Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Юрій Липа

Проза     →     Юрій Липа     →     Призначення України
 
Призначення України. Частина перша. 14. Велетенський матеріал
 

Юрій Липа
ПРИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНИ
 
Публіцистика
--------------------------------------
 
        ЧАСТИНА ПЕРША

14. Велетенський матеріал


Українські ентузіясти науки не перевелися, тільки працюють більш роздрібнено, ніж досі, у Празі, Львові, Ужгороді, Берліні, Варшаві, в Америці. Але й те, що зроблено в останніх десятиліттях у наукових асоціяціях Києва та інших міст совітської України, - це величезна праця.
   
    По-перше, само збирання історичних і доісторичних пам'яток набрало небувалого розмаху, - і це дало пребагату панораму історичних дій на терені України. Коли археолог описує, скажімо, історично-археологічний музей в Одесі, то в цьому описі знаходимо попросту ліричні тони захоплення. Це ж одність панорами впродовж 3-4 тисячоліть: ці керамічні багатства трипільців, ці йонійські пам'ятки державности, врешті вироби понтійської культури, імпортовані речі з Єгипту й Крети, римська архітектура, староруська зброя, венеційські й генуезькі багатства з часів хрестових походів, турецькі нагробники, запорозькі відзнаки й старовинності...
   
    Це ж історія говорить із старих римських і еллінських написів, що їх знаходимо по наддніпрянських, наддністрянських, кубанських і таврійських містах, як Тирас, Ольбія, Фанагорія, Херсонес. Ось варязький рунічний напис з о. Березані, бронзові левині голови з-над Дніпра, бочівки на вино й оливу з-над Дністра, кам'яні причали з Ольбійського порту, велетенські запорозькі кітви з Куяльника, зброя і врешті дивні монети цих праукраїнських держав (у формі рибок), - їх є до двадцяти тисяч прерізних форм, місця, походження і часів.
   
    Ця одність історично-археологічної перспективи дала віру в одність українського організму. Мистці знайшли там щось більше - гордість з мистецької творчости цього українського організму. Втіхою з духовного багатства України напоєні томи "Історії української літератури" Михайла Грушевського, які в великій мірі заслуговують на назву "Джерел української культури". В совітських часописах часто зустрічалися вислови, що підкреслювали в описах міст українську гордість. Наш Чернигів і Київ мають пам'ятки, не гірші від Равенни, а Херсонес - це наші Помпеї, пам'ятки Тамані-Тмуторакані - це пам'ятки нашої старої Венеції, - так говорили мистці.
   
    Зрештою послухаймо голосу одного з них, що описує монументальне стінне малярство. Його замітка віддає, власне, запал мистецького утвердження України.
   
    "Цей матеріял, - каже совітський дослідник про пам'ятки Новгорода, Києва, Чорномор'я, - є дійсно велетенський. Сам тільки сухий перелік пам'яток, що часто знаходяться поблизу нас, зайняв би багато сторінок. Пам'ятки ці, такі розмаїті щодо часу повстання, стилю, мистецької вартости, ждуть іще докладного висвітлення на сторінках наших мистецьких журналів, а малярі, що ще не бачили тих пам'яток, матимуть враження попросту об'явлення".
   
    Врешті від захоплення істориячної панорами України, від захоплення багатством її духовности в мистецтві приходить до дослідників-політиків захоплення її економічно-політичною ролею упродовж тисячоліть.
   
    Глибші історичні перспективи дали це захоплення. Археологія і протоісторія - це для українських економістів-дослідників під Совітами була передовсім історія торговельних взаємовідносин, історія торговельних шляхів. Це був як би погляд з лету птаха: багато подробиць, що досі уважалися за важливі, затиралося, зате виростали і вияскравлювалися своєрідні історичні повторення, ритми українського життя, зв'язаного з пульсуванням історії цілого світу. І з того погляду значення України виросло, як значення великої одиниці у всесвітній історії.
   
    Причина цього перелому поняття України має свої інші, не тільки психологічні підстави. Довершилася в понятті українських учених велика зміна в дотеперішньому образі відношення археології, протоісторії до властивої історії.
   
    Яке ж воно було досі?
   
    З одного боку, неслушно історики не визнавали значення доісторичних студій і археології. Однак так не повинно бути. "Результати і праці археологів повинні бути знані в цілій повноті історикові, тому що багато епох не зоставляли взагалі писемних пам'яток" (В. Щербаківський). Та чи вже така велика різниця між доісторичними й історичними часами? "Велику рацію мають ті, що заперечують сам термін "доісторія", доводячи історичну неспроможність та штучність його, бо "доісторія" - це ж та сама історія людини, лише з тою різницею, що пізнають її з різних джерел" (Б. Лунін "Східний Світ", 4-5. 1930).
   
    З другого боку, історик дуже часто не бачив нічого устійненого в археолога, ніяких висновків у доісторії. Недарма скаржиться проф. Юр. Готьє на ці "хиби археологічної науки", на "уникання висновків і узагальнень", на "віддаленість від історичної науки".
   
    Вкінці сполучімо разом повище в добрій формулі автора "Нарисів матеріальної культури Східньої Европи" (1925): "Нагромадження та уникання узагальнень стало в нашій археологічній науці обмеженням себе IX століттям" (Готьє).
   
    Отже, ця традиція була зламана, а зближення синтез протоісторії й історії дало поглиблення значення території й одности її матеріяльних можливостей і експансії впродовж знаного досі існування людства.
   
    І коли ми читаємо блискучу синтетичну схему проф. В. Гурко-Крняжина "Великі шляхи світової історії", перед нами виростає найглибша синтеза велетенського матеріялу праці відданих українських учених: Україна як один із важливих вузлів великих шляхів історії світу. Про це є мова в другій частині.

1938
------------------------------------------------

Джерело:
chtyvo.org.ua 



1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 708
Коментарі 0
Дата надходження 19-09-2009
Дата створення 1938

Пошук на сайті

Що маємо