Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Світлана Нестерівська

Вірші     →     Світлана Нестерівська     →     Збірки поезій Світлани Нестерівської
 
"Щось нове. Повернення Додому..."
 

13.01.2006 р.

Запрограмовані на знищення істот,

Які колись носили наше тіло.

Йти не туди, куди душі кортіло,

А лиш туди, де тягнеться діод.

 

**************************************************

 

Ангел встає― із колін пада сірий коц.

Піднімаються вії, утома в очах щезає.

Перев’язані вени у жовто-блакитний скотч.

«Не хвилюйся, мала, тут насправді усе минає…»

 

І забувшись, розкриє одразу всю сімку чакр--

Засміється очима, відкриє споминня раю.

Не впаде ореол, бо , по-моєму, все йде так,

Як задумалось. Як закінчитись усе тут має.

 

Розуміє людей і зашторені завжди вікна.

Біле листя трави він морозно кладе у чай.

Завтра― знову життя. Виправлятись не буде пізно.

«Любий Боже, я ще не навчився. Чекай. Чекай…»

 

14.01.2006р.

Він снігом посипає зльдовані дороги,

Він сяється в усмішці дитячих сонцемрій.

І білі-білі крила встеляються під ноги

Його святому другу ― дитиночці малій.

 

І теплі рукавички малі зігріють щоки,

Пробудяться тумани під стопами зірок.

Хтось вип’є чашку чаю і вивчить всі уроки―

І небо зрозуміє, протерте до дірок.

 

**************************************************

 

 

Ти в куточку, дитя? Заховалось, мабуть, лякливо?

Ангел світить зірки і тримає гладкі долоні,

Повні світла. Тобі теж потрібне, мій друже, диво?!

Вибий вікна, впіймай хвилі вітру, дощу солоні.

 

Пригадаєш життя, що ховало усе в карнизи.

І спішили дощі, випадаючи повнокровно.

Приближалась любов. (Але завжди чомусь із низу.)

Очі були…не сліз, але щастя, на диво, повні.

 

***********************************************

 

Ангел прибіг, привідкривши поли плаща.

Куриться сміх під ногами нірвани бога.

Може, і ти захотіла чогось?― Душа

Переминає добром із ноги на ногу.

 

15.01.2006р.

Сонце плаче помилками

І спішать протуберанці.

І спросоння кличе маму

Ангел втоми, ангел праці.

 

*****************************************

 

Перший промінь роси для когось розтягається в лезо.

І по трасі спішить блиск очей в найчарівніший сон.

Ангел молиться в ніч― і майбутнєє сяйвом з вікон

Ллє спасення своє в Заповіту поновлених тезах.

І навшпиньки в огні очищає дзеркала планетам.

І сміється хрустально дзвінком першокласних прощань.

Пам’ятаєш любов, що у тебе складалась з вагань?

А у мене ―з дощів, із дощів, що падуть лиш поетам.

 

*****************************************

 

Відкриває очі― світла забагато.

Крутиться черешні цвіт в долоні.

В ангела, напевно, завжди було свято,

Коли ми літали ще дітьми на конях.

 

Із зіниць зростали квіти стоколосі,

Теплі рученята кульки пришивали.

І губилась осінь в ангела в волоссі,

І астральний спокій, і астральний галас.

 

*****************************************

 

Проникнути в мозок свойого страху.

Піймати сонце, що космос кине.

І ангел впавши десь на коліна,

З-під снігу тягне малу комаху.

 

******************************************

 

Ангел плакав на березі, сльози втирав рукавами.

І тиснувся пісок в кулачки із прозорих молекул.

І котились образи: «А він десь далеко-далеко...»

І думки немовляти прощались навіки з словами.

 

І косилася ніч, заховавши цікавість(образу?):

Скам’яніле маля не тікає від моїх пустот.

І повіривши в страх, загоріло осіннім листом,

Щоб не чути себе, заховалось у камери джазу.

 

*******************************************

 

«Залишайся малою»,― шептала її луна.

Витираючи крила, подерла стару сорочку.

І дивується ангел, що досі болить спина,

Коли квіти падуть дощовинням в калюжі бочку.

 

Заморозиться все, що в майбутнім родило зло.

Ображають чужі. І правиця своя вже ранить.

І мале янголя мені серце своє несло:

«На, Лануська, бери! Може, раптом свого не стане...»

 

Ні, три крапки― не суть. Я стискаю в руці кинджал―

Зішкрібати страхи із маленького свого ега.

Непомітно життя переходить позначку межа,

Ти ж лишаєшся тут, щоб із дітьми збирати лего...

 

********************************************

16.01.2006р.

Подаєш свою руку. Прикриєшся? Білий плащ

Переллється в туман. Проясніють прохожих лиця.

Я шепочу до себе: «Ланусенько, ти пробач,

Що ніколи вже він не прийде, навіть не присниться...»

 

********************************************

 

Триматися ангела, що розуміє біль.

Мабуть, тому уникати не може свята.

Космос кометою клониться нині тобі.

Вірити в себе― це дуже і дуже багато.

Слухати дим із навушників ваших ракет.

Вірити в сором, якому не коряться зливи.

Запах від щастя і заповідь: «Будь як поет!»

(Бути поетом― це значиться бути щасливим.)

 

*********************************************

 

22.01.2006р.

 

Відірватись від смерті і бути вперед на крок.

Народити дітей(мають бути, напевно, близнята).

Білий ангел мовчить, затуливши рукою замок.

Народилася ніч, за якою ступатиме свято...

 

Переписана доля вкладається в прозу очей.

І дитячі пісні переспівує втомлена мати―

Усміхнулись уста, заворушились крила плечей.

Потягнулись угору маленькі дитяток ручата.

 

**********************************************

 

Ангелу примарилось, що він у школі знов.

І тішиться кирилиця словами про любов.

 

******************************************************************

30.01.2006р.

Ангел у коридорах пам’яті, як приблуда.

Швидкість ... ні, не лякається, просто якась сумна.

Той поцілунок... Впевнена? Адже і він, як люди.

Ланочко, Лано, Ланочко, ти на Землі одна.

 

Причина пожежі танцями― із задзеркалля тулиться.

Боязнь поближче? ― Впевненість: не переможе зло.

Він...він прийшов― пробачила …

 

******************************************************************

 

31.01.2006р.

 

Розуміти себе у астралі.

Відділити ілюзій абсурди.

Натискаючи кнопочку «Далі»,

Розуміти: дороги не буде

У минулого вишиті квіти.

Основне, дорогі, не спішити.

 

******************************************************************

11.02.2006р.

Запитати, куди заховали пустиню,

І від чого дощі тут опівночі ниють.

Ангел знову прийде у забуту святиню

І підставить свою дуже ніжную шию,

І зніме білий шарф, і роззується (вперше),

І ізмиє лице теплим попелом-сміх.

Павутиння в кутку  у диханні розчеше.

Він молився за мене, тепер― за усіх!

******************************************************************

Заблукав у моїй шухляді―

Перечитував всі папери.

Ти, напевно, уже не радий,

Що мене нині заміж береш?

Ти ніколи не йшов так біло,

Розчесав золоту перуку.

А мене ніби морем змило...

Це даремно. Прошу, не стукай.

Я не хочу тебе губити.

Я не варта твоїх долоней.

Коди стерто. Ліхтарик збито.

Ти щасливий? Ти― сам сьогодні!

******************************************************************

 

17.02.2006р.

Ангел дихає мріями в тепле поміжпланеття.

Повертаються душі, себе нагадавши в бозі.

Ви не вірите в смерть, ну а я не боюся смерті.

І сушилися квіти п’ятьлистям в старому бозі.

І боявся метелик, що піде душа від тіла.

Розщепилася блискавка стежкою до астралу.

І прощаю вже й те, що ще вчора би не терпіла:

Повні спалених сліз твої очі і блиск металу!

******************************************************************

18.02.2006р.

Перемішані крики невпевнених в собі.

Їм винні усі лиш тому, що невинно

Родилися квіти весняні на гробі

І падали душі в стару домовину.

 

Весь день перемішую клавіші й мишки.

Принесла мелодії без катапульти.

Піднялись чуття каналізної кришки.

Я знов прислухаюсь до темного культу.

******************************************************************

І з листів—дві душі: одна знає, чого не хоче.

Ну, а друга шептить: «Я чекатиму ще життя…»

І сміялись уста, що у жертву нестися—злочин.

І дивилися очі у пустки чужих нетям.

 

І натхнення як сніг, що народиться і міліє.

Підожди до весни, як до жил увіпре астрал.

Ти…прощатись не смій, бо не всього ти розумієш…

Але, любий, повір: ти вже кращим на чакру став.        

 

 

*****************************************************************************

10.03.2006р.

Обвуглений щоденник. На щоці —

Лиш залишки від дотиків кинджала.

Ти ангела по віях проводжала—

Залишивши на чорнім папірці.

 

Я більше не приїду в ці сади!—

Кричало серце спухлими устами.

Не варта Бога і не варта мами—

Не варта слів, що влилися сюди.

*****************************************************************************

Я не примара— то ставиться крапка

В моїм дипломі із кров’ю і потом.

Ви поклоняєтесь прілим банкнотам,

Ми— лиш майбутньому: колбам, ретортам.

Це… це у нас забинтована лапка.

*****************************************************************************

Ти не встиг полюбити— не зумів заплатити гріш

За червоні трамваї і білі хмарини сходу.

Ти би справивсь зі злом і від мене, мабуть, не згірш,

Але ангел – неангел ударив тебе у морду.

 

Ти подумав: «І тут мене також не ждуть. Я йду…»—

І пішов—не прощавсь, бо , по-твоєму, всі не варті.

Сльози падали з рук і губились в Його саду.

Ти хотів без зусиль свою суть на-гора подати.

 

Я сміялась: «Зажди! Нас мільйони тут бродить схожих.

Всі ми любимо світ . І втікати не можна в тінь.»

Знову— сотні дзеркал: в них до себе звертаюсь— Боже,

Чи мені подолать колись вдасться проблему—лінь?!?

*****************************************************************************

11.03.2006р.

Мене дратує, мабуть, те , що здатен ти на щось ще стале.

І ангел стягує цимбали з старого воза. Й щось тупе

Блистить в його усмішці злючій—так випромінював прилив.

Ти стало… ні, ні, не любив—мене ти послідовно мучив.

*****************************************************************************

26.03.2006р.

Я вірила в силу закуплених чар амулетів.

Сплелися долоні холодно у чиєсь півтиння.

І плакали кроки богів по маленькій планеті.

Сьогодні—востаннє, бо завтра не буде спасіння.

 

Я думала—просто: залишишся сильною, Лано.

Сміялися води у янгола теплому лоні.

І хай я помру, і хай більше мене тут не стане.

Я ХОЧУ востаннє, але… неодмінно сьогодні.

 

І хочеться плакать. Мене байдужить твоя зрада.

Вертались зі школи ми вдовами і сиротами.

Я впевнена, Боже, ніколи-ніколи не впаду,

Хоч… сумно сьогодні у складеній кимось програмі.

*****************************************************************************

Щось дуже старе, як ображена вами дитина,

Спросоння протре гарні очі й розпечені губи.

Нікого нема і ніколи нікого не буде.

І срнце встає на придумані мною провини…

*****************************************************************************

Сон, якому з вас ніхто не вірить.

Втративши, стаємо зовсім вільні.

Зорі—як старі протерті діри,

Помиляти інших також схильні.

 

НЛО. Відщеплюються крихти.

Срібнолико контури ввіллються.

Я, мабуть, не так училась жити,

І… за мене ангели ці б’ються.

 

Ти була зі мною, моя мамо,

Ти відкриті бачиш паралелі.

І молились у Тибеті лами,

Щоб зустріть її в своїй оселі.

 

Я прийду, коли… мене захочуть.

Прірв нема, і палок у колеса.

Лиш… мені на мить чомусь здалося,

Що під воду спилює′сь Одеса—

 

Місто мрій життя минуле пило,

Хвилі розсікалися об лезо.

Ангел, що упав на свої крила…

Уявіть: він вперше був тверезим!

*****************************************************************************

09.01.2006р.

І під музику віршів помирає кохання… в гробі.

Я напишу, напишу, як шукала страждання в тобі.

 

Як творила утіху —витягала із неба жили.

Ти поїхав, приїхав. Мені цього лиш треба , милий.

*****************************************************************************

11.01.2006р.

Мутними очима ангели ставали у стрій.

Хочеш піднятись? Піти до небес? Помрій.

 

І витерти губи від бруду старих помад.

Прострочені ліки серцями цілих гармат.

 

Ти знаєш, що хочеш? Прогіркнутий медом чай.

Померлії очі із фото гласять: «Прощай!»

*****************************************************************************

Розібратися в собі. Кожен день із собов на «ти».

Не коритися злобі — не читати його листи.

*****************************************************************************
Відпустити тебе—повернути.

Уночі — палачі — сіячі.

Перекручені безвістю пута,

І на тілі застряглі бичі.

 

Понавісити ваги на совість.

Перекинути біль у труну.

Одягнути ілюзії нові.

І тебе…проклинати одну.

*****************************************************************************

Перекинута бочка. Розлитий бензин.

Пофарбовані стіни у хакі.

І руїни кричать, що колись магазин

Тут дивився у зуби собакам.

 

…І не можу згадати, ЩО злість означа.

Недоїджений торт, недокурені пера…

А на здачу Душі — це мале дитинча

Й нова радість життя. Й знов — укотре! — прем’єра.

*****************************************************************************

12.01.2006р.

Наввипередки з тінню. Обганяє.

Утома кроків стримує за шкварки.

І телеграма блідістю поштарки

Змальовується хвилями Дунаю

 

У Всепотоп. І курить іспит вперто.

Студентка йде, вмираючи від ноші.

І ти продашся Богу…не за гроші,

А за любов’ю списані конверти.

 

І джміль гітари вп’ється у правицю.

Не спи. Життя занадто вже строкате.

А завтра…хтось накаже помирати.

І…ти не вмреш! Тобі ж лише не спиться…

*****************************************************************************

23.01.2006р.

Білі морози на темнім плечі горобця.

Кулиться пух в першій зраді на стомлені пера.

Знаєте, пісня найкраща, напевно, оця—

Вгору здіймає, нову відкриваючи еру.

*****************************************************************************

Накладається карма на карму

Вісім душ в зачарованім колі

Ангел світить іонами долі,

Ангел вставить усіх нас в раму

 

Заболочений вхід до раю ,

Непомиті чиїсь кросівки

І, не думавши, із долівки

Ангел знову когось питає:

 

«Ти…ще тут? Не втомився спати.

Я молюсь за дихання чисте.»

Чакра в чакру — крізь скло — барвисто.

…Не відчути — хоч прочитати.

*****************************************************************************

«Просто вип’ю до дна. Я не хочу тебе змінити,» —

Ангел, зморщивши ніс, викидає слова з молитви.

І підпалює акт договору, що вклали вкупі.

«Вільна. Можеш гулять. Але знай: я дивлюсь крізь лупу,

Щоб тобі помогти. Тільки думку пошли у небо…»

Милий Ангеле. Ти… Ти любив?! Я вернусь до тебе!

*****************************************************************************

24.01.2006р.

Крізь утомлені вікна, крізь дим із палаючих дров.

Проривається дух із морського піску синьотіло.

Залишається сон, у якому сама будеш знов,

Але вперше дізнаєш, що ЦЬОГО НАСПРАВДІ ХОТІЛА.

 

Кораблі. Мілина. Дуже сіро — не мій це був витвір.

Порахую стільці (за столом цим сиділи боги).

Ангел хоче спочить? Ні. В житті цім за битвою битва.

І у венах—мороз. Ти тікаєш? В астралі сніги…

 

Це неважко. Це сон. Так потрібно. Життя в новій суті.

Відігнеться струна із мелодій дитячих повік.

Голубий зореліт. І чомусь золотіюча сутінь.

І зелений той чай. І конспекти. І манговий сік.

*****************************************************************************

Білий лід—білий мід на померлих устах. Душа

Скупо дивиться вгору: «Коли вже нарешті стану

Перед світлом свого сумління?»

Не біда. І рида поруч Ангел: «Куди спішать,

Не хотять осягнуть: смерть—це зовсім ще не нірвана,

Ще не здано цим звіт в спасіння…»

 

Колишись—залишись ти від вітру у тілі вдихом.

Я поверну цей час. Суїцид—це дурний порив.

Ну, а ти все вже майже вивчив?

…Цей розвій. Він не мій. Я його в цім житті об’їхав.

Але так помилявсь , що у комусь себе любив…

Ангел! Любий! Це ж сон.

                                          —Кличеш?

 

(Витирає сльози білим рукавом.

Усміхнеться тепло. Втішиться.) Ну? Чаю?

—Так , маленький,—просто напролом.

—Я—малий? Ну, хай малий. Я знаю.

*****************************************************************************

Така ніжна усмішка. Крізь сльози дитячих мрій.

І сидить край дороги.

                                    — Привіт, моє чисте свято.

І здивовано вгору тут Ангел погляне мій.

—Ти приїхала?! Лано! Казали…вже не чекати…

 

Я ішов і ридав. Поламалось оте авто…

На Землі так незручно. Тут більша тяжіння сила…

І обійме мене . Ми ж не бачились років сто—

Стільки часу він вчив позбуватись самій помилок.

*****************************************************************************

 25.01.2006р.

Боротися з болем

Писати на нижчих частотах.

Заплутатись в мрії

Про щось невимовно погане.

Вернутись? Ніколи!   

Мій Ангеле, він — з ідіотів,

Які егоїзмом

Собі дві вершини проклали.

Я просто не вспію

Й його навернуть до нірвани.

*****************************************************************************

Ангеле, я вже готова

Дихати пилом міжкосся.

…І залізницями Львова

Моє гуляє волосся.

 

І у купе місце вільне

(Навіть квитків ще не здано).

Тільки плита надмогильна

Щирить усмішкою Лани.

 

Я пам’ятаю моменти,

Що від абсурду у прірву.

—Знаєш, є інша планета.

Там ще хоч іноді вірять.

 

—Ні, дорогий, я повинна

Ці подолати сюжети.

Вирок: «Мала і вже винна!

Варта не цеї планети!»

*****************************************************************************

26.01.2006р.

Безвимірність у собі чистоти

І намагання все заполонити.

Я вірю в те, що губляться листи,

Коли ми не читаємо молитви.

*****************************************************************************

Послідовно довести усе до абсурду.

І заплутатись в планах уявних проекцій.

Вибач Лану за те, що з тобою не буде

Й прочитаєш колись десь у нобельських секцій

«…О, там фото! Усмішка!? Вона так не може!

Ось оце янголя, що вбивав без упину.»

І моливсь : …не старий, та на себе не схожий.

«А вона і тепер , і тепер ще дитина.»

*****************************************************************************

Бровою зими і долонею лютого

Крізь серце морозів, пісні ожеледиці

Ми всі зрозуміли: «Дитинство повернеться!»

Лише б захотіти ці спогади слухати.

*****************************************************************************

07.02.2006р.

Я прошу ангела на колінах:

Не здійснюй останнє моє бажання.

Міняються прізвища у новинах.

Я хочу…у чомусь хоча б … остання.

 

І кулиться сонно маленька кішка.

Душа не боїться, чомусь, астралу.

Для двох—ця кімната, велике ліжко.

Бажання здійснилось— і я упала!

*****************************************************************************

08.02.2006р.

І білий метелик у чорнім плащі

Сьогодні помре у руках янголяти. 

Мовчати, коли зігрівають дощі;

Коли поїзди не прийдуть — промовчати.

 

Радіти життю, що співаєш на біс.

У кожній проблемі відкрити нірвану.

Кохана, ти чуєш, як тішиться ліс,

Коли ми з тобою гуляємо рано?

*****************************************************************************

Віддати чужому дому

Скрипки тонку сивину—

Вічності

Срібну нитку.

На ґанку зими старому

Хтось обнімав весну—

Ніжності

Теплу квітку.

*****************************************************************************

Жовто-коричневе світло страху.

Стелиться ззаду чийсь голос. Покара.

І сніг засинає на білих долонях.

Маленька, це вперше у тебе сьогодні.

І ти вже доросла. Ти ангелу пара.

…Дві зірки кохались на моїм даху…

*****************************************************************************

Тепла кімната. І вітер. І сміх.

Знову ти стала одною з усіх,

Хто щирить зуби у неба вікно.

Їм ще не дано. Тобі ж вже дано!

*****************************************************************************

Ти краща за власний дитячий сміх.

Ти музику любиш й порожні конверти.

Крок в розумінні присутності смерті.

І невідступність її для усіх.

*****************************************************************************

12.02.2006р.

Високі енергії. Але війна.

Ангела руки із лозунгом святості.

Вища помилка — я знаю сама…

Ні, я нічого не…Ця далина

Всіх позбавляє високої здатності:

Бути білішим, як ядер-зима.

*****************************************************************************

Ознака мого неспокою—

З екрану зґвалтовані лиця.

І Ангел уже не присниться,

Бо я розірвала з тобою.

 

Лиш пальцем мені докоряє

І дивиться стомлено: «Лано,

Багато тобою вже здано,

А-але він цього не знає.»

*****************************************************************************

Ангелу на подушне.

Втома—як небу зрада.

Хліб дай, та не насушний,—

Той, що із неба впаде.

 

Витре брудне обличчя,

Небо візьме у клітку.

Ангеле, я не кличу—

Грішна: зірвала квітку.

*****************************************************************************

14.02.2006р.

Ангел плаче…

Музикою поржавілих струн

На низьких енергіях астралу.

Щось пробачить — дуже-дуже мало

Для святих, що твою б’ють сестру.

 

Ангел бачить:

Так родивсь санскрит— хтось, не-телепат,

Приховавши всі думки від маси,

Сам він перейшов у старші класи.

Треба було слухатись порад.

*****************************************************************************

Конверт із печаткою чорної ґуми.

Розрізані вени в електропроводі.

Ти, Ангеле, маєш кругленькую суму

За моє спасіння? Ти, Ангеле, злодій!

 

І пишеться рима лиш в стані депресій.

Людні забагато у цьому безлюдді.

Помилка помилку помилить у пресі.

Я ще не втомилась! Й не ви —мої судді!

*****************************************************************************

Лише ім’я твоє святе думками чорними порушу

І за тобою знову Душу побачу — й серце заболить,

Коли горить мала лампадка, кидає іскрами у очі.

Щоби звершилось, дуже хочу, твоє словесо золоте.

*****************************************************************************

Маленький бог з ребра мого адама—

Втіка душа у паралелі цноти.

І ти не знаєш смерті і голготи,

Ти просто добрий ангел, моя Мамо.

*****************************************************************************

15.02.2006р.

Палаючі очі. Содом десь на дні зіниці.

І щулиться сон, помираючи не уперше.

І чорні сніги ротом магми повзуть з криниці.

І молиться тут, на коліна упавши, дервіш.

*****************************************************************************

16.02.2006р.

Я  віддаю тобі свій час вже тим,

Що не краду у тебе злої миті.

Високий голос здався золотим

Єгипетській богині Ніфертіті.

 

 Включився Ра над зойком пірамід.

Світились очі стоколосим болем.

І на долоні випечено слід,

Що ангел не повернеться ніколи.

*****************************************************************************

Повертатись на дно й залишити себе на небі.

Бо все пройдене— мить, у якій я знайшла притулок.

І коштовності скіфів по-людськи зирять з шкатулок,

І вмирають боги через те, що не хочуть жебрать.

 

А розкопки гласять: чиїсь предки любили смішки.

Скам’янілі кістки досі б’ють себе в мертві груди.

І червона труна— в ній гостилися інші люди.

Поклоніться богам, коли маєте гнучкість кішки…

*****************************************************************************

Ти підзвітний моєму ангелу.

Ти розказуєш все достоту.

Пам’ятаєш, як плака-…падала—

Я здолала твою Голготу.

*****************************************************************************

19.02.2006р.

Заходити вночі у дім пітьми,

Навпомацки відв’язувати крила.

Стирати зуби повінню зими,

Коли себе для неба не відкрила.

 

Вмиватись в піт тижневих кровотеч.

Втирати губи губкою прибою.

І зняти візника із своїх плеч.

Ти сам візник — ти САМ ідеш до бою.

*****************************************************************************

21.02.2006р.

—Помираєш?

                      —Не сьогодні помираю.

Небо ангелу долоні простягає—

Відбуває дні покути в моїм тілі.

Ти не міг мене забути, ангел милий.

*****************************************************************************

23.02.2006р.

Ангел, якому нічого не треба.

Сльози—як ґулі від першої втрати.

Мчать по шосе напівмертвії зебри—

Ставлять підніжки нашому брату.

І тупий кут—я уже не романтик.

Бігти у небо дрижанням вторинним.

Навіть з собою наводити блати.

…Ангела вбили, бо ангел невинний.

*****************************************************************************

28.02.2006р.

Я заперечую в тобі бога.

Ти йшов стежками— не знав дороги.

Ти помилявся на інших клики.

Ти…ти не знав: ми разом навіки.

Ти закривав мені всі моря.

Й найголовніше: ти…ти— це я!

*****************************************************************************

Коли піднімається ангел у небо драбиною

І падають стіни хиткі мого Вавилону.

Червоною ниткою я зішиваю розм’яклі вени.

І світ, що вмирає, напевно, вже не покину я,

Бо мушу на картах зітерти усі кордони,

Бо знаю, що він ще прийде по мене.

 

Розжарена ніч— у природи гарячі жили

І лопають бульбашки наших зіниць у космос.

Спираєшся на противника плечі кволі.

І впали хрести на усіх, що ядро відкрили.

Земля вже не п’є ні дощів, ні морів, а постить.

І люди бояться, насправді бояться волі.

*****************************************************************************

06.03.2006р.

Піднімаючись спросоння в чиєсь небо.

Обірвавши дві струни, як відлік Бога.

І нічого, що тобі її не треба.

Їй від тебе не потрібно теж нічого.

 

Злиться, певно, що украла білі стіни.

Сонний череп—від Христа чи від піратів.

Дати все, що вимагають п’яні тіні,

Щоб її, її тепер хоча б забрати.

*****************************************************************************

Наприклад, ти ішов і раптом ПОБАЧИВ небо —

І враз зрозумів: «Це для мене щось дуже дивне…»

І дивна любов, що вірші віддає за тебе,

Вірші—як життя. Здебільшого, мабуть, зливні.

 

І ти зрозумів, що навіть цих слів не вартий.

І мружились очі, і серце втікало з рами.

Ти глянув у небо— і раптом помітив ґрати.

Вона — все стояла й дивилась очима…мами.

*****************************************************************************

07.03.2006р.

Гімн Землі

Розбитії церковні дзвони—

Надщерблені ефірні глеки…

Вертались ангелами в лоно

Ми, незахищені й далекі.

 

На перших сесіях білети—

Тремтіли руки при хрещенні.

Ми народились на планеті,

Де тільки тисячний — спасенний.

 

Приспів: Земля. Сюди вертаються сміливі. Так.

Земля—ти перша бомба, мрія і літак.

Земля в диму від найдешевших сигарет.

Земля— ти найдорожча із усіх планет.

Земля. Сюди нас закидають як рабів.

Земля: зробити боляче комусь-собі.

Земля. Проживши гідно зебру на шосе.

Земля — вернутися, щоб повторити все!

 

 

Тремтливий голосок черниці

Змішався з вибухами гніву.

Нам треба добре потрудиться—

Ми взяті тільки для посіву.

 

І мережа реінкарнацій

Тебе розбудить в сьогочассі.

Людина створена для праці

На другий рік у першім класі.

 

Приспів.

 

 

Огні Содому й Хіросіми—

Гучне моління допомоги.

Земля із людством вже на німо,

Щоб не згнівити нами Бога.

 

І кожен крок тобі, плането.

Цей рівень я пройду свідомо.

І народившись вдруге-втретє—

Я повертаюся додому.

 

Приспів.

*****************************************************************************

Я знаю: для щастя потрібні два Ангели цноти,

Що бачили безмір життя на моїй фотокартці.

Два кроки—життя—трансміграція—шлях до Голготи…

І тепла піжама, і пухом обклеєні пальці—

То випала з крил сивина мого хворого Ятя.

Помітити площу , де з милим у вальсі кружляли.

Ти віриш в кохання? Чи, може, в людськеє прокляття?

Я вистою. Знаєш, вже скільки разів мене кляли?

І Ангел устав, помолившись до схід сонцепилу.

Пом’якшений докір—мені—перед смертю—в нірвану.

Я вірила в космос, бо я його в тобі відкрила.

А потім—у собі. Для щастя—лиш двоє, коханий!

*****************************************************************************

Ангел падає зі скелі—він не витримав накладку.

Вдруге все це пережити—дублювання покаяння.

І розкиданеє пір’я на води сухій прокладці.

Він зневірився у людях, але вірив у …кохання.

Він розлуку промережить у життя останні миті:

«Покидаєш? Все одно ми у майбутнім будем цілим.»

Цей вже так багато знає, що не піде з цього світу,

Що однаково сприймає і веселе, і зболіле.

*****************************************************************************

20.03.2006р.

Коли строфою доживу—

І Ангел вродиться сварливо,

І вкотре нагадає диво,

Упавши сонцем на траву,

Прикриє нагість так байдуже,

Розмиє межі наших снів.

А вітер снігом кружить, кружить

І задивляється в пісні.

*****************************************************************************

24.03.2006р.

Лист—на долоню—до рани.

Знову в астралі три класи.

Довгі шляхи до нірвани

І монастир в серці Лхаси.

 

Впити себе у прийдешнє

І молоком напоїти

Очі…якісь безсердечні—

То із минулого діти.

*****************************************************************************

Звуки руками по колу—

Падаєш ницьма. Він — ідол.

Сотні запалених ігол

На сторінках нових ігор,

І відкриваються пори,

І залишаються вени,

Мовчки вмирають поети.

Ангеле, твої концерти

Не для цієї планети!

Правда, вони всі для мене?

*****************************************************************************

29.03.2006р.

Долоня по твоїй щоці…

Скукожене ефірне тіло.

Мені пекло, мені боліло.

Я так ненавиджу синці—

А твоя аура синіла!

 

Ці пута, Ангеле, катма

Собі вдягаєш на зап’ястя,

Бо тут затриматись не вдасться.

Ти бачиш: тут мене нема.

Мене нема—немає щастя…

*****************************************************************************02.04.2006р.

Коли я зрівняю себе в задзеркаллі

Й себе у оцій паралелі…

Ти бачив, як зорі у прірву скакали—

Як з рук немовляти гантелі.

 

Стомилися м’язи. І маточні води

У нафту сповзли від удару.

Я хочу свободи! Я хочу свободи?

Так, хочу, але не задармо.

 

І битися, й бігти із часом в упряжці,

Зривать—не у розпачі! — шлеї,

А потім…зостатись героєм у казці.

Героєм…Таким, що з душею…

 

Зривати волосся, прополювать грядки…

Прожити найгірше—цього не бояться!

Вночі—виходити з тісної палатки,

Яка ненадовго. Навіки—лиш щастя.

*****************************************************************************

21.04.2006р.

Ти більше взяв, ніж тут дають взайми.

А потім …так…послав мене у будні.

Життя, що залишилося безлюдним—

Лиш двоє цеї школи не пройшли…

Ти знаєш, любий, ті самотні — ми.

Тобі ж не це ввижалося, коли

 

Горіла ватра у саду осіннім,

Коли дружила юність із серцями

І ми впивались сонцем до нестями.

Хтось вірив, що усе нам по плечу,

Коли упавши вдарила коліно,

Коли і ти не знав, чому мовчу.

*****************************************************************************

Липка рука. Прозора смерть планети,

Якою йшли колоною істоти.

І сірі шкіри , і старі колготи,

І ти там був. Тепер дивися—де ти!

 

Ти їв траву, ти гоїв нею рани,

Ти пив і сік з боління травовен.

Питали інші: «Що то за оден?»,

Коли з землі витягували краном

 

Ті залишки найперших твоїх тіл.

Та час ішов. І з тебе—із Адама,

Родилось щось розумне— Світомама,

Бо сам не зміг, а може, не схотів…

 

І ти почерез Каїна, Іуду,

Почерез Дант, Шекспірів і да Вінч

Спішив. І не спускаючи із віч,

Вона з тобою дихала усюди.

 

Тепліла кров з-під пензлів і з-під пер.

І ти забув мету свого стремління.

І з-за плечей вона, немов спасіння,

Астралом появилася тепер…

*****************************************************************************

22.04.2006р.

Лабіринтами нових законів

І за руку з кимось, але втраченим,

Ти просила в Всесвіту пробачення,

Свою розбиваючи корону.

 

Сходами забутих першопросторів,

На відходах іншої планети.

І ніхто не знав насправді, де ти,

Але всі боялись твого докору.

 

І за тебе  послуги всі сплачено ,

І у тебе час біжить зримовано.

І усі, побиті і запльовані —

Не тобою, за тобою плакали…

*****************************************************************************

Комусь ти присів легеню

І дихання кинув у печі.

І очі, свинцем запалені,

В’їдались у твої плечі.

 

І хтось залишав планету,

І хтось покидав країну.

І спали  в пісках скелети —

Гаряче у домовині.

 

Закручені сном спіралі,

Заплетені в коси змії.

І всі помирають далі—

Бо, мабуть, занадто злії.

*****************************************************************************

Захлопнуті двері.

Кімната, налита димом.

Рядки на папері

Під крильцями херувима.

Той лист , що ти просиш,

Я , мабуть, вже не напишу.

І билися роси

На білій космічній кришці.

І стукали руки,

Коли залишали небо,

Мені для розлуки

Потрібно шматочок тебе.

*****************************************************************************

Я буду далеко— покутувать твої хрести.

Залишаться спогади, щоби…усе забути.

Моя Україно, що хочеш від мене ти?

В твоєму цвітінні мені лиш дано минути.

 

Як добре усе підібрали: країна, дім,

І лезо Карпат, що у небо снує іскрою.

Сім кроків гріхів, й перетворень тут також сім,

Й усі — поруч нього і завжди, завжди з тобою.

*****************************************************************************

Непомітно підікрався сірий мох на мої мемуари.

Буква в букву нищив мої спогади й думки.

Кара в кару—так повільно, ніби мари,

Проривається струмок навік стрімкий.

*****************************************************************************

05.05.2006р.

Зостався один чорнокнижник, пилат.

Він з віком майбутнім підшукував блат.

І спав у долоні малий херувим.

Хто буде, коли все закінчится , з ним?

Хто вчитиме серце маленьке добру?

Хто, люди, продовжить безглуздую гру?

*****************************************************************************

Я звертаюсь до тебе, країни моєї Ману.

Повертались птахи, не знайшовши ще кращого раю.

І завадивши, Бог проганяв із землі Сатану ―

Із тієї землі, що її ти так сильно кохаєш.

 

І підеш на усе, щоб звільнити її з-під порук.

І підеш проти всіх, щоби витягнуть скалку із шиї.

І покинеш країну, кайдани беручи до рук―

І повернешся знов, бо її хтось образить зуміє.

 

22/05/2006р.

Струни печаль. І та свіча,

Що заборонить ворожити.

Вони мовчать, немов галча—

Коритись ― все одно що жити.

 

Полиновим цвітом обітру

Білі губи раненої феї.

Пам’ятаю меншую сестру.

Та, напевно, вірила у неї.

 

І лелеки сняться до дощу.

І подвір’я спить під травопилом.

Ти―один, кому постійно мщу

Я любов’ю , що страшніш могили.

*****************************************************************************

Обирати між двох вагань:

Там не сядь і сюди не стань.

Перекрий мені перший вдих―

Я і так це пройду за всіх.

*****************************************************************************

  04.06.2006 р.

Повернутися додому по старих скрижалях снів―

Підтягтись на срібній нитці, щоб залишитись великим.

Щоб ніхто уже не зрадив, щоб ніхто не навіснів,

Коли ти чогось досягнеш, народившись новим криком.

 

І… ні слова, ні спонуки інших душ до злої справи!

Хтось, піднявши дві долоні, їсть проміння космосперми.

І боротися за душу даної тобі держави,

Щоб лишити після себе те, що брали, а не ферму!

*****************************************************************************

Я люблю тебе так, щоб хотіти не йти додому,

Щоб миритись зі всім, що, по суті, не значить мир.

І сплювавши гріхів несвідомих гидку оскому,

Я народжуюсь знов. Хто до мене в цім тілі жив!?!

 

Я-нея. Це в мені покутить білий птах-небокрил,

Розбивавши сто раз чоло, ти дивився у ніч.

І не маючи сил,

І не бачачи свіч,

Ти ще жив…

*****************************************************************************

Написати про те, що ховають закриті вікна.

Перший вітер―мотив, а останній―надривки фраз.

Навіть кожна сторінка у книжці про справжніх нас

Вириває тіла непотрібні нам нині звідкись.

 

І заплачу―прийду на зупинці старих химер.

Відпочити, щоб хтось не дістався твоїх реалій.

І піднятись у вись, сто змінивши звичайне «далі»,

І чекати моменту, в якому б і ти помер.

*****************************************************************************

12.06.2006р.

Депресії повільні

Й чомусь занадто кволі.

Я, мабуть, в божевільні:

Думки тут ходять голі.

 

За правду перебрешу

Сонети й епіграми.

І , моє ім’я стерши,

Ви б’єте мою маму .

 

Чому ці зойки дивні

Лякають тільки чайок.

Вмирають й божевільні,

Не скручуючи гайок…

*****************************************************************************

Гарненьке курчатко, гидке каченя…

Розкрилась кишеня і лопнула дратва.

І вірші мої― це ще зовсім не клятва,

Це спроба збагнути своє «навмання».

 

І в кожнім питанні є тисячі «так!»,

Я знову примножу вже его  заспане .

Лише розуміння, що нас тут не стане

Спиняє його, що стрибає з моста.

*****************************************************************************

 

 



1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 1676
Коментарі 0
Дата надходження 18-08-2011
Дата створення 2006

Пошук на сайті

Що маємо