Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Юлія Хандожинська

Проза     →     Юлія Хандожинська     →     Доросла проза
 
Старша дружка
 
Після закінчення школи Галя одразу вирішила поступати навчатися на вчительку початкових класів, бо дуже любила дітей і своє рідне село Торків. Там вона народилася, там вона виросла, там вона промовила своє перше слово ”мама” і їй хотілося залишитися тут та працювати тут. Посміхаючись, дівчинка весело бігла до школи,задивляючись на вербові котики, які вигрівали свої пухнасті спинки на сонечку, дивилася, як в чистому небі пливли велетенські хмари-кораблі, і задавала собі запитання – їх так багато, і як вони знають куди, пливти? Галю з дитинства все цікавило, тому, мабуть, вона знала і як поле пахне хлібом, скільки потрібно працювати, щоб паляниця засміялася на столі, коли лелеки на крилах несуть весну. Уся та допитливість відображалая у її блакитному погляді , у смішних рудих косичках та такому милому ластовиннячку на лиці .
Навчалася в школі вона на «відмінно», тож успішно склала екзамени і поступила в педучилище.Ура! Раділа дівчина, підстрибуючи і обнімаючи матусю…А мати дивилася і собі раділа за доньку, хоч і сльози на очі навертаються, бо розуміла , що Галинка вже доросла.
В педучилищі, яке знаходилося в місті Вінниця, час швидко біг, бо обрала до серця професію.А ще там познайомилась з подружкою Світланою, і весь вільний час вони проводили разом. В гуртожитку жили в одній кімнаті, де часом із однієї чашки чай пили і ділилися однією крихтою хліба. Світлана була родом з невеличкого містечка Бар, тому їй це все теж відомо, бо до села рукою подати. Вона трохи була сміливіша за Галину і розбитніша,Галина значно спокійніша. Навіть зовнішнє дівчата відрізнялися одна від одної . Галя не високого росту з великими блакитними очима та косою до пояса ніжна і тендітна , геть і сліду не залишилося від дитячого ластовиннячка на лиці тільки де не де цяточки , а Світлана висока , статна , кароока з короткою зачіскою каре , але неначе усім своїм виглядом показувала ось вона я , зовсім і не скажеш що з села . Але дружба, як кажуть в них продовжувалась, і все їх влаштовувало .Ото ж вже було радощів, коли дівчата у вихідний день на дискотеку збиралися, переміряють весь одяг, міняються, щось там позичають один в одного, фарбуються, ціла церемонія. А чому б і ні ? Там же і хлопці будуть, хочеться привабливими бути. Бувало, зберуться дівчата, особливо навесні, коли день вже довший, під вечір підуть до парку, а там музика, дискотека і розваги, молодь відпочиває, знайомиться один з одним, весело, на те вона і молодість, щоб було весело , яскраво,незабутньо. Вже й друзі нові з’явилися , то ж весело і зовсім не страшно .
Якось одного вечора Галина сама пішла на дискотеку, бо до Світлани приїхали батьки і вона запевнила, що пізніше приєднається до Галини.
- Незвично самій,- подумала дівчина,- але чого самій? Там вже є багато знайомих.
Музика вже лунала на весь парк і, здавалось, що навіть листочки дерев за вітром танцювали. Люди прогулювались з дітьми, смакували морозиво, солодку вату, кольорові повітряні кульки звеселяли малечу, фонтан, який знаходився в центрі парку, виливав мільйони прозорих кришталевих крапель, які радісно, мов струмки вигравали та збігали до землі. Люди відпочивали . Ось уже і стемніло сімї розійшлися , лише молодь зосталася , розбрелась по парочкам ,по компаніям, а Світлани все не було , Галина уже занервувала і подумала було , що час додому повертатися , поки ще не зовсім темно . Швидка музика змінювалася повільною, хлопці дівчат запрошували до танцю.
- Можна вас запросити до танцю?- запропонував високий худорлявий хлопчина Галині.
-Можна,- трохи стримано відповіла Галина. І сама собі здивувалася , бо ще ж хвилинку тому хотіла додому, та від несподіванки сказала так .І чого це якесь тремтіння до мене чіпляється?- подумки собі сказала дівчина. Протанцювавши майже половину танцю, хлопець наважився запитати та познайомитися з Галиною
-Мене, - Андрій, а тебе як звати?
-А мене - Галина-, дівчина відповіла і вмить зачервонілася, мов калина.
-Ну як тобі вечір, не сумно?- запитав хлопець.
-Та ні все нормально.
-Ти на когось чекаєш, постійно озираєшся
-Десь подруга затримується. Обіцяла прийти.
-То, можливо, разом зачекаємо?
Подумки Галя зітхнула з полегшенням , адже ніч насувалася не стримно і всетаки боязко була , а Андрій здавався порядним і зовсім не схожим на місцевих , наглуватих парубків. Високий, красивий з великими сірими очима і темним волоссям
-Я приїхав на роботу сюди ,вже влаштувався, тепер буду проживати разом з вами в вашому містечку.
- Ми теж не місцеві – чомусь промовила Галина ще зовсім малознайомому хлопцеві. Їй наче хотілося відкритися йому , хоч і відчувала себе так соромязливо.
- Хм… зрозуміло.
Танець давно скінчився, а хлопець з дівчиною ще розмовляли немов не помічали нікого і нічого навкруги.Непомітно час сплив, потрібно було повертатися додому, а Світлани так і не було. Андрій запропонував Галину провести до гуртожитку. Дівчина погодилась. З того часу і розпочалася їхня дружба. Андрій після роботи частенько приходив до дівчини і вони то в кіно ходили, то в парк, то до річки.
Світлана ніби почала заздрити Галині: От тобі і не смілива, а якого красеня підхопила. ЇЇ як то б наче хто підмінив , вона відчувала ревність тому , що це вперше було що хлопець взагалі не звертав уваги на неї В очі вона, звісно цього не говорила, але її завидки брали.
- От колись в тебе його вкраду,- пробігла думка в дівчини..У Світлани було багато хлопців, але довго чомусь вони не затримувалися, чи то вона така, чи то хлопці якісь не путящі їй траплялись.
Після закінчення навчання дівчата їхали за направленням на роботу.Галя- в рідне село, Світлана залишилася в місті. Андрій зрозумів ,що покохав Галину,але поїхати з нею в село він не міг, робота в місті змушувала його залишатись. Та й сам чесно кажучи він бачив для них кращу долю у місті , тому вирішив дати Галині час , так би мовити щоб вона відчила різницю і зробила вибір .
-Можливо, Галинко, ти залишишся в місті,нам же так добре разом?
-Ти знаєш, мабуть, ні. Не можу я без села та й направлення у мене в сільську школу то ж мушу рік відробити там.
- А в мене робота тут, а я тебе кохаю, і що нам тепер робити?
- Не хвилюйся ти так, час покаже , будемо зустрічатися на вихідних.
Хлопцеві це не дуже подобалося, але заперечити він не міг своєму щастю.
Весна наближалася до літа, час швидкоплинно збігав .Андрій у відпустку поїхав до батьків, щоб їм розповісти , що познайомився з дівчиною, закохався, і що буде одружуватися. Батьки не заперечували і тільки зраділи, бо дуже вже хотіли дочекатися онуків.Галинка теж сказала матері, і мати дуже зраділа, бо яка ж мати не хоче щастя своїм дітям. Усе йшло своєю чергою і здавалось ось воно щастя близко , лиш рукою до нього подати …
На осінь, як посправлялися трохи з городніми роботами, призначили день весілля. Весело було, весілля лунало на все село.За старшу дружку була Світлана.Вона таке вже там витинала на весіллі , що її не можна було ні не помітити ні зупинити.Галині трохи аж соромно стало за неї.Сільским хлопчакам позривала очі, та ще й жонаті задивлялися. Ну кому ж таке сподобається? Галина її не впізнала, як вона змінилася за декілька місяців з останього разу , якто вони бачилися , але хто ж знав ? Але основне, щоб молоді були щасливі, а Світлану ще щастя знайде. Можливо, що вона не мала хлопця, то вже зайве трохи собі дозволила. Хто ж знав що то старша дружка так святкувала втрату єдиного кохання яке вона зустріла у житті.
Відсвяткувавши гарно весілля, відбувши відпустки, молоді поверталися до роботи. Галина- в школу, Андрій поїхав до міста. Час зробив своє діло і Галя згодилася переїхати у місто по закінченню направлення. Андрієві згодом обіцяли виділити кімнату сімейного типу в гуртожитку, він дуже зрадів, бо зможе забрати до себе дружину.
- А в цю суботу він мав зустріти Галину в місті, вони планували деякі покупки. Адрієві саме в другу зміну після обіду заступати, і вони все встигнуть. Хлопець прийшов на зупинку, прочекав декілька годин, та дівчина не приїхала.Що сталося?- подумав він. Трохи занепокоївся, Галинка була завжди пунктуальна. Зачекаю ще трохи, можливо ,на перший автобус не встигла. Але дружина так і не приїхала. Галина себе погано почувала, а пізніше, взагалі, стан здоров*я її погіршився, мати її не відпустила до міста. Галина вже вся звелась, вона ж пообіцяла Андрієві, вони і так не часто бачаться, що ж тепер буде?
- Доню, не переживай за Андрія, він сам завтра до тебе приїде.А хочеш, я піду в сільську раду, зателефоную йому в гуртожиток, він прийде з роботи і йому все передадуть,так і зроблю. Мати швиденько на плечі накинула якусь кофтину і побігла телефонувати. Але на вахті ніхто не піднімав трубку з незрозумілих причин. Після пятої спроби , вона залишила повідомлення на автовідповідач що Андрієві телефонували з Торкова а далі і зовсім розхвилювалась.
- Що ж робити, я ж пообіцяла доньці, а ну я спробую Світлані зателефонувати, вони ж в одному місті, нехай вона йому якось передасть, подумала мати без задньої думки.
Світлана одразу взяла трубку телефону…
- Добре, я все йому передам і скажу що Ви просили. щоб завтра поїхав до Вас.
Мама заспокоїлася, що хоч комусь та зателефонувала, а Галині вирішила не говорити що їй довелося через Світлану передасть вісточку, їй не хотілося турбувати доньку тим що особисто не поспілкувалася з ним
А Світлані давно вже подобався Андрій,ще з тих студентских часів і він був єдиним хто не виходив з її думок , просто ні разу не було шансу поспілкуватися з ним тет а тет , і цього разу вона вже точно його не випустить з рук. Пізно ввечері Андрій повертався до гуртожитку. А Світлана вже викручувалась біля вхідних дверей.
- О ,привіт, а ти чого тут? – здивовано мовв хлопець.
-Привіт, а ти що не радий мене бачити?
-Чому ж, радий, але не сподівався тебе тут зустріти
- А в мене є гарна новина для тебе.
- Мене нічого не цікавить на данний час – якось роздратовано кинув Андрій.
-А в мене є новина про дружину.
-Про дружину? Тоді розповідай мерщій.
-А знаєш, чому вона сьогодні до тебе не приїхала?
-Чому? І звідки ти все знаєш?
-Їй не потрібен такий чоловік, що раз у дві неділі прибуває додому. Немає свого помешкання, не приділяє їй уваги.
- Не говори дурниць, вона прекрасно знала, коли виходила за мене заміж , що в мене немає квартири, та це не головне, все буде, основне, що ми кохаєм один одного,
- Це ти, можливо, кохаєш, а в селі всі з неї сміються- і не дівка, і не жінка..
- Завтра поїду до неї сам і все розпитаю
- Завтра, та вона вже сьогодні від цього сорому поїхала з села, ось чого я тобі прийшла це сказати, а то звідки ж я би знала .В цей час вийшов вахтер і сказав, що йому телефонували.
- От чорт,- чухає потилицю.
- А я про що тобі.
- На цигарку, не нервуй.
-Не можу, щось хочу випити. Душу чорти роздирають, я ж її кохаю. А вона таке вчинила , послухала в селі якихось там бабів. От зачекай, зароблю я на квартиру, куплю і докажу тобі своє кохання. Складеш компанію ? – промоввив він до неї як до старого друга.
Галина, нічого не знаючи про такі витівка подруги, ,трохи заспокоїлась і зрозуміла, що вона вагітна .
На другий день ще ранесенько, першим автобусом Світлана вже була у Галини.
- Привіт! Дорогенько подруженько, привіт, серденько! Вирішила тебе провідати одразу після того, як узнала, що тобі щось не поздоровилось.
- Спасибі,та вже на краще, так трохи голова розболілась, піднявся тиск. Про те, що вона вагітна ще нікому не хотіла говорити.
- Не хочу тебе засмучувати , але не порядний трохи виявився твій Андрій.
- Та як це так , не може такого бути?
- Може, не може, а дівчат кожен день водить в гуртожиток.
- Та ні, ти щось не те говориш.
-Те, не те, а чого ж би не він сьогодні, а я до тебе приїхала?
- Та він же так мене кохав і я його, це саме більше щастя на землі було в нас.
- Ти, можливо, і кохала так, а він кохав всіх одразу.
Галина почала плакати. Їй було гірко на душі
- Поплач, поплач, подруженько, трохи стане легше, я тобі дуже співчуваю і не залишу тебе одну, як він.Це тільки так чоловіки можуть, сьогодні тут, а завтра вже в іншому місті, в іншій сім*ї.
- Як в іншому місті?
- Ти що не знала, що він покинув місто і виїхав?
- Куди, коли ми щойно дві неділі, як були разом.
- Були .Я ж кажу тобі: тримайся і забудь про нього, а я буду до тебе приїжджати і тебе провідувати. Останніх слів Галина вже не чула, її душа затерпла від почутого.
- Бувай здорова, не переймайся так.
Світлана поїхала в місто, та так порожньо стало після її візиту, ніби все майбутнє зогурнулося в туман і покотилося за Світланою.Галина все розповіла матері зі слізьми на очах.
- Нічого, доню, дитя виглядимо, проживемо.
Світлана ж після такого сценарію не гаяла жодного дня. Все було в її руках. На другий же день вона прийшла в гуртожиток до Андрія, прийшла, як кажуть, не з пустими руками, взяла випити, закусити, щоб час був веселішим. Чоловік зовсім упав духом , йому, взагалі, вже нічого не хотілося, що пов*язувало з цим містом.
- А це знову я, привіт!
-Привіт!
- Можливо запросиш в гості?
- Ти знаєш, не до веселощів, і тут не дозволяється більше двох годин постороннім.
- А я не по стороння. Я ваша старша дружка.
-Та облиш, ну гаразд, заходь на пару годин.
Хлопцеві все було якось все одно, він збирався покидати це місто, яке для нього стало нещасливим
- Не можеш ти бути таким не зрозумілим. А я тебе підтримати прийшла, давай хоч трохи це все забудемо. Ти думаєш, я не переживаю, чи мені не шкода, що так сталося. За розмовами вже пуста пляшка стояла на столику .
-Я хочу повернути тебе до життя, тобі допомогти, можливо, разом переборемо ці незгоди.
- Можливо , добряче напідпитку відповів Андрій.
Так непомітно в душу Світлана влізла до чоловіка. За місяць вони, взагалі, покинули маленьке містечко і переїхали до Світланиної тітки в Ужгород. Світла чітко взяла його у свої руки і вже прослідкувала , щоб він не мав можливості звязатися з Галиною, та щей спільних «друзів» підговорила, щою підтвердили її розповідь .
Час спливав, Галинка була вже на восьмому місяці вагітності і одного разу, коли вона поверталася з магазину, додому, раптово почалася злива, вона забігла під дерево сховатися, та в цю мить, як вдарить грім, вона зляку присіла,блискавка пробігла перед її очима, ніби заглянула їй в очі, дівчині здалося що вона побачила весь світ і білого лелеку , який блискавкою з неба летів до землі Злива перейшла, і дівчина повернулася додому. Та принесла з собою якесь дивне відчуття того лелеки. Сама, не розуміючи, що з нею коїться, вона прилягла.
- Доню, тобі погано?- запитала мати.
- Ні, але я ніби не я.
- Тобі просто важко зараз, це все минеться .
Через місяць в Галини народилася донечка Павлінка. А ще Галина почала помічати, що з*явилася в неї особливість бачити деякі події наперед. Це відбувалося переважно перед дощем. Час від часу Галина не помічала, як могла попереджати людей про небезпеку. Дехто вірив, дехто просто сміявся.
Зажурене небо затягнулося на дощ, стало сумно на серці, знову це бачення:
білий журавель і біля нього сіра птаха, не його пара, але поруч, і вона бачила цю птаху колись і знала дуже добре. Що це може бути?- запитувала себе не раз. А щоразу, коли дитину притуляла до грудей і відчувала серцебиття, перед очима з*являвся білий журавель з пораненою душею.
-- Я зрозуміла ,- це мій Андрій, як же боляче і шкода, що він так вчинив з нами, але він батько Павлінки, він подарував мені це щастя і я буду молитися за його збереження в цьому світі. Все частіше люди почали за порадами звертатися до Галини, приносили хто що мав. Павлінка підростала- синьоока зірочка. Одного разу вона запитала в мами
- Мамо, а де мій татко?
Галина змінилася на обличчі, не чекаючи такого запитання. Як би це донечці пояснити зрозуміліше.
- Твій татко на роботу поїхав далеко і скоро повернеться
- Що, так, як журавлі, відлітають і повертаються додому?
- Щось схоже на те.
- Я буду його чекати.
Відвела очі в бік, зашкребло по дні серця.Галина відчувала, що Андрій повернеться через деякий час, як і обіцяв, купить квартиру і приїде їх забрати, але час готував ще деякі випробовування на його шляху, мабуть, розрахунок за зраду. З Світланою він не жив,їй не такі чоловіки були потрібні. Світлані хотілося все і одразу, а незаможний Андрій, то не для неї. Через років зо два від кохання не залишилося і сліду тож вона не гаяла часу і познайомилася з старкуватим дядечком і поїхала в Америку. Андрій важко працював на двох роботах, бо все ж таки не корився, що він нічого в цьому житті не може досягти. Коли вже коштів було достатньо на квартиру, можливо, і більше, він купив машину, щоб поїхати у Вінницю, придбати квартиру, а потім і заїхати до Галининої мати ті відшукати Галю , якщо та ще його пам*ятає.
День був сонячний і привітний ніби сам підштовхував до подорожі. Та раптом на високій швидкосі, вже під самою Вінницею, вилетіла навстріч автівка і сильно вдарила в машину Андрія. В цей час в Галини перед очима на великій швидкості злетів журавель і стрімко полетів до землі.
- Ні, ні, тільки не це, все, що завгодно, тільки не …
Чи то енергетична сила відчуття, чи воля Божа Андрія вберегли від смерті. Після важкого одужання, через рік Андрій таки купив квартиру в Вінниці і поїхав на зустріч до Галини.
На зеленому подвір*ї весело і мило бігала мала дівчинка, ловила метеликів. Андрій стояв за хвірткою і небайдуже спостерігав.
- Я не міг помилитися ,тут живе Галина.
-Дозвольте пройти,- він почув голос з плечей якась жінка з паличкою його попросила відступити в сторону.
- Будь ласка, скажіть, а тут проживає Галина? Не встигши договорити…
- Тут, а ви також до знахарки? Так тут черга.
Андрій знизив плечима, відповідь «тут» і «знахарка» для нього були не сумісні. Павлінка підбігла до хвіртки і запитала
- А ви до нас ?
- До вас, а мама вдома?
-Так. А чому ви не заходите?
- Зараз зайду ,- відкриває хвіртку іде на подвір*я, в цей час відчинилися двері хати і почувся голос:
- Павлінко, іди до хати, не бачиш, на дощ збирається.
На порозі стояла молода красива жінка, ….Очам не вірю, Галина? Побачивши Андрія, Галина втратила мову.. ось він прилетів - білий журавель, А Андрій вже з посивівшим де не де волоссям на голові і трохи запалими очима, не втримався, прискорив крок, побіг назустріч до Галини, щоб обійняти, та біль у спині нагадав знову про себе, чоловік весь затремтів, з душі вибігли сльози ,він впав на траву, на коліна, стиснувши міцно зуби,щоб якось приховати біль, простягнув одну руку,ніби крило, до Галини:
-Якщо зможеш, пробач,а не зможеш …..Я купив нам дім і приїхав вас забрати додому.
Мала Павлінка на подвір*ї вигукувала – ура! Журавель прилетів!


1 2 3 4 5  
Бал 5
Середній бал 5
Перегляди 14
Коментарі 0
Дата надходження 01-02-2019
Дата створення

Пошук на сайті

Що маємо