Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Макс Мол

Вірші     →     Макс Мол
 
Вона молилася
 
Вона молилася, щоночі снились їй кошмари,
не маму кликала до себе, його ім'я лунало.
Він завжди поруч був і пригортав до себе,
усі страхи проходили й думки всі невеселі.
Вона молилася, щоб він не зник назавжди,
щоб залишився з нею до кінця віків і правди.
З ним засинала ввечері і прокидалась вранці,
він на роботу проводжав і цілував рум'янці.
Вона молилася, щоб зберегти своє кохання,
він був придуманим героєм, був нереальним.
Створила образ і дала йому усе найкраще,
тому розтатись з ним було все важче й важче.
Вона молилася, щоб десь собі знайти у світі
хоч трохи схожого на нього і міцно полюбити.
І від знайомого коли прийшла з букетом квітів,
сказала досить, його усе ж змогла зустріти.
Вона молилася, нові стосунки процвітали,
свого героя позабула, вже іншого давно кохала.
Але так сталося, що він їй завподіяв кривду,
з ним попрощалася назавжди, підірвав довіру.
Вона молилася, не причинити щоб собі нічого,
в пустій кімнаті впала вбита горем на підлогу.
Хтось поряд ліг і міцно обійняв, її герой був поруч,
він витер сльози і сказав, не лишить вже ніколи.


1 2 3 4 5  
Бал 5
Середній бал 5
Перегляди 513
Коментарі 0
Дата надходження 02-01-2013
Дата створення 2012

Пошук на сайті

Що маємо