Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - uriy

Вірші     →     uriy
 
Боротися
 
Десь там на вежі, на валу,
Стоїть і досі на краю,
Людська відвага й непохитність,
І в повний ріст, плече в плече,
Вона стирає всі століття,
Що пережив за нас народ.

Десь там під небом, у суцвітті,
Людськії душі й почуття,
Що боронили цюю землю,
І не здавались, до кінця,
Стояли на смерть, не боялись,
Любого ворога й меча…

Людськая доля, зброя й крики,
Усе змішалось у цій битві,
І небо стогне під вогнем,
І люди б’ються навіжено.

Боротись й бачити, як ворог,
Іде лавиною й гуде,
Несе вогонь на цюю землю,
І перемога бог зна-де,

І вже ні стіни, ні земля,
Не відверне того вже лиха,
Що там вже суне з-за бугра,
Та і спинити майже ніде,

І тільки впертість і рішучість,
І дружба братська у бою,
Стояти на смерть, не хитнутись,
І пережити усе це.

Зустріти гідно, як належить,
Очам відкритим і живим,
Все, що тобі готує доля,
І трошки більше ніж усім.

Людськая доля в боротьбі,
Вже розквітає, мов та квітка,
І проявляється в житті,
Скрізь там, де горе й лихо.

І вже коли настане час,
Піднятись вгору і сказати,
Що жити будемо в віках,
Бо діти будуть пам’ятати.

Провівши поглядом очей,
Любиму землю, Батьківщину,
Стоїш щасливий і живий,
І віриш в рідну Україну.

Згадавши Волю для людей,
Та мужність друзів у бою,
Ідеш вперед, на зло усьому,
Що зупиняє й стереже.

Душа, як полум’я гармати,
Стирає ворога й веде,
Тебе до Волі й Перемоги,
І землю рідну береже.

І вже безмежнеє життя,
Тут зупиняється, і Віра,
Вже піднімає всі серця,
За всю одвічну Батьківщину.

І вже тоді береться край,
Всього живого і святого,
І знов з’являється тоді,
Вже і твоє сердешне слово.

1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 426
Коментарі 0
Дата надходження 16-06-2012
Дата створення 05.08.2003

Пошук на сайті

Що маємо