Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Юлія Хандожинська

Вірші     →     Юлія Хандожинська     →     посвяти
 
посвяти* *
 
Від душі
-------------------------
мамі

Дозволь мені мамо тебе запитати
Чи можна до тебе у рай прилітати
В сіресенькі очі твої подивитись
Низенько у ніжки тобі поклонитись.
За ласку, турботу, за ночі за дні
За те що життя відчинила мені.
--------------------------------
жінкам

Найдорожчі, милі і єдині
Це для вас всі квіти зацвіли,
Щоб ніколи ви не відчувади зими
Поміж рідними і близькими людьми.
------------------------------------

До свята

Сонний березень красиво
Починається з весни
Із- під снігу виглядає
Ніжний пролісок малий.



І

ОЛЕНІ

Хай цей вік не зрозуміти
В 45 та ми, як діти
Хоч дорослий син удома,
Закрадається десь втома,
Але ж глянь у дзеркала
Ти, мов квітка розцвіла,
Основне, що весь твій вік
Тебе любить чоловік.
На роботі поважають
У біді не залишають.
Посміхайсь, життя люби
Хай щастить тобі завжди.
----------------------------
жінкам

.Жінки, чарівні, милі, щирі,
Тендітні, ніжні і красиві.
Веселі, вдячні, гомінливі,
Десь заклопотані, щасливі.
З пестливим дотиком долонь,
І ті в яких в душі вогонь,
Якщо їх серцем покохають
Вони, мов квіти розквітають.
------------------------------------


До шевченківських днів ( звернення)

Я не знаю чи варто писати,
Що ще можна додати своє,
Ти, Тарасе, усе передбачив
І чомусь воно все так і є.

Лють, страждання, знущання і біди
Україна горить, як папір,
Почорніли хати, виногради,
А у серці у кожного звір.

Підкажи, що немає в нас – сили,
А чи мужності перемагать,
Як гриби ростуть свіжі могили
Над якими ворони кричать.

Зупини пильним зором із кручі
Ті страждання народ що несе,
Хай твій голос і слово могуче
вітер, наче молитву несе.
---------------------------------------


До дня рідної мови

Рідна моя мова, мова материнська,
Ти цвітеш, як квітка у словах брениш,
Рідна моя мова,
Мова українська,
Звінким гордим гімном
Над людом звучиш.
В найтемніші ночі,
В найстрашніші дні
Словом своїм милим
Сил даєш мені.
Рідна моя мова на усі віки
Ти немов та пісня
Льешсся у рядки .
--------------------------------
Звернення

Якщо настане важко у житті
І змушений від болю закричати,
До Мати Божої- ікони підійди
Зумій про біль усе їй розказати.

( Не бійся до ікони підійти
Про біль нестерпний все їй розказати.)

Вона, як мати вислухає все
Схиливши голову до слів твоїх пекучих,
Молитвою від Бога обійме
Назустріч зробить крок тобі рішуче.

І викупаний вже в молитві тій
Подумай перед ким міг завинити,
Покайся, відкрий душу в самоті,
Щоб помилок ніколи не робити.

Віра У силу Господа- святе,
Вона у кожнім серці, ніби квітка
З думок тихеньким словом проросте
Схились до віри як беззахистна сирітка.



--------------------------------------------
Афганістан
Пекуче сонце, сірі скелі
Пісок розпечений в пустелі
Скрізь постріл, стогін, чути гаром
Під Кандагаром, під Кандагаром.

Хто був і бачив ці вогні
Нераз згадає у ві сні
Як воював і що зробила
З людьми ось та страшенна сила.

Чужа війна ламала долі
Посеред гір, посеред поля
Ті чорні дні, ті чорні ночі
Болем, слізьми шораз клекочуть.
---------------------------------------








Сьогодні славний ювілей
Прийшов до нашої родини
У цей січневий світлий день
Святкуєм батька іменини.

Для нас цей день не просто день
Сьогодні в батька справжнє свято
Його життя не із пісень
Та встиг, зробив для нас багато.

Пошана, вдячність і любов
Завжди від сина і дружини
Коханий , любий дорогий
І назавжди для нас єдиний.






Бібліотека

Хто зібрав найбільше книг =
І піклується про них
Їх гортає сторінки
Іх лікую залюбки.

Пропонує все зі згоди
Незалежно від погоди
Для дорослих і малих
Віднайдеться все у них.

Тільки тут така скарбниця
Яка кожному згодиться
Не міліє, прибуває
Усіх розуму навчає.
--------------------------





Ти мені кидав під ноги квіти =
Все життя не бачила я їх
Ми були дорослі,просто діти,
Хтось сміявся,хтось кудись побіг.

У твоїх очах було багато
Ласки і гарячого тепла
Ти казав,що я для тебе казка
Все життя, яка тільки твоя.

А від мене віяло дощами
Я, як осінь, то привітна то глуха,
Я тебе любила дуже сильно,
Я тебе любила без гріха.

Ти мене я думаю почуєш
Жаль не вдома, а на небесах,
Я кричу до тебе повернися
І тримаю квіти у руках.
------------------------------------
Пробач, якщо тебе я не зігріла ю
Словами вдень, коханням уночі
По - своєму, по-доброму любила
А ти заснув, не чуєш, ти мовчиш.

Пробач за все, пробач якщо провина
Тебе бентежила з моєї сторони
Ти був для мене щастя половина
Ти був ,ти є приходиш в мої сни.
-------------------------------------
Зігрій мене коли зима,
Коли душа самотня замерзає,
Зігрій мене ,прийди, а я
Відчиню двері і тебе впізнаю.

Візьми замерзлі пальці розітри
Так, як колись коли не так боліло
Твій дотик вуст з минулої пори
Мене щей досі у морози гріє.


Я замерзаю кожен день все більше
Без тебе важко, боляче і гірше.
----------------------------------------





Ношу квіти не живі ю
На твою могилу
А мені так хочеться,
Щоб вони ожили.

Підняли тебе з землі
Голосом сказали
Підіймайся
Нам тебе так не вистачає.
-----------------------------

Наші любі, мами дорогенькі, ю
В вас душа і серце золотенькі.
Ваша посмішка на відстані зігріє
І ніякий вітер не завіє.

Тож прийміть уклін за вашу ласку.
За провини вибачте будь ласка.
Хай вас Бог завжди оберігає
І здоров*я щохвилини надсилає.
---------------------------------

Нехай ще осінь омина ваш сад, ю
Нехай дощі не плачуть вечорами,
Будьте здорові і душею молоді,
Хай вірні друзі поруч будуть з вами.
---------------------------------
Написано слізьми не для живого ю
Кого любила вище сонця,вище хмар
Кого стрічала вдень біля порога
Тепер лиш спогад, Бог тебе забрав.

Не знаю чи ти дивишся за мною
Не знаю чи все бачиш, як живу
Та я завжди сказать тобі хотіла
Душею й серцем, що любила і люблю.
--------------------------------------
Чорнобиль

Зірвався в небо стовп вогню ю
І заблищало світло всюди
Земля здригнулась від антен,
Що сталося кричали люди.

На небі хмари спопеліли
У знавіснілому вогні
Світанки світлі посіріли
Не восени, а навесні.

Життя, як сон перед очима
Де все було цвіли сади,
Де діти сонце малювали,
Де закохався я і ти.

Та один день спалив набуте
Він став нещадним до людей
Його ніколи не забути
Чорнобильський квітневий день.


100
Не вірю, що тебе уже немає ю
І кожну мить дзвінка твого чекаю
Для мене осінь стала вже зимою
А я повір надії не втрачаю.

Твоє усе нагадує про тебе
З портрета дивишся на мене мов живий
Не вірю,чуєш,я не вірю і до неба
Простягну руки в світ той мовчазний.

Почуй мене, якщо ти десь літаєш
І через промінь вісточку подай
Без тебе серце в муках затерпає
Я не кажу, я не кажу тобі прощай.

----------------------------
73
САМОЙЛЕНКУ

Ваші  очі засміялися  теплом
Бо добра в душі не позичати
Пишите упевнено  пером
Те про, що вам хочеться писати.

Чи то гумор,чи сатира, чи верлібт
Все напишете до діла, все, як слід
Ні до чого слів не прикладеш
Бо на все у творах відповідь знайдеш.

Хоч життя, мов хвилі пропливає
Залишивши спогади в душі
Не сумуйте щем хай серденько не крає,
Ваша молодість захована в вірші.
----------------------------


 49
Паламарчук  Тані

Паростками серця до слова торкнешся
На чужі негоди швидко відгукнешся
Простягнеш  долоні, де когось пече,
Підставиш у дружбі  вірності  плече.

Таня, не здавайся і іди вперед
Життя часом перець, життя  часом  мед
На різних дорогах  різні  перепони
Та вір в силу слова і в силу ікони.

Гукай  вірних  друзів у радісне коло
Хай не буде горя у тебе ніколи
Хай пишуться вірші душевні, крилаті
Хай солодко буде і в будні і в свята.


--------------------------
51
Благодійнй  фонд  Фортеця.

Де буває фонд Фортеця
Добра справа там ведеться.
Розвитку завжди сприяє
Гарну славу фонд цей має.

Обійшов різні дороги,
Де просили допомоги
Фонд непросто меценат
Він людині  старший брат.

Він для всіх яскраве сонце
Він постукає  в віконце
До роботи фонд цей звик
Бо хороший  керівник.

Всьому знає лад, порядок
Залишає все успадок
І скажу вам накінець
Ним керує - Ференець.

------------------------

52
Мамо,твоє сонечко зайшло
Пошепки гукнуло за собою
Крізь роки шукаю те тепло,
Щоб зігрітись ним,побуть з тобою.

Я його шукаю уві сні,
Я його шукаю серед ночі,
Мамо, мамо, розкажи мені
Чому сльози впали в мої очі.

Ти забрала радість за собою
В той далекий, потойбічний світ
Мамо, мамо, кожен день журбою
Омиваю кам*яний граніт.

Важко жити бо тебе нестало,
Не пригорнеш,тихо лиш мовчиш
Ти, мов сонце, яке в душу впало
Тільки вже не грієш,а болиш.

---------------------------------
76
Ой якби ти мамо,на хвилинку встала,
Подивилась знову на цей білий світ,
Ти б рідненька, мамо,його не впізнала,
Як усе змінилось за багато літ.

Поки ти,матусю,рідна спочивала,
Там, вгорі на небі квітнули вогні ,
Я не раз на зорі,мамо,поглядала
Щоб прошепотіли щось вони мені.

Ой, багато,мамо,можна ще згадати,
Що було хороше аж душа щемить
Сон твій  мамо з неба буду виглядати
Щоб вів по стежині ніби провідник.

Бо усе змінилось і життя і люди
І  ніхто не хоче правду говорить
Мамо, як же важко коли чужі всюди
Їх моя тривога й печаль не болить.

Тож сумую,мамо, дуже за тобою
Вірю, що ти знаєш, як  мене знайти
Я у сон стежину тобі відкриваю
По якій ти зможеш до мене прийти.

--------------------------------
Я піду там де снігу багато,
Там, де тиша і всі мовчать,
Де для всіх одинакова хата
Над якою ворони кричать.

Я піду бо там половина
Мого серця в сирій землі,
Я піду бо нестерпна хвилина
Розриває душу мені.

Неважливо, яку мене стрінеш
Чи красиву, чи в біднім вбранні,
Не важливо чи серце відчинеш
У якому горіли вогні.

Цим минулим живу щоднини,
Небайдужим для нас обох,
Хай тебе чуєш, чуєш, милий
Під своє крило візьме Бог.
-------------------------------------
СКРЯБІНУ
Ти полетів, своє все залишив,
Вже світ тебе колише в небесах,
Скільки пісень, віршів ще не пролив,
Заснули мрії в стомлених вустах.

З портрета ллється усмішка з очей,
Глибока щирість, як й нічого не було,
Не світлий день, а марево ночей,
Закутало твоє сумне чоло.
--------------------------
Львів

Могутні плечі старих дахів
Впирали в небо аж до верхів,
Сплячі скульптури, мов на помості,
Гостинно всіх просили в гості.

Ці незабутні і незрівнянні:
Архітектура й бруківки тьмяні.
Старий театр, як монумент,
Старому місту, як комплімент.
---------------------------------
Спочивайте з миром

Я в цю подорож вас не водила.
Вас привели покійні батьки,
Тиша сном їх усіх, оповила,
Де заснули навіки, віки.

І нехай ви б ніколи не знали,
Тих доріг, де малі острови,
Де могили з землі виростали
І барвінки рясні розцвіли.


Там дерева до неба сягають,
Їх гойдає сумна пустота,
Квіти є там, вони розцвітають,
Та не гріє вже їх теплота.

Розіпнявся сухий вяз у хмарах,
А берізки, як певчі тремтять.
Спочивають батьки в божих храмах,
Їх ніколи нічим не піднять.

---------------------------------
Борису Тарасовичу
( лікарю,чудовій людині,який поставив мене на ноги)

Сміялось сонце крізь метал машини,
Хмарини плили в небі немалі,
Неначе в море хвилі колихали
Розбиту жінку в одинокому човні.

Через вікно біжать дерев вершини,
Перед очима листям мерехтять,
Куди цей шлях веде сама не знаю,
От тільки біль не хоче відпускать.

Нарешті вже машина відчинились,
Зелений двір, ромашки під вікном,
А під хатиною,там де сиділи люди,
Переплилися болі ланцюжком.

Біда людей приводить до хатини,
Не заростає стежка ні на мить,
Живе в хатині лікар,що лікує,
Усіх людей, у кого,що болить.

За Ваше серце чуйне до роботи,
За Ваші руки просто золоті,
За те, що не забули Гіпократа,
Складу подяку перед Вами у житті.

Ціную Вас, вклоняюсь дуже низько,
Хай Бог Вам сили і здоров’я ще дає,
Бо без таких,як Ви, нам не прожити,
Спасибі батько- лікар,що Ви є !!!
------------------------------------ 1

ЛЮДМИЛІ ГРИЦЕНКО

В тендітній на вигляд людині
Сила вулкану живе,
Словами рубає по спині,
Потрібно, то й голови б’є.

Оголені нерви, як шпилі,
Босі по тілі біжать,
Вона підіймає ті хвилі,
Які неможливо піднять.

Вона пише серцем, душею,
Вона знає все про АТО,
Вона пише вірші з зорею,
Вона пише так, як ніхто.

Хай промінь тебе зігріває,
Хай вітер натхнення несе,
Хай думка туди повертає,
Тобі краще де понад усе.
----------------------------------------
ВІТАЛІЮ ЛОЗИНСЬКОМУ
Втомившись, напевне, від різних образ,
Які сам собі напророчив,
За мене самого писав хтось наказ,
Ховаючи правду за очі.

Писав і водив по дорогах життя,
Мене розривав на частини,
Спілкуючись, я не просив каяття,
Не зміг шлях знайти до дитини.

О Боже, Всевишній, якщо Ти все чуєш,
Все бачиш і вдруге мене прихилив,
Я стану навколішки, доню, пробачиш,
Пробач за всі роки, що недолюбив.
-------------------------------------------
ПОДРУЗІ ЛАРИСІ КУЗЬОМКО

Одна замріяна жінка
Закохалась в ромашковий світ,
Життя її – поле ромашок,
Що квітнуть для неї весь вік.

Ці квіти, схожі на сонце,
Душу її зігрівають,
Вона кожен день крізь віконце
Їх бачить, як вітер гойдає.

Пелюстки їх, ніби долоні,
До неї простягують руки,
Можливо, забілені скроні,
Відчувші гіркий біль розлуки.
----------------------------------------
ВАСИЛЮ СКРИДУ

Тиша. Спочиває все село,
Місяць сон на руку прив’язав,
За столом, насупивши чоло,
Скрид Василь нахмурено писав.

Він писав про все: про Роставицю,
Рідний край і про життя людей,
Бо село для нього, то – криниця
Нових віршів і нових ідей...
--------------------------------------------
Ворзель

Заплутався в сутінки вечір,
Вії сосен торкались зорі,
Спускалося листя на плечі,
До ніг притулялось й землі.

Побіг, не спиняючись потяг,
Тремтінням залишивши слід,
Зривав вітер шишки,як одяг,
Маленьким білкам на обід.

Закутався в сутінки Ворзель,
Теплом обійнявши усіх,
Де графський маєток Уварських
Гостинно привів на поріг. 3
-------------------------------------------

1 2 3 4 5  
Бал 45
Середній бал 5
Перегляди 548
Коментарі 0
Дата надходження 14-01-2018
Дата створення

Пошук на сайті

Що маємо