Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Макс Мол

Вірші     →     Макс Мол
 
Сьогодні
 
Ранній листопад у вересні,
гусяча шкіра тихо ридає.
Навіщо мені твоя ковдра,
якщо під нею тебе немає.
Я буду лежати і мерзнути,
хоча у кімнаті не холодно.
Думками зраджу тверезості,
буду всю ніч кока-колити.
Тебе запитаю у темряву,
чому все ніяк не відвикну,
чому я привик до дотиків,
чому у взаємності винен.
Себе я ображу і вдарю,
наодинці так можна чинити.
Аби ти не бачила і не знала,
який я буваю, коли сердитий.
Усі емоції давно вбито,
я відвик когось любити.
Прошу, навчи мене жити,
бо забувся, як це робити.
Не пам'ятаю, як і просити,
прощати як, теж забуваю.
Скінчилася вже кока-кола,
переходжу до кислого чаю.
Я п'ю чай постійно без цукру,
життя щоб солодшим вдати.
З тих пір як в житті ти з'явилася,
по троху його почав додавати.
Година пізня, мені не спиться,
висохла душевна криниця.
Не думається і не вчиться,
сьогодні і завжди втомився.
Не всю ще воду втрачено,
я лягати спати повинен,
завтра проситиму пробачення,
знаю, що у всьому сам винен.


1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 441
Коментарі 0
Дата надходження 02-01-2013
Дата створення 2012

Пошук на сайті

Що маємо