Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Юлія Хандожинська

Проза     →     Юлія Хандожинська     →     Доросла проза
 
Зустріч через півжиття.
 
Одна дуже заможна сім*я давно мріяла мати дітей.
Та чогось так склалося, що Бог не дав їм такого щастя.І тоді вони вирішили взяти дітей з дитячого будинку.Не один рік чекали в черзі, вже було і надію втрачали, та ось нарешті таке щастя посміхнулося до їхньої родини.В дитячому будинку на них чекали дві малесеньких божих росинки, два ангелочка, дві донечки.Одна дівчинка мала темне волосячко, батько її назвав Міра, друга мала русяве, мати назвала її Віола. Вони були зовсім різні і не схожі між собою, але лікарі запевнили, що вони двійнята і не радили б їх розлучати.Дві так дві, погодилися батьки. При на родженні у дівчаток були зрошші ніжки. Але при успішному оперативному втручанні лікарів, залишився тільки невеличкий шрам у вигляді листочка , тож як кажуть, були помічені на щастя.
Одразу ж після того, як дівчаток забрали додому, батьки змінили місце проживання, порахували, що так буде краще і надійніше для збереження сім*ї. Дівчатка росли, мов з води гарнюні, милі, усміхнені, догляжені, батьки нічого не шкодували для свого довгоочікуваного щастя, бо це була і радість і втіха і все багатство їхнього життя.
І ось коли дівчаткам вже виповнилося по сім рочків, і батьки були впевнені, що вони ніде не загубляться, вирішили їх повезти на відпочинок до моря. Скільки ж радощів було в маленьких очах,цим радощам здавалося не було меж, дівчатка підстрибували,бігали,голосно сміялися,раділи. Бо воно так і є щаслива родина це тоді коли всі разом, коли всім однаково світить сонце, коли збираються дружньо за смачногю вечерою,коли є заради кого жити.
Приїхавши на відпочинок, після обідньої спеки під вечір , вся сім*я вирушила до моря. Ну що може бути кращим за свіже, чисте морське повітря,коли хвилі прибігають самі до тебе, тебе обіймають і кличуть в безмежний простір води, яка змиває всю втому і заряжає високим зарядом енергії. Дівчаток ніяк не можна було витягти з води , які талапалися, мов гусенята. Десять днів збігли як один день, все було чудово, неперевершено, адже вони не тільки купалися, але відвідували різні атракціони. Ходили на екскурсії, пересувалися по канатній дорозі.
- Сьогодні ще підемо разочок до моря, а завтра пакуємо валізи і повертаємося додому, - сказав батько.
Як завжди ясне і тепле сонце впевнено падало на пісок, ніби пропікало його наскрізь. Легкий вітерець тільки підбадьорував відпочиваючих,ніхто нікуди не поспішав. Це справжній був відпочинок.
Міра з батьком насолоджувалися теплим морем,чистою водою сольонуватою на присмак. Віола, навпаки з мамою, більше полюбляли сипучий, гарячий пісок.
- Ма, а давай по морозиво сходимо, ген аж туди за великі грибочки, в великий кіоск, там найбільше морозива - попросила Віола.
- Морозива, а чому і ні, зараз тільки нашим плавцям скажемо, і заодно їм купимо - мовила мама.
- Ура, ура, ура! Я побіжу до моря запитаю яке їм морозиво.
- Еге – гей, татусю, Міро, ми йдемо по морозиво, яке вам купити?- голосно вигукувала дівчинка.
- Візьміть на свій вибір, ми вам довіряємо - посміхнувся татко.
За декілька хвилин дівчинка з мамою були вже біля кіоску.
- Ну і черга за морозивом, це що всі так полюбляють морозиво, як ми?- допитувалася дівчинка.
- Просто на дворі спекотно і крім води і морозива більш нічого не хочеться.
Раптом в одну хвилину над морем нависали важкі багатошарові клумби хмар, вони, ніби наперегін, змагалися з вітром, затягували небо сірим подертим простирадлом, змішуючи все в сіру,густу масу.
Хвилі голосно билися в берег і вибігали на пісок прихоплюючи його з собою. Враз несподівано для всіх все загуло, затріщало. Почався сильний шквал. Вітер все загортав на своєму шляху, трощив і відкидав далеко на пляж і в море. В паніці люди кричали і розбігалися хто куди. Кіоски розліталися в друзки, людей хвиля забирала в море просто неба, на вічний, тихий відпочинок, разом з ними затягнуло і жінку З переляку маленька Віола залізла в середину холодільника в кіоску, що і врятувало її життя.
Мірі з батьком пощастило більше вони вдвох залишилися живі.Через декілька хвилин ураган побіг далі, забравши з собою крик і життя людей.
Море повільно заспокоювалось, ледь похлюпуючи дрібненькими, мов луска хвилями. Вітер, як хлопчик побіг далеко за обрій моря, тихо перешіптуючись з водою. Всі хто залишилися живі були в шоковому стані, або покалічені з травмами і чесленними переломами.
На тимчове перебування людей відправляли в пансіонати та будинки відпочинку, в різні куточки країни.
Вже майже місяць пройшов від дня лиха, а батько ніяк не міг заспокоїтись і знайти дружину і Віолу. Він робив все можливе, щоб зберегти сім*ю, але все безрезультативно. Гроші закінчувалися і потрібно було повертатися додому. Батько і Міра повернулися додому , але пошуки не припиняли. Вбитий горем батько не знаходив місця. Як так могло статися?- задавав собі питання. Скільки ж випробовувань посилає доля на життя людини. І так невчасно. Хоч би живі осталися, хоч би живі... повторюючи одне і те саме багато раз чоловік важко звалився на диван.
Виснажену маленьку Віолу знайшли чужі люди і відправили в інше місто в санаторій, далеко від моря,з серйозними наслідками трагедії. Налякана дівчинка довго немогла говорити, не розуміла навіть що її запитують.Всі лікарі давали запити в різні міста, та зв*язку з родиною ніякого не було. І тоді жінка, яка працювала в санаторії, доглядала дітей , вирішила удочирити Віолу. Вона збиралася на постійне місце проживання поїхати за кордон. і настільки прив*язалася до дівчинки і полюбила її, що вирішила забрати її з собою. Дівчинці дали нове ім*я - Мей, поскільки не знали як її звати і з новою мамою вони поїхали. Жінка все робила, щоб дівчинка почувалася щасливою, Згодом Мей почала розмовляти, стала повноцінною дитиною, але минулого свого не пам*ятала. Наслідок шторму залишив відбиток на пам*яті дівчинки.. Та це не саме страшне. Основне що зараз все в порядку.Нова мати дала дівчині освіту, після якої Мей отримала роботу і досить успішно працювала, але не могла прогнати з її очей сум, який залишився таємничою загадкою впродовж всіх років.
Час ішов, минуло багато років, і батько теж все можливе робив, щоб Міра стала твердо і упевнено на ноги. Міра здобула професію журналіста і відправилася за кордон працювати. Там успішно вийшла заміж і до дому більш не поверталася. Останні роки життя батько доживав сам, як той перст, сам зістарився і відійшов в потойбіччя.
Віола, яку назвали вдруге Мей змушина була покинути країну, де проживала з новою мамою. Згодом мати померла ,все почало змінюватися і люди і держава. В країні почалися теракти, які змушували людей шукати більш затишні країни. Знову біженка, знову інша країна. Важко коли відчуваєш себе незахищеним і ні до кого звернутися про допомогу. Незнаючи мови, дуже важко влаштуватися на роботу. Декілька днів Мей в пошуках роботи. Та ось газета під руку, оголошення - Шукаємо на роботу домогосподарку, прибиральницю.
Зраділа, як мала дитина. Хоч би взяли, хоч би взяли…
Гарний великий будинок з розкішними апортаментами засвідчував про статки хазяїв.
- Така краса, і навіщо так багато одні сім*ї – запитувала пошепки сама в себе. А в мене крім неба нічого .....
А ось і молоді господарі.
- Доброго дня! Як вас звати?
Доброго! Мене звати Мей.
Дуже добре, можети одразу приступати до роботи.
- Ознайомтеся зі своїми обов*язками- мовив чоловік. Детальніше вам все розкаже дружина.
- Дякую.
Чоловік був привітніший за його дружину, і хоч деколи в його очах пробігала легка посмішка, дружина тільки скоса поглядала на мене і міряла очима мій бідний одяг.
- Я буду все робити, що скажите, я буду старатися дуже, дуже, тільки візьміть бутьласка мене на роботу, мені немає де зупинитися. Опустивши очі Мей заплакала, і як в дитинстві сльози побігли річкою через все обличчя.
- Так залишайся і приступай до роботи.
- Дякую Богу що чужа сім*я дала дах над головою. Яке тут буде життя ще невідомо та все ж не на вулиці. Краще, а чи буде воно краще в моєму житті. Чи комусь потрібно його просто відбувати на цьому світі. Трохи заспокоївшись, було зрозуміло, що роботи буде дуже багато і в будинку, і біля будинку, квіти сад і все інше…
Хазяїн більшість часу проводив на роботі, молода пані відвідувала подруг і салони, де потім вони годинами могли сидіти і розпивати міцні напої. Не раз було що принижували Мей, навмисне все розкидали, розливали, щоб та прибирала. Прикусивши міцно губи і змотавши нерви в клубок Мей все робила до ладу і старанно, не раз напившись сліз по саме горло.
- Пікнеш чоловікові, що щось не так, вижену.
- Та що ви, мене все влаштовує
- Ось і працюй. Відпрацьовуй харчі і житло, зрозумій це недешево, як там тебе ,здається Мей.
Скільки різних витівок і докорів прийшлося замовчувати.
Мабудь я ніколи не знайду свою долю і все життя буду як собачка скавульчати в своїй замкнутій душі.
І ніхто ніколи не почує, і не взнає, що я теж вмію радіти, посміхатися і мріяти, ну наприклад ось так: - Хоч би раз одягнути красиву сукню, Високі підбори і почути – ти справжня красунечка. Для мене це нереальна казка в якій я бачу інших та не себе.
Десь глибоко в душі закипіла сльоза від болі приниження.
- Я ж така сама молода жінка , як ти , невже я винна , що в мене така доля склалася , що не маю свого помешкання, схилившись на підвіконня думала Мей, а можливо воно в мене є тільки я його тимчасово загубила. А за вікном була справжня весна, зацілована сонцем, легеньким вітерцем, це було єдине спілкування, яке не ставило протиріч, яке посміхалося і у відповідь нічого не просило.
- Я все витримаю. Я все витерплю.
Десять років приниження Мей зробили замкнутою і сірою. Було і таке що кусок хліба в горло не ліз, втома,недоїдання, виснажувало молоду дівчину і хилило донизу.
Молода панянка жила, як кажуть в волю, все в них було і розваги і гулянки і друзі до ранку, окрім дітей. І не раз Мей чула в докір хазяйці, що все може закінчитися в їхньому житті в одну мить, якщо не буде дітей. Цей настрій досить часто відбивався на ставленні до Мей. А хазяйку її життя влаштовувало, про які діти може йти мова. Але потрібно інколи було включати роль актриси, що в неї досить вдало виходило.
Одного разу хазяїн у справах по роботі поїхав далеко у відрядження. Молоді господині тільки й це потрібно було. Ніякого контролю, воля на всі чотири сторони. Ввечері як за звичай всі подруги прибули тут як тут. Добряче посидівши і гарно випивши, захотілося нових гострих емоцій. Швидкий зв*язок не заставив довго чекати на чоловіків. Їхні розваги включали все і межу недозволенності теж. І тут хазяйка згадала про Мей.
- Шановні друзі, серед нас є ще одна дівчина, а чи не хочите познайомитися. Првда вона трішки дика. Та думаю це вас ще більш збентежить.
Мей не чула їхніх розмов та і не намагалася підслуховувати.
- Мей зайди сюди і завари нам свіжої кави. Через шум і голосну музику Мей нічого нечула. Тоді хазяйка розлючено підвелась, як це так її не слухають, і наказала домогосподарці прийти кави заварити.
Та ввійшла до зали і побачила кругом безлад і все розкидане. Цілувалися якісь п*яні напівоголені жінки з чоловіками, не звертаючи уваги ні на кого.
• Ось познайомтесь та сама невинність. Яка мабуть і ніколи не бачила чоловіків. Один здорогов*яга ледь похитуючись на ногах підійшов до дівчини.
- Ти що правда така свята, цікаво. Ось я зараз і перевірю. Мей почала тікати і кричати та ніхто її не слухав і не звертав на неї іваги. Всі були просто п*яні і їм було все все одно. Здоровило однією рукою закрив рота, а потім завалив дівчину на диван і з силою жаги отримував своє задоволення. Безсила Мей голосно схлипувала від болю. Темна ніч закінчувалася. Але всі спали майже до обіду другого дня. Несподівано повернувся чоловік і просто озвірів від побаченого. Всі розбіглися, як миші. Залишивши після себе погані сліди, а особливо на душі Мей.
Після такої гулянки, Після довгих розборок з чоловіком, молода хазяйка, ніби подобрішала, і пообіцяла більше ніколи таких дурниць не повториться. Хоча в це важко її повірити.
Кожен день Мей блідла і худла на очах. Швидко втомлювалася і не могла робити той обсяг робіт які були за нею закріплені. Хазяйка бачила і вже декілька раз натякала . що вона не справляється, а це означає що і зарплата відповідно менша..
Мей не розуміла свого стану і сама себе. Її було все важче і важче. Деколи почала втрачати свідомість.
• - Я змушена тебе буду звільнити, ти не справляєшся з роботою, шукай собі інших хазяїв. Тим більше ти хвора.. а нам хворих не потрібно. Мей була на третьому місяці вагітності, але чомусь про це не здогадувалась.
• Як звільнити, я стільки років вам працювала, я нічого собі не дозволяла я нікого не шукала.. я просто пропаду..
- Не пропадеш, такі як ти живучі. Ще пару днів допрацюєш до кінця місяця і все. Мей ставало все гірше і гірше не знаючи чи від почутого чи від внутрішнього стану душі.
• На ранок дзвінок у двері всіх підняв на ноги. Служниця швидко підбігла до дверей і запитала хто там.
• У відповідь почула голос листоноші.
- Вам терміновий лист, відчиніть.
• Мей відчинила , взяла лист і віднесла хазяйці. Та миттю відкрила конверта і прочитала зміст написаного. Щось трохи занервувала , але простягнула лист чоловікові. Чоловік швидко пробіг очима по написаному..
• - Ну ось і є повід поїхати на Україну. Ти скільки років там не була.
Листа прислала баба Ганька та, що поряд жила з батьком. Коли ще батько був живим то дав адресу Ганьці , а раптом згодиться. Так ось і згодилася тільки не з дуже гарними новинами. Була сильна гроза. Грім і блискавка, і блискавка влучила в пам*ячник батька і розбила його вщент. Виривши велику воронку. Не хороша це прикмета, моливо приїдьте хтось, хай батькові легко спочивається. А то кажуть вночі ходить білою тінью сумує за своїми дівчатками.
Україна? – здивовано не повірила Мей, ще раз повторила, можливо, почулося. В цей час в голові в неї , ніби ураган пронісся, перед очима грайливе море і батько з Мірою у воді купається.. що це, що це за картинки біжать перед очима, люди, крики, хвилі. До Мей поверталася пам*ять минулого. Вона почала бігати, кричати, хапатися за голову, щось намагалася сказати, запитати, та в кого , її все одно ніхто не зрозуміє. Через деякий час дівчина наважилася запитати.
- Можна я вас, дещо запитаю
- Запитуй- холодно почула у відповіддь
• - Я довго у вас працювала без відпустки. Мене все влаштовувало я б і ще працювала якби ви дозволили.
• - Ти не справляєшся з обов*язками
• - Я спробую ще краще працювати, мені вже краще і я все зможу.
• В мене хороший настрій сьогодні я подумаю. Але тобі потрібно пройти обстеження ,чи ти не хвора
• - Я пройду.
• - Це не безкоштовно обстеження
• - Я заплочу
- Ти стільки всього хочеш, що в тебе гроші не вистачить.
• - Я відпрацюю вам впродовж років, я вдвічі менше будуїсти, я на все згідна що ви скажите тільки можна я вас щось запитаю
- я ж сказала запитуй
• - В мене є одне однісіньке бажання, воно для мене дуже цінне понад усе на світі. Це частинка мого минулого до якого я не можу ніяк наблизитись, можливо ця поїздка мені б допомогла.
- Поїздка? Ти кудись зібралася їхати.
- В мене щось є спільне з Україною, тільки я ще не знаю що.
- Як переконливо. Спільне з Україною.. а ще з ким..
• - я .. можна я.. я чула що ви теж збираєтесь їхати.
--все ти чула.. так збираюся. Поговоримо завтра. Задоволена Мей що вже хоч якийсь результат спокійно пішла спати.


• Чоловік- господар рано відправлявся на роботу, а розбещена мадам виїдала останнє терпіння Мей. Все схилялося до того щоб взагалі не платити служанці.
Та все таки через пару днів вони вилетіли до України.

- Далі наші шляхи розбігаються – мовила хазяйка.Не забудь через неділю повернутися, відпрацювати гроші.
Прибувши на Україну , зійшовши з літака Мей стала на коліна і вклонилася низько до землі, пам*ять поступово почала повертатися.
• - За що мені така господня кара , світе, кому я завинила?Невже в цьому світі немає жодної рідної людини по крові. Зі слізьмии на очах дівчина потихенько шукала вокзал а там потяг який відвезе її до маленького містечка, де колись вона проживала з батьками і сестричкою. У вікнах шмигали зелені лани, безкраї ліси з маленькими і старими деревця тами.. а позаду залишалась довга смуга невідомості.. яка вела в чужі країни.
- За стільки років все так змінилося що і тут все стало чужим,
• рідним залишилося одне слово -Батьківщина. Прибувши в маленьке містечко, воно геть стало маленьким. Але вулиці залишились які і були раніш.
• Зустрівши пересічних людей Мей запитала чи правильно вона йде до будинку, який розташований біля самої спортивної школи..
- Правильно - відповіли люди.. озираючись на молоду незнайому жінку.
Вона забула про все, просто йшла відчуваючи під ногами рідну землю, а над собою вічне небо , яке мовчки дивилося їй в слід. Ще декілька кроків і малесенький будинок виглядав з-за високого старого горіха. Простягуючи гілля, ніби руки, вітався до Мей.
• - Невже за стільки років тут ніхто не жив мабуть ні.. все виглядить запущено і холодно.. а батько? За плечима хтось голосно привітався.
• Доброго дня! Хто це з вас нарешті довідався за стільки років до будинку?
• -Доброго дня! Це я Мей , а ви хто? І в очах пробігла постать молодої сусідки Ані.
• - А ви тьотя Аня?
• - Ну нарешті прибули… літня жінка собі торочила своє, вона була глуха і нічого не чула хто говорить що. Поклавши речі на веранді Мей пішла в когось запитати про батька, про маму на жаль нічого вона не могла згадати.
Старші люди розповіли все що чули і знали про сім*ю, а батько років з вісім як помер. Ніхто до нього не навідувався.. жив собі сам… одна дівчинка говорили загинула..а друга виїхала за кордон, там одружилася і з тих пір не навідувалася, тільки гроші батькові присилала. .Батько ті гроші складав все думав що зійдеться колись родина.. защебечуть внучата.. оживе будинок то буде чим пригощати і порадувати їх.. та так склалося що й помер сам в порожній хаті.. а гроші люди на похорон та на пам*ятнк витратили.
• - Ось пішли одна жінка каже, я проведу тобі покажу де цвинтар. Але не буду сама близько йти.. Підеш цією стежиною до кінця кладовища , там побачиш велику вирву.. то і буде батькова хатина. Тобі теж не дуже можна йти бо ти бачу вагітна, але…
• - Вагітна, я.. з чого ви взяли.
• - Так все ж написано на обличчі
- О Господи.. , витерши піт рукавом з чола , потихенько пішла.
- Не зрозуміла, я дійсно вагітна і мені все вже привижається. Перед очима стояла молода хазяйка. Різко розвернувшись з нахабним виразом обличчя молода панянка:
- Ти що за мною слідкуєш, служнице?Що ти собі дозволяєш.
- Ні, я приїхала навідати своїх батьків?
- Батьків? А чому ти зупинилася саме тут, що мало місця на цвинтарі , знедолена бідолаха
• - Саме тут похований мій батько, якого я знала маленькою. Тільки він вірю мене чекав найбільше.. більше мене ніхто ніде не чекав.
• - Ти говориш не правду. Ти за мною слідкуєш. Як ти можеш так притворятися, їхати за мої гроші за мною на край світу.
-Пробачте, дайте мені побути хоч тут без обов*язків.
Великі сльози капали на землю з очей Мей. Які неможливо було зупинити. Вся густочка вже була мокрою. Повільно Мей спускалася сідати на лавочку, зняла туфлі , які натиснули ноги. Зірвався сильний вітер, ніби просив дівчат примиритися, а можливо то був батько який не міг більше мовчати і так хотів обійняти разом обох своїми дужими крильми.

- Що , що це в тебе на нозі? запитала хазяйка
- Де?
• - Та ось, ось, ти що не бачиш.
- Це шрам від народження?
-Шрам? і в мене є такий.
Панянка і служанка стояли один навпроти однієї і дивилися на свої ноги.
- Вітер вщухав, грудочки землі поступово почали заповнювати вирву, дівчата озирнулися на дивний звук, сивий голуб спокійно ходив, ніби просив пробачення за скоєне, заглядаючи дівчатам в очі.
Приголомшені такою зустріччю сестри здивовано дивилися одна на одну. Згодом оговтавшись помаленьку пішли до батьківського будинку. Міра не знала з чого і як розпочати подальшу розмову,вона розуміла скільки болі вона завдала сестрі, можливо й стільки не пробачають,але вона не знала, що Мей сестра. Слово за словом розпочався діалог. Здебільшого говорила Міра.
- Це неможливо я знаю, але якщо зможеш пробач мене, наскільки зможеш. В мене теж життя було не мед, це пізніше я вже запанувала і втратила людськість. А спочатку було всього як у всіх.
- Так, батько пікувався про мене, дуже. Боявся втратити свою єдинну надію, після того як нас розділило лихо. Він мало не втратив глузд, всі роки поки я з ним жила, він шукав вас,і втішався надією, що колись знайте. Та роки спливали, і все було марно, я підросла, він вивчив мене на журналіста, щоб я поїхала за кордон і там вас почала шукати. Життя закрутило свій сюжет, я працювала журналістом,спочатку пробувала даже вас шукати. Потім одна моя необачна стаття, яку мені підкинули, і мені загрожувала вже небезпека. Який вихід, кому ти потрібна в чужій країні. Повертатися до батька, чого в нього і так без мене проблем. Познайомилася в нічному клубі зі старшим заможнім чоловіком, запропонував за нього вийти заміж, погодилася, щоб хоч якийсь притулок мати. Любити, ні не любила.. звикала з роками та ти й сама все бачиш. Батькові писала що все хорошо.. працюю журналістом. Вальдемар- чоловік мене не відпускав додому боявся щоб не втікла.. гроші батькові посилала на підтримку.Чоловік мені ні в чому не відмовляв та згодом я дізналася що не можу мати дітей і нічого з тих пір мені не миле . Ось і закам*яніло серце в золотій клітці до чужої болі. Розкішне життя зламало чуйність до людей. Ще раз прошу пробач мені. Мей не знала, що їй відповісти чи співчувати за її безглуздя чи пробачати за її ставлення. Вона знала лише одне, що вона була одинока і нещаслива на сьогоднішній день. Ця зустріч не зробила їх рідними, час зв’язку втрачено.
- Я буду через декілька днів повертатися до дому, хочеш поїхали до мене, ти не будеш вже більше служницею, просто будеш жити з нами.
- Ти знаєш. Мабудь пока ні. Не поїду. залишусь тут.
- В твоєму стані це не найкращий вибір
- Я знаю, я справлюсь
- Це твій вибір, грішми я допоможу
- За це дякую, в мене вже майже нічого не залишилось від дороги…
Міра поїхала до дому, Мей облаштувалась в будинку. Через півроку народилась маленька Вікторія, яка пом*якала стосунки між сестрами. Хоч як важко залікувати рани на яких глибокі рубці життя.Хоч як важко пережити образи, приниження, але людина деколи закриває очі на все, заради майбутнього,це майбутнє в житті Мей – Вікторія


1 2 3 4 5  
Бал 10
Середній бал 5
Перегляди 40
Коментарі 0
Дата надходження 01-02-2019
Дата створення

Пошук на сайті

Що маємо