Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Саландяк Я Анонім

Проза     →     Саландяк Я Анонім     →     філософія - Мандри в космосі
 
Іммануїл Кант Критика чистого розуму
 
Іммануїл Кант Критика чистого розуму II Трансцендентальна методологія ...
Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень).
II
ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ
    Розглядаючи сукупність усіх знань чистого - спекулятивного розуму як певну споруду, котру ми, до того ж, маємо у собі, принаймні, як ідею, то я можу сказати, що тут ми також маємо поданим в трансцендентальному (котре виводить за межі) понятті й елементи будівельного матеріалу для якоїсь-такої споруди певного-визначеного рівня та міцності. Звичайно, хоч це виглядає скоріше - подібним на вежу-тюрму (Turm) розумінь, висотою аж до чистих небес, - та все ж, важко не побачити також те, що тут, той запас будівельного матеріалу достатній і для зведення житлового будинку та проведення ділових операцій в усьому-всякому досвіді (Erfahrung) ; та також те, що це сміливе починання, через дефекти матеріалу предмета, мусило б зазнати невдачі, крім того - тут ще й мовний безлад, котрий неминуче ділить робітників (виконавців), навіть уже через сам план й розсіює їх в усьому світі, щоб, далі, кожен щось, собі, вибудовував окремо за своїм проектом. Тож, зрозуміло, справа не у будівельному матеріалі, а навпаки, в тому, щоб щось чинити уже з самим планом і тут же нас застережено від всякого-якогось проекту взятого наосліп, котрий, чого доброго, фантастично перевершував би всі наші спроможності, – усе ж таки, тут, не варто відмовлятися від можливості набуття, хоч би, власної - постійної кімнати та можливості подання реклами (Anschlag) всієї будівлі в пропорціях та резервах даних нам, а також про доречність виконання всяких інших потреб.
    Я розумію, отже, під трансцендентальною методологією, визначення формальних умов самої, повної, системи чистого розуму. Ми, задля цієї мети, матимемо до діла з дисципліною, каноном, архітектонікою й, нарешті, з історією чистого розуму, і здійснимо в трансцендентальному (котрий виводить за межі) виконанні план, що під назвою практичної логіки, беручи до уваги вживання розсудку (Verstandes) загалом, шукають, але належно не осягають, в школах; бо, тут, загальна логіка не зводиться до якогось - окремого виду розсуду (наприклад, чистого), також не обмежена лише вірними предметами, де вона - крім як позичати пізнання із інших наук, не здатна до чогось іншого, як пропонувати назви для можливих методів та технічні вирази, що ними користуються у всіляких науках і в зауваженій систематичності всіх наук, що доноситься учням заздалегідь, разом з назвами, про саме значення та використання котрих він має довідатися дещо пізніше.

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Предмет (Die Disziplin) чистого розуму
    Заперечні (Negation-заперечення, negativen-негативні – в розумінні заперечні) судження, що є такими не лише за голою логічною формою, але й згідно змісту, сприймаються, людьми спраглими мудрості (Wißbegierde) , без особливої уваги, вони (спраглі мудрості) дивляться на такі судження (заперечення) немов на нижчих противників нашого пізнавального руху – вони неусипно прагнуть до розширення та пізнавального тиску (Erkenntnistriebes) і, тут, потрібна буде мало не апологія (відкритий захист певних положень), щоб викликати, до заперечних суджень, бодай терпимість, не кажучи вже, щоб домогтися прихильності й пошани до них.
    Хоч, здавалось би, можна логіку всіх, яких хочеш, положень в зауваженій площині змісту висловити заперечними реченнями, де вони, через урізноманітнення висновків, розширяють - або обмежують сам процес пізнання, - але, тут, беремо, своєрідні заперечні угоди, виключно для відвертання помилок. Виходячи з цього - заперечні (negativen) положення подають також і фальшиві пізнання, наприклад в ситуації, коли в самому пізнанні якісь помилки само собою не можливі, і тоді-такі - заперечні твердження стають просто порожніми, тобто – невідповідними наміру і аж смішними. Як от поширена теза, того шкільного мовця, про щось очевидне, на зразок: цей Олександр без війська не мав би підкореною якої-будь країни.
    Але там, де простір нашого можливого пізнання дуже щільний, а стимул до суджень великий, а ясність свідчень, котрі тут пропонуються – дуже обманлива і, отже, збитки від помилок значні, - тож тут використовуємо заперечність (negativen) настанов, котра (заперечність) голо-чисто служить тому, щоб оберігати нас від помилок, і що заперечення, тут, має більшу важливість, ніж те ствердження, завдяки котрому наше знання мало б, зазвичай, отримувати приріст. Цей обов’язок позбуватись всього сумнівного, коли нехтуванням тих, або інших правил обмежується і нарешті, запереченням, сумнівне відкидається – це є дисципліною. Вона (дисципліна) відрізняється від культури, котра, в процесі пізнання, повинна виробляти голі правила, що не відкидають чогось, уже присутнього – доданого ствердженням. Далі – в процесі формування цих-таких здібностей, до пізнавальної майстерності, яка уже далі розвиває всякий прояв – додавати ще й дисципліну, виходить – як заперечну (negativen) *, а культура й доктрина – частка ствердна (позитивна).
    Що цей-такий темперамент, в подібних пізнавальних здібностях (натхненні), легко дозволяючи собі вільний і необмежений рух (як дотепність та все-спроможність уяви), потребує, в цьому плані, дисципліни (порядку) – із цим кожен, легко, погодиться. Але розум – власне кажучи, зобов'язаний приписувати таку дисципліну (дотримання порядку способом заперечення) всім-іншим прагненням, ще й сам, для себе, потребує такої ж дисципліни – і це, звичайно, може видатися дивним, і така дія, досі, була подібною приниженню, але насправді, досі, упускалось те, що за всяким-подібним торжеством ґрунтовних манер виразно проглядає підозра легковажної гри, та зарозумілої чепурності для понять, де можуть траплятись і легковажні слова в котрі, тут, всякчас одягають речі.
    Та не потребує якоїсь критики досвідне (емпіричне-досвідом мислення) використання розуму, бо, тут, перевірка основоположень на пробному камені всякого досвіду (Erfahrung) проводиться безперервно; рівно ж і не в математиці, де її поняття подаються в чистому спогляданні (кількості), і тут, вони мусять бути виставлені (в числі) безпосередньо in concreto , а отже, щось-кожне, довільне та необґрунтоване проявиться негайно й очевидно. Але там де, досвідне (емпіричне-в досвіді мислення), чи чисте споглядання, не утримують розум у видимій колії, як от у його трансцендентальному (котре виводить за межі) вжитку – за самими лише голими поняттями, розум потребує особливого дотримання порядку (Disziplin) , щоб приборкати схильність до розширення за тісні межі можливого досвіду (Erfahrung) й утримуватись від крайнощів та помилок, де вся філософія чистого розуму мала б, голо, справу тільки з цією, заперечною (negativen) , придатністю. Окремі помилки, тут, можна ще усувати цензурою, а їхні причини – критикою. Але там, де, як у чистому розумі, трапляється ціла система оман та ілюзій вільно пов’язаних між собою, як собі хочуть, й об'єднаних під спільними принципами, – там уже, бачиться потрібним цілком особливе, щоправда, обмежуюче законодавство, що під ім'ям порядку (Disziplin) створює, з природи розуму та предметів його чистого вживання, немовби систему обачності й самоперевірки, котрою можна побороти будь-яке фальшиво-вимишлене свідчення, невважаючи це зрадою принципів - чи прикрашанням основ. Перше (ствердження речі) добре визначено в ученні про елементи. Але використання розуму (Vernunftgebrauch) , хоч до якої речі воно застосовується, багато в чому схоже (аналогічне) і, оскільки, воно повинно бути трансцендентальним (котре виводить за межі) щоб, в той же час, усі речі істотно різнились між собою (не зливались в одно), то цього-тут не можна досягнути без заперечного (negativen) подання - через окреме дотримання порядку (Disziplin) , хоч і тут, однак, не вдасться запобігти помилок й недостойних наслідувань різних-сумнівних методів, щоправда, вже конкретне - серйозне використання розуму, необхідно (notwendig - потребо-рухомо) , мусить застосовуватись в іншому місці - не тут.
    * Я, зрозуміло, знаю, що в шкільній мові термін дисципліна, зазвичай, вживається синонімічно в розумінні - навчання (Disziplin, Diszipel – предмет , учень) . І, натомість, існує багато інших випадків, коли інший термін дисципліна (Zucht - виховання, тримання в покорі) вживається у значенні виховання, а, оскільки, природа речей вимагає одного, підхожого, терміну для розрізнення підходів в процесі пізнання, то я бажав би, щоб слово дисципліна (Disziplin-порядок) було дозволено вживати не інакше, як у заперечному (Negation-заперечення) значенні (досягнення порядку шляхом заперечення).

ПЕРШОГО РОЗДІЛУ
СЕКЦІЯ ПЕРША
Предмет (Die Disziplin) чистого розуму в догматичному вжитку
    Математика дає яскравий зразок успішного, само собою розширюваного (erweiternden-збільшування) , без допомоги всякого досвіду (Erfahrung) , чистого розуму. Цей-такий приклад стає натхненним для самої розумової здатності котра, для оформлення свого природного поля бере для всіх випадків, що стаються в ньому, те благополуччя, котре випадає йому, хай би, в якомусь одному, конкретному, випадку. А вже далі, з цього, виростають й вможливлюються також і світлі надії всього, чистого, розуму в трансцендентальному (котре виводить за межі) полі пізнання, - коли з математичної вдачі твориться загальний метод і, в потрібному місці, застосовується й отримує очевидну користь. Але для цього, нам, ще належить знати, наприклад таке: цей метод, поверх цього, повинен являтись достовірним (apodiktischen) та вірним відповідно математичної науки, щоб далі - безпристрасно знайшовши ту саму, відповідну, впевненість в філософії, назвати все це догматичним.
    Отже - філософська спроможність (Erkenntnis-свідомість) є розумовим пізнанням (Vernunfterkenntnis) котре виходить з понять, а математична – з конструювання понять. А під конструюванням понять слід розуміти: відображення розумом, кореспондованого передуючи (апріорі), споглядання. Значить, для конструювання поняття потрібне недосвідне (неемпіричне-досягнуте не шляхом мислення), а передуюче (апріорне) споглядання, котре, таким чином, є спогляданням окремого об'єкта, але попри те (nichtsdestoweniger-не краще менше) водночас і конструюванням поняття (загальної вказівки-поняття-напучення (Vorstellung) ), коли дійсність, загальна для всіх можливих споглядань, підставляється під те саме поняття і у те поняття-вказівку-напучення (Vorstellung) мусить вставлятися (ausdrücken-висловлюючи) . Так, конструюючи трикутник, я, між тим, виходжу на присутність поняття трикутника у відповідному предметі, або, через голу уяву - в чистому розумінні, або виходжу на те саме (поняття) на папері, хоч і в досвідному (емпіричному-в досвіді мислення) спогляданні - але обидва рази цілком передуючи (апріорі), не використовуючи для цього зображення якогось прихованого зразка взятого з будь якого - загального досвіду (Erfahrung) . Ця окрема, накреслена, фігура начебто є досвідною (емпіричною-досягнутою в досвіді мислення), проте служить поняттю (трикутника) не шкодячи його спільності з сказаним (auszudrücken-із-до-вставленим) , бо при цьому-такому досвідному (емпіричному) спогляданні завжди звертають увагу лише на спекуляції (Handlung) використані при конструюванні такого поняття, для якого є багато визначень, наприклад - величини сторін і кутів виглядають, тут, цілком відстороненими (байдужими) і, отже не міняючи чогось в цій різноманітності поняття трикутника - роблять його, тут, мислимим абстрактно.
    Виходить - філософська спроможність (Erkenntnis-свідомість) розглядає окреме лише в загальному, а математична - загальне в окремому, виробленому навіть в поодинокому, однак передуючи (апріорно) і через розум, так що - як це, поодиноке, визначається під загально-вірними умовами конструювання, так само й предмет поняття, котрому це, поодиноке, посилається лише як його схема, теж мусить стати загально-визначеним мислено.
    Отже значить - у таких формах мислення виявляється істотна відмінність цих же, двох, видів розумової спроможності - не зачіпаючи різниці їхніх матерій чи предметів. Той, хто відрізняє філософію від математики каже, що одна (філософія) бере собі голу якість (Qualität) для визначення її впливу на причини в об’єкті, інша (математика) - кількість (Quantität) . Форма математичної спроможності (Erkenntnis-свідомість) є причиною, котра може іти (впливати) виключно на кількість (Quanta) . Тому ідея про кількісно-велике тяжіє – спонукає конструювати лиш саму себе, що значить – пояснювати, викладаючи в спогляданні, передуючи (апріорі) - а якісність (Qualitäten) змушена показувати себе лише в досвідному (емпіричному-в досвіді мислення) спогляданні. Тому, однак (чи так - чи так), розумова спроможність тих (обох) форм буде (sein) можливою (в процесі спекуляції) лише через поняття. І також - будь хто не може взяти, реально направлене (korrespondierende) спогляданню поняття, з чогось іншого, ніж із загального досвіду (Erfahrung) і, далі - не можна це усвідомити виходячи з себе самого передуючи (апріорно) перед досвідом (емпірично-в досвіді мислення). Якщо, наприклад, конічність форми можна вивести і без досвідної (емпіричної) допомоги просто, голо (умоглядно) споглядаючи поняття, - то вже колір, цієї кеглі (конусу), мусить бути взятий, наперед (zuvor-насамперед) , з якогось іншого досвіду (Erfahrung) - споглядаючи предмет. А вже поняття причини я не можу зобразити, в спогляданні, в будь який інший спосіб, окрім як на прикладі зробленому мною вручну (die Hand gibt-руками давати) , досвідом (Erfahrung) і т.д. втім, спекуляції філософії відбуваються, наприклад, з поняттям тотального та нескінченного (якісного), подібно до того, як це робиться в математиці з величинами (кількісним) і т.ін. Математика, також, працює і з різницею між ліній та площин, як це робиться з різницею між просторами різної якості (Qualität) , та з безперервністю розширення - як з якістю самого простору. Однак - хоча в таких випадках вони (філософія та математика) й мають спільний предмет, все ж, спосіб трактувати його розумом у філософському розгляді є, все ж таки, цілком інший, ніж у математичному. Якщо філософія вільно тримається в голих, загальних, поняттях, то математика не може робити будь-чого з голими поняттями, а відразу квапиться перейти до такого споглядання, у якому вона розглядає поняття безпосередньо (in concreto) , але, однак, не в досвідному (емпіричному-в досвіді мислення), а лише в голому спогляданні, котре вона вже подала передуючи (апріорно), тобто сконструювала, і в котрому те, що слідує з загальних умов конструювання, також мусить мати значення й цінитися і для загального поняття сконструйованого об’єкта.
    Дайте філософові поняття трикутника і змусьте його знайти, своїм способом, як відноситься сума (Summe) його кутів до прямого кута. Він не матиме чогось більше - лиш матиме поняття фігури замкненої в трьох прямих лініях, і при ній поняття про стільки ж само кутів. Філософ може розмірковувати над цим поняттям скільки хоче, але нічого нового не видобуде. Може уточнювати поняття прямої лінії чи кута, або розкладати число три, але не прийде до інших властивостей, які в цих поняттях не лежать уже готовими. Однак - хай за це питання візьметься геометр. Він негайно вхопиться за конструювання трикутника. Бо він знаючи, що два прямих кути разом взяті дорівнюють рівно стільки - як всі дотичні кути, котрі можуть витягатись з одної точки на пряму лінію, то він, продовжуючи сторони свого трикутника, одержить два дотичних кути, котрі будуть рівні двом прямим разом взятим. Тепер він розгалужує назовні від цього кута, протягуючи лінію, паралельно протилежній стороні трикутника і бачить, що тут в розгалуженні виникає дотичний кут, рівний внутрішньому і т. д. Далі він, в такий спосіб, керуючись увесь час спогляданням, через ланцюг висновків, приходить до цілком очевидного і водночас загального розв’язання питання.
    Але математика конструює не голі обсяги величини (quanta-кількість) , як в геометрії, але й саму, голу, величину (для обчислення) (quantitatem-кількісність) , як це відбувається в буквальному (безпосередньому) численні (Buchstabenrechnung) коли, між властивостей предмета, поняття величини робиться можливим мислено та абстрагується повністю. Далі математика обирає собі певне посвідчення (число для додавання, віднімання і т. д.) для всіх конструкцій величин взагалі, видобування кореня і, потім, взявши загальне поняття величин у їхніх - різних відношеннях, вона, трактуючи їх через величину, буде, через певне, загальне, правило, створювати та змінювати все, уже готове в спогляданні; коли ж утворення величини потрібно проводити обов’язково способом ділення, то обидва знаки (додавання – віднімання) складуться в характерний знак ділення і т. д. і вдасться вирішити це так само добре, як геометрії через символічне конструювання, або як, до того, в наглядній (ostensiven) геометричній формі (самому предметі), куди філософській спроможності (Erkenntnis-свідомість) , шляхом обговорення, через голе пізнання, дійти не вдалось би.
    Що може бути причиною цього-такого різного становища, в якому знаходяться два майстри розуму, коли один бере напрям на уже готове поняття, а інший - на споглядання апріорного (передуючого) й, відповідно, далі, сам зображає (творить) таке поняття. Але тут, наперед, виступає ґрунтовне трансцендентальне (котре виводить за межі) вчення, як виразна (очевидна) причина. Ідеться, тут (про спекулятивне), загалом не про аналітичні положення (Sätze) , котрі можна створити голим розчленуванням понять (Begriffe) (тут філософ, без сумніву, над своїм суперником, має перевагу), а про (положення) синтетичні (узагальнені), і то такі, котрі повинні усвідомлюватись передуючи (апріорно). Тому я повинен бачити не те, що я справді мислю у своєму понятті трикутника (це є щось не більше, ніж голе визначення), – скоріше, я повинен бачити ті його властивості, котрі в цьому понятті ще не лежать, а котрим (властивостям) лише належить на нього (поняття) вийти. Подалі, визначення свого предмета, я можу зробити не інакше як, або на умовах досвідного (емпіричного), або чистого світогляду. Перший спосіб став би лише досвідним (емпіричним) положенням (через мірки його кутів), без загальності ще й мінус необхідність (Notwendigkeit – потребо-рухомість) і, про щось подібне, уже готове, тут не ітиметься. Другий же спосіб – математичний і саме тут присутнє геометричне конструювання, за посередництвом якого я в чистому спогляданні, так само як і в досвідному (емпіричному) , додаю різноманітне, що належить до схеми трикутника взагалі, і тому належить до його поняття, через що й примушує конструювати справді загальні, синтетичні, положення.
    Загалом же - я повинен марно філософствувати про трикутник, тобто іти шляхом обговорення (diskursiv) , мінімально просуваючись, намагаючись піти далі, ніж просто до голого визначення, від котрого я, однак - справедливо, мушу починати. А голе визначення, далі, дає трансцендентальний (котрий виводить за межі) синтез (поєднання-розвиток) уже виходячи з чистих понять, і вся філософія знову ладиться, бо ніщо так, як річ сама в собі, стосовно загального через умови сприймання, далі, може належати до можливого досвіду (Erfahrung) . Але в математичних завданнях, взагалі, не стоїть готового питання існування (Existenz) , а мова іде тільки про властивість предмета самого собою, оскільки з його поняття все (філософія існування) тільки-но буде укладатись.
    В наведеному прикладі ми маємо, лише, виразно шукати – якою-великою є відмінність між бесідами – дискурсивним використанням розуму згідно понять і досягненням, на здогад (intuitive) , через конструювання понять. Лиш, природно, постає питання, що є причиною такого двоякого використання розуму необхідно (notwendig - потребо-рухомо) і, яким чином можна усвідомити, чи має місце перше, а чи друге теж.
    Все наше усвідомлення, зрештою, посилається на саму, власну, можливість через безпосередній погляд: тому, що через це (чуттєво) предмет й стає відомий взагалі. Отже - містить поняття передуючи (апріорно) (не досвідне (не емпіричне-не в досвіді мислення) поняття), хай що то є, вже в чистому баченні, котре, потім, може піддаватись конструюванню; або ж - не як синтез можливих споглядань, не даних передуючи (не апріорі) посланими, - і тоді можна хотіти через усвідомлення, синтетично і передуючи (апріорно), але лиш шляхом логічних міркувань (diskursiv) вийти на поняття, але ніколи на здогад (intuitive) через конструкцію понять.
    Отже, тепер, виходить, що у всякому спогляданні не дано передуючи (апріорно) чогось, крім голих форм зовнішнього – простору та часу і вже, в цьому, можна дозволяти собі хай яке, таке поняття, як кількість (Quantis) але одночасно теж і якість (Qualität) того самого (їх форму), чи, через число, уже передуючи (апріорно) в спогляданні зображати теж голу їх кількісність (Quantität) (голий синтез однорідно-різноманітного), тобто - конструювати. Але матерія зовнішніх явищ, через котру дається наша річ в просторі та часі, можлива лиш в спостереженні, таким чином – цей перехід, однак, стається в процесі досвіду (апостеріорі). Єдине поняття, котре передуючи (апріорно) цей досвідний (емпіричний-в досвіді пізнання) зміст зовнішнього явища-примари ставить на перед (vorstellt) – це ідея речі взагалі та саме, синтетичне, усвідомлення з передуючого (апріорного), але не далі - як голе правило самого синтезу того, що може дати спостереження в процесі досвіду (апостеріорі), але ніколи – передуюче (апріорне) споглядання реального предмета, бо сам-цей перехід мусить бути (sein) досвідним (емпіричним-в досвіді пізнання), взятим необхідно (notwendig - потребо-рухомо) .
    Синтетичні положення, котрі стосуються речей взагалі, котрі й посилаються через споглядання, не можуть бути даними передуючи (апріорі), а йдуть собі трансцендентально (за межі виводячи). А вже трансцендентальні положення, зрозуміло, не даються через конструкцію понять, а розібрати їх на поняття вдається лиш передуючи (апріорі). Вони ж (синтетичні положення в спекулятивному) містять голе правило, за яким може бути подано вірну синтетичну єдність того, що буде відшукано не передуючи (не апріорно), а наочно (спостереженням) досвідно (емпірично). Отже, безпосередньо, вони не можуть подавати й одного їх поняття передуючи (апріорно) так, наче їм це уже визначено заздалегідь (Falle-пастка) , а можуть чинити так з наступного досвіду (апостеріорі), чи з досвіду взагалі (Erfahrung) і, таким чином, можуть стати на ті, основні, синтетичні правила.
    Якщо ж про поняття слід, обов’язково, судити синтетично, то, значить, слід судити виходячи з цього поняття, а саме - відповідно до того світогляду в якому воно (поняття) дане. Що значить - перебувати біля того, що в понятті міститься й робити голе, аналітичне судження, - тлумачення ідеї згідно того, що міститься у понятті. Але я повинен йти від поняття до посланого, йому ж, чистого або досвідного (емпіричного) усвідомлення, щоб через нього, в тім ж усвідомленні, домірковувати в конкретному те, що підходить предмету того поняття передуючи (апріорі), або, рухаючись далі – в процесі досвіду (апостеріорі) для пізнання. Перше є раціональним і математичним пізнанням через конструювання понять, друге - голим досвідним (емпіричним-досвідом мислення) (механічним) пізнанням, котре, однак, не може дати положення необхідно (notwendig-потребо-рухомо) і незаперечно. Таким чином аналізуючи, наприклад, власне досвідне (емпіричне-в досвіді мислення) поняття про золото, як би я старався, не здобуду чогось більше, ніж те все, що я насправді під цим словом уже мислю і що можу лиш перераховувати, та досягнути, хіба що, чисто-логічного виправлення, але жодного збільшення чи доповнення. Отже, далі, я беру матерію, котра схована під цим іменем і котра, з подальшим сприйняттям, постає в мені як різне синтетичне, а далі вже, це положення як досвідне (емпіричне-досягнуте досвідом мислення), й дається в руки. Математичне ж поняття, наприклад, трикутника я повинен конструювати, тобто, подати як передуюче (апріорне) в спогляданні і, вже далі, на цьому шляху, отримувати синтетичне але раціональне пізнання. Але коли мені дано трансцендентальне поняття чогось реального - субстанції, сили і т.д., то це не значить - чи досвідного (емпіричного-в досвіді мислення), чи чистого споглядання (не дано їм (поняттям субстанції, сили) можливості бути передуючи (апріорно)) і, зрештою, це стається тому, що синтез не може виходити передуючи (апріорно) з посиланням до споглядання , отже - жодного вирішального синтетичного положення, а лиш витікання ґрунтовності (основоположень) самого синтезу* можливого - досвідного (емпіричного-через досвід мислення) споглядання. Отже, трансцендентальне положення є розумовим, синтетичним, пізнанням згідно голого поняття, і таким чином може досягатись в процесі діалогу (дискурсивно), між тим первісна досвідна (емпірична-в досвіді мислення) свідомість можлива лише завдяки всій синтетичній злагоді й, однак, безпосереднє споглядання, внаслідок цього, не стає даним передуючи (апріорно).
    * За посередництвом поняття ґрунтовності я справді виходжу з досвідного (емпіричного) поняття про ту чи іншу субстанцію (в якій щось відбувається), але не до споглядання, що показує безпосередньо in concreto поняття ґрунтовного, а до загальних часових умов, які можна знайти в загальному досвіді (Erfahrung) відповідно до поняття ґрунтовного. Отже, я дію тільки згідно з поняттями і не можу діяти шляхом конструювання понять, бо самі поняття є правилами синтезу сприйняттів, що не є чистими спогляданнями й, отже, не можуть бути дані передуючи (апріорі).
    Отже, далі подається подвійне використання розуму, спільним для котрого є сам хід пізнання та передуюче (апріорне) подання, яке є загальним, а вже дальший хід - дуже різний і задля цього, в тому явищі, де, щоправда, через нас (нашу свідомість) всі предмети стають відомими, робиться посилання на два положення: форму споглядання (простір і час), через котру все стає можливим цілком передуючи (апріорно) пізнаваним та визначеним, і (друге) матерію (фізику) - тобто зміст, котрий значить, що трапляється щось одне і в просторі і часі, тому й містить одне буття (Dasein - там-тут буття) та поширює одне відчуття. З погляду останнього (матерії-фізики), котра може бути дана, в певний спосіб не інакше як в досвіді (емпірично-в досвіді мислення), ми можемо мати про неї не передуюче (не апріорне), невизначене поняття синтезу можливих відчуттів, оскільки вони належать до єдності людського сприйняття - апперцепції (у можливому досвіді). З погляду першого (форми – простору – часу) ми можемо визначити передуючи (апріорі) свої поняття у спогляданні, створюючи, само собою, в просторі й часі, однорідним синтезом самі предмети й беручи їх далі, просто, як голий кількісний розгляд. Це називається - використанням розуму згідно до понять, і здійснювати його слід до появи реального змісту, не далі, а вже сам зміст під це поняття приноситься не інакше як досвідно (емпірично-досвідом мислення), тобто його може бути визначено з наступного процесу досвіду (апостеріорі) (а це, як правило, поняття, досягнуте відповідно до досвідного (емпіричного-досвідом мислення) синтезу); отже - це є використанням розуму через конструкцію понять, котре слід виконувати в єдиному світогляді передуючи (апріорно), також визначаючи для нього передуючи (апріорно) з чистого споглядання все, окрім будь-яких досвідних (емпіричних-в досвіді мислення) даних. Все, що тут є (річ в просторі або часі), взяте перед всіх міркувань, як щось далеке, чи є воно одною кількістю (ein Quantum) , чи ні, однак це, або спільне буття (Dasein - там-тут буття) в тому-самому (понятті), або мусить бути поставлене вперед - як якась недосконалість (Mangel) , як щось далеке (яке наповняє простір або час), якийсь первинний субстрат, або голе визначення, котре має зв’язки їхнього буття (Dasein - там-тут буття) в чомусь, ще трохи іншому ніж причина або наслідок і, нарешті, ізолює або поєднує з іншим баченням в зауваженому бутті (Dasein - там-тут буття) можливість (die Möglichkeit) самого буття (Dasein - там-тут буття) , реальність (Wirklichkeit) і необхідність (Notwendigkeit – потребо-рухомість) , або зовсім навпаки (Gegenteile) , щось обмірковане: це все належить до усвідомленого розумом із поняття, що слід іменувати філософським. Але визначати, передуючи (апріорі), в просторі єдиного споглядання щось (форму), час ділення (тривалість), або проводити голий, загальний, синтез в одному і тому самому часі і просторі, - от звідси й починається єдине велике споглядання і пізнається загальне (число), - це і є та розумова спекуляція (Vernunftgeschäft) через конструкцію понять, котра зветься математикою.
    Це велике благополуччя, яке спричиняє розум через математику - приводить, цілком природним чином, до досягнення припущення, що, коли не конкретно воно (досягнуте через математику знання) то, все таки, її (математики) методи, через поле величин (числа), будуть ладитися, між тим вона (математика) приводить всі її (природи) поняття в спогляданні, та може подавати їх передуючи (апріорно) і, таким чином, математика доводить, що вона є майстром понад всю природу; проте - чиста філософія, дискурсивними (вільно-дискусійними) поняттями передуючи (апріорно), в природі, хоч і аби як (herumpfuscht-навколо-халтурити) може пояснити все, крім реальності конкретної природи і, якраз завдяки цьому (власній дискурсивності), в силі засвідчувати (природу) передуючи (апріорно) розглядуваною. Також у самовпевненій поведінці майстра цього мистецтва (математики), і в загальній її (математики) суті проглядають великі сподівання на те що, коли вона, одного разу, змушена буде будь-чим зайнятись, то вже зовсім не помилятиметься. Бо тут (в реальності), зразу ж, якщо брати понад математику ще і філософію (ваговита спекуляція!), то й виявиться вся специфічна відмінність розумового вжитку в інших, не готових до цього сферах - в чутті-свідомості і думці-ідеї. Власні ж, ходові та досвідно (емпірично-в досвіді мислення) вживані правила, математика запозичає з звичайного розуму, а потім користується ними мов незаперечними істинами (аксіомами). Вже далі, її (математики) поняття, знаходять собі роботу в просторі і часі (наприклад – початкова (задана) кількість), але - для того, щоб дослідити звідки можуть вони (простір-час-кількість) походити - математика зовсім не придатна і, значить - що вона (математика), також, непридатна для дослідження походження чистого, розсудкового, поняття, - та все ж, разом з цим, математика спроможна досліджувати розмір (обхват) будь якої дійсності відбираючи собі її до вживання. Кожного разу, вона (математика) це робить цілком справедливо, аж поки не переходить визначених їй, для пізнання, кордонів іменованих сутністю (ідеєю) природи. Однак, пізнавальна спроможність, невидима для розуму в полі чуттєвого сприйняття за непевних основ, чистих і навіть трансцендентальних (таких, що виводять за межі) понять, там, де основи (instabilis tellus, innabilis unda – не стабільна земля, текуча вода) не дозволяють розуму чи стояти, чи пливти, а лиш допускають чинити, мимохідь (інстинктивно), вчинок, від котрого не лишається відкритих (видимих) слідів у часі, тут, навпаки, використання математики (аргументуючи), наче прокладає військову дорогу, якою, рано чи пізно, можуть, впевнено, заходити ще й послідовники всякого - іншого пізнання.
    Загально ж, таке становище зобов’язує нас спокійно визначати границі чистого розуму в трансцендентальному (котре виводить за межі) вживанні точно і з достовірністю (математично), але цей вид домагань, в той же час, має в собі ту особливість, що подається непереконливо (філософськи) і з очевидними застереженнями, а ще через сподівання (Hoffnung) постійно затягувати допуск (в трансцендентальне), цілковито припиняє дію початкового плану, тобто – спроби потрапити понад границі досвіду, назовні, в чарівні краї інтелектуальності: так, наче ще необхідно (notwendig) , назавжди, залишатиметься потреба прибирати геть останній якір фантазійного досягнення сподівань показуючи, що дотримання математичного методу в цьому виді пізнання (загально), однак, не може творити й найменшу вигоду, виставляючи всю наготу пізнання, виявляти те, що, наприклад, геодезія і філософія змушені бути двома, зовсім різними, предметами, котрі, хоч вони собі в природознавстві подали взаємно руки, однак - метод одної (геодезії) в іншій (в філософії) наслідувати просто не можуть.
    Ґрунтовність же, самої математики, залежить від визначень, аксіом (тверджень очевидних без доведення) та демонстрацій наочного. Я заспокоююсь виявивши що: це (на чому ґрунтується математика) не частина (Stücke-грудка) в чутті-свідомості – тут, в цьому, вона (свідомість) бере собі математичне поняття, та, однак, спроможна продовжувати рух від філософії, й слідувати йому (математичному). Наприклад геодезист (Meßkünstler-вимірювальний художник) , згідно цього методу, будує в філософії вже не карткові будівлі, хоч філософ згідно цього методу, навіть в частині математики, може продовжувати лиш балаканину але, якраз цим, філософія й контролює (besteht-складає-переборює) свої границі розуміння, а сам математик, якщо його талант й не обмежений будь чим в природі, то все ж обмежений у методі - у власному фаху (auf sein Fach) , ще й надодаток не може обійти чи відкласти перестороги філософії.
    1. Про визначення (Definitionen) . Всяке поняття повинно визначатися так, як його подає термін, само собою, в прямому розумінні та в як найширшому значенні, щоб виявляти поняття речі як найдокладніше (вичерпно) в межах його первісного значення.* Згідно такої вимоги всяке досвідне (емпіричне-в досвіді мислення) поняття може бути готовим лиш як пояснене (nur expliziert) , а не як уже визначене (nicht definiert) . Бо тут (в досвіді) ми маємо предмет поданий, в чутті-свідомості у кількох ознаках, від одного, беззаперечного, виду предмета і немає певності, чи під цим словом (терміном) ховається саме той предмет, якщо його прикмети подаються не одноразово і те, що одного разу більше, другого разу менше прикмет, мають на увазі одне й те саме значення. Таким чином можна в поняття золота, окрім ваги, кольору, в’язкості, додати ще властивість не ржавіти, думаючи далі, що з чогось іншого воно (поняття золота) вже не пізнається. Тобто, беззаперечні прикмети слід вживати до тих пір, щоб їх вистачало лиш для розрізнення понять; а вже новіші зауваження до самого визначення, в порівнянні, можуть заходити так далеко вперед і складати стільки перед тим визначеного, що саме поняття, тут, вже не триматиметься твердо будь-яких меж. І все таки, воно зобов’язане служити визначенню одного й того ж поняття, коли тут, наприклад, мова ітиме про воду і її властивості, щоб не залишатися лиш при тому, що при слові вода думається, а щоб ті - деякі ознаки, котрі виходять з досліду, додавалися таким чином, щоб само визначення виводилось, однак, лиш з тої самої назви, а не з поняття предмета, отже - так зване визначення (Definition) є не що інше, як визначене-словом (Wortbestimmung) .
    * Вичерпність ознак означає їх ясність і достатність; межа - не допускає присутності, серед достатніх ознак, понять не належних до вичерпних; первісне - що ці визначення меж не виводяться з будь-чого (виводяться до формування понять) і, отже, не потребують будь-яких доказів, що робить всяке - придумане пояснення нездатним стояти на чолі всіх суджень про предмет.
    Далі, тут теж, в буквальному розумінні слів, не визначатимуться (definiert) передуюче (апріорі) інші, відомі поняття, наприклад субстанція, причина, право, справедливість і т. д. Бо я не можу бути впевненим, що це-тут докладно проявляється чітка ознака одного, даного (ще суперечливо), поняття так, начебто я уже переконаний що вона (ознака) належить тому самому предмету. Однак, тут, в тому ж понятті, як воно дане є, може міститися багато неясних уявлень, аналізуючи котрі ми можемо переливати туди сюди, хоч, вже при конкретному вживанні, ми завжди впевнено застосовуємо їх: в тім і полягає докладність аналізу мого поняття, завжди сумнівного, про котре можна лиш здогадуватись через приклад різнобічного, однак, ніколи як про достовірне (аподиктичне). Тож перед експресивним вигуком: от уже і визначення (Definition) , я завжди змушений бути обережним, потребуючи ще влаштувати виставлення (Exposition) уявлень , котре примусить всякого критика зробити ще один, додатковий, крок до визначення дійсності що, через деталізацію, може додати ще й якесь міркування. Отже, тут, дане поняття не може бути визначеним - чи як досвідне (емпіричне), чи як передуюче (апріорне) і, отже, не маючи в собі чогось зайвого – мусить перебувати свавільно в думках, при цьому, спокушаючи інших на цей-такий фокус (dieses Kunststück-мистецька штука) . Будь яке своє поняття я завжди можу завести в беззаперечне визначення (Falle-пастку) ; однак я мушу знати те, про що я хочу думати, і тут я сам, впевнено, повинен ставити щось попереду, хоч це мені не буде дано - чи через природу розсудку, чи через досвід і, отже, я не мушу стверджувати, що через щось конкретне я повинен мати предмет визначеним. Тому поняття, котре ґрунтується на досвідній умові, наприклад судновий годинник (Schiffsuh) , буде таким предметом, можливість котрого через це-таке, свавільне, поняття ще не дано; я - виходячи з досвіду, що це завжди повинен бути один предмет і моє тлумачення може називати, краще, одну декларацією (мій проект) як визначення одного предмета, отже, не залишати інших, зайвих, понять гідних до визначення, крім цього-такого, котрий містить цей свавільний синтез, який можна конструювати передуючи (апріорі) лиш з допомогою математичного визначення (Definitionen) . Бо предмет, котрий тут мислиться, постає передуючи (апріорно) в світогляді оголеним і може вірно утримуватись там не більше – не менше як у вигляді поняття, а вже далі за допомогою оголошення (Erklärung-пояснення) того поняття й постає первісний предмет, тобто, для дальшого спрямування він дається тільки з оголошення (Erklärung-пояснення) . Німецька мова для вираження (узагальнення) термінів - виставки, тлумачення, оповіщення і, визначення (Definition) має не більше, як це одне слово: оголошення (Erklärung) , і виходячи з цього ми мусимо, дотримуючись суворості вимог, тут, філософському оголошенню (philosophischen Erklärungen) відмовити в почесному титулі - визначення (Ehrennamen der Definition) , ослабивши вимоги, бажати, при цьому, звести це філософське визначення (Definition) до даного лиш як виставлення (Expositionen) , отже, якщо математичне - є конструкцією зручних первісних понять, - то філософське, через розкладання (її повнота не є безумовно вірною) є - лиш аналітичним, якщо це (математичне) буде приносити синтетичне здійснення, як поняття робоче (selbstmachen-саморобне) , то - перше (філософське) ж, в порівнянні з ним, лиш пояснює. З цього витікає:
    а) сама філософія не мусить, наслідуючи математику, ставити визначення (Definition) на перед, хіба-що лиш заради голого досліду. Бо її (філософський) аналіз якогось-даного поняття показує, що поняття іде суперечливо, на випередження, і йде від неповного виставлення до повного, а по деяких прикметах ми ще й тягнемо аналіз незакінченим, роблячи це так, щоб ми, завжди, були готовими робити висновок заздалегідь - перш ніж прийдемо до повнішого виставлення, тобто - і зрештою, все ж вдамося до визначення (Definition) ; одним словом, визначення (Definition) в філософії - наче розмірений порядок і, радше, мусимо ним діло завершувати, ніж починати*. Проти цього, в математиці, для порівняння, перед визначенням (Definition) ми не маємо готовим будь-якого поняття, через яке - без визначення, зміст давався би мов первісний, отже вона (математика) може і мусить завжди від цього (визначення) починати свою справу.
    * Сама філософія рясніє помилковими та недостатніми визначеннями (Definition) , особливо такими, котрі дійсно містять багато вірних елементів для самих визначень (Definition) . Але, вся справа філософствування була б кепською, якщо тут, в філософії, ми не могли б працювати безпосередньо з поняттями без визначення (Definition) . Та позаяк, наскільки вистачає поняттям різних елементів (для аналізу), їх завжди можна вживати до ладу і з певністю, що тут й ущербні визначення (Definition) , тобто положення, які, власне, ще не є визначеними (Definition) , проте можуть бути істинними й, отже, наближатися до них, та використовуватися з великою користю. У математиці ж визначенню (Definition) належить бути (ad esse) , а у філософії належить бути краще (ad melius esse) . Досягати цього приємно, але переважно - дуже важко. Юристи, наприклад, й досі шукають визначення (Definition) для свого поняття права.
    б) Математичні визначення (Definition) не можуть помилятися. Бо тут, через визначення (Definition) , в понятті дається безпосередньо лише конкретно те, що через визначення (Definition) мислиться в ньому (понятті). Але хоч, тут, вже сам зміст не допускає невірних рішень, однак іноді, хоч і як рідкість, в формі (der Einkleidung -церемонії одягання) бракуватиме чогось, тобто якоїсь зауваженої деталі. Так зазвичай оголошення (Erklärung) кола каже, що це крива лінія - всі точки якої рівно віддалені від одної (точки центру), помилкою тут є хіба що наголошення на кривизні лінії, що й так є очевидною. Тому, для подібних визначень, мусить бути окреме наукове положення, котре б наглядно доводило : всяка лінія, точки якої є рівновіддаленими від одної, визначеної - буде кривою (будь-яка її частина не є прямою). Аналітичні визначення (Definitionen) можуть, через велику кількість різнобічних видів хибного, або поміщати прикмети, котрі в понятті дійсно не лежить, або їм (прикметам) бракуватиме вичерпності для того, щоб розв’язувати суть самого визначення (Definition) , тож, тут, повнота їх аналізу не мусить бути такою – безперечно завершеною. Тому філософія допускає собі не наслідувати методи математики роблячи визначення (Definition) .
    2. Про незаперечні істини (аксіоми). Вони подають узагальнюючі (синтетичні) основоположення передуючи (апріорно), оскільки є безпосередньо вірними. Тепер, тут, допускаючи собі, з поміж інших, синтетичних, не одне поняття, однак мусимо безпосередньо зв’язувати їх, бо цим, через об’єднання понять, ми можемо виходити на погоджений, третій, потрібний для пізнання варіант. Тут-тепер, в філософії, голе розумове знання (bloß die Vernunfterkenntnis ) , здобуте до понять, не співпадатиме з основоположним поняттям під заслуженою назвою беззаперечної істини (аксіоми). У математиці ж є аксіоми (незаперечні істини) здатні на це, бо математика, через конструкцію поняття в спогляданні предмета, може його предикати (присудки) зв’язувати передуючи (апріорі) і безпосередньо, наприклад - ці три точки лежать завжди в одній площині. Для порівняння (в філософії) - синтетичне основоположення, взяте голо з понять, не може бути безпосередньо вірним; наприклад таке речення: все, що відбувається, має свої причини, - тут я мушу виходити на щось третє, що називається умовою часової достовірності в єдиному досвіді, і уже, тут, я не можу прямо, безпосередньо - з понять, пізнати саме основоположення.
    Виходить, що дискурсивні (добуті шляхом логічних дискусій) основоположення повністю посилаються на щось інше, ніж інтуїтивне (безпосередньо істинне) – не аксіоми. Вони (дискурсивні) завжди вимагають додатково ще дедукції (виведення істинного з істинного), аксіоми ж готові обходитися цілком без дедукції - очевидно маючи на увазі, що будь-що посилається нам через одні і ті ж основи, - тоді як філософські основоположення, як складові синтетичного положення чистого та трансцендентального розуму, за всієї їхньої, теперішньої, досягнутої впевненості, помиляючись багато раз, багато в чому перед цим і, отже, будь-коли, не можуть давати будь-чого наперед, навіть будучи очевидними (твердить, підсумовуючи, упертий), хай навіть: два плюс два дає чотири. Щоправда, я маю і в аналітиці, в ряду основних аксіом чистого розсудку, теж вірні аксіоми, котрі мисляться в світогляді; само собою вище вказане (дискурсивне) основоположення ще не буде аксіомою, й але служитиме тому, щоб допустити принцип можливості аксіом взагалі - лиш як основоположень виведених з понять. Тому, в трансцендентальній філософії, мусить бути показана, навіть, можливість математики. Значить - філософія не має аксіом і не може передуючи (апріорі) подавати свої основоположення так просто-коротко і ясно (schlechthin) , а мусить, для власної зручності, поширювати свої повноваження на них через ґрунтовну дедукцію.
    3. Про демонстрації. Лиш аподиктичний (той, що доводить) доказ, оскільки він є інтуїтивним (безпосередньою істиною), можна назвати демонстрацією. Досвід же, навчаючи нас тому - яким є конкретне, все ж не доказує неможливості його (конкретного) бути якимсь іншим. Виходячи з цього - досвідні (емпіричні) аргументи не можуть домогтись якогось беззаперечного (аподиктичного) доказу. З передуючих (апріорних) понять (в дискурсивній свідомості) теж не можна бачити чогось безпосередньо, тобто, очевидність утікає, хоч саме судження може бути аподиктично-вірним (беззаперечним). Отже - лиш математика містить в собі демонстрацію, бо вона виходить не з понять, а з самого їх конструювання, тобто, з споглядання понять, котрі, відповідно, можуть бути дані передуючи (апріорі) для подальшого їх виведення свідомістю. Сама дія алгебри з її рівняннями, через редукцію (повернення - відновлення - спрощення) виробляє спільний доказ істини, хоч, це і не геометрія, але проте і їй характерне конструювання, в якому на ознаках понять, особливо в співвідносності великого (Verhältnisse der Größen) , в спогляданні, і, без евристичних (способом здогадок) видінь пояснено, що всі висновки застраховані від помилок тим, що являються самі з безпосереднього бачення. А тут навпаки - філософське пізнання такої вигоди позбавлене, і ми мусимо завжди розглядати загальне в абстрактному (in abstracto-через поняття) , тим часом математика розглядає загальне в конкретному (in concreto - в окремому світогляді) і, причому, через чисту уяву, передуючи (апріорно), коли кожну хибу добре видно. Тому перший (філософський) вид доказів я радше називав би акроаматичними (такими, що можуть бути почутими - дискурсивними), бо вони спроможні вводитись виключно лиш через слово (предмет в думці), як демонстрацію, котру добре оголошує (доносить), щоб потім продовжитись в баченні предмета, саме слово (вигук). З цього всього, тепер, слідує, що природа філософії, особливо в полі чистого розуму, не готова на посилання про якийсь зв'язок з математикою та об’єднання в догматичну сукупність під красивим - бундючним титулом, де якась нагорода їм однак не належить, хоч вони, може, й справедливо мають привід сподіватися на сестринське об’єднання між собою до самого кінця. Таке посилання є суцільним зухвальством до котрого не варто вдаватись, а навпаки, - наміри мали б бути протилежними, котрі спонукали б зменшувати кількість таких спроб, щоб потім легше виявляти границі ілюзій та непізнаваності розуму і, через достатнє роз’яснення наших понять, приводити до розуміння спекулятивності, та повертатись назад - до скромнішого та ґрунтовнішого самопізнання. Розум, виходячи з трансцендентальних спроб, не може бути розташованим впевнено попереду, рівно ж як і далеко позаду, а таким, цілісним, має рухатись прямо до мети й не слід розраховувати, що на такій основі може розташовуватись якась - тверда передумова, та цього й не потрібно, а треба, часто озираючись назад, переводити погляд вперед, щоб зосереджуючи увагу, при успішному ході процесу, знаходити причину помилок, і бачити всю картину в принципі, та визначатись що робити далі, - чи уже близько до наміченого, чи треба все, цілком, переробляти.
    Я, всяке аподиктичне (беззаперечне) положення (котре прагне бути довідковим чи безпосередньо вірним), поділяю на догматичне (вічну істину) і математичне. Безпосереднє, синтетичне, положення, котре виходить з поняття є догмою; навпаки - теж саме положення здобуте через конструкцію понять - є одною-суцільною математикою (ist ein Mathema) . Аналітична думка, власне, вчить нас про предмет не більше того, що в самому понятті, про нього, міститься, тому тут свідомість, не розширюється понад поняття суб’єкта, а лише пояснює це поняття. Тому, напевне, виходячи з цього, не правильно називати це догмою (може це слово слід розуміти чимсь - вибудовуючим сам зразок через повчання (Lehrsprücheübersetzen) ). Однак - осмислюючи передуючи (апріорно) ці два види (філософське та математичне) систематичних положень, виражаючись простіше, лиш до філософської свідомості може належати це ім’я (догма) і навряд чи положення арифметики, або геометрії слід називати догмою. Виходить, що підтвердження вживання догматичної назви для оголошень (die Erklärung) , ми беремо лиш для суджень виведених з понять, а не з конструкції понять. Отже цілісний, чистий, розум в своєму, голому, спекулятивному вживанні містить не тільки лише одні, виключно, синтетичні думки безпосередньо взяті з понять. Таким чином, через ідею він (чистий розум), як ми показуємо, не досягає готової, синтетичної, думки придатної виражати об’єктивну дійсність; щоправда, він, через розсудкові поняття, вірно вираховує основне правило, але досягаючи його не прямо з понять, а завжди лиш побічно, через зв’язок цього поняття з випадковим, а саме - з можливим досвідом (mögliche Erfahrung) ; тому що коли тут, наперед, припускається це (щось, як предмет можливого досвіду (möglicher Erfahrungen) ), то це справді беззаперечне (аподиктичне) посилання в собі самому, але не готове (прямо) передуючи (апріорно) стати усвідомленим. Таким чином, будь-хто, не може з твердження: все, що відбувається має свою причину, - отримати, з даних тут понять, ґрунтовного розуміння. Тож це не догма, хоч і, з іншої точки зору, рівна тій самій, єдиній, можливості його вживання, тобто, може, через досвід (der Erfahrung) , добре та безумовно (аподиктично) зробити доведення. Він (чистий розум) називаючи це своїм обґрунтуванням (seinen Beweisgrund) , а не науковим положенням, поверх цього, однаково, мусить робити доведення, тому що, беручи доказову основу самого досвіду (nämlich Erfahrung) за окрему властивість - найперше що повинно, тут, завжди робитись, так це-таке положення має узаконюватись.
    Та лиш в самому спекулятивному вживанні чистого розуму не дається змісту для готового догмату, а вже сам все-догматичний (alledogmatische) метод, хоч через математику відновлений, або на якусь іншу, власну, манеру зроблений, все ж безпідставний сам по собі. Тому що він лиш приховує недоліки і помилки та обманює філософію, метою котрої є спонукати до бачення всіх кроків розуму освітленими при їх вивченні. Однак сам метод, завжди, може бути систематичним. Тому що наш розум (суб’єктивність) сам є системою, але в своїх чистих вживаннях, за допомогою голих понять, є системою дослідження на принципах єдності, для яких може погоджувати матеріал уже сам досвід (Erfahrung) . А уже виходячи з своєрідних трансцендентально-філософських методів, не кажучи тут того, що ми можемо діяти виходячи лиш з можливості критики нашого стану все-спроможності (Vermögensumstände майно-спроможність-разом-становище) , чи скрізь, і як високо ми можемо споруджувати нашу добру будівлю, і чи ми маємо можливість, - все ж дозволяємо собі будувати (те чисте поняття передуючи-апріорно) відповідно з того матеріалу.
    27.07.2017 р.


1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 120
Коментарі 0
Дата надходження 28-07-2017
Дата створення

Пошук на сайті

Що маємо