Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Юлія Хандожинська

Проза     →     Юлія Хандожинська
 
Під грушою
 
Оля, молода дівчина не висока на зріст,худорлявої статури, з світло – сірими очима, високо піднятими бровами,короткою стрижкою, завжди усміхнена, проживала в селі Куліші разом з бабусею. Після закінчення коледжу одразу ж повернулася до дому. Дівчині професія швачки була не дуже довподоби, але сама ж обирала. Раніше подобалася а тепер ні. За те бабі Дунці дуже подобалася,і вона запевняла :
- Завжди будеш мати на кусок хліба. Дунька була цікавою людиною в селі, так говорили, її навіть трохи побоювалися, чаклунка мовили. Можливо частково і правда, а можливо і ні бо ніхто не бачив, що до неї люди ходили на привороти. Що зілля збирала, трави по лісах, по полях, то хто їх не збирає? Для Олі вона була звичайнісінькою бабцею в біленькій хустинці низько зав*язаній над самим чолом і майже беззуба. А коли до Олі почав залицятися Андрій то чомусь зразу ж її сказала:
- Ой, доню, не твоя він половинка, не твоя, будеш мати з ним в житті багато клопоту.
- Бабцю, ну звідкілля ви знаєте, моя він половинка, не моя, будемо ми разом чи ні, це вже нам вирішувати. Кохаю я його.
Андрій приїзжав на вихідні до діда Гриші в село, допомагав йому по господарству та до бджіл дивитися. Ось так і запримітив Олю, познайомилися і закохався. Те що говорила баба Дунька ніхто і не слухав.
Та баба часто повторяла: Подумай доню, може ще зачекай,не поспішайте, придивіться один до одного.
• Бабусю моя, дорогенька, ми вже дорослі, розумієш дорослі і самі будем вирішувати, що нам робити.
- Ну як знаєте, я хотіла б на краще. Через деякий час молоді подали заяву на одруження.
• - Ваша воля діти, будьте щасливі, перехрестивши рукою, мовила Дунька. Після одруження жили в Олі. Андрій працював в місті актором і щовечір добирався додому. Була не раз мова,щоб перебратися до міста, та Оля не могла залишити стару Дуньку. Останнім часом стан її здоролв*я геть погіршивсяі вона втратила зір. Оля через силу себе заставляла сідати за швейну машинку, якщо хтось щось принесе поремонтувати.
• - Ось бачиш, і кусок хліба сам іде в хату, а ти говориш, що не ту професію обрала, ту доню, ту. Дунька раділа за внучку.
• - Я давно з тобою хотіла поговорити серьозно, те що я зараз скажу ти не лякайся бо то є правда,-мовила Дунька. Наш рід по жіночій лінії переслідує чаклунство. Я мушу тобі це все сказати, і передати, інакше я не зможу спокійно померти.
• - Що ви таке говорите, яке чаклунство, я нічого не знаю і знати не хочу- перебила Оля, в нас своє життя, ми плануємо взагалі до міста переїхати. Та Дунька наполеглево продовжувала:
- В кінці нашого городу росте стара грушка. Під грушкою я заховала мудру книгу , яка зможе тобі в скрутну хвилину допомогти, книга багато чого знає і розкаже.
• - Ой і навіщо мені це все .
• - Я тобі сказала , а ти дивись собі, як там в тебе вийде.
• - Ви одужаєте і самі будети свою книгу читати..
- Я ще тобі хочу щось сказати. І тут Андрій повернувся з роботи і зайшов до хати. Бабця лежала на ліжку і важко дихала. Вона не хотіла, щоб їхню розмову чув Андрій.
• Пройшло декілька днів. Бабця не поверталася до розмови та і Оля не згадувала, її це було не цікаво.
Олю, донечко, я так хочу молока, сходи будь ласка до сусідки купи банку молока.
• - Добре схожу, ось закінчую вже посуд мити і піду.
Був гарний день, рум*яне сонце весело посміхалося всім кого зустрічало. Вузенькою стежкою Оля пішла до баби Теклі по молоко. В цей час Андрій повернувся з роботи. Не подумавши, що це Андрій Дунька завела знов розмову.
• - Ти не ображайся на мене. Я бажаю тобі щастя. Не має в мене таких статків та послухай що скажу. Андрій аж відкрив рота з цікавості. Казав мій покійний чоловік, як починали будувати ось цей будинок то закопали в одному з вуглів золоті монети з червоного золота. Дід був з багатої дуже сім*ї і це йому перейшло у спадок, тоді всі так ховали, це було надійно. Але гроші можна дістати тільки після того якщо буде велика скрута у сімї . Інакше все пропаде, якщо хтось порушить це, і всі збереження підуть в землю. Андрія аж в жар кинуло, Ось це так новина. Він швидко вибіг з хати, саме головне він вже почув, сів на лавочці біля хати, чекав Олю.
- Оля поверталася радісна і щаслива, ще трохи з бабою Теклею поговорила про сільскі новини, щоб бабі скучно не було.
- Привіт! Ти сьогодні зарання повернувся.
• - Так мало було роботи. Та про те, що Дунька розповіла йому змовчав.
Пройшло два місяці як бабу Дуньку поховали. Молоді як і планували зібралися переїхати до міста. Тут в селі їх нічого уже більше не стримувало. До діда Гриші Андрій буде навідукватися час від часу. А так що тут робити, всі хто залишався чогось хворіли , особливо чоловіки , покидала їх сила чоловіча і вони, як кажуть засихали на пні. Молоді переїхали до міста.
Андрієві дали кімнату в гуртожитку від театру,де вони з Олею і проживали.Чоловік з задоволенням ходив на свою роботу для нього це була ще мрія з самого з дитинства тим паче наче все йшло до рук і головні ролі а скоро дай бог і контракти закордоном ,Оля влаштувалася на фабрику.З часом Ольга почала помічати за зобою якісь недомагання: тошнота. головокружіння, її це насторожило і вона звернулася до лікаря.
- Хочу вас обрадувати ви вагітна,- запевнив лікар.Оля була на сьомому небі від щастя. З нетерпінням вона не могла дочекатися вечора , щоб поділитися радістю з чоловіком. Тільки Андрій переступив поріг, як Ольга швидко підбігла до нього, міцно притулилася і поцілувала.
- Андрію,любий в мене гарна новина, якось по дитячому раділа Оля . Я -вагітна!
- Що?- перепитав Андрій
- Я вагітна
Ти це серйозно?
Андрій ніби не докінця зрозуміві не дуже прихильно віднісся до такої новини.
- Ти що не радий? Чоловік трохи задумався
- Я не знаю, Нам і двом тісно у маленькій кімнаті... а .. дитина. місця майже немає та і на мою думку ще зарання заводити дітей. Ольга зніяковіла, повілбно, розгублено підійшла до вікна. душа затримтіла образою.
- Як так можна сказати замало місця. це ж маленька крихітка. вона ще не народилась а тобі вже мішає.
- Саме так, ще не народилась і давай не будем продовжувати далі цю тему, чоловік різко вийшов на балкон запаливши цигарку. Після цієї розмови стосунки в сім*ї значно погіршалися. Андрій пропадав довго на роботі повертався тільки пізно вночі.Оля боязко все терпіла зі слізьми на очах. Та що поробиш , повертатися в село, ні до кого. після того як баба Дунька померла ніхто її крім пустої хати не чекав. Минуло ще декілька неділь. Якось ввечері Андрій прийшов добряче на підпитку.
--------------------------------------------------------------------
- Так і що це в нас таке смачненьке пахне? Я весь голодний і зараз все з*їм.
- Ти дивний якийсь сьогодні , не такий як завжди
- Так я не тільки дивний але і приємно вражений почутою новиною, Оля підбігла до чоловіка і на мить пошкодувала що на нього сердилась.. а він все зрозумів та в чоловіка свої були новини.
- Я отримав гарну пропозицію на роботі, ми всі, вірніше наш колектив запросили на зйомки в Грузію на два місяці
- На два місяці? А як же я? розгублено запитала жінка.
- А що ти а ти залишаєшся вдома.Повільно і протяжно Ольга: - Сама, вагітна безпідтримки?
- Ну то й що тут такого,не одна ти така, а інші як жінки теж залишаються, ти знала за кого заміж йдеш.
- Ти нічого не розумієш для мене ця поїздка це вся мрія мого життя.. вся мрія - наголосив чоловік.
- Тим більше я їду туди по роботі та щей гроші заработи і непогані. Це шанс від якого не відмовляються..Якщо пощастить то хоч на маленьку кімнатку та свою зароблю грошей. В очах чоловіка Ольга помітила таку радість якої здається немає меж, його душа ніби вирвалась на зовні і підскакувала вище нього разом з ним. Ольга зрозуміла що переконати чоловіка залишитися все марно. Через неділю чоловік у складі акторів відправилися на зйомки.
Трохи поплакавши, Ольга заспокоїлась , а можливо він дійсно заробить грошей на квартиру, втішалася думкою.
Нічого не залишалося, як змиритися з тим що є. Жінка ходила на роботу для неї це були і свято і будн і- всі дні однакові. Андрій деколи телефонував, але за браком часу рідше мовчав, так наголошував. Насправді він грав другорядні ролі не дуже високо оплачуємі, та жінці чогось соромився в цьому зізнатися. Два місяці контракту для Андрія збігли, як один день, для Олі ж вони тягнулися нескінченним потягом. Після закінчення зйомок вся трупа акторів поверталася до рідного міста. Отримавши аванс за роботу пару дівчат і хлопців вирішили відмітити повернення.
- А чому б і ні,- подумав Андрій я що рябий, я з вами, потрібно жити в своє задоволення поки життя і здоров*я позволяє. Молоді люди в нічному клубі затрималися майже до ранку.Вранці Андрій повернувся додому і завалився спати. Оля тихесенько встала і щоб не тривожити чоловіка зібралася на роботу. Трохи проспавшись чоловік розбирав кашу в голові: це дівчата, це хлопці, а це Анжела, точно Анжела вона мене зацікавила та і не тільки мене здалось, Висока чорнява брюнетка з бігаючими живими очима спалювала всіх навколо себе, високо зібране її волося в пучок додовало їй впевненості і рішучості всім її діям.Підфарбовані в червону помаду припухлі губи манили до себе в полон.
- Я не можу відмовитися від її гарячих поцілунків, а тим більше вонаще і розумниця виконує головну роль, самотня. розкішна, розкута.
------------------------------

Це моя достойна партія,- втішав себе Андрій. Невдовзі до дому прийшла Оля,вона підбігла до чоовіка, щоб розпитати як в ньго справи. І чекала , що чоловік з таким азартом буде розповідати про зйомки ,що і до ранку часу не вистачить,та на жаль все було не так.
- Ти знаєш не так все було круто,як я собі це все уявляв,- мовив чоловік. Звичайнісінька робота. Анжела не сходила з думки Андрія і все що було раніше в них з Олею якось перекреслелось однією поїздкою. Задзвенів телефон,Андрій швидко підняв слухавку, тлефонували з села приїхати до діда Гриші. На другийдень Андрій одразу ж поїхав в село. і тільки в*їхавши в село одразу ж майнула думка про бабу Дуньку.
-= От дурний як же я про це забув, гроші мене чекають а я що вихоить від них відмовився?- ні, ні так не можна якщо заповідали. Ось тільки швиденько до діда перейду і зразу ж до справи. Дід Гриша вже не міг дочекатися внука і меду приготував і груш та яблучок запашних із свого саду. Тільки Андрій на поріг а дід:
- Ну нарешті дочекався а то і померти можна і не дочекатися. забули геть про старого.
- Та ніхто про тебе не забув,просто по роботах,часу немаємо.
- А як там Олічка, як вона себе почуває?
- Все добре діду, все добре, давай щось тобі допоможу тай буду вирушати бо завтра на роботу. Що там дід сказав,зробив, то щей наголосив:
- Довідайся до Дунчиної хати там вітер шиферину зняв, може поправиш.
- Подивлюся,поправлю.Андрій швидко вибіг з подвір*я діда до Дуньчиної хати. Прийшовши на подвір*я пильно почав придивлятися до кожного вугла чи немає там якогось особливого знаку на одному із вуглів. Та нічого не помітивши зайшов до хати. В хаті пахло пусткою і сирістю .Негаючи часу взявся за роботу зривати дошки підлоги. Дошки були переїжені шашлями тому легко піддавалися руху. Під кожним вуглом він вирив яму десь з попів метра та так і ніяких скарбів не знайшов.
- От чортова баба обманула, та як зі всієї сили кине заступом в один із вуглів аж сам злякався почутого відлуння. Він швидко підбіг до вугла,впав на коліна і почпв руками розгрібати землю. Під руками відчув якусь металеву чи то скриньку чи шкатулку, з силою її вирвав з землі. Весь мокрий від поту витерся рукавом і поклав на стіл свою знахідку.
- Ось, ось де ти від мене заховалося і чекало справжнього господаря, я прийшов, я не забув. Підважив защіпку ножем і скринька відченилася. Перед очима Андрія з*явилися справжні монети червоного золота. Підвівши з радощів руки вгору чоловік закричав:
- Є, все моє, від такого щастя він себе почув навіть сильнішим, як був і впевненішим. До дому повернувся вже на другий день привіз з села гостинці, що передав дід. На роботі не дуже клеїлось, а як давали ролі то зовсім маленькі . і тоді Андрій спробував якби викупити собі головні ролі, він молодий недосвідчений і не дуже грошовитий тому його і відштовхують, а що якщо спробувати домовитись. І це спрацювало , всі гроші він тратив на свою кар*єру, щоб бути успішним,відомим і основне поряд з Анжелою. Хто ж відмовиться від дорогих дарунків і гарно проведеного часу. Стосунки з Анжелою ставали далеко не дружніми і вона не хотіла успішного кавалера ділити з кимось іншим.
- Або я , або вона ти я думаю розумієш про що я говорю, куди ти вийдеш з тією швейкою в світ.
Андрій почухав потилецю.
- Так розумію, і сьогодні ж їй про це скажу.
Прийшовши додому трохи сердитим оразу ж взявся до розмови.
- Ти знаєш от не складається в нас якось життя, не кладається то до лісу то до біса, нічого спільного. я думаю нам краще розлучитися.Не підходиш ти мені ні по яких моїх цікавинках. Не така мені потріна дружина. Не така розумієш.
- Тоді яка скажи?
- Я людина особлива з неабиякими здібностями , мені потрібен постійно рух, зміна обставин, не хочу тебе засмучувати, я іду від тебе.Оля відчула як слізьми наповнюється її душа, ї щось здавлює в горлі, потемніло в очах, вхопившись за підвіконня вона не втрималась і звалилась на підлогу наткнувшись на маленький стільчик. Андрій злякався і визвав швидку та було запізно, вагітність було втрачено.
Через деякий час Ольгу виписали з лікарні. Пусто всередені, пусто в кімнаті ,ніхто не чекає,нікому непотрібна. З цими думками Ольга повернулася назад у село. поголос пішов по селі хто співчував хто просто тихенько посміювався.Маленька хатина мовчки чекала Ольгу з маленькими вікнами - очима , які замурзано посміхалися. Нічого з тих пір не змінилося біля хати. трохи бур*яни повиростали,спориші заплели стежку. от чогось тільки в хаті підлога вся догори дуба, хто її побив, мабудь місцеві хлопчаки. Перші сиві приморозки притулилися на землю. Чисте морозне повітр*я проникало прямо в легені. Трохи оговтавшись від пережитого Ольга пішла поза хату в садок назбирати сухого ріща,щоб запалити в хаті. В хаті швидко нагрілося і щоб загоїти хоч трохи душевну рану жінка витягла свою стареньку швейну машинку.
- Не думала,що знову прийдеться нам подружитися. Через декілька днів сусіди вже прийшли провідати тай щось підрубити принесли.
- Мабудь правду казала баба Дунька, що це мій хліб. Так день поза день Ольга привикала знову до села. Позагрібала біля хати, прибрала все ріща в саду.
- Ось тільки там в кінці города ще не порядок, та завтра вже піду задня.Як тількино сонце вигнало туман Ольга пішла в кінець городу.
- Та що це таке тут,ціла куча хмизу і гілок,ба... та це ж наша стара груша, геть бідолаха всохлі та щей вітрисько зламав.Буде значить на дрова,взялась витягувати гілки.
- Що це тут таке щей зачепилося тягнеться за гілкою?
Гілка яка встрягла в землю ,витягла з під землі якийсь рожевий кульок.
- Дивно, кульок де б він тут міг взятися? Хто його сюди приніс. Зараз я подивлюся що за гостинці в ньому на мене чекають.Відкривши кульок Ольга дістала стару товсту книгу з пожовклими листками пропахшу цвілістю і землею. Перегорнувши декілька сторінов нічого цікавого непомітила, якісь значки і букви не зовсім зрозумілі.
- Ні це мабудь не для мене,- сказала жінка закривши книгу, та раптом вона відчула тепло яке пішло по її руках все сильніше і сильніше воно йшло від книги і заходило в середину в кожний орган , вливалося гарячем кисілем в кожну клітину, володіло нею неабиякою силою.Коли жінка розслабилась вона помітила, як до неї на білій хмаринці спускається маленька пухната дівчинка з білим кучерявим волосячком і голубими оченятами, посміхається до Ольги і притуляється до її голови.а замість ручок в неї маленькі білі крильця підняті вгору.
- Ти хто?,- наважилася запитати жінка, маленька чарівна фея яка живе в казці, ти світлий чистий ангелочок моєї душі?,- сама запитувала і відповідала жінка.А маленька білосніжна крихітка посміхнувшись піднімалася тихенько в небо.вона прилітала до своєї мами яка на жаль ніколи не зможе почути - мамо.
- Це ж мабудь якийсь знак, Боже, баба Дунька, мені ж баба казала про книгу, можливо це і є та книга?Взявши трохи сухого ріща і книгу під руку Ольга пішла до хати.
- Ну і що мені тепер з цим всім робити.Буду мовчати як риба про книгу. Так день за днем Ольга почала читати і вивчати книгу Через деякий час вона відчула в собі силу таку, ніби нею хтось повністю заволодів і керує її розумов з яким вона деколи не може впоратись.
- Боже, Боже, я - відьма вирвалося вголос.Ні я не хочу цим займатися, я боюся, мені страшно. я не .. та набільше не вистачило духу. хтось ольну ніби схопив за горло і почав душити і скручувати в спіраль. боротися з цією силою було неможливо. виснажена ольга ніби від судом злякано сиділа в кутку підгорнувши під себе ноги.
- Гаразд я буду допомагати людям тільки не чіпайте мене більше. з тих пір ольга допомагала людям лікувала від різних хвороб.
--------------------
За весь вік всього надивилася, різних людських страждань, страхів прийшлось пережити разом з ними, та ні разочку не відмовилася від допомоги. а коли сама хворіла то на допомогу гукала маленького ангелочка який вселяв світлу надію в завтрішній день.

Андрій з Анжелою ще з самого початку переїхали до Москви, їм там запропонували кращу роботу. Їх життя розкошувало. Гарна сім*я, великий будинок, блискуча кар*єра все здавалося б чудово , живи і радій життю. от тільки єдина донечка Аміна була прикута до ліжка. Стільки грошй витрачено,стільки операцій зроблено і все даремно, дівчинка не ставала на ніжки. Анжела почала відвідувати різні монастирі і шукати може хто що порадить як врятувати донечку. Роки минали , нічого не мінялося дитина чахла на очах. Уже не радувала робота і нічого не хотілося , Одного разу Анжелі зателефонувала її знайома і розповіла про знахарку з села Куліш , що на Україні , говорила що будь- які недуги лікує і багато вже людей на ноги поставила . Втрачато було нічог і Анжела розповіла про усе Андрієві. От тільки здивувався він дуже , томущо сам з того села був та зроду й не чув щоб там знахарки були, ото що крім Ольгиної бабці та й та вже подавно померла.
Отож взяли відпустки , замовили білети і поїхали в Україну як би то наче то був їх останій шанс.
Так само шелестіла трава як і багато років тому , тільки вулиці стали зовсім вузеньки і село , що колись було здоровезним тепер здавалося зовсім малим.
Як би хотілось Андрієві себе переконати у наступному , але правда була в тому що саме Ольга і була тією знахаркою . Діватися не було куди , довелося відкрити знайому фіртки і ступити на поріг з поклоном.
- Ну здраствуй. Знаю. Можливо ти мене ненавидиш але не за себе прошу , прошу за дитину .Уже скільки років , прийми, вілікуй будь ласка.
- Зла на тебе вже давно не тримаю, я була покарана за те що ти не був моєю долею, але покарання своє я іскупила , а ось дитина твоя страждає за твої гріхи . І мусиш вже те що взяв без дозволу повернути . Тому принесі скриню з монетами, принеси і мовчки закопай під грушею А я постарюся зробити все що зможу з своєї сторони . – мовила Ольга – і не дивуйся так , я багато чого тепер знаю , я вже не та Ольга яку ти знав. То ж роби те що звеліла , або шукай собі іншого лікаря .
Діватися не було куди і Андрій був змушений повернути те що колись багато років тому привласнив собі не поправу. Монет яких не вистачало докупив , бо ж статки уже мав гарні до цього часу , та правду Дунька стара сказа , щастя це йому не принесло . Через декілька мсяців Аміна почала вставати на ноги , а потомі згодом і взагалі пішла і сімя повернулася в Москву.
А що дивного , що того ж року вперше за багато років розцвіла і вродила стара груша в кінці городу. І Ольга подумала що то і є гарний знак .



1 2 3 4 5  
Бал 5
Середній бал 5
Перегляди 42
Коментарі 0
Дата надходження 01-02-2019
Дата створення

Пошук на сайті

Що маємо