Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Петро Петрович

Проза     →     Петро Петрович     →     Козацькому роду нема переводу.
 
ТАЄМНИЦЯ СЛОБОЖАНСЬКОГО ПАРИЖА РОЗКРИТА?
 
ТАЄМНИЦЯ СЛОБОЖАНСЬКОГО ПАРИЖА РОЗКРИТА?
Серед ланів широких, на березі ставка Відроджена Пащенівка до праці заклика А за шляхом залізним, що гадюкою в’ється Париж український під лісом сміється.
Праця краєзнавця складна і у чомусь схожа на роботу археолога, науковця або кріміналіста, який з окремих розрізнених фактів намагається скласти цілісний пазл давно минувших подій. Цього разу об’єктом моїх досліджень стали села Пащенівка та Новий Париж, який у 1939 році радянська влада перейменавала в Підлісне. Про походження назви невеликого села Париж у народі здавна побутує легенда про те, що колись це село носило досить немилозвучну назву Голосраківка. Одног разу за легендою нашими краями мандрувала до Криму російська цариця Катерина Друга і, побачивши мальовничий хуторок, послала своїх слуг дізнатися про його назву. Коли слуги повернулися і доповіли цариці про назву села, цариця образилась і вигукнула: «Фу, какое не красивое название! Пусть отныне это село будет именоваться Новым Парижем!» Ця легенда перейшла одного разу до казкового статусу після того, як мені стало відомо, що під час Вітчизняної війни 1812 року у російській армії служили 2 офіцери на прізвище Пащенко, котрі згодом посіли генеральські звання.
Левко Корнійович Пащенко (1782-1834 р.р.) – генерал-майор, учасник Наполеонівських воєн, командир Охтенського порохового заводу.
Два генерали. Левко Пащенко народився в 1782 році у Миргородському районі в козацькій родині і його батько на той час вислужився до звання секунд-майора. По закінченні 2-го кадетського корпуса 8 грудня 1799 року йому було присвоєно звання підпоручика з направленням в 5-й артилерійський батальйон, перейменований у 1803 році в 3-й артилерійський полк. 16 вересня того ж року був переведений в 10-й артилерійський полк. Находячись там, Пащенко 10 серпня 1806 року одержав звання штабс-капітана і в тому ж році, 23 серпня був переведений на службу до 16-ї артилерійської бригади. Після того, як йому 26 жовтня 1808 року було присвоєно звання капітана, Левко приймав участь в походах 1808 та 1809 років проти турок в Молдавії і був при блокаді фортеці Браїлова, де був відзначенй орденом Анни 4-го ступеня, а також був при блокадах фортець Кюстенжді та Сілістрії. 8 січня 1810 року Пащенко було присвоено звання майора з переводом у 18-у артилеристську бригаду, в складі якої брав участь 26 травня у повторній блокаді фортеці Сілістрії, де за успіхи одержав орден святого Володимира 4-ї ступеня з бантом, а також у облозі фортець Журжі та Шумни. 9 лютого 1811 року Пащенко одержав звання підполковника та був призначений командиром 18-ї артилерійської бригади, яка в 1814 році була перейменована в 11-у і в 1816-му в 9-у.
Під час Вітчизняної війни 1812 року Пащенко брав участь у битвах під Кобрином та Городечно, де за заслуги був нагороджений орденом св. Анни 2-го ступеня, а також воював при Березині. 4 серпня 1813 року Пащенко був удостоєний ордена св. Георгія 4-го ступеня – за відзнаку в боях з французами під Стаховим та Бріллі. В іноземному поході 1813 року він воював при Торні, Дрездені, Кнігсварті, Бауцені та Кацбаху. У німеччині та Франції Пащенко був до кінця 1815 року.
З поверненням до Росії Пащенко був призначений: 15 липня 1816 року командиром рухомого парку № 15, 24 травня 1817 року – командиром 80-ї понтонної роти, а 8 травня 1819 року – знову командиром 9-ї артилерійської бригади. Одержавши 1 липня 1819 року звання полковника, Пащенко 25 грудня того ж року був призначений командиром 4-ї парочної батарейної роти з парком 18-ї артилерійської бригади, котрим був до 18 березня 1826 року, коли був призначений помічником командира Шосткінського порохового заводу. 25 березня 1828 року Пащенко було присвоєно звання генерал-майора і 31 липня того ж року він був призначений командиром Охтенського порохового заводу, в якому званні залишався до 24 лютого 1834 року, коли він був відправлений у відставку. Помер в цьому ж році.
Степан Данилович Пащенко (1793-1871) – небож Левка Пащенка, генерал-лейтенант, учасник Наполеонівських воєн. Народився в 1793 році. Після домашнього виховання 6 жовтня 1811 року пішов на службу юнкером в батарейну роту 18-ї артилерійської бригади, у складі якої брав участь у Вітчизняній війні 1812 року; за за відзнаку в боях з французами 16 квітня 1813 року одержав звання прапорщика. Закордонний похід Степан закінчив у 1814 році входженням звійськами до Парижу.
З поверненням до Росії Пащенко служив у різних батареях 9-ї,18-ї та 11-ї бригад; у складі останньої Пащенко брав участь у російсько-турецькій війні 1828-1829 років і за заслуги одержав 1 жовтня 1828 року орден св. Володимира 4-го ступеня з бантом. У 1831 році Пащенко був у складі військ, що придушували польське повстання, за що був нагороджений орденом св. Анни 3-го ступеня з бантом. У лютому 1834 року він, вже в званні штабс-капітана, був переведений до 5-ї артилерійської бригади з призначенням командиром резервної 2-ї батареї і в тому ж році одержав звання капітана. Крім того, 3 грудня 1834 року за бездоганну 25-річну службу в офіцерських чинах був нагороджений орденом св. Георгія 4-го ступеня. 22 вересня1836 року Пащенко був призначений командиром рухомого запасного парку 17-ї артилерійської бригади, а 25 червня 1838 року одержав звання підполковника 17-ї артилерійської бригади. Після одержання 27 березня 1855 року звання генрал-майора, Пащенко був призначений командиром 16-ї гарнізонної артилерійської бригади, а з 1858 року в запасних військах та по польовій пішій артилерії. 11 лютого 1861 року він пішов у відставку зі званням генрал-лейтенанта та поселився в Томську, де й помер 5 грудня 1871 року.
Ознайомившись з біографією цих видатних офіцерів російської армії, я прийшов до переконання, що ці герої війни1812 року і є засновниками сіл Пащенівка та Париж. У ті часи заслужених ветеранів, які честю і правдою служили «царю і отєчеству» винагороджували дворянським званням та земельними наділами. Вочевидь, Левку Пащенку дали землі, де він заснував Пащенків хутір, а молодий і абітний прапорщик Степан Пащенко під враженням недавнього військового походу до французької столиці назвав свій хутір Новим Парижем. Саме під такими назвами ми бачимо ці села на карті Шуберта за 1870 рік. На околицях Парижа землі оказалось не дуже багато, тому Степан одержав дорізку ще й в урочищі за Пащенівкою. Дядько Левко по свойськи називав свого племінника Стєнькою, а тому й хуторок, який невдовзі виник у ньому і назвали Стєнковою, а згодом - Сєньковою Балкою. Сам хутір нещодавно зник з мапи слобожанщини, але на його місці вирощує картоплю та овочі його однофамилець, а, можливо, й далекий потомок Пащенко Руслан. До речі, людність до своїх хуторів генерали Пащенки переселяли вочевидь зі своїх рідних країв – Полтавщини. Так зявились Пащенки, а від осілих солдат пішли Москаленки. А Степан Пащенко, побувавши в Польщі, привіз звідти людей з польськими прізвищами Білецький, Лутицький, Кальницький. Їхні нащадки, ставши українцями і до тепер живуть у навколишніх селах.
Пащенівки та Пащенки. Цікаво, що на українських теренах є ще кілька сіл з назвою Пащенівка: у Кременчуцькому районі Полтавської області, у Білопільському районі Сумської області. Раніше існувало ще дві Пащенівки – одна під Валками, а інша – під Красноградом. У Решетилівському районі Полтавської області існує також село Пащенки. Але у цьому селі та в окрузі прізвище Пащенко вимовляється чомусь з наголосом на е, а не на а. Село Пащенки веде відлік своєї історії від заснування хутора Пащенкова Балка (або Чорна Балка), який, за переказами, виник у другій половині XVIII ст., коли тут поселився козак з Говтвянської сотні Чорний-Швець. Поруч з Пащенковою Балкою з'являється ціла низка інших невеликих хуторів.
Пащенківські хутори у ХІХ — на початку ХХ століття. Михайлівська церква.

У 1869 році в Пащенках була побудована Михайлівська церква, нову будівлю храму звели у 1905 році. Церква була дерев’яною, на мурованому фундаменті, в одному зв’язку з дзвіницею.

У 1902 році церква володіла 35 десятинами орної землі; у 1912 році – 35 десятинами. Мала церковну сторожку (містилася у дзвіниці), 3 будинки для квартир причту.

Також, при церкві діяла бібліотека, а у парафії було 3 земських народних училища та школа грамоти.

До парафії входили, зокрема, села Піщане (нині село Нагірне), Мазурівка, Паськівка, Гольманівка, хутори Яценкові (нині село Яценки), Зарівчацькі, Вусикові, Куликові, Ковалевий, Ївженкові, Мокієнкові.

У 1902 році в Михайлівської церкви налічувалося парафіян – 1480 душ чоловічої та 1536 душ жіночої статі; у 1912 році парафіян привілейованих станів – 3, міщан – 24, козаків – 2224, селян – 509.

Із священиків Михайлівської церкви відомі такі: Григорій Хомич Стефанович (на 1902 рік, у сані перебував з 1881 року, нагороджений камилавкою 1898 року), Тихон Федорович Гвоздевич (на 1912 рік); із псаломщиків: диякон Григорій Михайлович Голобородько (на 1902 рік, у сані перебував із 1896 року), Симон Петрович Гасуха (на 1902 та 1912 роки, на посаді з 1883 року, стихар з 1888 року), Амвросій Матвійович Деряжний (на 1912 рік); із церковних старостів: козак Йосиф Якович Христовий (на 1902 рік), козак Петро Костянтинович Гальченко (на 1912 рік).http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B8
У історичних джерелах Прізвище Пащенко найперше згадується у літописі Самійла Величка як сотника Ніжинського козацького полку Бахмацького Якова Пащенко. Він брав участь у переговорах делегації козацької старшини з російським царем Петром Першим. Відомі також осередки, колонії Пащенків за межами України. Такі колонії існують у Волоконівському районі Білгородської області, а також у містечку Баланда Саратовської області Росії. Серед представників племені Пащенко немає жодного олігарха чи можновладця, зате на братській могилі серед полеглих у війні з нацистами 40 відсотків носять моє прізвище. Володимир Пащенко – полковник української армії, інший Володимир – знаний криміналіст. Всім відомий актор кіно Вілорій Пащенко, Олег Пащенко – депутат Красноярської крайової думи. Мій брат Владислав – конструктор велорикш, невістка Лариса написала не один десяток підручників з англійської мови,а син Максим – агроном. Так що козацькому роду – нема переводу. А на завершення хочу висказати подив у тому, що наші земляки не зберегли в переказах пам’ять про таких незаурядних особистостей, генералів Левка та Семена Пащенко, які дали українську людність нашому слобідському краю. І ще дивно, чому цю історію розкопав я, аматор, а не який-небуть учитель історії.
Цей матеріал не увійшов до статті:
Константин Львович Пащенко (1814—1880-е) — ставропольский губернатор; сын Льва Корнилиевича Пащенко.
Родился в 1814 году. Образование получил в благородном пансионе при С.-Петербургском университете. По окончании курса в 1830 году, он поступил на службу в Почтовый Департамент, в 1835 году вышел в отставку, а в 1836 г. поступил на службу в Государственный Контроль, из которого в 1842 г. перешел в Штаб военных поселений.
В 1846 г. Пащенко назначен был управляющим Палатою Государственных Имуществ Пензенской губернии. Там он принялся за взыскание платежей с государственных крестьян и этим навлек на себя местное неудовольствие, вследствие чего в 1848 году был причислен к Министерству Государственных Имуществ, без содержания.
В 1853 году на Пащенко было возложено весьма серьезное поручение: расследование открытой в Ярославской губернии секты раскольников, называвшейся «Странническою или Сопенковскою». Дело по этому предмету разрослось в 22 тома, с 25000 листов. По заявлению Министерства Внутренних Дел, существенная и большая часть в этом труде принадлежала Пащенко. В 1854 году он вновь назначен был управляющим Вятскою Палатою Государственных Имуществ, но по расстроенному здоровью в 1856 году оставил должность, с производством в действительные статские советники и с причислением к Министерству Государственных Имуществ. В 1857 году, окончив назначенную ревизию Казанского, Нижегородского и Саратовского управлений государственных имуществ, он перешел на службу в Министерство Внутренних Дел и 4-го сентября 1861 года назначен директором финансового департамента главного управления наместника Кавказского.
В 1862 г. Пащенко был назначен Ставропольским гражданским губернатором. На этой должности он пробыл до мая 1866 года, когда вышел в отставку. Умер в восьмидесятых годах XIX столетия.
Алексе́й Григо́рьевич Па́щенко (1869—1909) — русский военный, генерал-майор.
Содержание
• 1 Биография
• 2 Награды
• 3 Примечания
• 4 Источники
Биография
Из потомственных дворян Полтавской губернии.
Окончил Петровский Полтавский кадетский корпус (1889) и Михайловское артиллерийское училище (1892), откуда был выпущен офицером в Кавказскую гренадерскую артиллерийскую бригаду.
В 1898 году окончил Михайловскую артиллерийскую академию. Затем окончил Офицерскую артиллерийскую школу.
В феврале 1904 года командир 2-й батареи 9-й стрелковой артиллерийской бригады. Участник русско-японской войны 1904—1905 годов. Был награжден орденом Святого Георгия 4-й степени[1]

За то, что во время 14-ти с половиною часового боя, 11 июля 1904 года, несмотря на страшный огонь противника, выказал неистощимую энергию, неутомимость и выдающееся мужество при стрельбе против втрое сильнейшей японской артиллерии. Будучи ранен в руку и контужен в голову, после сделанной на месте перевязки, остался в строю командовать батареею.

24 января 1909 года за отличие по службе был произведен в генерал-майоры и назначен командиром 3-й артиллерийской бригады.
Париж (Челябинская область)
Материал из Википедии — свободной энциклопедии
У этого термина существуют и другие значения, см. Париж (значения).
Деревня
Париж
Страна
Россия
Субъект федерации
Челябинская область
Муниципальный район
Нагайбакский
Сельское поселение
Парижское
Координаты
53°17′51″ с. ш. 60°05′59″ в. д. (G) (O) (Я)Координаты: 53°17′51″ с. ш. 60°05′59″ в. д. (G) (O) (Я)
Показать географическую карту
Основан
1842
Население
2000 человек
Этнохороним
парижцы, парижец, парижка[1]
Часовой пояс
UTC+5
Телефонный код
+7 35157
Автомобильный код
74, 174
Код ОКАТО
75 242 870 001
Код ОКТМО
75 642 470 101
Париж (Челябинская область) (Россия)
Париж
Париж (Челябинская область) (Челябинская область)
Париж

Пари́ж — село в Нагайбакском районе Челябинской области, административный центр Парижского сельского поселения. Расстояние от Магнитогорска 95 км, от Челябинска 307 км[источник не указан 1584 дня].

Большинство жителей села — нагайбаки.

Содержание

1 Название
2 История
3 Достопримечательности
4 Примечания
5 Источник

Название

Название села происходит от столицы Франции, Парижа, подобно другим сёлам Южного Урала, которые носят имена европейских городов — Лейпциг, Арсинский, Берлин, Фершампенуаз… Эти названия были даны в честь побед русских войск в Италии, Германии и Франции в 1799 и 1813—1814 годах: в то время казаки-нагайбаки составляли в российской армии отдельный полк.
История

В 1842—1843 годах при заселении Новолинейного района был создан участок № 4, позже переименованный в Париж.
Достопримечательности
«Эйфелева башня» в селе Париж.

24 июня 2005 года в селе Париж была торжественно открыта мачта сотовой связи, выполненная в виде Эйфелевой башни. Южноуральская «Эйфелева башня» в шесть раз меньше настоящей.

Именно в этом Париже происходит действие рассказа Сергея Маркова «Подсолнухи в Париже», основанного на реальных событиях времён гражданской войны.
1. Парыж - небольшое село в Витебской области. Говорят, здесь когда-то проезжал Наполеон. Императору так понравились места, что он воскликнул: "Здесь как в Париже!". По другой версии, местные помещики сами дали название селу, подражая французской моде. Советская власть потерпеть в социалистической стране "буржуазное название" не смогла, и посёлок стал унылым и режущим слух Новодруцком. Сейчас историческая справедливость восстановлена



2. Как же Парижу без Эйфелевой башни? Недавно точная копия "старшей сестры" в масштабе 1:30 заняла своё почётное место в белорусской глубинке


3.


4. Парижская улица


5. А это, видать, Сена. В кирпичном домике слева будет размещён музей Иоанна Павла II, которого здесь очень почитают


6. В местном костёле даже хранится его одежда


7. Несколько общих видов парижского костёла. Прямо Нотр-Дам де Пари


8.


9.


10. Елисейские поля)


11.


12.


13.


14. Парижане


15. Из-за дождя длительной прогулки по Парыжу у нас не получилось, и мы поехали в расположенный неподалёку Версаль


16. Версаль, конечно, громко сказано. Мы в деревеньке Мосар, которую называют "белорусский Версаль" или "столица трезвенников"


17. Мосар известен в XVI века и до недавнего времени ничем не отличался от соседних деревень: усадьбу местного пана разрушили в войну, грязь, нищета и пьянство были обычными явлениями. Но в одни момент всё изменилось, и деревня стала местом паломничества для католиков



18.


19. Годах в 1980-х, сюда, в ничем не примечательную деревню, которая выглядит вот так:


20. .. из Литвы приехал 60-летний католический священник Йозас Булька...


21. ..и сразу же начал наводить в деревне порядок. Местное кладбище облагородили, вокруг костёла св.Анны посадили деревья, разбили газоны и соорудили статуи святых. Ксендз поставил местным одно условие - любые церковные обряды и сотрудничество только при условии, что население перестанет пить. Народ пошёл за священником, религиозная составляющая жизни в этих местах высока.

Здесь же расположена копия знаменитого произведения Микеланджело Буонарроти «Оплакивание Христа»



22. Памятник Иоанну Павлу II. За развитие духовности он присвоил Йозефу Бульке титул «каноник», а в 2005 году он стал первым католическим священником в Беларуси, которому была вручена награда «За духовное возрождение»


23.


24. В прошлом году ксендз Булька скончался. Но здесь его будут помнить вечно.
Некоторые детали Мосара


25.


26.


27.


28. Когда костёл еще не действовал, в колокольне стараниями Бульки был открыт антиалкогольный музей


29. ..а вокруг разбит сад


30. "хочешь научиться получать радость жизни без алкоголя и наркотиков - не пей!"


31.


32. Чуть в стороне, у местного кладбища стоит модель Ноева Ковчега. К сожалению, я не снял нарисованные местными жителями на его стенах различных животных - "каждой твари по паре". Но символичность от этого не уменьшается. Будем надеяться, что другие сёла и города возьмут пример с Мосара
http://cr2.livejournal.com/127063.html




1 2 3 4 5  
Бал 10
Середній бал 5
Перегляди 946
Коментарі 1
Дата надходження 06-02-2015
Дата створення 05.02.2015

Пошук на сайті

Що маємо