Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого

Гаптування Покрови та Успіння як втілення ідеї національної незалежності


Т. Кара-Васильєва
(Київ)

"Покрова"- одне з найбільш популярних свят в Україні. Його встановлення, поширення, а також іконографія, мають свою історичну та культурну традицію. Згідно з легендою, занесеною до "Житія Андрія Юродивого", під час наступу мусульман Богородиця з"явилась у Влахернському храмі Константинополя. Вона під час цілонічної молитви в оточенні ангелів, пророків та апостолів з"явилась у храмі, молила Бога про спасіння миру, зняла омофор і вкрила ним присутніх. Це диво бачив Андрій Юродивий та його учень Єпіфаній. "Житіє Андрія Юродивого" перекладено слов"янською мовою, набуло широкого поширення і встановлення свята "Покрови". Влахернський храм Богородиці був знаменитий трьома реліквіями, привезеними з Палестини: ризою Богородиці, її поясом і омофором [1]. Цим святиням приписувалась роль заступництва від загарбників.

У Києво-Печерському Патерику вміщено також "Сказання про заснування Печерської церкви". За легендою, грецьким майстрам у Влахернському храмі явилась Божа Матір, наказавши побудувати аналогічний храм у Києві.

Мазепина доба розбудови національної культури характеризкється поширенням ікон "Покрови Богородиці".Становлення її іконографії має свою давню художню традицію і на різних етапах розвитку набувала різної інтерпретації.

Впровадження свята "Покрови" і пов’язаної з ним ідеї покровительства столичному місту та заступництва від загарбників іншої віри було важливим підгрунтям поширення цього культу в Новгороді, Володимиро-Суздальському та Галицькому князівстві, де виникла і сформувалась його оригінальна композиція.

В "Анфологіоні", виданому в Києві в 1619 р., подається зображення "Покрови" в тому іконографічному варіанті, що сформувався у Володимиро-Суздальському князівстві у зв"язку із впровадженням свята Андрієм Боголюбським і будівництвом церкви Покрови на Нерлі. За цією іконографією, Богородиця в оточенні ангелів зображується на небесах, а в долішньому ярусі- постаті сладкоспівця Романа, Андрія Юродивого, Єпіфанія, візантійського імператора. Ця композиція була поширена в українському іконописі кінця ХУІІ-поч.ХУІІІст., вона доповнювалась зображенням царя, цариці, патріарха, світських людей. Саме цей іконографічний варіант лежить в основі гаптованого воздуха "Покрова" 1692 р. з колекції Києво- Печерської Лаври. В круглому зірчастому обрамленні подана двохярусна композиція: на небесах в оточенні ангелів стоїть Богородиця, що своїм покровом осіняє нижній ярус, де зображено святих, а також постаті без німбів- представників людства.

Ця пелена була тісно пов"язана з меценатською діяльністю гетьмана Мазепи, утвердженням його політичних поглядів [2].

За легендою, Богородиця з"явилась у Влахернському храмі як імператриця у порфірі візантійських цариць і , оскільки, це видіння було о четвертій годині ночі, то, за традицією, фігури зображували у вогняному освітленні. Саме так, у короні , і зображено Богородицю. Тонкі переливи золотої нитки, язики кола наче передають вогняне сяйво, що особливо підкреслено м"яким глибоким кольором темно-вишневого оксамитного тла. В кутах - зображення євангелістів і по боках- на повний зріст постаті пр. Антонія та Феодосія Печерських у їх сталій іконографії: світлобородий з укритою головою Антоній, і темно-русий з непокритою-Феодосій. Наявність цих двох постатей , без сумніву, вказує на київське походження пам"ятки.

Високий рівень гаптарської техніки, підписна дата 1692 р. вказують, що це був коштовний подарунок (КПЛ-1018). Саме в цей час гетьман Мазепа будував Миколаївський собор, у пам"ять про це у ризниці зберігався його портрет. У Пустинно- Миколаївському монастирі він відбудовував при трапезній Покровську церкву. Ця гаптована пелена вклад гетьмана Мазепи і виконана вона була у Печерському Вознесенському монастирі, можливо за участю ігумені Марії Магдалени Мазепиної (Серед традиційних зображень було вигаптовано постать ктитора- гетьмана Мазепу та ігуменю Марію. Його зображення передає риси обличчя, відтворені у вівтарі Успенської церкви Лаври, а образ ігумені має прямі аналогії з її портретом з Краківського музею. На цій гаптованій пелені Мазепа виглядає статечним, середнього віку чоловіком з чорними вусами, бородою і довгим волоссям. Саме так його зображено на іншій гаптованій роботі- палиці "Вручення ікони Рудницької Богоматері"1689 р. На пелені поруч Мазепи його мати- ігуменя Марія Магдалина. Вона в намітці, що обгортає голову і одним довгим кінцем спускається додолу.

Кидається у вічі зображення двох фігур, вдягнених у одяг вищого сану церкви - в омофор, сакос та митру. Думається, що поруч із зображенням візантійського імператора і імператриці, що було типовим для іконографії "Покрови", на цій гаптованій пелені зображені константинопольський патріарх і київський митрополит Варлам Ясинський. Він, як і його попередник Сильвестр Косів і вище духовенство церкви, негативно ставились до об"єднання України з Росією, до переведення церкви під владу московського патріарха, яке сталасось у 1686 р. Тому зображення константинопольського патріарху і київського митрополиту символізувало незалежність української церкви, прихильність, як і раніше, бути під константинопольським патріархом. Саме ці ідеї незалежності української православної церкви від московського патріарха митрополит Варлам Ясинський виявив і підкреслив відразу після обрання його на цей високий пост у 1691 р. До того він був ректором Києво-Могилянської Академії, ігуменом Пустинно-Миколаївського монастиря, яким опікувався Мазепа, був архимандритом Києво-Печерської Лаври, у 1691 р. стає київським митрополитом. Тож зображення його на пелені було не випадковим. Зображення на іконах, в настінному живописі донаторів- явийще поширене в ХУІІ-ХУІІІст.

Звертає на себе увагу і те, що в гаптованих фелонах ХУІІ- поч.ХУІІІст. обов"язковим було зображення на передній частині сюжету "Богородиці-Знамення", або Покрови з Антонієм і Феодосієм Печерськими по боках в остаточно викристалізованому типі, що зустрічаємо в гравюрах Києво-Печерської друкарні ХУІІст. Їх присутність є відмінною особливістю київської школи гаптарства, а саме - Києво-Вознесенського монастиря. Після ліквідації цього осередку шитва, об"єднання його з Флоровським, зображення "Покрови" з Антонієм і Феодосієм остаточно зникають з шитва.

Поряд з двоярусним типом "Покрови" існує й західна іконографія "Madonna di misericordia", що поступово асимілюється в Україні як "Покрова". Вона з"являється вже у ХУ ст., на Закарпатті (у фресках Онуфрієвської церкви Лаврова). Цей тип "Мадонни милосердя" виник в Італії в ХІІІ ст. Він зустрічається у творчості П"єра дела Франческо, Філіппо Ліппі, у фресках церков. Цей тип "Мадонни милосердя" поширений у стінописі Угорщини ХУ ст. (Смеречани, Відзолі), Словаччини ХУст. (Смеге). Божа Матір стоїть на землі і своїм плащем вкриває людей, бере їх під свій захист.

Цікавий синтез західної та східної іконографії набув поширення в Україні наприкінці ХУІІ-ХУІІІ ст. і йшов шляхом уведення до ікон політичних діячів, запорожців.

У творах Петра Могили чільне місце займає образ Богородиці і пов"язані з нею діяння. У створеній ним молитві є звернення до Богородиці-Покрови, як заступниці людей: "Покрый нас Дево, твоим честным омофором, молящи сына и Бога своего избавити нас всякого зла". Особливого поширення культ Покрови досяг у ХУІІ-ХУІІІ ст. на Гетьманщині, коли відбувалися закладання нових церков на честь Покрови. Так, у Києві, з 17-ти церков дві були Покровські. На Запоріжжі культ Покрови виник ще раніше. Так, у 1659 р. на новій Чортомлицькій Січі запорожці поставили церкву на честь Покрови Богородиці. Її культ набув особливого поширення в кінці ХУІІІст. під час нової, покровської, або підпільнянської Січі. Д.Яворницький підрахував, що на Запоріжжі було 13 церков Покрови Богородиці, 8 - св.Михаїла.

Поширення культу Покрови на Запоріжжі цілком природне і має свої пояснення. Це, насамперед, сповнене небезпеки буремне життя козаків, що потребувало небесного заступництва. Культ Покрови й влахернське диво символізували захист християн від іновірців.

Образ Богородиці, як заступниці за віру християнську, входить у літературу й усну народну творчість.

Іконографія Покрови на Запоріжжі також мала свої відмінності. Божа Матір зображується на іконах майже на рівні з віруючими, на невеликій хмарині, прикриває омофором царя, патріарха, запорожців, і є заступницею усього війська запорізького.

Покрий нас, покрий, панно, омофором

Под своим двором...

Не дай бусурманам, татарским уланам

И поганским панам,

На христиан нех не наступают,

Отчизну нашу нех не отнимают...

Гетьманом паном подай булаву,

Всему рыцарству всекуистную славу,

Враг нам привернути подолские краины

И христианам без меры [4].

Іконографічний тип Покрови, що вкриває омофором віруючих, набуває свого поширення в гаптуванні. На пелені з Покровської церкви Переяслава бачимо короновану Богородицю, що вкриває дві групи людей. Справа - патріарха, Романа сладкоспівця, Андрія Юродивого та Єпіфанія. Зліва серед натовпу людей зображені св. Миколай та архангел Михаїл, чий культ глибоко шанувався на Запорізькій Січі. Ця пам"ятка гаптування належить до кола робіт, що є втіленням ідей запорізького козацтва.

Важливим є той факт, що саме для цієї Покровської Переяславської церкви у 1708 р. (збереглась у копії ХІХст.) було створено запрестольну ікону із зображенням Феофана Прокоповича, Івана Мазепи.

Тож, з ХУІІІ ст. зображення на українських іконах і, відповідно, на гаптуванні представників козацької старшини, світських людей стає традиційним явищем.

Спрощений варіант Покрови зустрічаємо на двох опліччях з Києво-Печерської Лаври. Одне з фелоні, подарованої Успенській церкві у 1742 р., друге є копією, що була повторена значно пізніше. У центрі - облямування, поспіль зашите сріблом з підкресленням лінії навколо обрамлення, що символізує сіяння. На невеликій хмарині стоїть Богородиця і осіняє омофором Романа сладкоспівця, царя, патріарха та Андрія Юродивого. Все тло опліччя заповнене галузкою, у вигинах якої вміщено півфігури чотирьох євангелістів.

Заступництво Марії за християн, захист від невірних знайшли цілком конкретне і реальне відображення і втілення в усній поетичній творчості і в гравюрі Н.Зубицького "Облога Почаївської Лаври в 1673 р". Тут Богородиця осіняє своїм омофором Лавру, дає їй захист і заступництво.

Цікаво, що в українському гаптуванні існував і досить рідкісний іконографічний тип Крилатої Покрови, що осіняє своїм мафорієм. Саме так гаптувальниця зобразила сцену на опліччі фелону зі Скиту Манявського: крилата Богородиця осіняє патріархів Петра й Олексія.[5]. Ця ж композиція і на ризі з Покровської церкви м. Нікополя[6], що є варіантом, подібним до типу "Мадонни Милосердя". Відмінність нікопольської ризи в тому, що по боках подано сцени "Різдва Богородиці" та "Введення до храму", тобто зогородичну тему подано в комплексі богородичних сюжетів.

Треба зазначити, що тип крилатої Покрови мав розповсюдження на Чернігівщині, і зустрічається у виданні- "Руно орошенноє", відомого просвітителя і громадського діяча Дмитрія Ростовського. Це видання побачило світ у Новгород-Сіверську у 1677 р. під назвою "Чуда діви Марії", а пізніше назва була замінена на "Руно орошенноє". Богородиця зображена з могутніми крилами та людськими постатями обабіч неї, покритими мафорієм. Традиція крилатої Покрови бере свій початок від Євангелія, де в Откровеннях Івана читаємо:"І дани були женє два крила орла великого". Саме цей напис знаходимо на гравюрі 1696 р. Зображення крилатої Богородиці в іконографії Азовської Богоматері в Печерському патерику за малюнком І.Щирського.

Серед пам"яток гаптування ХУІІ-ХУІІІ ст. одними з найбільш поширених сюжетів, крім "Покрови", були зображення "Успіння". Саме ці сюжети демонструють еволюцію розвитку іконографії, що відбулась в українському мистецтві цього періоду, відображають найбільш вагомі ідеї свого часу.

За переказами - образ Успіння - основна святиня Києво-Печерської Лаври, був перенесений до Києва з Константинополя. Цю подію відтворив відомий український гравер Леонтій Тарасевич у "Києво-Печерському патерику" 1702 р., зрозуміло, в побутових подробицях, притаманним цьому періодові [7]. В Євангелії відсутні відомості про останні роки життя і смерті Богоматері. За біблійними переказами, Діва Марія знаходилась у домі апостола Івана. Коли вона відчула свій кінець, апостоли перенеслися до Єрусалиму і вона в оточенні їх померла. З усіх апостолів один Фома не був присутній при Успінні . Коли він через 3 дні прийшов до Єрусалиму, , тіло Богородиці вже було поховане. Божа Матір була воскрешена і взята на небо. Саме тому іконографічно "Успіння" зображують, як сцену, де в центрі на ложі лежить Богоматір в оточенні апостолів, а Христос тримає її душу, сповиту, як немовля, щоб перенести на небо. Як церковне свято Успіння було встановлено наприкінці 5 - початку 6 ст.

Успіння, як найголовніше престольне свято, знайшло широке відтворення в поезії, гімнах, у іконах та гравюрах. У 20-х роках ХУІІ ст. особливо популярною стає одна з перших станкових гравюр, що широко продукувалась і розходилась по всьому православному світі й була взірцем для наслідування. Цей сюжет був широко розповсюджений в українському гаптуванні в багатьох храмах Києва і пам"ятках, пов"язаних з Лаврою. В українському гаптуванні зображення "Успіння" мало свої певні орієнтири. Великий вплив на його поширення мала гравюра, що була вміщена у "Бесідах Івана Златоуста" 1654 р., майстра ТП (Тимофій Петрович), а потім з невеликими змінами повторена в "Служебнику"1629 р. Тут сцену вміщено в картуш у вигляді кола і цим наче відокремлено, виявляючи й підкреслюючи її символічний характер. Чітке обрамлення в колі й відповідна компоновка персонажів прийшлася до вподоби гаптувальницям, оскільки це давало можливість розмістити сцену в середині кола. Саме так , у колі в центрі прямокутної палиці вигаптованоь "Успіння Богоматері", в менших колах у чотирьох кутах зображені євангелісти (палиці ХУІІ ст. КПЛ-148, ЧІМ-1954). Палиці зроблені за одним іконографічним оригіналом. Перша - більш коштовна, вся обшита перлами, дорогоцінним камінням, виконана на високому художньо-технічному рівні. Безперечно, вона належала архімандритові Києво-Печерської Лаври Варламу Ясинському. На цю думку наводить той факт, що малюнок в усіх деталях, навіть з балясинами свічника і шаховою підлогою перенесені з взірця видання Лаври 1685 р. "Молитов повседневный" з гербом митрополита. Тож, така дорогоцінна палиця належала настоятелеві Лаври (палиця - приналежність вищого ієрейського одягу, зображення на ній відповідають євангельським подіям, яким присвячено церкву, або ж зображення, на честь якого митрополит освячує церкву). Цей малюнок став взірцем для подальшого повторення і за ним вигаптовано другу, більш скромну палицю (ЧІМ-11954). Композиція в колі настільки сподобалась гаптаркам, що була пристосована до опліччя фелону з розміщенням апостолів по обидві сторони. Цей іконографічний варіант, що має широкі аналогії в графіці ХУІІ ст., подає Богородицю на ложі, за яким стоїть Христос у мандорлі з душею Марії, сповитою, як немовля, і увінчаний шестикрильцем. У цьому іконографічному варіанті на першому плані зображується постать Афонія і ангела, що відрубає йому руки:"Хотел зопхнути з(ь)мар на землю тело пречистои девы, але єму заразъ невидмимо были о(т)тяти руки обедве" [8]. Цей сюжет поширений у гаптуванні ХУІІ ст., як натяк на покарання невірних ( Афоній завжди зображений у багатому іноземному вбранні). У ХУІІІст. сюжет "Успіння" вже не включав сцени покарання Афонія. Іконографічна схема Успіння Богородиці має своїм першоджерелом твори візантійського мистецтва. Слід відзначити, що паралельно існував тип "Успіння" як з Афонієй (фрески 14 ст. у Містрі [9]; фрески 12 ст. у Касторії [10]; ікона 13 ст. з монастиря св. Катерини з Синаю та ін.), так і в оточенні апостолів, з Христом у центрі без Афонія з ангелом ( фрески св. Софії в Охриді 13 ст.; фрески 14 ст. у церкві Афанасія в Музакі [11] та ін.).

Українське гаптування, його стилістичне спрямування, художньо-технічні засоби виконання та іконографічні типи знаходились у тісних контактах з творами народів Балканських країн. Через Молдову і Валахію, Сербію, де гаптування набуло високого розвитку, а особливо з Греції, в ХУ – ХУІ ст. в Україну надходили твори шитва. Так, катапетасма ХУІ ст. черниці Агафії з Сербії є типом "Успіння", що має прямі аналогії з українським гаптування [12].

В українському гаптуванні в кінці ХУІІ - на поч. ХУІІІ ст. відбуваються зміни, що накладають свій відбиток на трактування традиційних канонічних сюжетів, ставлення до персонажів, посилюється інтерес до середовища. З"являються архітектурні споруди, портретні зображення, персонажі , вдягнені у національний одяг. Споруди набувають вигляду типових українських церков. На фелоні "Успіння" (ЧІМ-1173) з Успенської церкви с. Олишівка на Чернігівщині, з двох боків вміщено оригінальну споруду у вигляді башти з частиною оборонного муру. Складається враження, що і вся сцена "Успіння" відбувається на тлі муру з двома баштами. На іншому фелоні в сцені "Успіння" вже вигаптована конкретна однобанна церква, характерна для української архітектури ХУІІст. Серед апостолів вигаптовано ненімбованих осіб. У них молоді, голені обличчя з довгим чорним волоссям, серед них жінка у намітці. Художньо-стилістичний аналіз свідчить, що ця пам"ятка походить з Києво-Вознесенського жіночого монастиря, в якому у 1684-1685 рр. збудували дерев"яну церкву коштом ігумені Марії Магдалени Мазепиної. Можливо якраз цю споруду і вигаптовано на фелоні.

Якщо в ХУІІ- на поч. ХУІІІ ст. в українському гаптарстві домінував іконографічний тип "Успіння", що мав аналогії з гравюрою друкованих видань ХУІІ ст.,то у ХУІІІ ст. поширеним стає той іконографічний варіант"Успіння", що належав саме Успенській церкві Києво-Печерської Лаври. Таку видовжену, закомпоновану в прямокутник сцену, бачимо в роботі І.Щирського 1686 р., потім повторену в "Новом завете з псалтырью" 1692 р., в Євангелії 1697 р. майстра Федора. Майже без всяких змін вона переноситься на коштовний подарунок до Успенської церкви Лаври - ризу 1754 р. осавула Якубовича (КПЛ-39). Можливо, що малюнок для фелону, в основу якого було покладено гравюру І.Щирського, виконувався в малярні Троїцько-Больничного монастиря. Родина Якубовичів опікувалась монастирем, під керівництвом голови малярні Мойсея Якубовича проводились розписи Троїцької надбрамної церкви Лаври. На фелоні художники розписували олійними фарбами обличчя, а остаточне доведення в матеріалі виконували в гаптарських майстернях Києво-Флоровського монастиря. Все опліччя фелону вражає своєю цілісністю і узгодженістю декоративних можливостей гаптарства. Вся сцена точно передає малюнок І.Щирського, вся сцена вкомпонована в гнучкий, вибагливо рухливий орнамент, що як картуш, облямовує центральну сцену й бокові постаті святих Лаври - пр.Антонія та Феодосія. Це чітко вказує на приналежність фелону до цієї православної святині. Фелон зеленого оксамиту на тлі якого виділяється мерехтіння гаптування золотими та срібними нитками. Це створює піднесено-святковий вигляд цього ошатного фелону. У цій гаптованій пам"ятці українське бароко досягло свого апогею.

У колекції Києво-Печерського заповідника є дві дуже цікаві пам"ятки гаптування: фелон і стихар, що мають зображення "Успіння". На опліччі фелону (КПЛ-118) унікальна композиція. Вона має двоярусну побудову. В центрі вміщено сцену "Успіння Богородиці" в її лаврській редакції, під нею - зображення Успенського собору. Особливий інтерес становить склад предстоячих. У верхній частині - князь Борис і Гліб, що були вбиті в 1015 р. Вони у плащах, на головах мають напівкруглі шапочки з хутряним опушенням, князь Володимир на голові має вінець василевса у вигляді широкого обруча, прикрашеного камінням. З правого боку від Успіння знаходяться князь Федір Острозький, Пимен Многоболезний, Єфросинія Полоцька. Єфросинія - дочка полоцького князя Георгія Всеславовича, в миру Предіслава, вела свій родовід від Володимира. Вона заснувала Спаський монастир під Полоцьком, померла в Єрусалимі під час прощі до Святої Землі. Пізніше її мощі були перевезені до Києво-Печерської Лаври. У нижньому ряду фелону обабіч преподобних Антонія і Феодосія, що стоять найближче до собору, вигаптовано святих, мощі яких зберігаються у Лаврі: Меркурій, Єфрем, Феофіл, Симеон, Ігнатій.

Парою до цього фелону є стихар (КПЛ-111), на якому вигаптована сцена "Успіння", а спереду - вигаптовані постаті Антонія і Феодосія, Ігнатія, Михаїла. Всі постаті святителів у сакосах та омофорах, з жезлами та хрестами. Михаїл також з палицею та Євангелієм. В ансамблі з цим літургійним одягом є і клобук (КПЛ-4460 - із зображенням Мойсея Угрина, монаха Печерського. Вражає майстерність у виконанні фігур, шитві облич, деталей одягу. Це був надзвичайно дорогий вклад 1750 р, в образах простежувались давньоруські корені, ідея безперервності розвитку України-Руси.



1. Кондаков Н.П.Византийские церкви и памятники Константинополя.- Одеса, 1886.- С.-17-18.

2. Кара-ВасильєваТ.В. Літургійне шитво України ХУІІ-ХУІІІст.Іконографія, типологія, стилістика.- Львів, 1996.-С.-163-177; Кара-Васильєва Т.В.Гаповані портрети гетьмана Мазепи та його матері //:Альманах"94.- Львів.-1995.-С.-118-121.

3. Возняк М. Історія української літератури.- Львів, 1921.- Ч.І,Т.ІІ.-С.-81.

4. Перетц В.Н. Исследования по истории старинной украинской литературы ХУ-ХУІІІ веков.- М.-Л., 1928.- С.-151.

5. Скит Манявський і Богородчанський іконостас.- Жовква, 1926.- С.- 28.

6. ЭварницкийД.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа.- СПб., 1888.- С.-49.

7. Жолтовський П.М. Український живопис ХУІІ-ХУІІІст.- К.,1978.- С.-46.

8. Галятовський І. Небо Новое. Повесть о чудесах от иконы Богоматери.- Львов, 1665.- С.- 255.

9. Chatzidakis М. .Мistras. Athens.-1997, С.86-87.

10. Kastoria.- Athens, 1985.- С.- 75.

11. Там само.- C.- 115.

12. Стоянович Д. Выставка музея прикладного искусства Белграда. Сербское шитье. ХУ-ХІХст.- М.,1973.-іл.23.

Джерело:
http://mau-nau.org.ua

 

Пошук на сайті

Що маємо