Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Вікторія

Проза     →     Вікторія
 
Море розкаже більше
 
1
Холодний вітер розгулював у його світло-русявому волоссі, псуючи ідеальну укладку,
поки хлопець завзято тягнув за грота-шкот, вириваючи перемогу в противників. Він
був упевнений, що ця регата має бути за його командою, бо вони однозначно кращі.
Досвід узяв своє – через кілька годин щасливі яхтсмени вже демонстрували білосніжні
посмішки, поки їм вручали грамоти та нагороджували медалями.
Минуло кілька хвилин після чергової перемоги, а Вадим уже роздумував над новим
проектом, розкладаючи все на малюсінькі, мікроскопічні, деталі, бо дрібниць для
нього не існувало. Кожна його дія була розписана поетапно, та це ніколи не заважало
йому вийти з дому за хлібом і опинитися в іншій країні, бо так прагнула душа.
Динамічно-дияволічна гра контрастів – саме так можна описати внутрішній світ
хлопця. Поїхати малювати графіті, після ділової зустрічі – звична справа. Готувати на
сніданок бутерброди, а вечір провести в розкішному ресторані в центрі міста –
найнезначніші крайнощі, у які він впадав.
Не було жодного дня, щоб його поведінка повторювалась. Спокій на обличчі зовсім
не заважав шторму в голові вщент розвалювати всі пріоритети та ламати звичне
сприйняття світу. Та й коли Вадим злісно кричав, завжди можна розраховувати на
палкі обійми опісля. Зустрічі з ним схожі на лотерею, ніколи не знаєш, що отримаєш і
чи отримаєш взагалі.
Коли його дівчина казилася, що не чує компліментів і ніжних слів, він спокійно
шепотів «відчуй». Почуття – ось що хвилювало його більш за все.
2
Майже всі зібрались у домовленому місті. Своїм крижаним поглядом, у якому
поєднувалася строгість сірого з гармонією зеленого, він сканував кожну емоцію на
обличчі членів екіпажу, щоб прочитати їхні думки. Вадим завжди повторював: «Будь-
який вчинок починається з помислу».
Усіх людей в команді він бачив не вперше, проте товаришем міг назвати лише двох.
Він намагався залізти в їхню голову, бо залишитися посеред моря в шторм із людьми,
на яких не можеш покластися, не найкраща життєва ситуація.
«Що чекає на них і що чекати від них ?» – те, що змушувало його мозок діяти в
прискореному режимі.
Пульсування нейронів у черепній коробці перервав телефонний дзвінок:– Привіт, коханий! Усе ще злюсь на тебе, що залишив, але почала страшенно
сумувати. Ви вже на кордоні?
– Ні, ще чекаємо решту екіпажу. Сильно дратує, що все невчасно. Та я ж тільки
поїхав, скоро повернуся. Ти ж знаєш, що для мене це важливо.
– Важливіше, ніж я?!
– Не починай, будь-ласка. Я ж казав, що хочу, аби ти ходила зі мною в плавання,
проте зараз не найкращий момент і ти не готова ще. Так, мені треба бігти,бо ми
вже їдемо. Бувай. Люблю тебе.
3
Хвиля колихала яхту в такт вечірньому реквієму місяця, та заплющувати очі не
можна було, бо Вадим відпрацьовував свою вахту. Спокійно та одночасно
моторошно, адже несеш відповідальність за життя людей.
Коли дивишся відео з походів, то все видається романтичним, а на справді від
холодного потоку води, що потрапляє тобі прямо в обличчя навіть і не пахне
романтикою. Та ця неприборканість стихії й манила хлопця.
Він любив нічні переходи, бо це була єдина можливість залишитися на одинці.
Мимоволі нахлинули спогади про давній сон, який одразу перетворився на мрію
– відвідати Кьерагболтен. Через декілька годин вони проходитимуть повз, але
навряд чи вдасться піднятися на заповітне місце – найнебезпечніший камінь,
який знаходиться на висоті 1084 метри над рівнем моря.
4
Мрії збуваються. Йти пішки 13 кілометрів заради відчуттів – done! І Ось він
стоїть над ущелиною за крок від падіння, а під ним бурлить шалений водопад.
«Природа творить колосальні речі та розставляє все на свої місця.
Виявляється, що я ще так мало побачив у своєму житті. Треба кожну хвилину
використовувати раціонально, що б віднайти безліч таких манливих місць
усамітнення і насолодитися довершеністю світу. Ось воно – моє місце у
житті, де страх балансує зі свободою. Впасти не лячно, лячно більшого не
побачити: стільки цікавого ще не звідано мною», – лунали слова в голові
хлопця.
У цей момент його життя призупинилося на декілька хвилин, аби відновитися з
новими цілями, амбіціями та швидкістю. Вадим знав, що обов’язково побуває
тут ще раз, але вже тримаючи за руку кохану. Їй сподобається. Буде брикатися,
тупати ногами й кричати, що далі не піде – він зможе зробити так, аби вона
довірилась. Хлопець так хочете показати їй весь світ.5
Повертатися до дому з кожним разом стає складніше, бо там знову чекає
буденність. Для нього так важко сприймати настрій сучасного світу та його
моральну засміченість.
Перший крок на землю. М’язи на ногах напружуються, аби втримати рівновагу:
не припиняє хитати зі сторони в сторону. Найкраще зараз поїхати далі від всіх і
побудити з нею, говорити до ранку і заснути обнявшись. А завтра з посмішкою
зустрічати новий день з іншими емоціями, планувати навколосвітню подорож,
аби віднайти себе…

P.S. За подальшими подорожами героя можна спостерігати в instagram: wakinlifestyle чи ФБ:Vadyk Udovyk


1 2 3 4 5  
Бал 64
Середній бал 4.9
Перегляди 464
Коментарі 2
Дата надходження 12-01-2018
Дата створення 12.01.2018

Пошук на сайті

Що маємо