Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Юлія Хандожинська

Вірші     →     Юлія Хандожинська     →     Місія життя
 
місія* * *
 
Написати все те неможливо,
Неможливо все те передать,
Ті рядочки, що серцем писались,
На папері душею кричать.
----------------------------------------
Якби мені мати крила
Такі, як у пташки
Може б жити було краще
Не так сумно й важко.

Може б можна було гаї
Крильми обійняти
А на кожній на гілочці
Пісню заспівати.

Заспівати про Карпати
про високі гори
Як радісно і весело
Йдуть діти до школи.

Як щасливі цілуються
Солодко і грішно
Як бузок цвіте весною
Біля хати ніжно.

Якби мені мати крила
Високо літати
Плачучи б просила, криком
Припинить стріляти.
----------------------------

Дивлюся я на небо голубе
Чомусь сама до себе розмовляю
А небо хмарами і сонечком цвіте
І голубами,що від мене відітають.

Ті холуби, мов білі літаки
Летять ,воркують, страху не бояться
А я прошу їх доторкнутися руки
І знову в чисте небо повертатись.
------------------------------
Можна створити багато руками =
Можна створити вчинком душі,
Основа набута зміцніла роками
Не перескочить безглуздо межі.

Обдумано вірно зроблені справи
Окрилять, піднявши на зліт.
З любов*ю усе, для життя не для слави,
Щоб глибше відчути, побачити світ.


--------------------------------------------
Народжена пісні людям співати =
І ти її за це не попрікай
Душа летить на сцену спочивати
Бо там її маленький тихий рай.

Летить душа,як пташечка радіє
І все що є у серці віддає
Ніхто її спинити не зуміє
Душа летить і насодлоду п*є.

А ти втішайся,що така дружина
Гордися її працею в піснях
І не ревнуй, будь ласка безневинно,
Що вона квітка у чужих очах.
----------------------------------
НОВІ ЦИКЛИ



Хитрість життя

Людина – не тільки лиш тіло,
У неї є мрії, душа,
Розкаже, про що наболіло,
Чи рід є, можливо, чужа.

У світі буває багато
Людей одиноких, як мрій,
Бува в душу стукає свято,
Буває, повзе чорний змій.

Людина – така особистість,
Під вплив підлягає думок,
Таке вже життя,чує хитрість,
Шукає собі помилок.
----------------------------
Старість

Старі вже зморені гриби,
В суху траву поприсідали,
Їм в очі дивляться граби,
Що верховіття посплітали.

Грибам і дощ не помічник,
Бо вже відходить їхнє літо,
Рокам ніхто не рятівник,
Якщо призначене віджито.
------------------------------
Мені не байдуже

Мені не байдуже, якщо душа черствіє,
Щодня по краплі п’ю цей білий світ.
Нехай з порожнього у повне перевіє
Цей світ усе, залишу гарний слід.

Бо я живу цим світом, ним сповита,
Я кожне слово своїм серцем перейму,
Моя душа із слів у пісню перелита,
Я цим пишаюсь і я цим живу!
-----------------------------
Зілля

Я сьогодні не повернуся додому,
Вітер в полі став мені вже друг,
Назавжди забуду я про втому,
Колихають поле маки, ніби плуг.

Я не буду неслухняним і глухим,
Мабуть, вперше за всі роки промовчу,
Ні, для вас не стану я чужим,
Просто я до Ангелів лечу.

Мамо, тату, обірвалась моя пісня,
Як у скрипки вирвана струна,
Я була дитина ваша пізня,
Я не слухав, утікав з дому щодня.

Ви для мене небо прихиляли,
І ніколи не сказали – ні,
Та на мене іроди чекали,
Що варили зілля на вогні.

Я не знав, що буде це остання
Крапля маку у моїй крові,
Колихає вітер буйний зрання
Поле маків на незораній землі.
---------------------------------------

Старі дерева

Старі дерева сумували,
Їх чорне гілля, як гачки,
Як у людей, у них бували
І негаразди, й болячки.

Їм по ночах давно не спиться,
Вітер колише рогачі,
Та ще буває мостить птиця
Гніздо на стомленім плечі.

Давно перешуміли весни,
Вітри у кронах відгули,
Веселки свіжі перевесла
На верховіття їм лягли.

Хмара дощами напуває,
Коріння живиться з води,
Та цвіту майже не буває,
І рідко в’яжуться плоди.

Прожили весну, літо, осінь,
Перезимують ще й сніги,
Та тільки вдруге не попросять
Життя, що квітне навкруги.
--------------------------------
Остання путь

Коли слова нікому не потрібні,
І вже не варті навіть самій тиші,
Заступить ніч на Україні чи у Відні,
Місяць у небі хмари заколише.

А сонце заховається, як злодій,
І дощ так рясно – рясно задзвенить,
Одну заграє із незіграних мелодій,
Кому вже грати.? Мертвий тихо спить.

Дощ гратиме лиш на одній струні,
Бо це востаннє він так плаче і так грає,
Нікому не відомі ті пісні
І ті гріхи, які цей дощ змиває.

Німий романтик душу обмива,
Коли він поряд, сутінки лягають,
І не потрібні тут ніякі вже слова,
Коли дощі могили напувають.
-----------------------------
Уява

Як погляну на картину,
Де паркан, як дід старий,
Похилився аж до згину
Під парканом деревій.

І копиці сіна – діви,
Причесались, тихо сплять,
Вітер десь доносить співи,
Полем люди гомонять.
--------------------------

Добро з неба

На білих хмарах по тоненькій павутині,
Спускався Ангел по дощах, ніби людина,
Добро його цвіло, немов би квітка,
Добро він роздавав дорослим й діткам.

Ангел простяг свої чисті долоні,
Діти торкались і хвороби, ніби коні,
Бігли в степи, а там усі губились,
Здоровим діткам сонечко наснилось.

Всім, хто просив, усім допомагав,
Сумне в лісах далеких десь ховав,
Стареньким надавав усім притулок,
Де їх зігрів теплом затишний вулик.

А хто кохав, пелюстками сміявся,
Троянди дарувати намагався,
Він посилав людину до людини,
Яка б могла кохати щохвилини.

Усе робив по своїй Божій волі,
Вплітав тепло у щирі людські долі,
Летів туди, де чув невірні кроки,
Порадами давав вірні уроки.

Не шкодував ні хліба, ні води,
Він захищав від лиха та біди,
Він прилітав до кожної оселі,
Щоб всі були щасливі і веселі.
------------------------------------
Білий цвіт облітає

Ой чому ж так буває, білий цвіт облітає,
А йому ще цвісти і цвісти,
Чом душа молода у петлю заглядає,
Не врятує ніхто від біди.

Стан дівочий стрункий у повітрі заснув,
Зажмурились очі..... навік,
Слово” мамо”останнє ніхто не почув,
Рясно коси спадають на бік.

Вже ніколи із вуст молодих не почує
Рідна мати знайомі слова,
Мама в чорній хустині ніжно руки цілує
Своїй доньці, що спить, мов жива.

Біле платя, немов наречена,
Біла квітка на груди упала,
Плачуть люди, юрба нескінченна…
Краще б, донечко, я тут лежала.

Мамо, рідна, не плач,я наснюся
Серед квітів, що несли мені,
Я у іншому світі з’явлюся,
Білим Ангелом спущусь вві сні.

Мертві квіти, підкошена доля,
Обвива ніжну шию кайма,
Білий цвіт на обличчя спадає,
І ховає усмішку труна.
-----------------------------
127
Коли весна в повітрі зупинилась
І цілувало сонце всім вуста
Доросла жінка в очі подивилась
Двом дітям в яких доля сирота.

Сором*язливо продавали діти квіти
Підсніжники, що щойно проросли
Ніхто уваги не звертав, що діти
Надією від викупу жили.

Не дозволяймо дітям так рости
Щоб у очах дітей сльоза купалась
Їхнє майбутнє Боже захисти
Щоб доля у житті їм посміхалась.

Стояла жінка довго і дивилась
А потім запитала, що по чім?
І діти , ніби вдруге народились
Відчувши, що хтось гроші несе їм.

Защебетали - квіти довго будуть жити
Купіть ось ці по п*ять, по десять ці
Жінка мовчала, не могла вже говорити
Лиш простягнула гроші у руці.

----------------------------
125
Життя прожити, ой не поле перейти
Свята ця мудрість із роками не старіє
Життя прожити, не зламатися цвісти
Кожна людина, мабуть про це мріє.

Хай рід роками розвивається в стократ,
Його коріння живиться й міцніє
Життя не поле, ой життя не сад
Дорослий це чудово розуміє.

Життя, мов річка все біжить й біжить,
Як ніч до ранку на зорі згорає
Хай всім хто прагне рід свій захистить
В усьому Бог благословить й допомагає.


--------------------------------
124
Прийдіть до мами коли в гості просить,
І принесіть її своє тепло
Чи сніг іде чи дощик рясно росить
Прийдіть, щоб потім пізно не було.

Ваше" не можу" проковтне і засміється
Далеко в серце покладе печаль
Чоло нахмурить в павутинні, все менеться
У молодих часу нема на жаль.

Думки розкине, як було раніше
Родина за столом уся збиралась,
Подумає і знає не залишуть
Боїться, що часу мало зосталось.
-------------------------------------
57
Друзі,відчула тепло ваших рук
Я знаю,що це ще не вечір
Я відчуваю сердець ваших стук
Під ранок, в обід і під вечір.

Роки так біжать,ой, шалено біжать,
Кажу всім та це ще не вечір
Я хочу усіх друзі вас обійнять
Руками за шию, за плечі.

Чи це буде вечір, чи це буде день,
Яка як там кажуть різниця
Збираймося в коло співати пісень,
Щоб серце могло звеселиться.
------------------------------

58
Сутінки впали на очі
Що далі,не бачу,кричу,
Можливо, витівки ночі
Подайте якусь свічу.

Не бачу нічого, темно,
Іду,де було вікно,
Та,мабуть,усе даремно,
Та, мабуть,усе на дно.

Обмацую пальцями очі
На місці усе...та чого ж?
Хто це мені напророчив
Не бачить навмисне ого

А я ж усім довіряла,
А люди, не завжди люди
Від вас я біди зазнала
Знаєте є такі всюди.
---------------------------------
56
Якось самотньо й сумно, звечоріло
Я так не хочу, смуток не впущу
А де ж те сонце, що мені світило?
Воно сховалось,напророчило дощу.

Дощ сірий,тихий,мокрий і холодний,
Мені на плечі хилить свої руки,
Водою обіймає, мов голодний,
Стою вслухаюсь в його впертий стукіт.

Нерви душі чогось собі бунтують,
Чекають світле,тепле,щоб зігрітись,
Можливо дощ візьму, все занотую
І через дощ на світ буду дивитись.

-------------------------
102
Цінуймо наших рідних матерів
Які з дитинства нас оберігали
Які продовж усіх своїх часів
Заради нас себе не шкодували.

Чи важко, чи достаток, чи зима
Все материнське серце відчуває
Як захворієм пташкою вона
Сотні доріг по бездоріжю подолає.

Мати в важку і в радісну хвилину
Винесе все на стомлених плечах.
Сховає нерви в білі коси під хустину
Сольоні сльози витре на очах.

Щоб кращого життя зазнали діти
І щоб як свічка серце не пекло
Вона усе своє життя буде любити
І віддавати їм своє тепло.


Цінуймо наших любих матерів
Цінуймо берегиню, велич роду
Здоров*я їх нехай немає берегів
Любов дітей їм буде в нагороду.

--------------------------------
111
Закинути думку в землю,або в небо глибоко
Відчути те, що потрібно, можливо зустріти пророка,
Який підкаже шлях, яким до світла добратись
Щоб у світі не загубитись, до поганого не торкатись.

І писати, писати, писати скільки вистачить духу і сили
На всі завідки незважати, є мета то летіти на крилах.

112
Я намалюю вам сонце  те, що зігріє завтра
Бо те, що вчора гріло воно вже нічого не варто.
Я намалюю вам квіти, що тягнуть до сонця долоні
Вони зможуть вас зігріти не впустити туман на скроні.

Я намаалюю вам день завтрішній, а не вчора
Щоб слухати ви могли пісні, які линуть довкола.

--------------------------------
109
Я і спати не хочу і неспати не хочу
Як дитина мала капризую, морочу
То вже книжку читаю
То на кухню загляну
Що шукаю не знаю
В кого ж я запитаю*
Уже пізно двінадцять
Надворі лише зорі
Якби трішки раніш запитала би в Лори
Чи у неї такої біди не буває
Коли сон так далеко від неї тікає.

----------------------------------
108
А ти знаєш хочеться заснути
Виспатись не перевести сон
Відключитись все на мить забути
Не шукакти місяць між вікон.

А можливо полетіти десь далеко
На якісь незвичні острови
А можливо перевтілитись в лелеку
І тікати від холодної зими.

Хоч від себе знаю не втечеш
І багато запитань до слова може
В сон молитву мамину вплету
Хай як оберіг мій допоможе.

---------------------------------
99
Знову в тебе з мови двійка
Мовив тато до Андрійка
Вчися синку, схаменись,
Та за розум вже візьмись.

Подививсь Андрій на тата
Це щоденник мого брата
А щоб ти мене не бив
Я до школи не ходив.

----------------------------
90
Як не крути життя іде вперед
Не спиниш не зачиниш за порогом
Було гіркий полин солодкий мед
По маслу йшло впиралось часом рогом.

Пережилось , за вітром полетіло
На скронях сіло сивою хмариною
Перераділо, відболіло, відцвіло
Зберегло право залишатися людиною.

----------------------------------
74


Гойдаюсь у прибитому човні,
Де осока і лози зеленіють,
Де верби в очі дивляться мені
Так ніби мою тугу розуміють.

Як чайка зранена, віддалена,чужа
Можливо непотрібна вже нікому
Чи порятунок, чи якась межа,
Чи хто небуть із  серця вирвіть втому.

Втомилася  прощати  і хворіти
І  вірить, що  погане  все  мене
Хочу від болі трохи відпочити
Відв*яжу човен хай  у світ мене несе.

-----------------------------
69
Усе минеться, як торішній сніг
Життя пройде, полине за водою
Присядеш знов на батьківський поріг
Тільки не з батьком, а вже сам з собою.

І де взялися скажеш ті роки
В самого діти вже повиростали
З гнізда повилітали ластівки
А ми на півжиття вже старші стали.

Усе біжить: життя, роки і дні
Літа наші на осінь повертають
Приходьте до батьків поки живі
Вони вас з різних вікон виглядають.

------------------------------------
68
Можна на музику душу покласти,
Можна слова записати в рядок,
Можна піднятись,а можна і впасти
У прірву,в оману страшних помилок.

Можна сказати слова через відстань,
Долю шукати свою все життя,
Не запізнитись важливо на пристань
Не допоможе тоді каяття.

Не побоятися вдруге почати
Те, що не вдалось, а хочеться ще,
Вірити в мрію,поразкам всміхатись
І неодмінно успіх прийде.

--------------------------------
53
Ви, знаєте ,як хочеться любити
Життя, яке прийшло тобІ від Бога,
Ви,знаєте, як  хочеться творити
І загубитись в різнотворстві слова.

Як відщіпнути хочеться від серця
Тепло, й подарувати його людям,
Сказати всім: - радій, живи,не сердся
Нехай погане все тебе забуде.

Як хочеться любити це життя,
Яке тобі прийшло від когось в спадок
Не забувати те, що ти дитя,
Продовжувач родини і нащадок.


--------------------------------
140
Чомусь коли звертаюсь до людей
Про вірші кажуть ні недосконало
Чи мало за плечима ще ідей
Чи щось виходить ще не зовсім вдало.

Котушки,що відмотують думки
Заплутались, мов листя в павутині
Тут несумісні похибки, стрибки
Потрібні факти,що дорівнюють людині.

Продовжу нелегкий тернистий крок,
Призначений не знаю ким і де
Вірю,почую той невидимий дзвінок,
Що крізь тунель до світла приведе.
------------------------
Наберусь терпіння аж по самі вінця,
Заховаю в душу все, що так болить,
Вгору подивлюся на яскраве сонце,
Яке мовчки світить і усе палить.

Я його можливо, як ніхто сприймаю,
Воно чітко знає кожну свою мить,
Із його долоні світосвіт спиваю
Променем лікую серце, що щемить.

І не знаю скільки буду ще мовчати
І ховать тривогу у душі своїй
Хто мене заставить те все пробачати
Що давно згорнулось в кам*яний сувій.
--------------------------------
137
Перед очима безліч лиш замків,
Тісно зачинених на тисячу ключів
Кожен замок це - жало язиків
Який хоч краплю яду та підлив.

Буду боротись, йти і не лякатись,
Буду терпінням довгим запасатись,
Гупати в двері, які сплять, не чують,
Коли терпіння, мов вітри бунтують.

Ні, не зламаюсь, вперто дочекаюсь
З образ,принижень,встану,не покаюсь,
І, з року в рік тріщатимуть замки
І досягну тієї зореносної мети.
---------------

Птаха із сну

Вдарила пташка крильми,
В сон, через шибку ночі,
Можливо це сніг від зими,
Душу собі так лоскоче.

Глухий переляк вікон,
Як сіна копиця звалилась,
Я розумію, що сон
До чогось ця пташка приснилась?

Тиша довкола німа –
Дивлячись пташка мовчала,
Не хочу, не хочу сама...
До мене щоб в гості літала.
---------------------------------
Білий цвіт облітає

Ой чому ж так буває, білий цвіт облітає,
А йому ще цвісти і цвісти,
Чом душа молода у петлю заглядає,
Не врятує ніхто від біди.

Стан дівочий стрункий у повітрі заснув,
Зажмурилися очі..... навік,
Слово” мамо”останнє ніхто не почув,
Рясно коси спадають на бік.

Вже ніколи із вуст молодих не почує
Рідна мати знайомі слова,
В чорній хусточці лиш ніжно руки цілує
Своїй доньці, що спить, мов жива.

Біле платя, немов наречена,
Біла квітка на груди упала,
Плачуть люди, юрба нескінченна…
Краще б, донечко, я тут лежала.

Мамо, рідна, не плач,я наснюся
Серед квітів, що несли мені,
Я у іншому світі з’явлюся,
Білим Ангелом спущусь вві сні.

Мертві квіти, підкошена доля,
Обвива ніжну шию кайма,
Білий цвіт на обличчя спадає,
І ховає усмішку труна.
---------------------------------------------
Сон

Мій сон – це той далекий острів,
Куди ногами не дійти,
Там, де безмежний, чистий простір,
Де небо падає в світи.

Мене туди завжди пускають,
Хоч другий вимір, другий світ,
Туди паролів не питають,
Цікавість тягне, як магніт.

Сон сам мене вночі шукає,
Веде за руку на стежки,
Туди, де він казки ховає,
За позолочені зірки.
------------------------------
Радієм кожному дню

Проснувшись вранці ми радієм днині.
Радієм сонцю, небу і землі,
За те, що ми живем на Україні,
За наші радісні,квітучі, світлі дні.

Що залишаєм після себе незабутнє,
Згадає хтось колись, не промовчить,
Гордо ідем, і впевнено в майбутнє,
Бо, як без віри й правди в світі жить.

Спливуть часи, і нас колись не стане,
Та замість нас нові життя прийдуть,
Бо небо і земля довіку з нами,
Де душі наші в вічності живуть.
---------------------------------
Не підтримав

На жаль ви не прийшли до мене в свято,
Не привітали, як хотіла я
Я розумію, що знайомих є багато,
Все розумію, але я не всі,... це я.

Є кращі, ближчі, набагато розумніші,
За покликом душі, які ведуть,
Та я слова чекала найтепліші,
Що ніжним цвітом у рядочках розцвітуть.
------------------------------------
Жіноча формула

Біжать роки і їх не зупинити,
Літом біжать, осінньою порою,
А я бажаю на любому році,
Щоб залишатись довше молодою,

Тому, що рано з юністю прощатись
І в жінки кожної є формула проста:
Частіше всім потрібно посміхатись,
І починати все із чистого листа.

Потрібно, щоб душа сама співала
І залишався той весняний дзвін,
Щоб серце від кохання завмирало,
Думки втішалися йдучи наперегін,

Рожевим цвітом вміти посміхатись,
Роки це - не проблема, це – життя,
Перед задуманим ніяк не зупинятись,
Робити все охоче, допуття.

Жити у радості у бажаннім достатку,
Не шкодувати іншим теплоти,
І пам`ятати,що на кожному десятку,
Жінкам не має бути більше тридцяти.
------------------------------
Душа людини

Душа людини, як не видима струна,
Тоненька пряжа під великим впливом,
Не доведи господь, щоб сатана
Потішився не винним, чистим дивом.

Багато різних у житті доріг –
Барвистих, світлих, темних і звабливих,
Роби все так, щоб сатана не зміг
Торкнутись до хвилин твоїх щасливих.

Сім’я, родина, затишок – святе,
Усе дано в житті, як в нагороду,
Когось не підведи, хай хтось не підведе,
На нерозумну, необдуману пригоду.
-------------------------------------

Ми знаєм всі, що вічність не для нас,
Життя велика смуга дужих кораблів,
Не забуваймо притулитися ще раз
До наших сивих і чекаючих батьків.

Вони чекають без молитви, не заснуть,
В мовчанні тихім батьківська порада,
Усе покинуть, завжди час знайдуть,
І найкоротшим зустрічам вже раді.

Байдужістю не відправляйте в небеса,
Ніщо не вічне, але може почекати,
Не ставтесь так,як камінь і коса,
Бо дуже боляче помилки виправляти.
---------------------------------------------
Ще не проснувся день від гулу ночі,
Голі дерева сплять, як сірі стукачі,
Дрімають вікна, заховавши очі,
Під білу штору, як під засов на ключі.

Прозріє день в незайманих мандрівках,
Комусь когось лелека принесе,
Сміхом дитячим спалахне домівка,
А що потрібно,діти в нас понад усе.
-------------------------------------

----------------------------------------
Усе буває вперше і востаннє,
Нелегко по дорозі життя йти,
Десь сонце просинається в світанні.
Десь вечір очі заховає у світи.

Життя одне, десь квітне, десь відходить,
Десь річка розіллється з берегів,
Є рід, який насінням рясно родить,
Є рід, який без дочок і синів.

Життя це – книга, досвід – родоводу.
Історія для близьких та родини,
Відблиск, що не сховається під воду,
Заляже в пам*яті, як дорогі світлини.

---------------------------------------
Забути хочу все

У квартирі захлинаюся від болі
І не можу більше промовчать
Та чому, чому нас проти волі
Посилали на війну людей вбивать?

За вікном, як і колись, цвітуть каштани,
Протягають ніжний цвіт свій із руки,
Це колись я воював, а нині граю,
Щоб розвіять трохи хоч думки.

Перехожі, всі хто мене слухав,
Гроші всі кидали, копійки,
А один швирнув під ноги прямо
Десять доларів із лівої руки.

Я впізнав його, він вкрав моє кохання,
Мою дівчину, яку я покохав,
Поки я,там ,на війні, стояв за волю,
Він до ніг її троянди засипав.

І крізь пам*ять сльози пролилися,
А в думках:- не бачити б тебе,
Він до мене: - не хвилюйся так, бідняче,
А з роками рана заживе.

Більш ніхто не бачив, як я граю
І не чув, як плакала струна,
Вдома горе змієм запиваю,
Щоб забуть, як покалічила війна.

Навесні каштани відцвітають,
Кожен рік скидають білий цвіт,
Я забути хочу все, але тривоги,
В пам’ять спогади несуть із давніх літ.
---------------------------------------
Ми поспішаєм

Ми не встигаєм щось зробити,
Комусь сказати, щось допомогти,
І час незміг ніхто ще зупинити,
І все на світі оком обійти.

Ми кожен день виконуємо дії,
Поради вислуховуєм чужі.
Ми не встигаєм слідкувати, що події,
Вже відокремили когось на дві межі.

А скільки ще не бачим і не чуєм,
Хоч поспішаєм переслідуючи крок,
Своє життя самі собі будуєм,
Благословінням Божим від зірок.
-----------------------------------------------
135
Сонце в темнім лісі заховалось,
Ніч пливе у зорянім рядні,
Тиша задрімати намагалась,
Але вітер каже її – ні.

Як ти, можеш спати, подивися,
Все таке смішне і дивувате,
Не побачиш вдень таке ніколи,
Тільки ніч все може показати.

Ось, дерева вуха опустили,
Під кущами трави сонні сплять,
А нічний кажан розправив крила
Хоче в небі місяць заховать.

То його така нічна турбота,
Щоб комахів виловити всіх
Ніч пливе а жаба на болоті
В темряві співає щось на сміх.
----------------------------------------
95
Вже із соняхів посипалось насіння,
Вітер сумно в полі трави косить,
Листя скручене, пожовкле, поосіннє
По воді, мов човник хвиля носить.

Відлітають клином журавлинним
У краї далекі журавлі,
Червоніють ягоди калини
Низько нахилившись до землі.

Осінь,осінь все причепурила,
Розписала пензлем золотим,
Тільки літу ,осінь, ти не догодила
Бо його прогнала молодим.
---------------------------------




144
Похилилася груша на хату,
Опустила свої рукави,
Шия зморщина вся, репухата
Стогне зморено ще від зими.

А у гіллі задумані груші
Землю оком малим виміряють,
Чи знайдуться такі перехожі,
Які груші на зиму сховають.
-----------------------------------------------
143
Я бачу все, як ти живеш і хочеш жити,
Чіпляєшся за кожну соломину,
Дітей і внуків вмієш, як любити,
Не віриш в що болить, в його причину.

Я бачу все, можливо, бачу більше
Бо за слова не все сховати можна,
Та вірю в тебе, в Бога, в перемогу,
Що ти, здоляєш все і переможеш.


СКРИПАЛЬ

Скрипаль заграв і роси сумно впали,
Присіли верби, десь затихли солов’ї,
Вітри на крилах його музику підняли,
Здригнувшись, пробудилися гаї.

Душею грав, а чи смичком, ніхто не знав,
Проміння золоте на скрипку тихо сіло,
За обрієм десь вечір позіхав,
У скрипаля в душі не відболіло.

Рвалися струни,гірко плакали до болю,
Сліпий скрипаль уже багато літ,
і лише музика його єдинна - доля,
Єдинна доля,щастя й заповіт.



------------------------------------------------
ОСНОВНЕ – ТИ ЛЮДИНА

Не важливо, якого ти статку,
Не важливо, яка в тебе мова,
Основне – ти людина порядку,
І це варто високого слова!
------------------------
ТІНЬ

Тінь упала в журливі зіниці,
Чи то втома, не знаю вже й сам,
Зупинився десь біля копиці,
У копиці там й заночував.
--------------------------------
ГРІХИ

Гріхи по світі ходять вже давно,
І сорому на все їм вистачає
До всього, мабуть,їм вже все одно,
Відвертість слів вони не позичають.

Гірчать у душах збовтаним вином,
Осіннім падолистом стелять густо,
Комусь вони у горлі давкий ком,
Комусь, як діамантове намисто.

Тому, якщо в душі і є гріхи,
Сходіть до церкви, Богу помоліться,
Гріхи, неправда – ой важкі міхи
Не варто з ними жити, придивіться.
-------------------------
ПРАВДА

Як важко правді в світі жити,
Всі її хочуть, але роблять навпаки,
У очі світять, поза очі хочуть надурити,
Так ніби переплутали думки.

Як важко правді в світі жити,
Коли підступна є брехня,
Брехні вдається всім служити,
Все говорити навмання.

А правді, як же правді бути?
У неї доля – нелегка,
Її не хочуть часом чути,
Не завжди – мед, бува, гірка.

Та ми ж самі цю правду губим,
Ховаєм за чуже життя,
За гроші, правду, ні, не купим,
Не буде правди,не чікайте і пуття.
------------------------------------
ТА ЗІРКА

Я вже й трохи забула, як зірка на воду сідала,
Батько-місяць її як беріг, не вберіг, відпустив,
Як вона, ніби мить, між землею і небом згорала,
І туман сивий приспаним берегом плив.

Зірка ніжно, таємно спускалася над берегами,
Її світло, немов діамант, було всім до лиця,
Десь тихенько мелодія, мов соловейко, лунала,
І краса тої зірки, здавалось, не мала кінця.
---------------------------------------------
ЗОРІ-ДУШІ

З неба зривались зорі,
На знак летіли кудись,
Не спитавши в нічної підкови,
Розривали безмежну вись.

Одна мить, як останній подих,
Один шлях – у безодню, кінець,
Небо вдруге таких не народить,
Карма долі – летіть навпростець.

Небо чує всіх, хто гукає,
Зорі-душі, які мерехтять,
Якщо хтось на землі помирає,
Зорі в безвість спочити летять.
-----------------------------------------
ВІЧНІСТЬ

Мені хочеться дивитись у вічність,
У ту, де немає меж,
Торкатись простору від усіх навідсіч,
А чи хотів би ти зі мною піти теж?

Небокрай підняти долонями,
Щоб нікуди він не побіг,
І у тиші, мов у симфонії,
Від радощів плакать до сліз.

Через світи летіти небаченні,
Задивитись у безвість рік,
Думками блукати десь на побаченні
Щоб час не обмежив вік.

Розмовляти на «ти» із вічністю,
З надприродними силами вій,
Якщо треба сказать із гідністю:
«Я – твій син, чуєш, світе мій».
----------------------------
СЯЙВО ЛІХТАРЯ

Ліхтарі сяйво розливали на дроти,
Глибоким оком втупились в дорогу,
Нема людей нікого, хто міг йти,
Кому потрібно світло на підмогу.

Як промінь, струменить сяйво навскіс,
Тінню до когось стане за ногами,
А там, дивись, димар димом поліз
У чорне небо під завіси-хмари.

А цього всього можна й не помітить,
Без цього більшість на землі живуть,
Всім грішним добре коли сонце світить
Й коли не знають,де остання путь.


----------------------------
СВІТАНОК, ДЕНЬ І НІЧ

В тенетах ночі день прорубує вікно,
Навприсядки світанок в тишу вплівся,
Світає, сірим димом затягло,
Над обрієм жовто-гарячий промінь звівся.
Дрімає з ночі зморена земля,
На мить свій оберт зупинила на кроці,
Мандрує ранок, не спитавши, навмання,
Відкривши росами природі сонні очі.
Під вітру спів встає нечесана трава,
Бринить худими плеченятами в повітрі,
А в небі хмари замішали вже дива,
Кидаючи сльозу тихо по сріблі.
Світає, ранок, день і знову ніч,
Як глобус, нас веде життя по світу,
Не станеш поперек усіх протиріч,
Не ти придумав світ цей і орбіту.
-------------------------------------------
Поспішають обертатися світи,
Ті, які нікому не відомі,
Їх не знаю я, не знаєш ти,
Теореми в них свої і аксіоми.
---------------------------------- 6
НЕЗВІДАНИЙ СВІТ

На роздоріжжі замкнутих ночей,
Там, де неспокій вітром заблудився,
Де тінь високих зоряних плечей,
В далекий простір мрійник задивився.

Як вітер замішав потоки днів,
Додаючи їм пригорщі світання,
Як просинався, розквітав і туманів
Той день, щоб розпочати існування.

І щоб не збить з орбіт коловорот,
І щоб зірки в симфонію впадали,
Цей світ дивує нас дитям пригод,
Щоб ми галактик інших не шукали.
--------------------------------------------- 6
СЛІВ ТАЄМНА СИЛА

Слова це – сила про яку всі знають,
У них немає терміну і краю,
Вони людині крила обпікають,
Буває, що стають миліші раю.

Незламні і карбуються в душі,
І течії років їх не змивають,
Слова бувають лагідні й чужі,
Привітні й ті, що береги ламають.

Слова – вони для радості й біди,
Загадки і розгадки всього світу,
Це одночасно – друзі й вороги,
Легкі і ті, що вилиті з граніту.

Нам ранять душу ні не постріл, не стріла,
І не ворожий ніж, як не на диво,
А ранять душу необачно сказані слова,
Від яких сумно, боляче й журливо.
---------------------------------------- 6
ЗАПЛІВСЯ СУМ

З глибин душі самотність вип’є соки,
У коси заплете сріблясті стрічки,
А чи потрібні вже й наступні кроки,
Так часто душа проситься до річки.

А як буває журно вечорами,
Ніби вовтузиться у тобі якийсь біс,
І ти в світ біг би за всіма вітрами
І долю у долонях комусь ніс.

І як болять всі спогади минулі,
Чомусь приходять лиш сумні думки,
Вирок життя, а чи самотність долі,
Заплели сум й печаль в мої роки.
---------------------------------------- 6
Є СЛОВА

Є слова, що від почутого радієш,
Є слова, що знищують усе,
Є слова, які сказати не умієш,
А від них усю тебе трясе.

Є слова, як розповідь, як казка,
Загубитись можна серед них,
Є слова, як камінь, як поразка,
Їх почуєш, настрій тихо стих.

Обережно добирайте всі слова,
Не загострюйте відносини в розмові,
Бо вони на світі мають всі права,
І віддячити завжди напоготові.
--------------------------------------- 6
НЕ ЗГУБИТИ ДУМКУ

Все, що відміряно, мушу прожити,
Все, що призначено, мушу пройти,
Прошу, щоб думку свою не згубити,
Світло її до людей донести.
------------------------------------------- 6
Залиш краплиночку себе

Зроби своє життя своїм,
Воно десь в чомусь відгукнеться,
Не стукай у холодний дім,
Туди, де сонце не сміється.

Зайди туди, де світло ллє,
Де смак відчуєш, хтось чекає,
Залиш краплиночку себе,
Якщо комусь не вистачає.
----------------------------------------- 2
МРІЇ ВГОЛОС

Мрії свої вголос я шепочу,
Чи здійсняться? А чи скажуть: ні, не хочу.
Це чую я, мій світ – небесна сила,
Яка на думку мені все наголосила.

Гойдаю хвилі у повітрі нестійкі,
Здавалось, мрії такі милі, та не ті,
Чи то не зовсім зрілі, молоді,
Мені ще не підсилу у житті.

Задумалась, а хто ж їх посилає?
Сама до себе тихо розмовляю,
Повернуся назад, чи в бік – нікого,
Одна – в кімнаті, із іконою Святого.

Та зирк в вікно, і чую вже струмок
З глибин душі доносить голосок,
Вслухаюся в мелодію його,
І мрії падають на стомлене чоло.
-------------------------------------
ДЕ ВИ, ДРУЗІ?

Як мало друзів залишилось,
Яким би все я віддала,
Можливо, все мені наснилось,
А їх не було і нема.

Колись, в дитинстві, як малою
До школи бігли залюбки,
Мені здавалось, що юрбою
Дружити будем назавжди.

Роки летіли ластівками –
Прудкі, барвисті, молоді,
Порозбігалися стежками,
Куди призначено в житті.

Ми, на сьогодні, лиш – знайомі,
А так – не знаєм, хто і де,
Як добре, що є телефонии,
Когось розмова то й знайде.
-------------------------------------
ДУША ЛЮДИНИ

Найбільший скарб – душа людини,
В якої за плечима – рій думок,
Яка живе сьогодні, щохвилини,
Яка не йде на поводу у помилок.

Якщо душа – багата і красива,
Їй не потрібно золото зірок,
Вона несе усе, що народила,
До тих, хто їй назустріч робить крок.

Душа людини – сум і насолода,
Невичерпна криниця, глибина,
Непізнана ніким іще природа,
Яка немає меж, кінця і дна.
---------------------------------
ПАМ’ЯТЬ

Пам’ять – це є схованка, архів,
Місце таємниць, історій, снів.
Не загубиш, не зачиниш, не втече
Через роки, як ріка твоя тече.

Кожен день поповнює свій склад
Тих подій, що стали в один ряд
З мудрістю, свідомістю, дарами,
Паралельними великими світами.

Це – історія прожитих всіх подій,
Всіх здійсненних й нездійсненних мрій,
Пам’ять – відгук, відголосок існування
Від початку до останку проживання.
-------------------------------------------
МИР МОГО СВІТУ

Миру тобі, мій світе, і мудрості,
Щоб подолав всі страхи і труднощі,
Щоб із долонь твоїх світлих вилетів
Той, хто майбутнє для світу випросить.

Щоб обігрів, захистив, дав мужності,
Вистояв, вимерзнув в лютій пружності,
Якщо є гріхи, нехай ріки вихрестять,
Якщо є борги, нехай спишуть і викреслять.

Світе мій, людей добрих і людяних,
Хай небо для тебе стане роздуманим,
Хай вистачить віри усім розгубленим,
Хай вистачить правди усім розлюбленим.
----------------------------------------
КАРТИНИ

Дивлюсь на самотні картини,
Від них якийсь холод такий,
Життя їх це – показ, вітрини,
Для них світ заснув гомінкий.

Вони ані їсти не просять,
Ні шубу, ні ліків міцних,
Вони, що в них є, те і носять,
Чіпляють їх не для простих.

У залах, палацах великих
Відомих і знатних осіб
Вони відкривають всім свято,
Комусь заробляють на хліб.
-------------------------------------
ЧЕРЕШНІ

А я черешні рвала ще малою,
Напоєна вітрами з малих літ,
А з неба хмари посилали чередою
Дощі, що хлюпотіли поміж віт.

Перечекать, можливо, цю негоду,
Хай сонце променисте розцвіте,
Хай вітер струсить краплі на погоду
В траву, що під черешнею росте.

Веселка у небі зблисне кольорами,
І радість в моїм серці спалахне,
Я ж говорила вам: напоєна вітрами,
Люблю я сонце, дощ і літо запашне.
--------------------------------------------
ЗНАЧЕННЯ СЛОВА

Такі різні на світі вживаєм слова,
А чи думаєш завжди, що кажеш?
Бува, світлі, як день, як ніч, темні, бува,
Лиш словами ти речення з’яжеш.

Дошкуляють, бува, допікають, гірчать,
А, бува, що плетуться, як трави,
Скільки можна багато словами сказать
Від душі, для тепла і для справи.

Можна дружбу зв’язати словами навік,
Можна вмить зупинити розмову,
Все можливо, задумався враз чоловік,
Як багато в житті значить слово.
-------------------------------------
БЛАЖЕННА ТИША

Тиша, а у тиші можна все почути:
Шелест трав, спів вітру, запах рути,
Тиша, а у тиші можна все забути
І, як місяць, в хмару упірнути.

Непридумане вривається далеке,
Непочуте спалює народжені думки,
Я ловлю тихенько тишу, як лелеку,
Як весна з країв далеких ластівки.

Може, тиша у мовчанні заблудилась,
Може, вітром по стежині пролетить,
Відчуваю, її голосу напилась,
Який в небі сонцем струменить.

Я ж у тій блаженній, тихій тиші
Так літаю, ніби райський птах,
Бо вона мене на крилах заколише,
Підіймає, де горить чумацький шлях.
-----------------------------------------
ЖИТТЯ НЕВИЧЕРПНА ХВИЛИНА

На перехресті всіх земних світів,
У храмі сяйва сонячних зірок,
Для себе сам будуєш ти архів
Із перемог, досягнень, помилок.

Переступаєш через сірі будні,
Ясний світанок хочеш упіймати,
Щоб промені, що світять над тобою,
Могли тебе на радощах гойдати.

Щоб вічність та, яку придумав сам,
Тобі стелилась в росяних стежинах,
І ти відчув, що саме це – твій храм,
Твого життя невичерпна хвилина.
---------------------------------
СНИ-ЗАГАДКИ

А сни-загадки сипляться згори,
Тонкою павутиною сідають,
Спускаються з небесної чадри
І дозволу ні в кого не питають.

Коли людина прагне відпочинку,
Вони шаманським зіллям, мов наркоз,
Нав’язують свою якусь картинку,
А потім думай: чи це правда, чи гіпноз.

Стає тоді тобі так затишно і любо,
Ніби спадає з неба сонячна вуаль,
Яка тебе теплом цілує в губи,
А на світанні зникне все, на жаль.
--------------------------------------------
МІЙ ШЛЯХ

У світі боротьби добра та зла
Я по щаблині шлях свій прокладаю,
Я проростаю пагоном з зерна,
Щиро долоні сонцю простягаю.

Перебудовую сама себе, думки,
Ховаю за роки набуті нерви,
Іду вперед, стаю на ті життя містки,
Де має бути світло, а не терни.

В міжчассі, на узбіччі, перехресті
Не зупиняюся під впливом почуттів,
Аби не затягло в далеку безвість,
Аби тополею не голосить поміж вітрів.
-------------------------------------
КРОКИ ДИВНОСТІ

Не переходжено думками, мріями і планами,
Не побачено, що заховано за високими парканами,
Чомусь тягне туди, де ніколи тобою не бачене,
Місце не знайоме, далеке і ніким не призначене.

Чи чекають тебе десь там за межами, лаштунками
Чесно, відкрито, з порожніми руками, подарунками,
Відчиняють двері, не бояться, поспішно, сміливо,
Ти для них – задумка, незнайомка, непередбачене диво.

Впродовж усіх років прийдеться ще дуже довго ходити,
Збирати мудрість, сивину, досвід – усе пережите,
Сонний ранок, теплий день, тихий вечір, холодну ніч,
Тільки б усе це – не самій, поруч з кимось пліч-о-пліч.
-------------------------------------------
МІСІЯ ЖИТТЯ

Прийшла випадково чи по запрошенню,
Хтось довго чекав, чи по оголошенню.
Хто знав про моє майбутнє існування,
Невідомий вибрик долі чи часу питання.

Певна місія є на цій землі – творити
Для тих, хто пізнає світ, вміє жити.
По клітині розмежовуюсь, поділяюсь,
До небайдужих словом торкаюсь.

Обертом голова від шторму думок,
Не схибити, не лізти в хаос помилок.
Прийшовши в світ тимчасовим гостем,
Пильно спостерігати зором гострим.
----------------------------------------
СТОСУНКИ

Дружби зв’язки миттєві чи довгострокові,
Теплі стосунки – корисливі чи безголові,
Через кілометрові дроти, поцілунки, листи,
Через відстані – обвуглені крила самоти.

Незамінні, необхідні, необдумані, послідовні,
Привітні, прихильні – з душі, а не ззовні,
Вірні через століття, місяці, години, роки,
Роки дружби сплетені – міцніють навіки.
-----------------------------------------
НЕ…

Не дати упасти польоту
В безглузде сліпе болото.
Не дозволити образити словом,
Якщо все для цього готово.

Не сміятися через нехочу,
Болить душа тоді, скрегоче.
Не нести в долонях добро
Туди, де не бачить дно зло.

Не знаєш, не варто ступати,
Краще сто раз запитати.
Не стикайся на узбіччі волі,
Всупереч вітрам і своїй долі.
-------------------------------------------
ДИВОВИЖНИЙ СВІТ

Такий великий і дивовижний світ,
Та в ньому чомусь, бува, тісно,
Часом не можеш добрати слів,
А, знайшовши їх, – вже пізно.

Вхопишся за останню стеблину
Життя, яке замішало день і ніч,
Втримаєшся від раптового загину,
Щоб не викинуло життя, як річ.

Зведеш руки високо вгору до неба,
Вимолиш, випросиш за всі гріхи,
Відступить все темне від тебе,
Дякуй за світ, в якому живеш ти.
----------------------------------------
СЛІД ПАМ’ЯТІ

Не все у пам’яті розвіяно вітрами,
Щось глибоко в душі лежить на дні,
Не все те можна вимовить словами,
Не все розсипати по світу, по зерні.

Є незворушне, сіре, темне, як граніт,
Його не слід з роками підіймати,
Воно закінчило, віджило вже цей світ,
Та пам’ять не спішить його стирати.

І скільки часу ще потрібно перетерти,
Щоб загубити пам’яті невдалої сліди,
Комусь навіть приходиться і вмерти
Із пам’яттю, що не забула крок біди.
--------------------------------------------
ЖИВИ

Нехай душа не думає про спокій,
Не змушуй ще себе відпочивати,
Живи, радій, не будеш одиноким,
Словами зможеш світ весь обійняти.

Поки живеш, знайдеться час для віри,
Який ніхто не владен зупинити,
Є вищі нагороди світу – міри,
Вчинком не можна їх переступити.

Вічне, нажите, тимчасове і святе,
Що ближче до душі, щоб не тужити?
Хай думка обере для себе те,
З ким їй прийдеться це життя ділити.
-------------------------------------------
ПІДСТРАХУЙ

Притули мене до берега, забери під своє крило,
Щоб непопасти під вибухи, непередбачене зло,
Якщо ти чуєш мене, мій всесвіте, прошу, захисти
Від заздрощів, поганого ока, слова, біди.

Заведи мене в ліс, туди, де тихо-тихо, немає вітру,
Де вдихну на повні груди чистого і свіжого повітря,
Заговори біду тими незвичними новими словами,
Які ще ніхто ніколи до цього не мовив вустами.

Прошу: притули, пригорни, допоможи, почуй,
Не відхили, не відправ, підкажи, підстрахуй...
-------------------------------------------------
ПОХМУРО

Важко під натиском вітру
Дерева розгойдують повітря,
Хмари сідають на плечі,
З світанку зробили вечір.

Галасливо кричать ворони,
Летівши з крони на крону,
Зябко, похмуро, волого,
Штовхають, дивись під ноги.
--------------------------------------------
ПЕРЕСТОРОГА

Не заблудитися у світі, що білою пеленою,
Не дозволити перед собою стояти стіною,
Знати чітко, куди ти маєш іти і для чого,
Зайві слова не вживати, бути напоготові.

Широкими почуттями тісно заплести душу,
Несказане має бути, як німа груша,
Де шелех проснеться лише на світанні,
Як наслідок вітру від втрати мовчання.
--------------------------------------------
ДОРОГА ЗА ПРИЗНАЧЕННЯМ

Все життя пройти коридорами вулиць,
Темними, світлими, гордо, зіщулившись.
Ідеш і не знаєш, кого можеш зустріти,
Бачиш дорослих, багатих, немічних, діти.

Не злякатись, не зупинитись, зорієнтуватись,
Іти далі, дивитись в небачене, не розгубитись.
Відкрити очі, обмацувати поглядом, не помилитись,
Щоб це був не останній коридор, щоб не закритись.

Закарбувати одне і навіки: в житті є друзі, є і хижаки,
Можна потрапити в лігво і звідти вже не втекти.
Не довіряти нікому більше, ніж самому собі,
Не опинитись на замерзлім, глибокім, одинокім дні.

Вийти з закутих коридорів, де світло світить,
Яке шлях в майбутнє через промені мітить,
Не звернути з своєї, призначеної кимось, дороги,
Йти за покликом долі, яку кинули тобі під ноги.
-----------------------------------------------
ВЕРШИНА У ЧАСІ

Не заблудитись в добі,
Не згубити жодної хвилини,
Не заблудитись в собі,
Пам’ятати, що ти – людина.

Не робить не обдуманий крок,
Відміряти перед тим, як ступити,
Розрізнити, де зло помилок,
Щоб себе в помилках не втопити.

Продумати шлях і час
Від секунди, хвилини, години,
Жити так, як останній раз,
Щоб дійти до своєї вершини.
--------------------------------------------

ЖИТИ

Жити, одне слово – жити,
Найбільша спрага, що є,
Не ошукати, не вбити,
Світло світу нести своє.

Згорати на повні груди,
Якщо щось у серці є,
Вірити, знати, що буде,
Що все з-під землі ключем б’є.

У вічі людям дивитись,
В очах їх шукати зілля,
Не дати зі смертю змиритись,
Яка шукає дозвілля.

Жити, одне слово – жити,
Як вища матерія світу,
На когось себе не ділити
Під Божим крилом заповіту.
-----------------------------------------
ЛИШ СОН

Прикувала себе до снів,
Де немає спільного берега,
Мовчанням торкалась до слів,
Як вустами до повного келиха.

Така тиша тліла в тобі,
Ніби вибух має здійснитися,
Чи то в радості, чи в журбі,
Хоче доля за нас посваритися.

А як наслідок – все без змін,
Ніч сховає сни до призначення,
Вічне поле між нами мін,
У якому лиш сон – побачення.
--------------------------------------------

НА СКРОНЯХ

Посріблять скроні задумки природи,
Зашивши мудрість в глибину років,
Як витівки гараздів і незгоди
І як похмурість пережитих днів.

Досвід життя стане стіною за плечима,
Доля, зіщулившись, у серці защемить,
З роками бачиш світ вже іншими очима,
Думка по-іншому згорає і кипить.

Оголені, як шпилі, босі нерви
Присядуть тихим пилом міркувань,
Всі відчаї, всі спогади, всі терни
Заснуть по закутках далеких запитань.

Глиби життя, схрестившись навпрошки,
Перебіжать через чоло дугою,
Позначить пам’ять колоті стежки,
Присівши мудрістю на скроні, сивиною.
--------------------------------------------
НЕМАЄ ГОЛОСУ

А ти боїшся глянути у вічі,
Блукаєш, як той місяць молодий,
Питаю вечорами, чуєш «Отче»,
Чому для мене світ такий малий?

На крилах часу – спогади минулі,
А чи розвіються густими берегами,
Чи у гаю куватимуть зозулі,
Нагадуючи зустріч вечорами.

Холодні ночі туляться вітрами
Усупереч моїх всіх протиріч,
Душа в клубок згортається з роками
І молодість тікає навсебіч.

Лишаючи лиш білий сніг на скронях,
Як згадка в небі – місяць молодий,
Від погляду затерп вже біль в долонях,
Немає голосу, лиш шепіт мовчазний...
------------------------------------------------
НЕ ВПУСТИТИ В ДУШУ ВЕЧІР

Падають на плечі, ніби листя,
Прожиті роки, мов листопад,
Якби ще хотілось щось змінити,
Та ніколи не повернеш все назад.

І не хочеться впустити в душу вечір,
Зморшки тихо оком рахувать,
Роки – прудкі коні і від втечі
Ще нікому не вдалося їх здогнать.

Так журливо, що спливає швидкочас,
Хоч душа, як в юності, літає,
Залишилося просити лиш для нас;
Хай здоров’я й успіх нас не залишає.
--------------------------------------------
Я – З ВАМИ
Не дивіться, що на скронях – цвіт,
І стежина стоптана ступнями,
Не рахуйте, скільки мені літ,
Основне, що я сьогодні з вами.
-----------------------------------------
Є СЛОВА

Є слова, що від почутого радієш,
Є слова, що знищують усе,
Є слова, які сказати не умієш,
А від них усю тебе трясе.

Є слова, як розповідь, як казка,
Загубитись можна серед них,
Є слова, як камінь, як поразка,
Їх почуєш, настрій тихо стих.

Обережно добирайте всі слова,
Не загострюйте відносини в розмові,
Бо вони на світі мають всі права,
І віддячити завжди напоготові.
-------------------------------------------
НЕ ЗГУБИТИ ДУМКУ

Все, що відміряно, мушу прожити,
Все, що призначено, мушу пройти,
Прошу, щоб думку свою не згубити,
Світло її до людей донести.
-----------------------------------------

Холод

Нешкодуючи слів, одкровень,
Проживала простими думками,
Зустрічала я сонячний день,
Зустрічала я вітер з дощами.

Помічала,як плив листопад,
Позривавши все листя,влягався,
Як спочити приліг голий сад
До якого вже холод вірвався.
-------------------------------------
В житті по – різному буває

В житті по – різному буває
І нам від цього не втекти,
Буває радість обіймає,
Бува,що спалює мети.

Та не потрібно шкодувати,
За те, що скоїло життя,
Давай на завтра будувати
Плани на світле майбуття! 3
-----------------------------------------------

Життя, як мить,один лиш крок до неба,
Та не спіши бо встигнеш ще туди,
Багато цвіту на земі цвіте для тебе,
Багато рік не перелили ще води.

Ти свою душу, поклади в свої долоні,
Перехрести і всі печалі відпусти,
Ти не дивись, що побіліли рано скроні,
Бо є найлегшим в потойбіччя відійти. 3
-----------------------------------------------
Гордість

Нехай горить у полі горобина,
Кружляє вальсом осінь золота,
Не знаю й досі в чім моя провина,
Пролила доля смуток на життя.

Як кажуть,ой, чого лиш не було,
В мені все нібито вогнем повигорало,
Плюнули в душу,плюнули в чоло,
А я стерпіла, піднялась і гордо встала.

Не опустила руки, не скорилась,
Лиш біль, що в грудях в серце загорнула,
Можливо і на краще я змінилась,
Минулим вже давно перехворіла. 3

---------------------------------------------------
Дичка

Зіпнялись скелі на диби,
Так ніби просять допомоги,
По річці дивно, як гриби,
З каміння поросли пороги.

Чіплялась дичка, як павук,
Мохи по скелі зеленіли,
Птахи десь поряд тук-тук-тук,
Над Бугом в небі пролетіли.

Пекуче сонцевлітній день,
Сідає скелям вже на плечі,
Протягне дичка пару жмень,
Своїх гостинно вже під вечір. 3
---------------------------------------
Не плачте

Не плачте, що у вас чогось нема,
Хай вороги вам в очі не сміються,
Схлипніть в куточку тихо, крадькома,
Хай сумніви у них десь розійдуться.

Самі з собою тихо говоріть,
Мовчіть аж до нестерпної хвилини,
Краще серед усіх тихо німіть,
Аніж звернутись до поганої людини. 3
---------------------------------------------
Старенька бабця

Похмурий день заглянув у вікно,
Бабця старенька гаманець мерщій дістала,
Ось це на хліб, на крупи й на рецепт,
В умі про себе щось там рахувала.

Вже не на двох, на трьох спираючись ішла,
В атеку ліків необхідних щоб купити,
Купила те, купила се, а далі як,
А далі як, скажіть, мені прожити?

А ні на крупи, ні на хліб грошей нема,
Навіщо жити , в себе запитала?
Люди, що все купляли, бігли десь,
Чужа проблема їх не турбувала.

Боліло все,і серце й голова
І що кому,скажіть, мені сказати?
В людей зникає з часом доброта,
Яку колись учили шанувати. 3
-----------------------------------------
Кожному свій вік!

Не потрібно міряти всіх зором,
Поглядом кидати в чужий бік,
Всі по стрілці ходим якось колом,
Визначено кожному свій вік.

Десь життя народжується тихо,
Ну, а десь погасне водночас,
Хтось радіє, в когось віє лихо,
Ну, а хтось піде у перший клас.

З року в рік, по колу так мандрує
Кругообіг нашого життя,
Звідти ми прийшли ніхто не знає,
І підем туди, де небуття. 3
----------------------------------
Від людини лиш слід

Оксамит сповивав всі задуманки ночі,
В тінях кленів зелених поринали шляхи,
Десь доносився крик із кафе «Ріво-рочі»,
В вишині задрімали аж під небом дахи.

Мерехтів силует, пропонуючи одяг,
У вітринах скляних, не заснувших на мить,
А хлопчина в авто, без гальмів, наче потяг,
До двохсот розігнав і всліпу десь летить.

На підпитку, а що в нього коштів немає?
Перегони, розваги, ляльки, кабаки,
Та біда не по лісі, по людях шукає
І в колеса не вчасно кидає шпильки.

Потемніло в очах, в темну ніч, наче зорі,
Від автівки- метал, від хлопчини лиш слід.
Сповивав оксамит матір в чорному горі,
Заховавши хлопчину молодого в граніт. 3
---------------------------------------------
Частіше люди придивляйтесь!

Прийшовши до крамниць, губились очі,
Старенька вже й не знала, що купить,
А ціни, ніби грім посеред ночі,
Стемніло і в вухах щось шарудить.

До продавчині тихо промовляла,
А та зробила вигляд і мовчить,
«Ви підкажіть, на мої гроші « і дістала -
«Що можна, щоб не дорого купить».

«Дивіться, все тут є перед очима»,
Стара не бачить, все її пливе,
Зітхнувши, із образою плечима,
«Хай кожен з вас до моїх літ ще доживе».

Із палицею вийшла із крамниці,
Біленька хусточка тремтить на бороді,
Частіше люди придивляйтесь у зіниці
До тих людей, що вже незовсім молоді. 3
-----------------------------------------------
Як добре, що не знаєш…

Скільки пройдено доріг
І життя яке прожито,
Вже на косах білий сніг
І від сліз обличчя вмито.

Тільки пам’ять береже
Спогад про минулий час,
Вдячні Богу,що не знаєм,
Що чекає завтра нас. 3
----------------------------------
Дві знайомі

Зустрілись в магазині дві знайомі,
Давно не бачились, віталися як слід,
Та в однієї молодість ще грала,
А другій – осінь посилала вже привіт.

Весна і осінь, можна так їх порівняти,
Весна гордилась, розквітала у красі,
У осені в очах світився смуток,
Як не хотілось ще щоб помічали всі.

Поговоривши, закінчилася розмова,
Весна із гордістю, піднесенням пішла,
А осінь посміхнулась вслід сердито,
Відчула, що нема в душі тепла. 3
-----------------------------------------
Засмучено крадеться осінь

Засмучено крадеться осінь,
Гортає осінь сторінки,
Заплутались тумани в коси,
Ззгадаєш молоді роки.

Кохання в ніжнім, білім цвіті,
Намистом плелася трава,
Років хоча й не повернути,
Але душа про них співа.

Мої роки, мої лелеки,
Вже відлітають так далеко,
А я, неначе в чужині,
Із сивиною в стороні. 3
----------------------------------------
Лікуєш душу словом

Гріють душу слово і думки,
Вранці, вдень, у спеку, серед ночі,
Лиш подумаєш і вже біжать рядки,
Незалежно від утоми пишуть очі.

Так сьогодні, завтра і колись
Пишеш те, про що ти відчуваєш,
Не вишукуєш ієрогліфів якихсь,
А лікуєш душу словом, колихаєш. 3
--------------------------------------------
Гості

В світ приходим тимчасово,
Гості і на певний час,
Ми приходим лиш одноразово,
Розділити радість, крик і жах.

В кожного своя німа дорога,
В когось квіти, ягоди, сади,
В когось доленосна біль- тривога,
Кружка недопитої води. 3
-------------------------------------
Свій хрест

Кожен по життю несе свій хрест
І яка б не була гірка доля,
Дрібним кроком, як на Еверест
Підіймаєшся, рішуча твоя воля.

Бо всі інші то, чужі хрести,
Бо всі інші то чужі дороги
Що відміряно ти мусиш пронести
Крізь вагання, радощі, тривоги. 3
---------------------------------------
Чужа образа

Можливо, я сьогодні тут ніхто.
Та ви, не знаєте, що завтра буде з вами,
Можливо, написала і не те,
Що повернулося до мене рогачами.

У кожного в житті є помилки,
Як півсвідомість – починаєм виправляти,
Пишем не те, не з правої руки,
Часом комусь не хочем підказати.

Чому це так? Невже вам шкода слів?
Людині душу, щоб полікувати,
Вас заздрощі беруть, шаленний гнів,
Про що ми можемо із вами розмовляти 3
-----------------------------------------


1 2 3 4 5  
Бал 55
Середній бал 5
Перегляди 624
Коментарі 0
Дата надходження 12-01-2018
Дата створення

Пошук на сайті

Що маємо