Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Вірші     →     Коммунарец
 
Про потаємне кохання
 

Повіяло злегка у просторі осіннім,

Бажанням потаємного кохання,

Палки романи швидко охололи в часі,

І млію в оксамитових обіймах мрії.

Замружу очі - наче літо знову кличе,

То сонце на останок, душу мою гріє,

Останні відчуття, останні вдачі,

Останні сподівання на кохання.

Дива з людьми, природа крутить,

Під осінь наступають гострі зміни:

То бісяться як мухи після Спаса,

То плутають в оману павутиння.

Згорів адреналін, прийшла пора,

Знайти притулок від ударів долі,

Такі вже стали ніжні й романтичні,

Що часом і собі знайшов би пару.

Кому дано, з того ще буде далі,

Хто має вже, той тішиться потай,

Осінній дощ мені, нагадує  завжди,

Про потаємне давнішнє кохання.



1 2 3 4 5  
Бал 5
Середній бал 5
Перегляди 474
Коментарі 0
Дата надходження 10-10-2010
Дата створення 01.09.2010

Пошук на сайті

Що маємо