Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Проза     →     Коммунарец     →     Майбуття
 
Майбуття. Гріх та спокута
 
Майбуття. Гріх та спокута

Сьогодні поїхав на кладовище поправити могилку батька. Підготував зарання і взяв із собою цементу, піску, води, фарбу, малярну кісточку чи пензлик (кому що подобається). Сів в автобус і їду, думаючи про шось таке, що іншому якось і неприємно розказати.
Згадалося, як п’ять років тому працював прибиральником в ЖКП. От якось те життя то підніме, то гепне. На цей раз дуже гепнуло. Той так, що на цигарки не хватало грошей, а торт, принесений жінками-колегами здавався дорогим смаколиком (Оповідання «Будинок №6 чи перевернутий №9»). Там багато чого було і є що згадати… Але більше за все корив себе за те, що якось ввечері знайшов сумку жіночу. Там було 87 гривень, якийсь срібний перстень та карта споживача. Думав, що робити… Забрав все і викинув сумку на смітник… Забути не можу і простити собі. Гроші витратив на цигарки і купив комусь пива – якась біднота попросила похмелитися. От так і жив і срамив себе сам… І гадаю собі: «Якби була така можливість, то повернув би все, тоді знайдене, тій жінці»… Потім ще щось думав. І додумався: «А чи була взагалі жінка?»…
Потім у вікно автобуса побачив рекламу. Дві сосиски – та слоган «Спробуй щастя на смак!». Кажу сусідці: «Дивіться… Який смак, таке і щастя». Розказав про рекламу по радіо перед Святом Воскресіння – «Несіть кохання у життя, бо воно не вічне» та ще дещо…
Вона каже: «В що я можу зробити?»
Я кажу: «Якщо не можете, то звертайтеся до Господа, та нехай він гнів свій покаже на них»,- і посміхнувся.
Отож, приїхав на кладовище, зробив все на могилці і поїхав додому. Зайшов в магазин, випив кави і згадав, що треба ще гроші зняти на одну справу. По дорозі занесло мене у кав’ярню, де раніше не проти був пропустити скляночку кагора.
Захожу, а там сидять в кутку жінки, з десяток, щось відмічають. Ну, я розвернувся, а барменша з-за того столу: «Заходьте, заходьте, зараз…». Я підійшов то стійки бару і мою увагу привернула щось таке жовте, схоже на гачок від пивної банки, за який відкривають пиво. Підняв, але відчув, що це щось не те…
Швидко кинув погляд і кажу барменші: «Це не ваше?»
Вона так глянула побіжно та й каже: «Та то якась біжутерія…»
Кажу: «Та ну…»
Вона: «Дайте-но гляну»
Даю їй сережку зі світло-зеленим квадратним камінцем.
Жінка покрутила та кличе до дівчат: «Ей, хто загубив сережку?»
Всі зашушукалися у кутку, але почувся голос: «Я загубила!»
- От і добре, - кажу, - але я не п’ю горілку, тому і не треба виставляти!.
Вийшов швиденько з кав’ярні і через десять метрів повернувся до неба та кажу: «Дякую тобі, за можливість спокутувати свій гріх і не тільки мені.»
Злочин і покарання, чи гріх і спокута? Вибирайте. А хто не вірить, то нехай чекає доти, поки півень не дзьобне.


1 2 3 4 5  
Бал 5
Середній бал 5
Перегляди 103
Коментарі 0
Дата надходження 19-04-2017
Дата створення 19.04.2017

Пошук на сайті

Що маємо