Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Дмитро Овсієнко

Вірші     →     Дмитро Овсієнко
 
У золото ліс вбрався
 
У золото ліс вбрався,
Як жовтень розпочався
У рідному краю
Й руду тугу свою
Сховав він в всі кольори,
Розмалював простори,
Багряне й жовте все
І вітер з поля дме.
Я, вітре, заздрю тобі,
При сонячній хворобі
Обвієш ти мене
І сонце не страшне.
Але в ці дні жовтневі,
Як листя на деревах
Тривожно шелестить,
У надвечірню мить
Щось робить сум зі мною,
Бо йде разом з тобою
І злива, і буран
На поля тихий лан,
Що простояв все літо
І ледь помітний вітер
Йому як батько був,
Коли у трави дув.
Не вітер, а вітрисько,
Бо в дні осінні близько
До нас йде сум із ним,
Ще й духом крижаним
Скував він ніжне поле,
Села й міста навколо,
Я в хаті своїй ліг,
Скоріш би випав сніг.
Він бідну ту природу
Зігріє, а то шкода,
Як все вбрання впаде
З дерев, а сніг не йде.
Нема як захистити
Похмурі їх гілки,
Лиш іній здатен вкрити
Їх в розпалі зими.
Але, осінній вітер,
Хоч ти й руйнуєш квіти,
Що в травні я садив
І біля них ходив,
Захоплююсь тобою,
Бо й з радістю й нудьгою
Ти впевнено ідеш,
І вічно ти живеш,
Орел неначе вільний,
Вселив мені стабільну
Ти віру в майбуття,
За це вклоняюсь я
Живому цьому духу,
Що шепіт його слухав,
Як простір тихо спить,
Неспокій зараз проганяю
І вам всім, люди, я бажаю
Цим душі захистить.

1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 140
Коментарі 1
Дата надходження 26-11-2017
Дата створення

Пошук на сайті

Що маємо