Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Петро Петрович

Проза     →     Петро Петрович     →     Історичні нариси
 
Третє пришестя Івана Мазепи до Коломака
 

Третє пришестя Івана Мазепи до Коломака.

 

   

          Кожній людині завжди буває приємно почути про свою малу батьківщину в засобах масової інформації, або самому розповісти кому-небуть щось цікаве про історію свого села чи містечка. Приміром, мешканці села Малинівка, що в Чугуївському районі на повному серйозі розповідають, що відоме кіношне весілля відбувалось саме в їхній Малинівці. Щось подібне відбувається і в селищі Коломак, що на Харківщині. Місцевий краєзнавець О.А.Шинкаренко на гребені “помаранчевих” подій намагається зробити родзинкою Коломака неоднозначно відомого гетьмана лівобережної України Івана Степановича Мазепу. Підставою до цього він висуває літописне свідчення про те, що 25 липня  1687 року на козацькій раді, яка відбулась на березі річки Коломак було обрано новим гетьманом Івана Мазепу, який був до того Генеральним писарем. Зауважимо, що в літопису не було точно вказано, що козацька рада відбулася саме в слобідському містечку Коломак, адже є ще Коломак недалеко від Полтави. Козацькій раді передували драматичні події, а саме – невдалий похід разом з російським військом проти кримських татар. Була спекотна погода і хтось підпалив степ. Князю Голіцину, який керував об”єднаним військом, надійшов донос, що степ запалили  козаки за наказом гетьмана Івана Самойловича. Військо вимушене було повернути назад, а перед розділенням російських та козацьких військ за наказом князя Голіцина гетьмана Самойловича було звинувачено у зраді та заарештовано. З дозволу Голіцина, якого обдарив щедрими дарами генеральний писар, рада слухняно обрала новим гетьманом Івана Мазепу. Тоді ж було підписано нову угоду між козацькою старшиною та царським урядом – так звані “Коломацькі статті” в яких  значно врізалися права гетьмана та української старшини. Один з пунктів цієї угоди виконувася з такою старанністю і на протязі такого довгого часу, як не виконувався жоден партійний циркуляр за радянських часів. Це вказівка про те, щоб росіяни та українці поєднувалися у шлюбі. Так початок зросійщення, асиміляції українського етносу було покладено саме в Коломаці, саме Іваном Мазепою. Ось таким було перше  пришестя Івана Мазепи до Коломака – як вірного слуги російського царя, що на протязі 20 років слухняно відсилав українських козаків як не на чергову Петрову військову кампанію, так на невські болота, на будівництво північної столиці. Тому, виходячи з справ першого пришестя Івана Мазепи до Коломака, пам”ятник йому повинні ставити саме поборники російської ідеї.

            Друге пришестя Івана Мазепи Коломак відчув 300 років тому, коли у березні 1707 року уже у ролі визволителя України з-під влади московського царя  об”єднані козацько-шведські війська здійснили рейд по території слобожанщини,  яка перебувала під прямою владою супротивника –   царя Петра І. Тоді шведи разом з козаками  спалили Колонтаїв, Красний Кут, а після сутички з російськими військами  під Городним шведсько-козацьке військо повернуло на південь і спалило Коломак. Населення спалених містечок розбіглося по лісах, а після приходу військ Петра І канцлер граф Гаврило Іванович Головкін залучив частину цього люду спочатку в армійсьий обоз, а згодом поселив у слободі Томарівка, яку придбав на Білгородщині невдовзі після полтавської битви. З тих пір у Томарівці мешкають люди на прізвище Коломацький та Краснокутський та розмовляють українською мовою. Більшість   переселенців були вправними майстрами і незабаром державна воля та підприємливість графа Головкіна, перемножена на майстерність та працелюбність українських поселенців дала разючі плоди – Томарівка перетворилась на квітучий осередок ремісництва, де сотні ремісників вичиняли шкіри, шили чоботи, робили вози та сани, гнули дуги та колеса, виробляли бочки, а брати Гетьман заснували фабрику з виробництва церковних кіотів. Чи добровільно, чи підневільно коломачани потрапили до Томарівки, про це наразі сказати важко. Але, на той час коломачани почувались себе дуже не певно. До Переяславської угоди Богдана Хмельницького територія сучасної Полтавщини входила до складу спочатку Литовської, а після унії – Польської держави. У перші роки гетьманщини,за свідченням літописця Самійла Величка “..., за їхнім, трьох великих государів царів, указом, З травня генерал і воєвода Григорій Іванович Косогов з дяком та стольником Полуевктом і з гадяцьким полковником Михайлом Василевичем проїхав і установив новий кордон землям полтавських і коломацьких жителів таким описом: Місто Коломак побудоване з правого боку річки Коломак, 7188 року, а від Різдва Господнього 1682, (тобто, за 5 років до обрання Івана Мазепи гетьманом і за 25 років до спалення шведами)  За розповіддю коломацьких жителів: отамана Остапа Пододня, Єрофея Даниленка, Феська Савченка, Марка Гринцова, Івана Леськова, Петра Савченка, Данила Данилова, Стефана Лукашова, Яроша Михайлова, Микити Омельянова з товаришами — живе в Коломацькому містечку всіляких чинів усього двісті чоловік. ... Полтавські полчани взяли собі за образу те Косогове розмежування і, свідчачи, що поселення містечка Коломака лежить на їхніх грунтах та землях, кількаразово, як за Жученкового полковництва, так і за Герцикового полковництва, наїздили військом на те містечко Коломак, хочучи його розорити і зігнати геть  . Але вони, коломчани, схиляючись тоді перед полтавцями, випросили в них такої милості, щоб їх звідти не зганяли, зобов’язуючись належати до Полтавського полку і його слухати, а згодом без своєї шкоди самі звідти, з Коломака, мали порозходитися на інші місця. Але такими зобов’язаннями вони полтавців завели й обдурили, бо тим часом справили собі з Москви через ретельне дбання охтирського полковника Івана Перехрестова захист, і вже полтавці не могли їх, коломачан, звідти вигнати, а змушені були згодитися з монаршою волею й повагою. Нестатечні ж коломчани, розжившись там і вже не задовольняючись виділом своїх земель та грунтів, почали втручатися і через межу, поставлену Косоговим, у полтавські грунти, й ображати полтавських полчан.” Так  що коломачани могли переселитись до Томарівки і за власною волею, а у давньому конфлікті полтавчан і коломачан можна побачити можливу причину розорення Коломака в 1707 році.

За радянських часів, так само, як і до революції, особа Івана Мазепи не шанувалась і історичні події, пов”язані з його перебуванням на Коломаччині, замовчувались. І ось, через 320 років після обрання в Коломаці гетьманом, через 300 років після спалення Коломака, відбувається третє пришестя до Коломака Івана Мазепи – у образі національного героя, котрий, як з”ясовується, вже ледь не тоді, як обирався гетьманом, планував вирвати неньку Україну з під царського гніту, а Коломак не  палив, а відбудовував. 25 липня відбувся мітинг на честь 320 річниці від дня обрання Івана Мазепи гетьманом. З виступів голови райдержадміністрації С.М.Яцюка, голови селищної ради К.К.Кокаї, краєзнавця О.А.Шинкаренка, та інших, постав образ нового національного героя, причесаний, в лоску та глянці. Цей образ має бути закарбований у бронзі у вигляді пам”ятника на місці пам”ятного знака на березі ставка. Лоск та глянець з образу третього пришестя до Коломака Івана Мазепи намагалася зідрати група протестуючих з організації “Слобожанський вибір”, і це відрадно, бо свідчить про те, що демократія в Україні все-таки існує, хоча занадто ретельна опіка протестантів міліцією та службою безпеки свідчить, що і диктатура можлива. Але чи варто прислухатись до   категоричних протестів проти встановлення пам”ятника Івану Мазепі? Чи мають коломачани чим хизуватися, крім Івана Мазепи? Так, мають. Викликають законну гордість перемоги дівочої футбольної команди “Коломачанка” Коломацького навчально-виховного комплексу (директор школи Бабець В., тренер Пєтухов В.Г.) на обласних та Українських змаганнях. Можна пишатися започаткуванням у нашому районі нової торгової марки олії “Василенків хутір” ( приватний підприємець Василенко Ю.П.) Ми маємо унікальну історичну спадщину у вигляді скіфського городища,(проте мало хто ним цікавиться і ніхто тепер не досліджує). Ми можемо гордитися найкращими чорноземами (але не скрізь можемо дати їм лад і поступово їх викупляють у нас литовські магнати). Ми можемо пишатися надрами з багатющими запасами природного газу та газового конденсату, (але вимушені платити за газ за російськими цінами).Колись коломачани пишалися філією радіозаводу”Протон” і працювали на ньому, але нині цех закритий і може бути розібраний на металобрухт. Як бачимо, список не дуже довгий і не занадто оптимістичний. Тому хіба не можуть коломачани собі дозволити поставити в своєму селищі пам”ятник реальному історичному герою, доля якого, нехай і драматичним чином переплелася з долею рідного селища, в той час, коли харків”яни дозволили собі поставити пам”ятник вигаданому літературному герою Отцю Фєдору лише за те, що той виходив з потяга в Харкові за кип”яточком? Дайте Коломаку хоч скандальний, але, як модно тепер казати, ексклюзив. Можна й пам”ятник “батьку всіх народів” Йосипу Сталіну підняти з  дна коломацького ставка і поставити його на те місце, де він стояв до 1956 року, як частину меморіалу в пам”ть про жертви голодомору на Україні в 1932-1933р.р. і одночасно як вшанування ролі Сталіна в об”єднанні українських земель. Кожен народ має право на те, щоб не забувати як заслуги своїх поводирів, так і їх злочини. Ось на такі роздуми приводить третє пришестя як шанованого, так і проклятого гетьмана Івана Мазепи.

                

                                                                 Краєзнавець  П. Пащенко

 

 

 



1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 1230
Коментарі 0
Дата надходження 29-03-2010
Дата створення 15 січня 2009 року

Пошук на сайті

Що маємо