Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Петро Петрович

Проза     →     Петро Петрович     →     Друга світова війна
 
На захід від Харкова
 
НА ЗАХІД ВІД ХАРКОВА
– СЕРПЕНЬ 1943 РОКУ

Незадовго до смерті, Г.К.Жуков сказав: «Історія Великої Вітчизняної війни» абсолютно не правдоподібна. Це не історія, яка була, а історія яка написана…». Про одну із сторінок історії війни «яка була» і розповімо в цій публікації, використавши першоджерела.
Швидкий крах Третього рейху весною 1945 року привів до того, що в результаті капітуляції були обнародувані не тільки чисельні секретні документи, але і такі безцінні матеріали, як особисті щоденники, суворо засекречені виступи, звіти конференцій, переписка і навіть телефонні розмови нацистських керівників, за розпорядженням Германа Герінга записані спеціальною службою.
Генерал Франц Гальдер, наприклад, вів щоденник, роблячи стенографічні записи по кілька разів на день. Щоденник генерала Гальдера – унікальне джерело інформації за період з 14 серпня 1939 по 24 вересня 1943 року, коли він був начальником генерального штабу сухопутних військ і щодня зустрічався з Гітлером і другими главарями нацистської Німеччини. Серед щоденників це найбільш показові записи, але є і другі, що також є великою цінністю. Це щоденник Йозефа Геббельса, міністра пропаганди, близького соратника Гітлера і генерала Альфреда Йодля, начальника штабу оперативного командування збройними силами ( ОКВ ). Існують також записи самого ОКВ, військова кінохроніка, пропагандистські брошури часів війни.
Великою цінністю є також і такі документи, як виступи фюрера про військове положення яке кожний день обговорювалося в ставці Гітлера під час війни. Їх удалось знайти серед обгорілих паперів, що залишилися після Гітлера в Берхтесгадені, резиденції Гітлера, офіцеру-розвіднику 101-ї повітряно-десантної дивізії США.
Довгі роки після закінчення війни томи нацистських документів лежали опечатаними на великому військовому складі в американському місті Александрія в штаті Віргінія. Уряд США не виявляв бажання хоч би відкрити ящик і подивитися, які матеріали є цінністю для істориків. Накінець в 1955 році, через десять років після того, як вони були захоплені, по ініціативі Американської історичної асоціації і завдяки фінансової підтримки декількох приватних фондів матеріали були відкриті.
Невелика група вчених істориків, яка не мала достатнього обладнання, стала до роботи – аналізу і фотографування документів, перш ніж уряд США поспішно передав їх Західній Німеччині. Трофейні нацистські документи виявилися справжньою безцінною знахідкою для істориків.
Відомо, що Сталін не їздив на фронти. Він був на фронті тільки один раз, та й то недалеко, за кілька десятків кілометрів від Москви, в грудні 1941р.
На відміну від Сталіна, Гітлер часто бував на Східному Фронті. Він навіть наказав побудувати ставку ОКВ (верховного головнокомандування) за 15км від Вінниці. На глибині кількох десятків метрів в суцільній гранітній глибі видовбали бункер «Вервольф» ( дослівно - сила вовча ). Бункер налічував 85 кімнат різної величини. Будували його три тисячі радянських військовополонених, німецькі та італійські метробудівники. Будівництво почалося восени 1941р. і закінчилося на початку 1942р.
По завершенню будівництва полонених розстріляли. Італійські будівельники полетіли на літаку додому, але в повітрі літак вибухнув і вони загинули всі. Німецькі будівельники поверталися поїздом, як тільки поїзд прибув до Німеччини, їх забрали з вагона і розстріляли. Між іншим, Сталін не відрізнявся особливою гуманністю від Гітлера. В 1941-1942рр. для Сталіна теж побудували підземний бункер в місті Куйбишеві під будинком обкому, трохи більший ніж у Гітлера – на 185 кімнат, а після закінчення будівництва всіх метробудівників знищили. До самого початку 1944р. хвалена радянська розвідка так і не знала про існування «Вервольфа».
Уже в серпні 1941р. Гітлер був на Правобережній Україні. Біля Вінниці він вибрав місце для «Вервольфа», а поблизу Умані подивився уманську яму, в якій німці тримали десятки тисяч радянських військовополонених, приречених на голодну смерть. Він дозволив відпускати полонених солдат українців, якщо їх будуть забирати рідні. В вересні він два рази проводив нараду з генералами армій «Центр» в місті Борисові.
Гітлер два рази був на фронті під Москвою, кілька разів у Полтаві, був під Мелітополем, де цікавився древнім шумерським святилищем VI-V тисячоліття до н.е. Шумери були протоарійцями і тривалий час жили на території нинішньої південної України. І речові докази, знайдені під час розкопок (1942р.) гітлерівськими археологами, підтверджують це. Був Гітлер і на Курській дузі, перед початком битви, в Бєлгороді в штабі групи військ фельдмаршала Манштейна.
Гітлера під час поїздок супроводжував воєнний історик Вальтер Герліцт, який мав написати історію створення «тисячолітнього» Третього рейху і прославити діяння великого фюрера.
В листопаді 1941р. німці зазнали поразки на півдні. 29 листопада частини Червоної Армії визволили місто Ростов-на-Дону. 30 листопада, згадує В.Герліцт, розлючений поразкою і втратою міста, Гітлер прибув у Полтаву. Там розміщувався штаб німецьких військ групи армій «Південь», якою командував фельдмаршал Рундштедт. Разом з Гітлером прибули начальник штабу сухопутних військ генерал-фельдмаршал Гальдер, та головнокомандуючий сухопутними військами Німеччини генерал-фельдмаршал Браухіч. В гніві Гітлер кілька разів поривався до Рундштедта, щоб зірвати з його грудей золотий «Залізний хрест» - найвищу нагороду у нацистській Німеччині, яку той отримав в 1940р. за перемогу над Францією. Але Гальдер і Браухіч не дали йому цього зробити. В результаті чого у Браухіча стався серцевий приступ. Гітлер змістив усіх генералів групи армій «Південь». Командуючим групи армій «Південь» було призначено генерала Рейхенау (був командуючим 6-її армії), а командуючим 6-ї армії призначив генерала Паулюса.
В черговий раз Гітлер прибув у Полтаву 11-го травня 1942року для уточнення і затвердження плану літнього наступу, в якому головна роль відводилася 6-й армії. Гітлер благословив Паулюса словами: «З вашою армією можна штурмувати небо». Всім відомо, чим закінчився для Паулюса «штурм неба».
12-го травня фюрер мав намір побувати в Люботині та Харкові. Чому він хотів побачити Люботин? На Східному Фронті Гітлер також займався здійсненням плану «Ост» - плану онімечення окупованих східних територій. Насамперед вирішували, які міста зруйнувати дощенту, де побудувати нові міста, що в майбутньому заселять німці, а також, як відноситися до тих українців, росіян, білорусів, які мають блакитні очі і світле волосся – головна ознака належності до «вищої» арійської раси. Розенберг – головний ідеолог расистської теорії нацистів, вважав, що до східних слов’ян з названими ознаками, потрібно відноситися як і до німців, тому що вони також «чистокровні арійці». До речі, Альфред Розенберг, головний ідеолог гітлерівського фашизму, арієць до мозку кісток, виявляється був вихідцем із Росії (російський німець). Свого часу він перебував у лавах РСДРП (більшовиків), а після революції 1917року був членом ВКП(б), товаришував із самим Феліксом Дзержинським, та обіймав посаду комісара ВЧК. Після приходу Гітлера до влади, Розенберг виїхав у Німеччину де із комуністів організував перші загони штурмовиків, основними обов’язками яких було знищення членів Комуністичної партії Німеччини. Виходить, що гестапо виникло не на пустому місці.
Гітлер та деякі фашистські історики ( Вірт, Вагнер ) не поділяли погляди Розенберга. Фюрер говорив, українці, росіяни, білоруси теж арійці, але другого сорту, несвідомі, «унтер менші», тому що в ХІІІ ст.. не дозволили облагородити себе чистою німецькою (арійською) кров’ю, розгромили і вигнали з землі Руської рицарів Тевтонського ордену під проводом Олександра Невського та Данила Галицького. Завдання сучасної німецької нації – волав фюрер – завершити цивілізаторську місію на сході серед росіян, українців, білорусів.
В ІІ ст.н.е. на територію нинішньої України з Прибалтики
( Східна Пруссія ) прийшло чисельне і войовниче плем’я готів – одне із германських племен. На захопленій території готи, на чолі з королем Германаріхом, створили велику державу ( держава Германаріха ) від Карпат до Дону і Кубані. Цю державу називали ще Велика Готія, тобто Велика Германія. Не випадково, що на початку березня 1943 року із району Чутове на Харків наступала німецька танкова дивізія «Велика Німеччина». Столицею Великої Готії було місто Данпарштад ( з кінця IV ст.. це місто Київ ). А головним містом Східної Готії - Германії було місто Любектин, на місці сучасного Люботина. Топонім «Люботин» германського походження і в перекладі на українську мову означає «Любе місто». В Німеччині є міста з подібними назвами : Любек, Любектин. Два століття панували готи на наших землях. В нашій мові до цього часу збереглися готські слова, які ми звикли вважати українськими: хліб, тин, скот, ганок, любити, блакитний, суп, дрожати, солдат, холм, кресати та інші. Слово «тин» означає «огорожа», «місто». В Україні є ще міста з готськими назвами: Пірятин, Казатин, Гусятин, Делятин, Яготин. З часом топонім «Любектин» в народній етимології змінився на «Люботин».
Тривалу і тяжку боротьбу з готами довелося вести нашим далеким предкам – древнім русичам. У «Велосовій книзі» є такий запис: «Ось готи прийшли в степи наші, творячи зло». Візантійський історик VIст. Прокопій Кесарійський в трактаті «Війна з готами» повідомляє про тяжку війну Візантії та русів з готами. Готський король Вінітар розгромив військо русів. Захопив у полон князя русів Буса та сімдесят знатних дружинників і наказав розп’яти їх. У «Слові о полку Ігоревім» (1185р.) згадується: «Уже бо девы готские поют время бусово». Дуже нагадують ці далекі події про невдалий для Радянського Союзу початок війни 1941-1945рр. Гітлер добре знав історію, але він ніколи не замислювався, чим закінчувалися завойовницькі походи германців на Схід?
Горезвісна ідеологія німців-германців «Дранг нах Остен» (Натиск на Схід) не була суто гітлерівською. Своїм корінням вона сягає сивої давнини «часів Бусових». Її виклав у своїх працях готський історик IV ст. Йордан. Суть її полягає в тому, що в давнину в ІІ тис. до н.е., тривалий час на великій території від Кубані і Дону до Рейну правив германський король Туаскон.
В перекладі з прагерманської мови Туаскон означає Ашкеназ Другий
( ту – два, Ашкеназ – благородний ). Він же Одін ( Одноокий ). Владний і жорстокий король Туаскон – Одін силою зброї підкорив багато народів і створив величезну імперію. Тому не дивно, що німці в ХІХ ст.. свою колонію, створену в степах України, назвали по імені короля Аскона(Ашкеназа) Другого – «Асканія».
Таким чином, на думку Йордана, весь цей простір належить Великій Германії і готи повинні заселити його, включаючи і нинішні українські землі. Гітлерівські ідеологи та історики лише історично «обґрунтовували» право німців на східні землі. Наприклад, один з головних теоретиків гітлеризму К.Хаусгофер постійно нагадував: «Необхідно повернутися до першоджерел, тобто підкорити Південно-Східну Європу: Карпати, Україну і йти далі на Кавказ, Алтай, Туркестан, Памір, Гобі і Тібет. Ці території є серцем землі. На Джомолунгмі, Білусі, Ельбрусі повинні бути встановлені наші штандарти». (Часопис для геополітики. 1940р. №3 стор.9).
Правда, Гітлер з цього приводу висловлювався більш конкретно: «Коли ми говоримо про завоювання нових земель у Європі, ми звичайно, можемо мати на увазі насамперед тільки Росію і ті окраїнні держави, які їй підпорядковані». (Гітлер А. Майн Кампф. М.1998р. стор.549)
Всі німецькі фюрери: Германаріх, Барбаросса, тевтонські рицарі, Фрідріх Великий, Бісмарк, Гітлер – не тільки турбувалися про розширення «життєвого простору» для свого народу, а й спрямовували свої погляди далеко на Схід, до самих Індії та Китаю, «Німеччині-Захід, Китаєві-Схід» - таким був лозунг нацистських пангерманістів тридцятих-сорокових років.
Після перемоги над Радянським Союзом і створення Великої Німеччини від Ла-Маншу і до Китаю, нацистські архітектори під керівництвом самого Геббельса мріяли поставити посередині імперії, в районі Люботин-Харків, величний пам’ятник Гітлеру висотою 100 метрів
( висота статуї Свободи в США - 70 метрів), а місто Харків перейменувати на Гітлерсбург ( Гітлерове місто ).
Отож ранком 12 травня 1942року Гітлер автомобілем виїхав з Полтави до Люботина і Харкова. Автотраси тоді ще не було і довелося їхати старим шляхом. Доїхали до Коломака і тут із Полтави передали радіограму, що радянські війська о восьмій годині перейшли в наступ на Харків. Невідомо, чи зупинялися в Коломаці, чи ні. В.Герліцт зазначає тільки, що від Коломака повернулися назад у Полтаву. Гальдер у своєму щоденнику записав, що вони в Коломаці повернулися назад.
Намічений на кінець травня наступ групи армій «Південь» був перенесений за наказом Гітлера на 18 травня. Німці завдали сильного удару з району Краматорська та Барвенково в лівий фланг і тил Південно-Західного фронту, що основними силами наступав на Харків. На кінець травня німці оточили весь фронт (близько 600тис. бійців). Тільки в полон попали понад 300 тис. радянських солдат.
Спершу ворог завдавав головного удару на Кавказ, щоб вийти потім на Південний Кавказ і далі іти до Індії. Саме на Південному Кавказі в ІІІ тис. до н.е. жили ашкенази-прагерманці, синьоокі з білим волоссям. Це були нащадки прадавніх шумерів, що іще в V тис. до н.е. переселилися сюди з степів нинішньої України. На рубежі ІІІ - ІІ тис. до н.е. ашкенази-германці з невідомих причин знову пішли на північ, як уже було сказано, тривалий час жили в степах України, а потім переселилися в Прибалтику і осіли там. Від них пішли всі нинішні народи германці: готи, пруси, французи, англійці, датчани, шведи, та інші. Частина германців пішла в Північну Європу. Вони назвали її Скандинавією ( від імені Аскон ).
Всі ці германські народи віками прагнули завоювати східні території. Особливо приваблювали родючі українські землі. Згадаймо походи проти русів-слов’ян: німецьких рицарів, шведів, Карла ХІІ, Наполеона, війни Англії проти Росії, Першу світову війну, напад Гітлера. В зв’язку з цим викликає здивування переорієнтація деяких українських істориків на Німеччину. Наприклад. За радянських часів археологічна експедиція Харківського державного університету називалася офіційно «Археологічна скіфо-слов’янська експедиція». Тепер вона чомусь називається «скіфо-готською (германською)». Чого б це? Дивно! Невже дехто забули, що творили готи-германці на нашій землі від «часів Бусових і до Гітлера»?
Через Коломак Гітлер проїздив і 25 червня 1943року на Курську дугу. Там він побував у дивізіях: «Рейх», «Вікінг», «Мертва голова». Гітлер переніс початку наступу з 28 червня на 5 липня, до прибуття чергової партії нових танків. Бойовий дух німецьких солдат був високий. Про це свідчать втрати, понесені сторонами в Курській битві. Німці втратили дві тисячі танків і 516 тисяч солдат і офіцерів. Радянські війська втратили шість тисяч танків і 860 тисяч солдат і офіцерів.
Після перемоги в Курській битві війська Воронежського фронту (Командуючий генерал армії М.Ф.Ватутін) перейшли в наступ. Перша танкова армія генерала Катукова та 6-та гвардійська армія прорвалися 7 серпня майже до Коломака, до залізниці Харків-Полтава на ділянці від 80км-Високопілля. Основна артерія сполучення з Харковом була перерізана. Над харківським угрупуванням армій «Кемпф» (боротьба) нависла загроза повного оточення. Вона налічувала 300 тис. солдат. Над нею замаячив привид нового Сталінграда. Це дуже занепокоїло Гітлера.
У Гітлера була серйозна причина для занепокоєння. Після провалу наступу на Курській дузі більшість німецьких генералів уже не вірили в перемогу Німеччини. У середині липня 1943 р. серед гітлерівських генералів виникла змова проти фюрера. Змовники мали намір усунути Гітлера від влади і розпочати переговори з англо-американцями про заключення сепаратного миру. Змову очолив Карл Гелделер. Він був юристом і фінансистом, з 1930 р. обер бургомістр Лейпціга, імперський комісар з контролю за цінами. З 1936 р. у відставці. Саме цей політичний чиновник у відставці і був політичним лідером змови, до якої були причетні спеціальні служби Англії та США. 20 липня 1943 року ( рівно за рік до замаху на Гітлера 20 липня 1944 року ) Карл Гелделер зустрівся в Стокгольмі з представниками західних спецслужб і обговорював план дій після усунення Гітлера і укладення сепаратного миру проти Радянського Союзу.
Оточення і знищення харківського угрупування німецьких військ «Кемпф», як зазначають німецькі історики, привело б до поразки і капітуляції Німеччини ще в 1944 році. А змовники усунули б Гітлера від влади восени 1943 року. Гучно розрекламований на Заході учасник змови проти фюрера начальник штабу оперативного відділу резервної армії полковник граф фон Штауфенберг був лише виконавцем замаху, а головним організатором і керівником змови був К.Герделер. Але на Заході про нього із зрозумілої причини не говорять.
Командуючий групою армій «Південь» Манштейн уже 9 серпня перекинув із Донбасу в район Коломака, три есесівські танкові дивізії 2-го танкового корпусу : «Рейх», «Вікінг», «Мертва голова». Сюди також спішно стягувалися резервні частини. Дивізія «Мертва голова» зосередилася в лісі між селами Шелестове і Нагальна. «Вікінг», «Рейх» - за селом Бровки, в Миколаївському та Кулівському лісах.
11 серпня вранці в цих дивізіях побував Гітлер. Як свідчили потім полонені солдати цих дивізій, він говорив, що від них залежить доля Харківської групи військ і закликав битися так, як вони билися під Прохорівкою на Курській дузі. В бою під Прохорівкою 2-й німецький танковий корпус завдав нищівної поразки 5-й танковій армії Ротмістрова, яка атакувала Прохорівку. Німецький корпус мав 216 танків, в бою втратив 70. Танкова армія Ротмістрова мала 500 танків, втратила – 350.
Наприкінці 1942 року міністерство пропаганди Геббельса стало випускати масовим тиражем (200 тис.) щомісяця брошуру «Хто такий Адольф Гітлер?», щоб підняти бойовий дух німецьких солдат і довіру до фюрера, підірвані Сталінградською битвою.
В випуску за серпень 1943 року в ній було вміщено фото з підписом: Адольф Гітлер звертається 11 вересня 1943 року до танкістів танкових дивізій «Мертва голова», «Рейх» і «Вікінг». Автор бачив цю брошуру.
У німецькому пропагандистському щотижневику кіножурналі «Ді Дойче Вохеншау» («Німецький щотижневик»), який виходив ще з початку війни проти СРСР, за серпень 1943 р. показували виступ Гітлера перед танкістами названих танкових дивізій. Кіноустановка розміщалася в старій школі, де тепер міліція. Німці дозволяли дітям і підліткам особливо дивитися військові фільми і навіть заохочували, давали всім цукерки і печиво. Адже відомо, що саме з українських хлопців планували формувати військові частини для подальшого завоювання Азії та Америки після перемоги над СРСР.
Німці завдали сильного удару в напрямку Високопілля – Богодухів. Радянські 1-ша танкова і 6-та гвардійська армії, ослаблені в попередніх боях, не витримали удару і з великим втратами почали відходити. В Високопіллі в оточення попали кілька батальйонів 6-ї гвардійської армії. Майже місяць вони билися в оточенні. Багато бійців загинуло. Близько 200 чоловік вирвалися з оточення. Решта, виснажені безперервними боями, без боєприпасів і продовольства, потрапили в полон. Автору довелося бачити цих полонених. Колону, приблизно 600 чоловік, вели через Коломак. Голодні і знесилені полонені ледве трималися на ногах. А німецькі конвоїри, старі і плюгаві на вигляд, такі собі «оберменші» (зверхлюди), арійські гітлерівці, нещадно, як скотину, били палками молодих, високих, красивих хлопців. У коломачан серце стискалося від болю.
Весь день 11 серпня 1943року Гітлер провів на спостережному пункті 2-го танкового корпусу за с.Бровки разом з Манштейном, Гальдером і Браухічем. На кінець дня німці відтіснили радянські війська від залізної дороги на 10км, і продовжували наступ на Богодухів. Гітлер був задоволений. Вечером 11 серпня він відбув у Харків. В Харкові він пробув три дні: 12, 13, 14 серпня.
Гітлерівське командування придавало Харкову велике стратегічне значення. Через нього проходили залізничні і шосейні магістралі на південь, схід, захід. Гітлер називав його «східними воротами на Україну, замком на дверях України, ключем до України».
В Харкові фюрер відвідав багато військових частин. Німецький солдат, який добровільно здався в полон 20 серпня, на допиті сказав, що 12-14 серпня в Харкові був Гітлер. Він відвідав госпіталі і наказав легкопоранених повернути в частини, а важкопоранених відвезти в Київ. В Харкові Гітлер видав наказ, в якому говорилося: «Положення важке, але не безнадійне. Переконаний, що кожен із Вас, мої солдати, буде битися до останнього подиху, тому що Харків – основний пункт на Сході України. Всі солдати будуть нагороджені. Всіх, хто відмовляється битися з росіянами або добровільно здається в полон, розстрілювати перед строєм». Наказ читали в усіх частинах перед строєм, без усяких коментарів.
15 серпня о 4-й годині ранку Гітлер прибув на командний пункт 2-го танкового корпусу за с.Бровки. Корпус продовжував наступати на Богодухів. Манштейну він наказав створити міцний рубіж оборони на Полтавському напрямку – Коломак – Валки і відбув у Полтаву.
Командуючий Воронезьким фронтом Ватутін, щоб зупинити 2-й танковий корпус німців, направив на допомогу 1-й танковій та 6-й гвардійській арміям 5-ту танкову армію Ротмістрова. Почалася, згадував Жуков у своїх мемуарах, жорстка битва. По напруженню і кількості танків з обох сторін, що брали в ній участь, це була друга битва після Прохоровки. Лише на кінець дня 16 серпня ворога було зупинено. В 1946 році автор був на місці цієї битви. Воно нагадувало кладовище танків, переважно радянських.
В ніч на 22 серпня Сталін продиктував директиву на фронт Ватутіну і Жукову. В ній говорилося про те, що просування наших військ продовжувалося без достатнього закріплення відвойованих рубежів і забезпечення флангів. «За таких обставин противнику вдалося вийти на тили 1-ї танкової армії, що перебувала в районі Олексіївки, Ков’яги. Потім він ударив по відкритому флангу з’єднань 6-ї армії, що вийшла на рубіж Отрада, В’язова, Панасівка і нарешті противник 20 серпня завдав удару в районі Охтирки на південний схід по тилах 27-ї армії, 4-го і 5-го танкових корпусів. В результаті цих дій противника наші війська зазнали значних і нічим не виправданих втрат, а також було втрачено вигідне становище для розгрому харківського угрупування противника.»
На 22 серпня 1943 року контрудари противника з району Коломака та Охтирки були відбиті і його спроби припинити наш наступ припинилися.
23 серпня війська Степового фронту, яким командував Конєв, визволили наш Харків. Ворог люто огризався, виконуючи наказ Гітлера. Кожний метр рідної землі був щедро политий кров’ю наших воїнів. На початку вересня 1943р. війська фронту наблизилися до добре укріпленого німцями рубежу Коломак – Валки. Гітлер наказав Манштейну не здавати цей рубіж. Тут у німців була сильна протитанкова оборона, а фронтова розвідка її не виявила.
13 вересня 1943 року 1-й механізований корпус генерала Соломатіна о 13 годині атакував позиції ворога при несприятливих умовах. Німецькі траншеї знаходилися на зворотніх схилах висот і не проглядалися з фронту. До того ж 12 вересня був великий дощ і танки не могли швидко рухатися по грязюці.
Перед наступом заступник командира 1-го мехкорпусу генерал Погодін на військовій раді висловився, що 1-й танковий корпус доцільніше використати в смузі 60-ї армії генерала Черняховського, яка наступала північніше Полтави до Дніпра. Там німецька оборона була слабша. Але ніхто його не підтримав. Конєв сподівався ударом вздовж Коломацького шляху уже на другий день наступу взяти Полтаву. Жуков виконував наказ Сталіна, який вимагав швидше визволити Лівобережну Україну фронтальними ударами. Погодін зрозумів, що корпус посилають на неминучу загибель. Він сів у танк і сам повів корпус у бій. Прорвати оборону ворога не вдалося. Всі танки корпусу (150 шт.) були знищені. В бою загинув і Герой Радянського Союзу Погодін. Про загибель 1-го механізованого корпусу розповів і командир танкової роти лейтенант Чміль у своїх спогадах «Остання тридцятьчетвірка» Його останній танк прорвався аж до командного пункту 2-го танкового корпусу і був підбитий вкопаним у землю «тигром» на краю лісу за селом Бровки.
Удари Червоної Армії посилювалися. Група армій «Південь» уже не могла наявними силами стримувати наступ радянських військ. Манштейн тричі доповідав Гітлеру, щоб утримати Лівобережну Україну потрібно ще мінімум 12 дивізій або дайте наказ відійти за Дніпро. Гітлер відповідав: «Резервів немає, тримайтеся за всяку ціну». 15 вересня Манштейн передав Гітлеру радіограму в ультимативній формі: «Якщо ви негайно не віддасте наказ відійти за Дніпро, я сам віддам наказ». Того ж дня Гітлер віддав наказ відступати.
Залишивши сильні ар’єргарди, в ніч на 16 вересня німці почали відступати. Коломачани пам’ятають, як цілу ніч через Коломак відходив ворог. Була непролазна грязюка, ревіли танки, машини, було чути голоси команди, крики, німецьку лайку.
В першій половині дня 16 вересня воїни 116-ї дивізії генерала Макарова звільнили Коломак. Центр селища визволяла рота лейтенанта Овчіннікова. Автору пощастило бачити воїнів цієї дивізії. Коломак звільняла також 5-та гвардійська танкова армія Ротмістрова та 84-та стрілецька дивізія.
За селом Бровки німці залишили сильний заслон – протитанкові батареї, танки, батальйон піхоти. Командиру танкової групи ст. лейтенанту Балашову із армії Ротмістрова було наказано знищити заслон ворога. Балашов послав групу (18машин) атакувати в лоб, а сам з двома танками зі сторони Ново-Іванівки ярками через хутір Булавівка вийшов у лівий фланг німців. Гітлерівці почали відбивати атаку і не помітили небезпеку. Танки Балашова із яру вийшли на край лісу, коли їм на зустріч виповзли два німецькі танки. Та було вже пізно. Влучними пострілами ворожі танки були підбиті, а потім почали давити протитанкові батареї. За цей бій Балашов був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
В другій половині дня 16 вересня радянські літаки помилково бомбили уже визволений Коломак.
Німецьких солдат в обороні гинуло відносно мало. Так на фронті від Ново-Іванівки до Перекопу за період з початку вересня 1943р. до 15 числа загинуло всього 57. Вони поховані в центрі с.Коломак.
За цей же період радянських солдат вбито не одну сотню. Варто лише подивитися на списки на пам’ятниках в Коломаці та Ново-Іванівці. Та далеко не всі наші воїни поховані в братських могилах. В полях далеко від сіл їх прикопували в окопах, траншеях, воронках, а то й просто заростали травою. Автор сам бачив кістяки в касках і зітлілій формі.
Після війни в 40-х- 50-х рр.. очевидці розповідали, що в 1942 і 1943рр влітку були дні, коли німці на мотоциклах і бронетранспортерах посилено патрулювали Коломацький шлях і нікого близько не підпускали, а в небі пролітали винищувачі. Мешканці здогадувалися, що проїздила якась високопоставлена персона.
Про події в Коломацькому районі в роки війни можна розповідати багато. Ми розповіли лише про одну сторінку історії «яка була».

Олексій Шинкаренко
краєзнавець


1 2 3 4 5  
Бал 5
Середній бал 5
Перегляди 784
Коментарі 0
Дата надходження 27-11-2014
Дата створення 27.11.2014

Пошук на сайті

Що маємо