Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Вірші     →     Коммунарец     →     Майбуття
 
Майбуття. Вибір
 
Майбуття. Вибір.

Коли вже врешті буде щастя нам:
від щастя, а не від нещастя -
останнім із щасливих на Землі?
Але сьогодні не про це...
Та може брешуть всі і все тут добре,
із заздрощів наводять тінь:
вбивають і ґвалтують! Та коли
і де такого не бувало?

Усе, що сексуально - то є файно,
стань особлива і зваблива,
обожнюй тістечка і будь успішна:
спокуса - то двигун прогресу!
А ти - латин-американський мачо!
Ковтай віагру і вперед,
задовольняти всі жіночі примхи,
щоб вирости в своїх очах!

Реклама влізла і сюди, зараза...
Немає шансу здихатись її...
О небо! Дай мені хвилину щастя,
колись побути сам на сам...
Хочу туди, де плекав юні мрії
про щастя людське і своє,
у тиші серед мовчазливих сопок,
під неквапливий біг струмка...

А що? Зібрав я речі та подався,
до старовинного села,
з часів Олега та княгині Ольги,
а також хрещення Русі.
Тепер полине звідти і довіку
слова любові і терпіння:
хто не родився - того не полюблять,
хто народився - хай вже терпить.

Зима, зима... І дика заметіль...
Перемело дорогу снігом...
Як цуценя я брів та копирсався,
неначе щось тягло мне.
По вікна хату замело і клуню -
стоять як сироти без тину,
а навкруги - садок під снігом стине,
у снах чекають всі весни.

Скрегоче засув, стогнуть половиці,
зі стелі сиплеться вапно,
у рамці, вишиті руками мами,
живуть Ромео і Джульета.
В кутку за павутинням образи -
прищурені святі під пилом,
портрет старого дідуся в кожусі -
що освятив своє життя*

Святвечір цей чекає весь усесвіт -
Різдво на небі й на землі,
колись засяяла на небі зірка -
тернистотяжкий шлях її.
Угледів зірку ту, що народилась,
крізь буревій і заметіль,
а потім хмарами застлало небо
і темно стало на Землі...

Ну, чудасії, чур мене, минайте,
у завірюсі як почув,
скрипучий голос тої баби Мар..,
яка що скаже - хрін зникав!
Але давно вже спочиває наче,
та прізвисько живе іще,
згадавши "Чорний рот", злякався -
перехрестившись, в хату - шмиг!

Всю нічку щось робилося на небі,
то сурми грали, то гармидер,
і вітер, звіром завива, зірвав
з зірок вуаль - клеймо печалі,
а ті прискіпливі - неначе очі,
що виглядають з-за куліс...
А ще такі яскраві вранці, коли
чорніше чорного ще ніч.

Поїв куті і очі не стулив до ранку,
аж серце заховав у п'яти,
тремтячи під напаленою піччю...
Тут півень тричі прокричав.
Мабуть, останні залишки того,
що називалось атеїзмом,
перебороли забобонів жах -
та й випхали мене із хати.

На сході розгорялася зоря,
зірки від неї мирно тліли,
а небо... Небо було чисте-чисте,
і дихалося легко... Що я бачу?!
До клуні, з ближньої лісопосадки,
зідравши шмат кори з горіха,
навколо хати намотавши кола,
тяглися ланцюжком сліди...

Шепчу:"Прости, помилуй, збережи"
до неба та, згадав про інших:
кому кортить війни, а ще комусь -
авто, горілки, баб і гроші...
Я тихо, (щоб якась свиня не чула)
лише Йому і щоб не гризло:
от знати б ще, що все це не даремно,
що це комусь потрібно дуже**...

Як не згадати, та не нагадати:
Щасливий той, хто має вибір -
обрати те, що ближче до душі
і кожен день цього бажає ***

****
У хащах джунглів серед міста ЗВІР,
вночі полює, як не спиться,
йому смакують ті, хто втратив,
і людяність свою, і душу -
коли вбивали, бо самі слабкі,
а хочуть виглядати круче.
Не шкода їх - нехай бояться ЗВІРА,
коли зникають мляві тіні...

А у селі... А у селі той ЗВІР,
відпочиває з полювання,
який би розбишака він не був,
а потребує часу спати...



* Коммунарец. "До у...", ненаписане...
** Едуард Асадов
*** Коммунарец. "ЗВІР 6"

1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 159
Коментарі 0
Дата надходження 04-04-2017
Дата створення 04.04.2017

Пошук на сайті

Що маємо