Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Вірші     →     Коммунарец
 
Ти де, моя Ассоль?
 

Здіймається  мій корабель в височінь,

В пучину вихрястого вира кидається вниз,

Наповнені вітром попутним і стрічним,

Яскраво-червоні вітрила парусник мрії,

Несуть без зупинки, щоб щастя зустріти.

 

Я мчуся туди, де чекає на мене Ассоль,

Усе що я зміг, так зректися від світу для неї,  

Тепер навіть думки немає у мене дурної,

Бо впевнений я, що побачу біляву хустинку,

Яка у руці тріпотить, як сердечко дівчини.  

 

На ранок засяяв на сонці мій мандрівник,

Вітрила тріпочуть велично, як серце моє,

А на калині висить полиняла хустинка білява,

Мов маячок трясеться на вітру посеред ягід,

Та дівчини не видно - мабуть вже пішла давно.   

 

Пішла вона, на радість всім, не дочекавшись,

Мовляв: «Скоріше принц на білому коні приїде,

Ніж вигаданих з мрій моїх вітрила я зустріну…»

Тепер не бігає до моря, не сміється і не плаче,

А тільки принців жде, щоб мати все одразу…

 

Ти де, моя Ассоль? Скажи - Коли і де, чекаєш?

Кажи чи не кажи, а доки не повіриш у кохання,

То буду вічно привидом «летючого голландця»,

Літати завжди у безкрайньому морі чекання,

Аж поки віри в голосі твоєму не почую...



1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 761
Коментарі 0
Дата надходження 08-03-2011
Дата створення 08.03.2011

Пошук на сайті

Що маємо