Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Богдан Лепкий

Проза     →     Богдан Лепкий     →     Епопея Мазепа
 
Про історичну епопею Богдана Лепкого Мазепа
 


Найвагомішою серед повістей Богдана Лепкого є трилогія в п'яти частинах "Мазепа". Треба було мати велику мужність, щоб узятися за висвітлення такої складної та болючої, політично небезпечної теми. Уже саме звернення до неї в очах тодішньої радянської критики при­рікало твір на небуття, а автора — на безапеляційне засудження як "націоналіста" й "ворога народу". Той, хто звертався до постаті Мазе­пи (письменник, вчений), мав лише одне право — викривати і бру­тально засуджувати.


До повісті-епопеї Лепкий ішов довго, розробляючи окремі мотиви з історії України, насамперед в поезії. Були написані вірші "Полтава", "Ой гіркі тоті бенкети" (1906), "Мазепа" (1908), у яких порушувалася пробле­ма національно-визвольної боротьби на Україні, реабілітації гетьмана, якого царські сатрапи разом з вірнопідданими попами

І осквернили, й оплювали,
І по церквах скрізь проклинали...

...бо він

Хотів Україну збудити,
Підняти з гробу й обновити
Життям державним

("Мазепа")


Згодом виник цикл віршів "Батуринські руїни", сповнений тяжких роздумів про долю колись славної столиці гетьмана, вщент зруйнованої царськими військами 1709 p. Це був віддалений і несміливий підступ до теми, яжж повніше зазвучала 1914 р. у драмі "Мотря". Рукопис цього твору назавжди втрачено: коли царські війська, захопивши передгір'я Карпат, обстрілювали Яремче, гарматним снарядом було зруйновано й підпалено готель, де письменник залишив на збереження рукописи деяких своїх творів, серед них — і драму "Мотря".

На початку 20-х років поет з пам'яті відновив віршований пролог до драми, — з нього певною мірою складається уявлення про цей сміливий задум, а також про його бодай часткову реалізацію. Загалом патріотична поезія Лепкого не завжди сягає високого художнього рівня, поетичний струмінь, такий виразний у ліриці Лепкого, тут нерідко приглушується декларативними сентенціями. Звернення до теми "Мазепа" для багатьох його читачів і шанувальників стало своєрідною сенсацією. Автор меланхолійно-ліричної поезії, здавалося 6, далекий від гострих політичних тем письменник, розважний у виборі тем нараз "вибухає" циклом повістей-романів: "Мотря" (1926, дві частини), "Не вбивай" (1926), "Батурин" (1927): "Полтава" (1928-1929, дві частини), і вже після смерті автора з'являються тоді ж задумані й написані в кінці 20-х — на початку 30-х років останні частини епопеї: „Орли" (1934), "З-під Полтави до Бендер" (1955).


Таким чином, маємо п'ятитомне полотно, об'єднане автором під спільною назвою "Мазепа", що після війни (1955 — 1959) вийшло в Нью-Йорку, доповнене повістю "З-під Полтави до Бендер". Відомо, що цими творами автор не вичерпав свого задуму: він не встиг написати повісті "Войнаровський", яка мала увійти до згаданого циклу. Безумовно, реалізація такого грандіозного задуму вимагала великих творчих зусиль митця, глибоких знань з історії України, Росії, Польщі, Швеції, опанування праць учених-дослідників з даної проблеми, художніх творів інших письменників, зокрема зарубіжних, які звергалися до постаті Мазепи.

Зважаючи на складність завдання, яке поставив перед собою Лепкий, в чомусь, може, й непосильне для одного митця, недоступність для автора деяких документальних джерел, відразу скажемо: не в усьому вдалося реалізувати задум, зокрема в художньому плані. Але оцінювати твір треба, виходячи з того, що вдалося досягнути, в чому підхід до змалювання головних героїв, їхнього оточення, тогочасної епохи виявився плідним.


Слід відзначити, що Лепкий відійшов від усталеної у західноєвропейській літературі традиції зображувати І. Мазепу як романтичного героя, що захоплений насамперед своїми любовними історіями, з яких досі не може вийти завдяки деяким сучасним белетристам. Лепкий зробив спробу показати Мазепу державним діячем, політиком і дипломатом, який своє особисте життя зумів підпорядкувати вищим інтересам. А на відміну від поглядів офіційних монархічних істориків він прагнув збагнути логіку досить складної поведінки І. Мазепи, який змушений був, з одного боку, до певного часу задобрювати Петра Першого, слухняно виконувати його волю, посилати козацькі війська за межі України, в Росію на тяжкі фортифікаційні роботи,  з другого боку,  шукати шляхів як розірвати військовий союз з царем, що все більше пригноблював український народ, обмежував його свободи.

Саме за цю подвійну гру Мазепи, особливо ж за його приєднання до військ шведського короля Карла XII, українського гетьмана таврувала монархічна історіографія, називала його зрадником і запроданцем. Цілком зрозуміло, Легкий не міг з цим погодитися. У полемічному протиборстві з тими, хто очорнював гетьмана, Лепкий підносив його як національного героя, подекуди впадаючи в апологетичний тон, іноді не дотримуючись необхідної при висвітленні історичних подій і осіб об'єктивної рівноваги. Не можна не сказати ще про одну слабку рису у зображенні образу Мазепи: автор епопеї не завжди з достатньою глибиною вмотивовує психологію поведінки свого героя, його вчинки і дії іноді розкриваються поверхово, без належної переконливості.

Але повернемося до окремих частин епопеї, що має свою внутрішню структуру, становить, незважаючи на цілком завершені окремі частини, Ідейно-художню цілісність.

Своєрідним лірико-драматичним заспівом до твору є повість у двох частинах "Мотря". В її основі — певною мірою традиційна для цієї теми любовна колізія: Мазепа — Мотря Кочубсївна. Але автор не обмежується історією кохання, що було взаємним, немолодого вже гетьмана й його похресниці Мотрі Кочубеївни. Дається широка й колоритна панорама життя на Україні, зокрема художньо-самобутнє відтворення деяких важливих подій того часу, виписана галерея образів історичних постатей (Петра Першого, Меншикова, генерального судді В. Кочубея та ін.). У цій частині твору, крім любовної лінії Мазепа — Мотря, зав'язується інша лінія — протиборство гетьмана й Кочубея, яка із сфери особистої конфронтації поступово переростає у політичну боротьбу. Повість містить чимало яскраво змальованих картин і образів, побутових сцен, вводить нас у світ глибоких інтимних переживань.

Колізії (особисті й ледь зачеплені політичні), змальовані у першій частині, набувають дальшого розвитку в повісті "Не вбивай!". Лінія особистих взаємин Мазепи й Мотрі тут відходить на другий план, основні події розгортаються навколо Мазепи — з одного боку, Кочубея і його приятеля-однодумця Іскри — з другого. Ображений у глибині душі на Мазепу, підбурюваний своєю амбітною "ясновельможною панею", яка мріяла за допомогою царської ласки зробити чоловіка гетьманом, а самій стати гетьманшею, Кочубей з Іскрою вдаються до підступу — пишуть на Мазепу донос. Письменник переконливо показує всю складність ситуації, в якій опинився Мазепа, розкриває його вміння відвести від себе небезпеку, запевнити Петра Першого у своїй вірності настільки, що могутній цар віддає авторів доносу в руки гетьманові. Драматизм твору наростає: Мазепа наочно пересвідчився, що серед найближчого гетьманського оточення знайшлися люди, ладні віддати його на розправу цареві. Ситуація ускладнюється ще й тим, що донос на Мазепу написав Кочубей, батько Мотрі. Гетьман мусив вирішити не лише політичну, а й морально-етичну проблему: милувати Кочубея й Іскру чи віддати їх під суд, скарати. Йдучи за документами, спираючись на своє розуміння тієї драми, яку мусив пережити Мазепа, Лепкий відтворює історичні події так, як вони розвивалися. Логіка боротьби, зрештою прагнення здійснити давно задумане — піднятися в слушний час проти свого "союзника" Петра — продиктували йому рішення: дати згоду на знищення Кочубея та Іскри.

Небезпека бути викритим перед царем примусила Мазепу замислитися над необхідністю виявити свій намір лише вузькому колу однодумців з метою шукати способів поєднання із всесильним тоді королем Швеції. Лепкий розкриває тривогу, переживання гетьмана, який розумів, що шлях цей дуже небезпечний, ризикований. Цілком зрозуміло: ні Мазепа, ні його однодумці не були достатньою мірою готові до здійснення задуманого, але самі історичні події заставляли їх скористатися з тих обставин, що склалися на самому початку шведсько-російської війни. Петро Перший вимагав разом з російським військом виступити проти шведського короля, від якого Мазепа і вузьке коло його однодумців чекали допомоги для визволення України з-під царської кормиги. Мазепа вирішив піти не проти шведського війська, а разом із армією Карла XII стати на двобій з Петром Першим.

Богдан Лепкий з глибоким уболіванням про долю народу змалював трагічні події, що мали місце після з'єднання військ Мазепи і Карла XII.

Третя частина епопеї — "Батурин" вводить нас у страшну картину руйнування царськими військами на чолі з кривавим генералом ,Менши-ковим гетьманської столиці — Батурина. Невелика, але відчайдушна оборона Батурина не могла довго втриматися перед наступом переважаючих у багато разів царських військ. Гетьманська столиця впала. Кров стигне в жилах, коли перед очима проходять жорстоко-трагічні картини тієї руїни, якої зазнала столиця Мазепи: "Людей порізано, місто зруйновано до решти, начальників віддано на страшні муки. По інших місцях також усіх підозрених в спілці з Мазепою і шведами страшно карано..." (Грушевський М. Історія України. — Київ; Львів, 1911. — С. 413.). Це був великий удар не лише по Батурину, а й по Мазепі: Петро Перший жорстокістю — з одного боку, облесливістю, обманом, підкупом — з другого, хотів паралізувати виступ Мазепи, його спілку з Карлом XII вже на самому початку шведсько-російської війни.

Зустріч Мазепи і частини його війська з Карлом XII, поєднання із шведським королем для спільної боротьби проти Петра Першого, сувора холодна зима і злигодні таборування шведських і гетьманських воїнів, зрештою полтавська трагедія, незважаючи на весь героїзм шведів і українських козацьких загонів, — усі ці події становлять зміст двох останніх частин епопеї, що має назву "Полтава". З великим болем за долю України, молодого шведсько-украінського військового союзу письменник змальовує перипетії військових баталій, перемогу військ Петра Першого над об'єднаними силами короля Карла XII і гетьмана Мазепи.


Болем, тугою, відчаєм пройняті сторінки цієї частини епопеї, і хоч автор, може, не до кінця з'ясовує причини полтавської катастрофи для Карла XII і Мазепи, його художнє проникнення у суть цієї історичної події відзначається прагненням достовірно відобразити і характер полтавської битви, і її наслідки для долі нашого народу, що підпав під ще більшу зверхність царату. У цій частині автор майстерно відтворив чимало батальних сцен, показав героїзм як шведських, так і українських військ.
 

Б. Лспкий об'єктивно розкриває трагічні події, що були наслідком Полтавської битви, — відступ шведських і козацьких військ, переслідування їх царськими загонами, зрештою — муки і страждання і Мазепи, який, незважаючи на трагізм ситуації, і на смертній постелі залишається вірним своїм ідеалам. В останню мить, звертаючись до Бога, він вимовляє святі слова: "Дай нам, Боже, вольними бути". У цій частині твору досить-рельєфно змальований однодумець і наступник Мазепи генеральний, суддя Пилип Орлик, гетьманів небіж Войнаровський, Кость Гордієнко та ін. Оповідь Б. Лепкого про трагедію, що наступила після Полтавської битви, пройнята глибоким болем і сумом, але не безнадією.

У далекий світ з думою про батьківщину йшли українські сини, які не піддалися на царські лестощі, не зрадили ідеали козацької вольності, національної незалежності, йшли, щоб там, на чужині, стати першими українськими політичними емігрантами, пов'язуючи з козацькими волелюбними традиціями, з політичною діяльністю за кордоном П. Орлика свої надії на визволення Вітчизни від царського гніту.


Цикл повістей Лепкого остаточно не вичерпує грандіозного творчого задуму письменника — створити об'ємну панораму історично-духовного життя України кінця XVI — початку XVII ст., змалювати образи українських історичних діячів того часу, насамперед І. Мазепи, П. Орлика, А. Войнаровського, російських і шведських — Петра Першого, Меншикова, Карла XII та ін., Полтавську битву. Однак те, що зумів завершити письменник, вражає масштабами охоплення подій, розмаїтістю образів, жанрово-побутових сцен, проникливістю відтворення трагедії Батурина, художнім зображенням військових баталій, зокрема Полтавської битви.

З тими чи іншими сентенціями автора можна не погоджуватися, можна закинути йому ті чи інші вади, але не можна заперечити: епопея "Мазепа" Богдана Лепкого на сьогодні залишається найповажнішим художнім твором про гетьмана України, що наважився розірвати пута, якими царат скував Україну.

Нині робляться спроби по-новому підійти до оцінки спадщини Б. Лепкого, зокрема "Мазепи". Про це свідчать, зокрема, публікації М. Ільницького, М. Жулинського, Р. Горака та інших авторів — в українській пресі, М. Сивіцького — в польській.

Художньо-панорамне полотно Богдана Лепкого займає одне з перших місць серед творів, присвячених Мазепі та його добі.

 
Із вступної статті Ф. П. Погребенника
Богдан Лепкий. Твори у 2 томах. Том 1
Київ, Наукова Думка, 1997


1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 11672
Коментарі 0
Дата надходження 30-07-2009
Дата створення

Пошук на сайті

Що маємо