий провідник Львівського Крайового проводу ОУН.

У концтаборі Іван Андрійович написав свою першу книжку – свідчення незламності духу. Політв’язень зумів передати оригінал (текст на цигарковому папері) дружині Марії під час побачення, яке пильно контролювали охоронці. Невдовзі цей твір побачив світ окремим виданням у Лондоні. Книжку відзначили Міжнародною журналістською премією Пенклубу.

Вийшовши на волю, Гель залишався під ковпаком КДБ. Йому, інтелігентові за фахом і характером, дозволили працювати лише пастухом колгоспних корів у Самбірському районі. Та внутрішній світ, тверді ідеологічні переконання унеможливили кадебістські приниження на цій “волі”. Навпаки, маючи скалічене тривалим ув’язненням здоров’я, Гель із новим натхненням занурився в боротьбу за ідеали Добра, Свободи та Справедливості.

1988 року Гель почав редагувати підпільне видання “Християнський Голос”. Із його шпальт, яке нелегально передавали на Захід і широко цитували радіо “Свобода”, “Голос Америки” та ВВС, регулярно лунали заяви про необхідність легалізації УГКЦ. Тоді ж Іван Андрійович доклав чимало зусиль задля створення Комітету захисту прав УГКЦ, його обрали головою. Подальша трирічна діяльність цього комітету спричинилася до того, що про життя греко-католиків Галичини дізнався весь світ. Було зібрано сотні тисяч підписів за легалізацію УГКЦ. Цей документ – свідчення масового волевиявлення українців греко-католиків – надіслали тодішньому президентові Радянського Союзу М. Ґорбачову.

До праці у “Християнському Голосі” й у Комітеті захисту прав УГКЦ Іван Гель залучив інтелектуальний цвіт Галичини, справжніх патріотів України – Степана Хмару, Ярослава Лесіва, Ольгу Горинь, о. Будзинського й інших.

Знаменним для усіх українців – із західних і східних теренів – став похід 17 вересня 1989 року сотень тисяч вірних УГКЦ історичним центром Львова до собору святого Юра. Організований І. Гелем та його соратниками, цей унікальний за масовістю хід не спричинив жодного громадського порушення чи бодай найменшого хуліганства. Таку злагодженість, миролюбність і любов Україна показала й у листопадові дні 2004-го. За свідченнями багатьох політичних аналітиків, 17 вересня 1989 року було надломлено хребет більшовицької системи.

Віча і ходи, започатковані у Львові, стали своєрідною формою референдуму, який оголошував безапеляційний вирок атеїстичному режиму, що паплюжив одвічні християнські цінності. 9 березня 1989 року біля пам’ятника І. Федорову у Львові на очах 40-тисячної громади священик УГКЦ Михайло Волошин обійнявся зі священиком Російської Православної Церкви Михайлом Нискогузом, закликаючи тим вчинком до примирення, прощення і злагоди в ім’я розбудови української держави.

Українська Греко-Католицька Церква, зазнавши страшних злодіянь, наруги, нині не прагне помсти, наголошував Іван Андрійович на зібраннях і в спілкуванні зі служителями інших церков. Ми вимагаємо, щоб процес легалізації УГКЦ супроводжувало цілком природне рішення – повернення загарбаних храмів. І. Гель переконаний досі, що всі церкви УГКЦ мали негайно передати греко-католицьким парафіям – історичним власникам. Але при тому греко-католики повинні надати право на молитву в цих храмах братам православним, допоки ті не побудують своїх.

Минає час. Роки беруть своє.

...Донедавна Іван Гель не мав засобу для пересування. Він інвалід І групи, йому потрібен автомобіль. Разом із ним мені довелося їздити до знайомих до Брюсселя, і там він придбав старенький шестирічний непрестижний “Опель”, який йому як інваліду з великими труднощами без розмитнення дозволили провезти в Україну після звернень до найвищої державної влади.

Протези, якими користується справжній герой України І. Гель, завдають йому неймовірного болю, постійно кровоточать рани. На німецькі грошей в Івана немає, а державні та церковні чиновники не відчувають чужих страждань. Та попри все, І. Гель залишається оптимістом. Він вірить у торжество Божої правди та процвітання Батьківщини, служінню якій віддав усе своє життя. І, незважаючи на славу та заслуги, зостається скромним, пересічним парафіянином, греко-католиком. Усі свої гонорари та журналістські виплати передав на реставрацію старовинної церкви в рідному селі. Адже життя, навіть зі стражданнями, – це мить. Душа ж – вічна.

Іван Андрійович на порозі свого 70-ліття ще глибше усвідомив: молитва руйнує мури та кайдани. Молитва звеличує та дає відчуття радості й правдивого щастя. Пан Гель любить повторювати, що Бог створив світ на фундаменті любові, добра та справедливості. А людину поселив у цьому світі, щоб вона продовжувала діло Божих рук. І не Божа вина, що скрізь бачимо плач, сльози та несправедливість. Це земна Голгофа кожного, Голгофа пана Геля особливо важка, але на цій Хресній дорозі Іван завжди відчуває невидиму присутність свого Сотворителя та Господа. І це усвідомлення робить його життєвий хрест легшим.

Політв’язень, знаний художник Опанас Заливаха, написавши портрет свого побратима Івана Геля, на другому плані – як символічний Оберіг – дав не людське велелюддя, що було б природним для оратора і патріота, а зобразив лише одне дуже миле обличчя – дружини Івана Андрійовича. Крізь вири і терни Марія йде поруч із чоловіком, у любові та злагоді, довгою стежиною спільного сімейного життя.

Михайло Нискогуз, священик, мешкає у Червонограді

Від редакції: “Газета” приєднується до найщиріших вітань на адресу ювіляра. Зичимо панові Іванові, нашому авторові, щирому порадникові, доброзичливому критикові довгих літ на життєвій ниві, здоров’я, натхнення і добра. З роси та води вам!

Джерело:
http://gazeta.lvivport.com/articles/2007/07/17/24846/

 

Пошук на сайті

Що маємо