Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Юрій Липа

Проза     →     Юрій Липа     →     Призначення України
 
Призначення України. Частина друга. 19. Розмах еллінів
 

Юрій Липа
ПРИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНИ
 
Публіцистика
--------------------------------------
 
        ЧАСТИНА ДРУГА

19. Розмах еллінів

Властиво, на чім полягало значення великих торговельних доріг-магістралей і їх посідання?
   
    Про їх вартість пише український геополітик:
   
    "Головним побудженням до заволодіння великими торговельними магістралями було те, що вони самі були великою цінністю. Старовинні караванні і торговельні шляхи були такою ж державною власністю , як тепер залізничні шляхи. Держави їх пильно експлуатували. Каравани й кораблі обкладувано прорізним подорожнім митом; вкінці, уже за три тисячі літ до Христа, установлено розроблені тарифи для всіх звожених і вивожених товарів. Не диво, що впродовж тисячоліть держави провадили таку ж жорстоку боротьбу за володіння великими торговельними шляхами, як вони провадять це нині за джерела нафти чи за залізні копальні" (Гурко-Кряжин).
   
    Так, наприклад, змінюються від VII (до Христа) аж до XV ст. (по Христу) імперії (перська, елліністична, римська, халіфат, київська), а їх ідея - це контроль над великими торговельними шляхами-магістралями.
   
    Історія торговельних шляхів в дуже великій мірі пояснює політичну й культурну історію світу. Дуже часто зустрічаємо в закордонній політиці імперій на першому місці дбайливість за торговельні магістралі. І то не лишень у наших часах. "Єдиною вимогою вавилонян у зовнішній політиці, - каже Деляпт (Delaple), досліджувач Вавилону, - була безпека торговельних шляхів".
   
    Включення якогось великого центру продукції в світову виміну товарів мало величезне значення для світової історії. Першою такою важливою подією було включення в виміну (дві тисячі літ перед Христом) двох центрів промисловости: Вавилону й Єгипту. На цій першій світовій магістралі розпочинається мореплавство. Мореплавство купців-фінікіян (мішанини егейців і семітів) опановує Середземне море і доходить до Атлантику в II тисячолітті до Христа.
   
    По восьми століттях, у великім дохристовім VII віці, почалися систематичні зносини з Індією морською дорогою. Одночасно була получена вона з магістраллю Єгипет - Вавилон караванною дорогою через Персію, Афганістан. Це було важливіше, ніж відкриття Америки для Европи в XVI-XVII столітті. Індія включена в світову виміну" (Гурко-Кряжин).
   
    Індія! Велетенський експортовий до Европи край упродовж двадцяти кількох століть. Це вона давала залізо, корабельно - будівельний матеріал, прянощі до консервації м'яса в Европі (Горрабін). Індія, край десятків тисяч промислових верстатів, що давали колись бавовняні матерії для цілої римської імперії, як недавно Манчестер для цілої Европи. Індія - центр витвору пурпуру й індиго для Европи, так, як тепер ним є Німеччина з її аніліновими фарбами. Індія, що, як скаржиться Пліній, періодично витягала з римської імперії на 100 мільйонів сестерцій римських золотом (600 тис. амер. доларів) в заплату за свої розкішні вироби і врешті, як твердять сучасні геополітики, зруйнувала фінансово Рим. Індія - збір багатств, що й тепер утримує цілу Британію.
   
    З відкриттям магістралі Середзем'я - Індія став довершений перший трансокеанічний шлях Атлантика - Індійський океан.
   
    VII століття перед Христом було великим не тільки на шляху Індія-Середзем'я. Воно було великим і для української території.
   
    Коло VII ст. перед Христом фінікійських мореплавців витісняють елліни, що опановують усе Середзем'я, шляхами егейців проходять на Чорне море, розпочинають глибоке торговельне посування в глиб України і цим завершують своє опанування великої Середземноморської магістралі Атлантика - Індійський океан.
   
    Елліни йдуть переважно з тих своїх держав, де є зріст промислових міст і голод землі (Коринт, Мегара), або втікаючи від натиску лідійських царів в Малій Азії. "Активність шукання свободи й простору, - каже проф. Готьє, - давали найбільш сильні імпульси до закладання колоній при Чорному морі". Посування еллінів цей історик називає "колонізаційним потопом".
   
    Не знаємо імен цих сміливих людей. "Історія, що зазначає звичайно дії царів і полководців, на жаль, не заховала нам імен перших морських мандрівників на Україні, що були властивими основоположниками тодішньої європейської цивілізації" (Гурко-Кряжин).
   
    Зате знаємо назви їхніх осель, потім міст-держав при Чорному морі. Це - Синоп, Трапезунд, Аміс, Істр, Ольбія, Аполонія, Тирас, Одессос, Месембрія, Томі, Теодозія, Пантикапей, Фанагорія, Фазис, Танаіс, Діоскуріяда, Халкедон, Гераклея, Херсонес, Керкиніт. Це все - торговельні ринки, переважно в гирлах рік або в протоках.
   
    Вони виросли на Чорномор'ї в короткому часі, упродовж одного-двох століть. Еллінські кондотьєри і шукачі не зупиняються лишень на побережжях, вони йдуть угору великими ріками, особливо Дніпром, і засновують там свої торговельні факторії-держави. Аж у верхів'ях Дніпра знаходимо храми їх, де молились Артеміді, Діонізу й Аполонові (Лубенщина).
   
    Українська територія з її системою річних шляхів стає ланкою у системі тодішніх морських шляхів, стає одним із осередків еллінського багатства й елліністичної культури. Морська культура робиться назавжди частиною світогляду українців, і це назавжди відрізняє їх психологію в торгівлі від типово континентальної психології сусідів.
   
    Пам'ятаючи про це, легше зрозуміємо енергію Київської держави в здобуванні ринків морською дорогою, її пізнішу експансію на Каспій і Егейське море, пізніші морські походи козацьких когорт, нарешті своєрідний характер торгівлі українських чумаків в XIV-XIX століттях. Від еллінської доби морська торговельна культура є невіддільна від української території.
   
    Еллінські осадники, хлібороби й риболови в скорому часі почали працювати не тільки на себе, але й для широкого ринку збуту, що розростався на Середземні. "Еллінські міста невпинно зростають, - пише про ці часи проф. історії Ростовцев. - Зріст міського населення змушує шукати таких ринків, що давали б не тільки сирівці для промислу та нових рабів, але й продукти відживлення. Головним чином потрібне збіжжя. Заміною м'яса стає риба".
   
    В першу чергу вимагає харчів промисел Малої Азії. "Малоазійське узбережжя давно вже жило культурним життям, бо було в зв'язку із Сходом і добре знало морську торговельну путь і на протоках, і в Чорнім морі" (Ростовцев).
   
    Що вивозили з Чорномор'я? Розходилося головним чином про збіжжя і про вуджену чи солену рибу - експорт для населення упромисловлених грецьких міст. Адже ж в самій тільки Малій Азії "п'ятсот міст торгує і виробляє одяг, килими, металеві предмети (золото, срібло, бронзу), вина, мармуровий й мальований посуд, архітектурні оздоби. Через ті міста так само пропливає ціла торгівля, скермована до Китаю, Індії і Центральної Азії" (E.C.Semple).
   
    Так само багато міст і атенського союзу держав прагнуло понтійських (чорноморських) харчів. Що ж до грецької столиці Атен, то туди з одного тільки Пантикапею (Пантикапейон) щороку вивозилося не менш як 1 мільйон пудів збіжжя на 3 млн. драхм (коло мільйона американських доларів), а з Теодозії одного разу було привезено туди ж 2100 тис. кварт пшениці. Крім хліба чорноморське побережжя постачало Елладі сало, сіль, рибу, товар (худобу), мед, віск, прядиво, будівельне дерево, смолу, шкіри, хутра і т.д. В м. Херсонесі (Крим) збереглися до наших часів недоламки величезних кам'яних надовбів для посолу риби. З них видно, що рибалки давнього Понту солили одним заходом від 500 до 1000 пудів (80-160 сотнарів) риби (Загоровський).
   
    Взагалі техніка заготівлі солоної, консервованої риби багато в чому була не гірша за нашу сучасну.
   
    Властиво, як уявити собі сам процес експорту з українських земель такої кількості хоч би збіжжя? Де ті залізничі валки, наладовані збіжжям, якими торами йшли, де були кінцеві елеватори (зернозбори) і як контрольовано експорт?
   
    Тут треба пригадати ролю рік у лучбі на українській території. Вони вказували напрям найрізніших "хлібозаготівель", вділ водою йшли каравани човнів із збіжжям, спочатку припливами, а потім головними ріками. Збіжжя те перевантажували в гирлах рік і, власне, при гирлі кожної більшої української ріки й були великі елеватори - торговельні міста. В такому Тирасі в гирлі Дністра зсипали й продавали збіжжя з цілого водозбору Дністра, почавши від карпатських, бойківських верхів. Отаксоване в містах збіжжя пливло вздовж берегів моря аж до контрольних пунктів-міст над протокою до Мармари й Середземного моря і далі до чисто грецьких міст з їх банками, біржами і промислом.
   
    Еллада потребувала цього. Росли міста з промисловими майстернями, де працювали в кожній десятки робітників. Все меншала кількість сільського населення. Атенські банки в повнім своїм розвої (уже в IV віці до Христа) займалися тими ж операціями, що й нинішні, звертаючи пильну увагу на всі прояви міжнародньої торгівлі і промислу в міждержавному (міжміському) житті.
   
    "В величезній кількості ввозилися в Елладу збіжжя, солонина, риба, метал, шкіри, льон, прядиво, будівельне дерево для кораблів (давніші багаті ліси в Елладі тепер безслідно зникли)".
   
    З української території мали елліни збіжжя, білугу, осетрів, макрелей, шкіру, мед, віск. Невільників мала Еллада головно з Тракії, не з України. "Рабів з північного побережжя Понту вивозили тільки в малім числі. Взяті до неволі трипільці не були добрими робітниками. В найкращому випадку в Атенах уживано їх для служб в поліції" (Юрій Готьє).
   
    Власне, характер корінного населення української території не дозволяв на трактування її з боку Еллади як кільканадцяти пасивних колоній. Понт був занадто багатий, занадто енергійне і самостійне було його населення, що, зорганізувавшися, в кожній хвилі могло б супротиставитися торговельному протекторатові потужних сполучених держав Еллади.

1938
------------------------------------------------

Джерело:
chtyvo.org.ua

1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 757
Коментарі 0
Дата надходження 19-09-2009
Дата створення 1938

Пошук на сайті

Що маємо