Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Юлія Хандожинська

Проза     →     Юлія Хандожинська
 
* *Дивні чарівники *
 
Дивні чарівники

Колись у прадавні часи жило дві могутні чарівниці мати і донька , а також маленький хлопчик Стрітень. Було це на світі коли могли розмовляти і звірі і дерева і навіть вода. Все було наповнено магічним змістом і дива могли трапитися будь з ким. Дві чарівниці - Земля і Природа мудро керували світом, були щедрими до людей, до тварин. Земля жила високо в горах на найвищі скелі та закрученій так, що жодна жива душа ніколи б туди не забрела, хіба що маючи чарівну карту. А Природа проживала в лісі в невеликій хатинці зі старого дерева, що чи то високо підіймалося в небо чи то низько спускалося в недри землі. Були це часи коли у світі було завжди тепло, зелено, клімат був м*який, поля родили цілий рік, люди жили в раю. Вони дуже поважали могутніх чарівниць і їх правила життя. Не рубали ліс, не брали їжі більше ніж потрібно, тому що всього було вдосталь., Але могутні чарівниці мали одну таємницю їх сила була захована у чотири кулі: вогняну в якій палало сонце, блакитну в якій хололи ріки і ховалися могутні вітри, зелену в якій росла трава та зав*язувалося життя квітів і дерев, та червону, що ховала секрет плодючості полів та дерев. Щоразу коли одна з чарівниць потребувала поповнити свої сили їм потрібно було лише доторкнутися до куль, а якщо через деякий час вони цього не робили, можна було заснути навіки. Так і жила ця чудна земля оберігаючи всі секрети від усього живогог. Одного разу Природа отримала звістку від Землі, що їй потрібні ці кулі, що вже настав час поповнювати сили. На жаль в цей самий час Природі потрібно було перевірити людські посіви І вона вирішила передати кулі через її счина Стрітня Вона обережно склала їх у кошик, зверху приклала усяким начиннячком та смаколиками і суворо наказала Стрітню нікуди не звертати з дороги до поки кошик не буде у бабусі. Стрітень був жвавим хлопчиком він, мабудь товаришував зі всіма звірями, що жили у лісі, а також мав непосидючий характер. Він ще не мав чарівних сил адже було всього літ десять зроду, а сили з*являлися лише у дванадцять. Мріяв літати тому завжди швидко бігав, неначе парив над землею. Ось і цього разу прихопивши кошика Стрітень почав збиратися на високу гору по знайомій стежинці., яка закручувалася, звивалася, немов змійка і здавалося взагалі зникала у кущах. Стрітень весело насвистував якусь мелодію, коли раптом почув знайоме цвірінькання зверху. Це був його давній товариш – Жайворонок.
- - О, привіт старий друже! – промовив Стрітень.
- - Привіт, привіт! А куди це ти так поспішаєш?
- - Біжу до бабусі – весело відповів хлопчик
- - Сам, один і тобі не страшно?
- - Та ні, дурненький- засміявся Стрітень.
- - Я вже дорослий
- - Можна я з тобою полечу разом буде веселіше.
- Звісно, звісно, давай! І друзі помандрували далі, так і не помітивши злісну жовту пару очей, яка спостерігала за ними. Та і важко було помітити адже це був Павук. Маленький, але пехатий він протягував свої нитки навколо всього світу, міг мандрувати по них як скелелаз і знати про все, все. Так, Павук був гордим і він вважав, що він повинен керувати всім світом, так як його павутини пронизували усі недри і найтемніші закутки в світі. Одного разу Павук так поринув у свої темні думи, що спустився на своїй павутині в самі недри землі, де проживала Земля. І побачив, як Земля торкалася до куль і оновлювала свої сили, Він спустився нижче і однією лапкою торкнувся лише однієї кулі і після того вінвідчув таку неймовірну енергію, йому захотіло доторкнутися одразу ж до всіх чотирьох куль. Але Земля вже встигла їх забрати. З тієї пори Павук втратив сон, він втратив апетит, він шукав усюди ці кулі А ще в нього з*явилися магічні сили. Він міг збільшувати і зменшувати свою павутину, як йому забажається. І якщо жертва в ній проводила багато часу, вона розчинялася в повітрі. Тож цього ранку Павук був дуже радий коли почув через дупло старого дерева, щог Стрітень мандрує сам.
А друзі мандрували і непідозрівали загрози, що нависала над ними. Сміялися, дуркували, шуткували і бігали навипередки. Раптом неподалік із- за кущів почули крик нак допомогу.
- Допоможіть, допоможіть- кричало звідти жалібним голосом.
- -Стій- промовив Жайворонок
- - Ти не можеш, мати тобі наказала не звертати нікуди, нікуди
- Я повинен хоч краєм ока глянути чи можу допомогти – промовив Стрітень і серце його зжалося. Він не міг пройти мимо чужого горя і швиденько побіг на звуки допомоги. Так швидко розігнався, що навіть не помітив як перечепився через великий камінь, який наче хтось навмисне кинув на дорозі. Перечипившив впав прямісінько в павутину. У верхньому кутку Павук жкалібно кричав:
- На допомогу, нак допомогу, миттево лише помахом лапки він збільшив павутину і Стрітень разом із кошиком потрапив у пастку. Чим більше він рухався, тим більше він заплутувався в павутині.
- - Тепер усе буде моїм і ніхто тобі не допоможе- сміявся Павук Тепер я буду наймогутнішим чарівником і буду правити усім світом. Не ваші квіти і врожаї, а моє павутиння буде прикрашати світ.
- - Жайворонку, допоможи- просив Стрітень, лети до моєї мами розкажи їй усе. І маленька пташка на всіх крилах понеслась шукати допомогу. Тим часом Павук підсувався все ближче і ближче, видер кошик із рук Стрітня і вирішив спочатку влаштувати собі святковий обід, так як він був самовпевнений і гордий, вважав, що його ніхто не зупинить. Далі він простягнув свої бридкі лапки до кошика, але сталося непердбачуване , кулі випали і стрімголов почали котитися вниз, та так, що Павук не поспішав за ними на всіх своїх лапах. В цей час Жайворонок встик гукнути Природу і одним помахом руки вона перенеслася до підніжжя гори, гукаючи на допомогу матінку- Землю. Прибувши до схилу на найближчій хмарині Природа побачила Стрітня у сітях павутини і кулі що блискавично котилися вниз. Вона вирішила зловити кулі і Жайворонок їй у цьому допоміг. Павук швидко заліз на найвижчий камінь, як тільки побачив чрівницю. Він вирішив сховатися. Кулі були піймані і за декілька хвилин Природа відправилась до свого сина. На жаль павутина була порожня і лише перевернутий кошик валявся поруч.
- Не плач, доню – сказала Земля, яка тільки прибула на місце подій. Я маю вихід, але тепер світ ніколи не буд5е таким як раніше. Вона взяла чотири кули, наказала Природі тримати їх ( За руки)
Поклала кулі на землю, прошепотіла щось і розбила їх ногами. З тієї пори на світі з*явилось чотири пори року Літо – немов тепло у давні часи,осінь- коли збирають урожай, зима – коли земля спить і відновлює свої сили і весна коли прилітає Стрітень, будить землю і все розквітає. Адже Стрітень і Природа просто стали невидимі для людей . На знак тих часів люди влаштовують свято. Аще випікають невеличких жайворонків, якими заклик4ають весну. А що Павук? А Павук отримав по заслузі Щосені тепер він наплітає купу баьиного літа, яке люди топчать ногами.



1 2 3 4 5  
Бал 15
Середній бал 5
Перегляди 33
Коментарі 0
Дата надходження 23-07-2019
Дата створення

Пошук на сайті

Що маємо